Міжнародне публічне право. Том 1

1.3.1. Норми міжнародного права

Доктрина розглядає норми МП як «елементарні одиниці» або «первинні» елементи системи МП, комплекси яких утворюють складніші асоціації, що розглядаються як підрозділи системи міжнародного права.

Норма МП визначається як створене угодою або мовчазною згодою суб’єктів МП правило, що встановлює для них. певні права й обов’язки та забезпечується юридичними механізмами виконання. Традиційно стверджується, що в основі утворення норм МП лежить міжнародне визнання, яке досягається або узгодженням волі суб’єктів міжнародного права (під час укладання міжнародних угод), або мовчазною згодою з боку цих суб’єктів щодо правомірності тривалої існуючої практики застосування відповідної норми (звичаю). В сучасній практиці міжнародної правотворчості зростає також роль міжнародних організацій, які створюють дедалі більший обсяг правових норм, які потім стають і предметом міжнародних угод, і основою так званих «миттєвих» міжнародно-правових звичаїв, при загальному визнанні державами обов’язковості для них норми, виданої резолюцією міжнародної організації.

Як дискусійне розглядається питання, чи може створювати юридичні норми двосторонній договір між державами? Очевидно, якщо положення двосторонньої угоди не підлягають застосуванню щодо невизначеного кола випадків і осіб - то вони не можуть розглядатися як норма, але, безумовно, створюють зобов’язання для сторін угоди. При цьому типові умови договору, загальна система забезпечення його виконання, включно з арбітражними й судовими механізмами розв’язання спірних питань, мають, по-перше, свою нормативну базу і, по-друге, правову природу.

Отже, двосторонні угоди безпосередньо не створюють норми, але, по-перше, гіпотетично можуть створити прецедент - тобто покласти початок новій нормі в урегулюванні ще неврегульованого питання, така норма, при поширеному застосуванні її іншими суб’єктами міжнародного права і визнанні ними її обов’язковості для себе доки її не кодифікують, буде розглядатися як звичаєва; по-друге, сторони двосторонніх угод застосовують існуючі норми або посилаються на них, тобто в тексті двосторонньої угоди можуть міститися норми міжнародного права, але вони не будуть породженням двосторонньої угоди.

Правові норми мають багато критеріїв класифікації, найважливішими з яких для міжнародного права є такі:

  1. За значенням і місцем у системі МП.
  2. За територіальним поширенням дії норм.
  3. За змістовим обсягом питань регулювання (юрисдикцією).
  4. За юридичною силою.
  5. За джерелами (формами).
  1. За значенням і місцем в системі МП норми міжнародного права поділяються на норми-цілі, норми-принципи й ординарні норми.

Норми-цілі. Цілі є нормами системотворчого значення, що надають цілісності (або емерджентності1) правовій системі певного рівня. Правовою системою є будь-який міжнародний договір, у якому преамбула або перша стаття викладає цілі, що переслідуються державами під час укладання цього договору. Дотримання державою зобов’язань договору означає при цьому не лише дотримання окремих його положень (статей), але й відповідність дій держав-членів намірам (цілям) укладеного договору.

Правовими системами можуть бути окремі галузі міжнародного права. Цілі такої системи можуть викладатися в міжнародному договорі, який започатковує відповідну галузь, наприклад Договір про космос 1967 p., чи Конвенція ООН з морського права, 1982 р. Проте для окремих галузей (чи підгалузей) міжнародного права цілі можуть міститися й у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН чи її окремих органів, наприклад, ЮНЕП або в статутах профільних міжнародних організацій (наприклад, МВФ і МБРР).

На рівні всієї системи міжнародного права правомірність дій держави часто визначається відповідністю цілям загального міжнародного права, а з прийняттям Статуту ООН з’явився набагато конкретніший критерій універсальної правомірності дій держави - «відповідність цілям ООН», чітко визначених у ст. 1 Статуту ООН, який також є міжнародним договором.

Зрештою, ціль права на найбільш універсальному рівні його системності (включно з національним і міжнародним) - забезпечувати справедливість. Як зазначає Г. Берман, коли право неспроможне забезпечувати справедливість, назріває соціальна криза, що вибухає революцією і змінює все суспільство. Необхідність відповідності права його основній меті - справедливості - визначено і в Статуті ООН: у п. 1 ст. 1 Статуту зазначено, що ООН має на меті підтримувати міжнародний мир і безпеку і ... проводити мирними засобами згідно з принципами справедливості й міжнародного права залагодження чи розв’язання міжнародних спорів чи ситуацій, що можуть призвести до порушення миру. У ст. 38 Статуту МС ООН після переліку в п. 1 джерел, до яких звертаються судді, у п. 2 зазначається, що це не обмежує їхнє право виносити рішення ex aequo et bono - тобто «керуючись справедливістю й добром».

