• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 1

3.3.2. Міжнародна правосуб’єктність держави

Правосуб’єктність у юриспруденції розглядається як властивість бути самостійним суб’єктом правовідносин. Це охоплює, з одного боку, потенційну наявність у суб’єкта комплексу природних, захищених об’єктивним правом прав і обов’язків, а з іншого - здатність своїми діями набувати права й користуватися ними та створювати обов’язки й виконувати їх, несучи відповідальність за невиконання. Перша властивість визначається як правоздатність, друга - як дієздатність. При цьому з дієздатності іноді виокремлюють здатність нести відповідальність за вчинену шкоду (деліктоздатність), здатність юридично оформлювати у відповідних актах своє волевиявлення (тестаментоздатність) та ін.

З огляду на суверенітет держави, її правосуб’єктність відрізняється від правосуб’єктності всіх інших суб’єктів - як міжнародного публічного, так і міжнародного приватного права, зокрема, вважається, що міжнародна правосуб’єктність держави виникає внаслідок самого факту її утворення. В ідеалі державу створює народ (нація) на чолі зі своєю елітою: «виникнення держави - це юридичний факт, який започатковує її правосуб’єктність», тому правосуб’єктність держави називають «фактичною» і «первинною». Цілком доречно застосовувати й визначення «суверенна правосуб’єктність держави».

Держави, з огляду на власну дієздатність (як складову правосуб’єктності), правомочні створювати інші суб’єкти міжнародного права - міжнародні організації - шляхом укладання міжнародних угод, які або повністю присвячені новоутвореній організації, або укладаються для регулювання певної групи міжнародних відносин, в одному договорі створюючи як правила регулювання (матеріальні договірні норми), так і інститути, що забезпечуватимуть їхнє виконання. Саме завдяки властивості створювати міжнародні організації правосуб’єктність держав ще називають «первинною», на відміну від «похідної» правосуб’єктності міжнародних організацій.

Відповідно до принципу суверенної рівності держав суверенні права кожної держави обмежені лише рівними з нею суверенними правами інших держав, що є основою сучасного міжнародного права. Тож держави підпорядковуються лише і безпосередньо міжнародному праву, а їхня правосуб’єктність юридично рівна, чого не можна сказати про правосуб’єктність МО, яка є не лише «похідною», але й «функціональною» - отже, різною для кожної МО, визначеною тією метою, заради якої її створили.