• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 1

2.2.2. Міжнародне право в зовнішній політиці Стародавньої Індії

Виникнення перших державних утворень в Індії датується кінцем II - початком І тис. до н. е. Всередині Індії існувало (за різними джерелами) від 16 до 30 країн, які мали достатньо розвинуті міжнародні відносини. Ф. Мартене вважав, що Індію можна прийняти за зразок східних держав узагалі та міжнародних відносин зокрема. Закони і звичаї війни тут були значно гуманніші, ніж в інших регіонах.

Індійському регіону притаманний високий рівень посольського права (навіть якщо починалась війна, то за послом зберігалась недоторканність, зазвичай його повертали на батьківщину). Згідно з ученням «Махабхарати», посол має відповідати таким вимогам: народитися у високоповажній, знатній сім’ї; бути красномовним, розумним, пишномовним, точно передавати послання, з яким його направили, мати добру пам’ять. Водночас неофіційно існувала і таємна дипломатія.

Ставлення до іноземців в Індії мало суперечливий характер. Всередині держави зносини з іноземцями заборонялися під страхом жорстоких покарань священними законами Ману. Це було пов’язано зі специфікою кастового ладу індійського суспільства. Міжнародні зносини та знайомство з порядками, що існували в інших державах, могли підірвати значення й авторитет панівної касти в Індії.

Подібно до інших давніх цивілізацій Індія не знала принципу рівності суб’єктів міжнародного права. Розрізнялися три основні категорії: рівні, підлеглі і вищі (королівства).

Достатньо інтенсивний розвиток міждержавних відносин вплинув на широкий розвій договірного права. Розрізнялися договори, які укладалися в мирний час та у воєнний період. Із-поміж перших також існувала своя градація (рівні - не рівні, корисні - не корисні тощо). До другої категорії належали договори про виплату дані й збір податків, про допомогу (результат - васальні відносини).

Закони Ману підкреслювали, що війна - крайній засіб вирішення спорів, коли вичерпані всі мирні можливості. У Стародавній Індії вже склався поділ на комбатантів і некомбатантів (категорія населення, яку вилучали з воєнних дій) та почала формуватися концепція окремої категорії - жертв війни.

Давньоіндійське міжнародне право характеризується більшим ступенем гуманності, про що свідчить факт існування обмежень у веденні війни, зокрема, вважалося недопустимим убивати старих, дітей і жінок, а також парламентаріїв і тих, хто здався у полон; не можна було захоплювати храми, інші культові споруди та їхніх служителів; обмеження у використанні певних видів зброї і засобах використання їх; полонених, згідно з правилами «Махабхарати», не можна вбивати, а тих, хто був поранений, навіть мали відпустити на волю.

Використовувалось посередництво та звернення до третейського суду, що можливо стало результатом поширення буддизму.