Насамкінець варто ще раз згадати і визначену І. Кантом «норму найвищого рівня» - керівну норму універсальної соціально-правової системи, якою потенційно є людство: «Людина не може бути знаряддям - лише метою», - розуміння людини як найвищої аксіологічної норми-цілі, яке випливає з призначення на Землі й у Всесвіті людини розумної як духовного й інтелектуального начала космосу, зумовлює загальний напрям подальшого розвитку всіх інституцій людства.

Отже, норми-цілі можуть мати різні ступені узагальнення й масштаби дії, але на кожному рівні вони визначають основний зміст системи відповідного рівня, чи це є міжнародний договір, галузь права, система МП у цілому, чи організоване життя людства на планеті Земля.

Тісно пов’язані з цілями МП функції МП.

Функції міжнародного права - це основні напрями його впливу на міжнародне соціальне середовище, зумовлені його цілями, зокрема:

Основна соціальна функція - забезпечення сталості глобальної системи міжнародних відносин.

Основна юридична функція - правове регулювання міждержавних відносин.

Стабілізуюча, охоронна функції (зокрема, протидія появі відносин та інститутів, що суперечать його цілям і принципам).

Функція солідаризації й інтернаціоналізації (поглиблення взаємозв’язку між державами).

Інформаційно-освітня й виховна функції (передання досвіду раціонального регулювання, мирного справедливого вирішення спорів? створення системи «розумних очікувань» акторів міжнародних відносин; освіта щодо можливостей використання права; виховання поваги до прав і захищених правом інтересів і цінностей тощо).

Норми-принципи. Норми-принципи утворюють «другий рівеНь» (після цілей) системи МП, який, своєю чергою, розпадається на ієрархію «ступенів універсальності», формуючи на кожному рівні концептуальну основу правової системи певного рівня. Концептуальною основою міжнародного права в цілому є його фундаментальні чи основоположні принципи. Цей термін є доктринальним, і його тлумачать вузько й широко.

У вузькому сенсі фундаментальними є основні принципи МП, які визнано імперативними нормами міжнародного права (ius cogens) і розглянуто далі в спеціальному розділі.

Широке тлумачення до фундаментальних принципів долучає ще й загальні принципи права - основоположні звичаєві норми, які неодноразово кодифікувалися в законодавствах різних держав. До загальновідомих принципів належать зокрема, такі:

1) належним чином укладений контракт є законом для сторін контракту;

2) нема суспільства без закону;

3) нема злочину без покарання;

4) нема злочину без закону;

5) кожен звинувачений має право на захист;

6) кожен звинувачений має право на очну ставку з обвинувачем.

Як бачимо, такі загальноправові принципи можуть містити як

матеріальні, так і процесуальні норми.

Міжнародне право широко застосовує принципи галузевого, підгалузевого й інституційного рівня (наприклад, принципи космічного права, принципи ГАТТ, принципи Нового економічного порядку та ін.). Ці принципи, зазвичай, викладаються в резолюціях органів ООН чи профільних міжнародних організацій, а надалі кодифікуються в «системних» міжнародних угодах, утворюючи «концептуальне ядро» кодифікації відповідної галузі, підгалузі чи інституту МП.

«Ординарні» норми - всі інші норми, які не є ні цілями, ні принципами, а тільки правилами міждержавних відносин, наділеними для держав обов’язковою силою.

2. За територіальною дією (за масштабами територіального поширення їхньої дії) норми міжнародного права поділяються на:

1) норми глобальної дії, чинні для всього міжнародного співтовариства;

2) норми регіональної дії, чинні в межах певних регіонів;

3) партикулярні (локальні) норми - зазвичай це норми міжнародних угод із питань вільного міста чи іншого державоподібного утворення, питань опіки, двосторонніх угод.

3. За змістовим обсягом питань регулювання (юрисдикцією). Відповідно до одного з основних методів логіки, який кожне питання поділяє на загальні й спеціальні елементи, норми міжнародного права також поділяються на загальні та спеціальні.

Перші регулюють основоположні системні питання міжнародних відносин, другі - спеціальні. Зрозуміло, що міжнародні відносини взагалі і кожна сфера міжнародних відносин зокрема, матимуть свої загальні та спеціальні питання і, відповідно, норми регулювання.

Норми, що регулюють галузеві відносини, наприклад, принцип мирного використання космосу, будуть спеціальними щодо загальних норм міжнародного права, скажімо, щодо такої норми-цілі, як забезпечення миру й безпеки, або й таких основних принципів міжнародного права, як принцип мирного врегулювання спорів і принцип незастосування сили чи погрози силою.

Натомість для власне космічного права принцип мирного використання космосу є загальною нормою, а такі норми-принципи, як непоширення зброї масового знищення в космосі, заборона побудови військових баз на Місяці та інших небесних тілах - будуть спеціальними щодо цієї загальної норми.

