• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 1

2.2.1. Стародавній Єгипет

Деякі автори вважають, що вже в додинастичний період історії Стародавній Єгипет мав розгалужені міжнародні відносини. Питання зовнішніх зносин перебували в центрі уваги царів і вождів племен.

Ще до створення централізованої держави ця країна використовувала посольське право. Спочатку посольства мали тимчасовий характер, поступово - більш постійний. Формувалися дипломатичні ранги: посли, герольди, гінці. Часто вони отримували спеціальну Допомогу від держави, що їх приймала, але інститут особистої недоторканості послів ще не набув всезагального визнання. Пам’ятки історії зберегли численні випадки її порушення. Так, у часи Аменхотепа III й Аменхотепа IV і пізніше уявлення про недоторканість осооистості послів і дипломатичний імунітет, на який вони вже тоді претендували, ще не стати загальновизнаними нормами міжнародного права. Тому посланець, який прибув до двору того чи іншого царя, опинявся в його повній владі. Якщо виникали ускладнення його могли перетворити на заручника і навіть вбити.

Єгипет цього періоду послуговувався міжнародним договірним правом. Один із найвідоміших договорів Стародавнього Єгипту був укладений близько 1300 р. до н. е. між царем хетів Хаттусілісом III j єгипетським фараоном Рамзесом II. Мета договору - вічний мир між країною Хетів та Єгиптом на основі взаємних зобов’язань не розв’язувати війну, виконувати попередні договори, надавати допомогу та об’єднувати зусилля проти нападу третьої сторони, повертати втікачів їхнім правителям. Договір закінчувався довгим списком богів, які виступали гарантом його дотримання.

Наприкінці II тис. до н. е. коло питань міжнародного права значно розширилося. Окрім договорів про союз і військову взаємодопомогу, траплялися договори про нейтралітет, державні кордони, обмін спірними територіями, встановлювалися правила ведення торгівлі або табу на неї. Специфічною рисою договірного права в стародавній період є те, що основними засобами забезпечення договорів вважалися здійснення магічних обрядів, клятви і видача заручників.

Саме в Стародавньому Єгипті з’являється й визнається норма міжнародного права - елемент, який є основним і в сучасному міжнародному праві.

Давній Схід, проте, не використовував принципу рівності суб’єктів міжнародного права. У середині І тис. до н. е. вважалися великими і відносно рівноправними державами Єгипет, Вавилон, Мітанні і Хетська держава. Пізніше до них приєдналася Ассирія. При цьому єгипетський фараон посідав особливе, головне місце. Інші держави частково були залежними фактично та юридично і не претендували на рівність.

Що стосується законів і звичаїв війни, то тут панував сильніший. Війни велися, передусім, заради захоплення рабів і панування над джерелами води й іригаційними спорудами. Вважалося, що ті, хто програв війну, повністю потрапляли в залежність від переможця. їх перетворювали на рабів, забирали майно, але частіше - вбивали. Для інших випадків існував спеціальний акт приниження, який символізував втрату незалежності й мав не лише особисте, а й політичне значення. Так, ассирійський цар Ашшурбаніпал розгромив Елам і арабські князівства, а їхніх правителів посадив у клітку на ланцюги разом із шакалом і собакою, клітки ж виставив на всезагальний огляд. Коли він демонстрував свій тріумф, то їхав на колісниці, яка була запряжена не кіньми, а еламськими царями.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що норми міжнародного права, які склалися наприкінці II тис. до н. е. у практиці Єгипту і Межиріччя, були сприйняті іншими державами.