Міжнародне публічне право. Том 1
3.4.2. Способи імплементації норм міжнародного права в національні правові системи
У цьому підрозділі подано максимально стислу характеристику способів уведення в національне правове поле волею законодавця норм міжнародного права, свідомо уникаючи аналізу думок авторів, які пропонують безліч різноманітних варіантів класифікації, ні на крок не наближаючись до прояснення цього питання.
Імплементація як цілісний і багатоваріантний процес залучення правових норм у національне законодавство загалом поділяється на дві категорії: загальну та індивідуальну.
Загальна імплементація - це видання норми, що весь масив договірних норм міжнародного права, обов´язковість яких держава визнала будь-яким способом, проголошує частиною національного права. Прикладом такої імплементації може бути ст. 9 Конституції України, де зазначено, що належним чином ратифіковані міжнародні угоди, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Індивідуальна (часткова, спеціальна) імплементація становить собою видання відповідного нормативно-правового акта, яким вводиться в національне правове поле дія конкретного положення міжнародного права.
Поділ на загальну й індивідуальну імплементацію пов´язаний із відповідними способами її здійснення. Загальна теоретично передбачає надалі «автоматичне» введення в національне законодавство норм міжнародного права, хоча насправді такий «автоматизм» у романо-германській правовій сім’ї неможливий, оскільки держава кожного разу приймає закон про ратифікацію чи інші акти про надання згоди на обов’язковість того чи іншого міжнародного документа: загальна імплементація створює лише основу для індивідуальної, без якої норма міжнародного права в національні правопорядки романо-германської сім’ї не потрапить.
За іншим критерієм розрізняють «пряму» й «опосередковану» імплементацію міжнародно-правових норм: пряма імплементація (або інкорпорація - від лат. incorporare - втілювати) передбачає введення в національне правове поле міжнародного акта без будь-яких його змін - шляхом видання коротенького національного акта, яким «воля законодавця» санкціонує таке введення. Найбільш очевидним прикладом такої інкорпорації є знову ж таки закон про ратифікацію будь-якої міжнародної угоди (якщо угода таку ратифікацію передбачає).
Опосередкована імплементація (саме її рекомендовано називати «трансформацією») - це введення норм міжнародного права у власній редакції законодавця - шляхом видання новоствореної системи норм, аналогічної за змістом і призначенням щодо норм міжнародного акта, що імплементується, але за формою - це витвір національної юридичної думки.