Міжнародне публічне право. Том 1
1.2.2. Міжнародне право як відкрита динамічна концептуальна деонтологічна система
Сучасне міжнародне право є складною відкритою динамічною системою. Відкритість системи - це її здатність до обміну (речовиною, енергією, інформацією) з навколишнім середовищем - за умови збереження переваги внутрішньої впорядкованості над зовнішньою. Всі правові системи обмінюються між собою правовим досвідом створення і застосування їх: зокрема, міжнародне право будується на найкращих нормах і принципах, що існували у звичаях різних народів і правових системах їхніх держав, у
творах видатних юристів і судових рішеннях. Своєю чергою, наслідком ратифікації чи інших способів надання державами згоди на обов’язковість для них міжнародних угод є введення міжнародно-правових норм у відкриту національну правову систему держави-члена договору.
Але без дотримання «правильних параметрів» обміну система втрачає цілісність і розпадається: щоб такого не сталося, система має перебувати в стані «динамічної рівноваги» - дозованого залучення з довкілля ресурсу і вчасного видалення продуктів метаболізму. Цілісність і динамічна рівновага правових систем також має забезпечуватися дозованим і свідомим залученням норм з інших правових систем і вчасним позбавленням від норм, що стали продуктом «соціального метаболізму» - корупції, лобіювання, політичних, ідеологічних та інших антисоціальних і дискримінаційних явищ.
Як складова культури міжнародне право є системою концептуальною. Концептуальні системи - це наділені системною цілісністю ідеальні віртуальні моделі, які суб’єкт дослідження (тобто ми - як людство, окремі його спільноти й індивіди) формує в процесі взаємодії з об’єктивною реальністю і які суб’єктивно відображають певні її характеристики. Концептуальна система є відносно автономною відкритою динамічною системою, що формується представниками конкретного суспільства, але потім може існувати й після загибелі останнього, впливаючи на інші суспільства. Так сталося, наприклад, із давньогрецькими міфами, римським правом чи світовими релігіями. Культура й окремі її складові - парадигми, вчення, концепції, теорії, релігії й ідеології - також є концептуальними системами.
Як складова систем регулювання суспільних відносин міжнародне право є системою деонтологічною. Концептуальні системи в різних співвідношеннях містять онтологічну й деонтологічну складову. Онтологічні або дескриптивні знання - це ті знання, що описують буття «як воно є» й намагаються якнайдокладніше висвітлювати відповідне питання. Деонтологічні (прескриптивні) знання відповідають на питання «як має бути?». Правові системи містять переважно деонтологічні знання, які є правилами безпосереднього впливу на об’єктивну реальність, а онтологічні (правові, соціологічні та ін.) знання забезпечують, щоб такий вплив не здійснювався довільно, «навмання». Отже, адекватність колективної поведінки суспільства, зовнішніх і внутрішніх викликів забезпечується ефективною взаємодією системи регулювання суспільних відносин (переважно деонтологічних) із системою знань (переважно онтологічних).
Системи регулювання суспільних відносин у різних співвідношеннях містять нормативні й оперативні складові. Динаміка їхньої взаємодії як мінімум дворівнева: з одного боку - поступальний історичний розвиток нормативних систем є наслідком узагальненого й систематизованого досвіду оперативного регулювання; з іншого - в межах кожного етапу такого поступу нормативні системи є консервативною, усталеною основою для варіативного й оперативного реагування. Оперативні системи - як системи прямого й швидкого управління - охоплюють засоби безпосередніх відгуків на різноманіття викликів об’єктивної реальності у сфері їхньої компетенції. «Істотно оперативними» є: Рада Безпеки ООН, інші міжнародні організації, військо, антитерористичні підрозділи, поліція, бюро політичних партій, екіпажі великих транспортних засобів, служби рятувального чи технічного призначення тощо. Специфічну оперативно-нормативну систему складають суди, частина з яких історично відокремилася від військово-адміністративних систем управління, й у яких одночасно розв’язується конкретна конфліктна ситуація і відбувається створення норм - як нормативних формул узагальненого досвіду.
Хоч оперативне управління має ґрунтуватися на усталеній нормативній системі, керуючись нею й застосовуючи її, проте необхідність оперативного реагування на конкретні явища об’єктивної реальності вимагає спеціальних норм (професійного вишколу, професійної етики, оперативних повноважень тощо), які покладають на уповноважену особу право й обов’язок на власний розсуд ефективно реагувати на ситуацію в межах приписів загально-нормативного характеру. В цьому підручнику специфіку оперативного регулювання буде розглянуто в частині третій, присвяченій питанням міжнародної безпеки й боротьби з тероризмом.