• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 1

2.5.1. Вплив на формування класичного міжнародного права Вестфальського конгресу

У XVII ст. європейський світ увійшов із вантажем протиборства двох шляхів розвитку. В міжнародних відносинах на перший план виступила боротьба за гегемонію в Європі між французькими Бурбонами та іспансько-австрійською монархією Габсбургів. Але в основі політичної боротьби була й релігійна ворожнеча між католицькими державами (Католицька ліга: Німеччина, Іспанія), які захищали ідею єдності християнського світу, - з одного боку, і протестантськими державами (Протестантська унія: Англія, Франція, Швеція, Голландія), які воювали за свободу совісті та релігійне рівноправ’я, - з іншого. Цей конфлікт спричинив Тридцятилітню війну (1618-І 648) і відобразив протистояння капіталізму і феодалізму не тільки в соціально-економічних відносинах, але й у сфері міжнародних відносин і міжнародного права.

Війна закінчилася підписанням 24 жовтня 1648 р. Вестфальського миру та укладенням двох міжнародних договорів - Оснабрюкського (імператорсько-шведського) і Мюнстерського (імператорсько-французького). Оскільки практика міжнародних відносин не знала ще багатосторонніх договорів, то було укладено два двосторонні договори «з множинністю сторін»: однією стороною в них була Священна Римська імперія німецької нації (у договорі - Римська імперія), а іншими, відповідно, Швеція «з союзниками» і Франція «з союзниками». Мирний «імператорсько-шведський» Оснабрюкський договір було укладено між «священною імператорською величністю, Австрійським домом і всіма його союзниками і прибічниками і передовсім католицьким королем, курфюрстами й чинами імперії - з одного боку, і священною королівською величністю і королівством Шведським, всіма її союзниками і прибічниками, їх спадкоємцями і перш за все християннішим королем і відповідними курфюрстами й чинами імперії - з іншого». Мюнстерський договір було укладено між «священною імператорською величністю. Австрійським домом і всіма його союзниками і прибічниками і передовсім католицьким королем, курфюрстами і чинами імперії - з одного боку, і християннішим королем - з іншого». Ці договори згодом назвали «Конституційною хартією Європи».

Наявність курфюрстів та інших «чинів імперії» в переліку сторін двох формально двосторонніх договорів, свідчило про розширення кола суб’єктів міжнародного права та було кроком до майбутньої практики укладання багатосторонніх договорів. Якщо в попередній період міжнародно-правовою суб’єктністю було наділено насамперед Папу та імператора, то Вестфальські (Мюнстерський і Оснабрюкський) договори підтвердили правосуб’єктність володарів окремих держав імперії, зокрема їхнє право на ведення самостійної зовнішньої політики. Фактично Вестфальський конгрес закріпив політичну роздрібненість імперії та безсилля імперської влади.

Згідно з основними положеннями договору було закріплено істотну автономію близько 300 німецьких держав у межах Священної Римської імперії німецької нації. Незалежність отримали Нідерланди й Швейцарія. За рікою Рейн уперше було закріплено статус міжнародної ріки зі свободою судноплавства. Фактично була створена нова система міжнародних відносин, яка закріпила:

1) формування нової політичної карти Європи, кордони якої проіснували в Європі до 1806 p., доки війська Наполеона не поклали край існуванню «Першого рейху» - Священної Римської імперії німецької нації;

2) релігійну свободу, що втілилася в становленні релігійної й політичної рівноправності між католицькими та протестантськими державами (офіційне віросповідання виходило із віросповідання монарха);

3) втрату католицькою церквою, в особі Святого престолу і ГІапи Римського, вселенської влади над Християнським світом;

4) основи «європейського публічного права» й усвідомлення (хоч і не завжди дотримання) базового принципу майбутніх міжнародних відносин - суверенної рівності держав, на основі поваги до якого утворилася система політичної рівноваги.

Політична рівновага - стан такого розподілу сил між державами, який забезпечував приблизну рівновагу між ними - щоб жодна з держав не могла досягти істотної переваги над іншими, отримати можливість беззастережно втілювати свою волю. Проте концепція політичної рівноваги не мала на меті збереження миру, оскільки на неї часто посилалися і для виправдання оборонних війн, і за необхідності поновлення рівноваги, і як на мотивацію для ведення превентивних війн проти держави, чия могутність могла поставити під загрозу геополітичний баланс.

Отже, Вестфальський конгрес сформулював нові принципи міжнародно-правових відносин та заклав основи нових інститутів міжнародного права, зокрема, інститутів посередництва, міжнародно-правового визнання, гарантій дотримання договорів, колективних санкцій; сформулював принципи політичної рівноваги та рівноправності держав, мирного регулювання міжнародних спорів тощо. Система міждержавних зносин, закладена Вестфальським миром, проіснувала в майже незмінному вигляді до Французької революції та наполеонівських війн.

Одним із наслідків Тридцятилітньої війни і Вестфальського миру стало зміцнення Французької монархії та абсолютизму в Європі. Патримоніальний принцип, який послідовно застосовувався в галузі міжнародних відносин, відобразився у формі династичної політики, згідно з якою монарх міг дарувати, обмінювати та передавати землі в спадок, купувати й закладати їх разом із населенням. З іншого боку, характерною особливістю цього періоду став розвиток ідеї суверенної рівності держав, утвердження нових принципів і норм міжнародного права та створення першої міжнародно-правової системи.