4. За юридичною силою норми МП поділяються на імперативні й диспозитивні.

Імперативні норми МП (або норми jus cogens) - це приписи, які не лише мають обов´язкову юридичну силу (формально вимога обов’язковості, тобто непорушення юридичних норм, є загальною як для імперативних, так і для диспозитивних), але які не можна обійти, підпорядкувавши ті відносини, що врегульовані імперативною нормою, іншим правилам.

У ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. під назвою «Договори, що суперечать імперативним нормам міжнародного права (jus cogens)» зазначене вище положення викладається дослівно так: «...Наскільки це стосується цієї Конвенції, імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носила б такий самий характер».

Віденська конвенція про право міжнародних договорів - єдиний міжнародний договір, де у ст.ст. 53 і 64 кодифіковано визначення імперативної норми (норми jus cogens), які згадуються.

За ст. 53, коли новим договором створюється норма, що суперечить нормі jus cogens, цей договір є нікчемним з моменту його укладання. Ст. 64 регулює складнішу ситуацію - коли створюється нова норма jus cogens. Тоді всі договори, які містять норми, що суперечать цій jus cogens, втрачають чинність (стають недійсними).

Проблема, однак, полягає в тому, що МП ще не має узгодженого на міжнародному рівні вичерпного кодифікованого переліку імперативних норм.

Окремої уваги заслуговує ст. 2 Статуту ООН, де визначено принципи, відповідно до яких діють Організація і її Члени. Ці принципи було систематизовано і Декларацією про принципи (1970) визначено як «основні принципи МП», які діють лише в комплексі і мають однакову юридичну силу (а саме - вищу юридичну силу норм jus cogens).

Важливим для юридичних підстав надання вищої юридичної сили принципам ст. 2 Статуту ООН є (крім ст. 103 Статуту) положення п. 6 ст. 2: «Організація дбає, щоб держави, які не є її Членами, діяли відповідно до цих Принципів, оскільки це може стати необхідним для підтримання міжнародного миру й безпеки».

З-поміж інших норм, які визнаються імперативними, доктрина визначає: норми гуманітарного права «sensu lato» - в обсязі як міжнародних загальних стандартів захисту прав людини, так і стандартів захисту під час збройних конфліктів некомбатантів та обмежень і заборони найжорстокіших засобів ведення війни.

Очевидно, що імперативними мають бути положення Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, в якому кодифіковано міжнародні злочини, вже визначені Гаазькими й Женевськими Конвенціями, Конвенцією проти злочину геноциду та покарання за нього (1948) й Конвенцією проти злочину апартеїду та покарання за нього (1968). Імперативними також мають бути положення конвенцій із захисту довкілля, які, проте, не визнані ще як імперативні всім міжнародним співтовариством.

Диспозитивні норми - це приписи, від яких можна відступити за спільною згодою сторін правовідносин: наприклад, шляхом обрання іншого джерела для врегулювання правовідносин, на регулювання яких спрямована диспозитивна норма. Основна вимога, якої слід дотримуватися при цьому, - щоб право, яке обирається, не суперечило імперативним нормам МП. Інші обмежувальні вимоги закріплено в деяких загально-правових принципах, зокрема: незло- вживання правом, непорушення прав третіх осіб тощо.

Хоч у доктрині й трапляються міркування про те, що норми міжнародного права не утворюють ієрархію, як це властиво національному законодавству, але існування норм із різною юридичною силою є незаперечним фактом. Зазвичай це остаточно вирішується в кожній конкретній ситуації, а саме - коли виникають колізії (суперечності) між двома нормами, що регулюють одне й те саме питання, і потрібно визначити, якій нормі віддати перевагу, а яку ігнорувати. Але є й кодифіковані положення, які визначають загальні правила щодо переваги одних норм над іншими, прикладом є вже згадувані ст.ст. 53 і 64 Віденської конвенції, де закріплено перевагу норм jus cogens над нормами неімперативного характеру.

Для сучасного МП - «права Статуту ООН» - найважливішою нормою щодо переваг одних норм МП над іншими є норма ст. 103 Статуту, за якою: «у випадку, коли зобов’язання членів ООН за Статутом суперечать їхнім зобов’язанням за будь-якою іншою міжнародною угодою, переважну силу мають зобов’язання за Статутом».

5. За формою (джерелами). Відповідно до походження і форми існування, норми міжнародного права поділяють за способами утворення і за джерелами. Докладніше це питання буде розглянуте в четвертому підрозділі цього розділу («Утворення норм і джерела міжнародного права»). Тут зазначимо лише, що за походженням норми МП складають три основні групи:

1) норми міжнародних угод;

2) норми міжнародних звичаїв;

3) норми рішень міжнародних організацій.

Цей перелік не є вичерпним, оскільки способи нормоутворення можуть бути й іншими, про що йтиметься далі.