Міжнародне публічне право. Том 1
1.1.3. Концепція «загального міжнародного права»
Поняття «загальне право» в різні історичні епохи стосувалося різних наднаціональних правових систем. Як загальне право, зокрема, слугувало: римське (періоду імперії-); канонічне й англосаксонське. В усіх випадках загальне право застосовували паралельно з місцевими правовими системами - як норми транскордонної дії (по всій Римській імперії; в усьому християнському світі; в усіх британських колоніях). Компетенція загального й місцевого права завжди була розмежована: зокрема, римське й британське право як право відповідних імперій застосовувалося в усіх випадках, коли стороною був римський чи британський громадянин або коли сторонами були особи, підпорядковані різним місцевим системам права. Внутрішні питання місцевих громад, зазвичай, вирішувалися їхнім місцевим правом, але офіційні представники загального права могли виступати як вища апеляційна чи касаційна інстанція.
Загальне канонічне право вже мало ознаки міжнародного права, оскільки його дія, зазвичай, була забезпечена не військовою силою імперії, а переконанням у потребі застосовувати його норми як взірцеві й найкращі для свого часу, а також доброю волею народів і монархів християнського світу їх дотримуватися: так само за кілька століть до поширення християнства діяло у Південній і Південно-Східній Азії буддійське право, а пізніше - в окремих випадках - і мусульманське право.
Загальне міжнародне право під час свого становлення, вочевидь, мало певні риси й римського, і канонічного, й англосаксонського загального права, оскільки формування його відбувалося під час колоніальних змагань сильних європейських держав, коли вони оглядали міжнародне право як поширення власного національного права на всі «сфери своїх інтересів».
Але впродовж ХІХ-ХХ ст. усвідомлюється міжнародно-правове значення категорії «державний суверенітет» як основи міжнародної правосуб’єктності держави, на якій будується сучасна система міжнародного права: саме рівність суверенних суб´єктів, принаймні теоретично, дає змогу встановлювати однакові (й тому зрозумілі для всіх) правила, покладаючись на дотримання їх. На межі ХІХ-ХХ ст. більшість норм і принципів міжнародного права ще не були кодифікованими й існували у формі міжнародної практики чи добрих звичаїв, які формувалися в дусі загальної поваги до ціннісних основ християнської й загальнолюдської моралі та природного права. Саме весь цей масив нормативних приписів різної обов´язковості, ступеня формалізації й видів формального втілення й становив загальне міжнародне право. Отже, загальне право можна розглядати як певний ступінь зрілості того масиву норм, який у попередньому підрозділі був визначений як jus gentium (право народів), але. на відміну від jus gentium, загальне право - це право переважно міждержавне, хоча й воно регулює окремі зносини держав із приватними особами.
Концепція «загального права» для міжнародних відносин ХІХ-ХХ ст. в умовах відсутності або лише становлення цілісності й системності міжнародного права давала змогу - хоча б у загальних рисах - підтримувати його єдність і конструктивний гуманний «дух», поступово і не без суперечностей втілюючи його в «букві» договорів, а також у рішеннях міжнародних арбітражів і судів. До прийняття Статуту ООН, що забезпечив міжнародному праву цілісність і системність, визначивши його цілі й принципи і встановивши (ст. 103) верховенство своїх норм, основним критерієм протиправності дій держави у сфері міжнародних відносин була ознака невідповідності цих дій основам (ідеалам, принципам) загального права. Таким чином концепція вже почала діяти як системотвірний ЧИННИК, обриси якого ще не досить чітко були окреслені формально. але «відчувалися» міжнародним співтовариством, подібно до норм моралі - переважно у випадках невідповідності міжнародної поведінки цим загальним ідеалам.
Якщо у XIX ст. і навіть частково у XX ст. основу «загального міжнародного права» складали міжнародні звичаї, то в сучасному міжнародному праві лавиноподібно зростає відсоток норм договірного права і актів міжнародних організацій. Міжнародне право отримало свою системну єдність завдяки цілям і принципам ООН, які розглядаються як особливі системоутворюючі норми, а також за рахунок докладнішої кодифікації окремих напрямів регулювання міжнародних відносин та їхньої інституціалізації шляхом утворення міжнародних організацій чи інших інституціалізованих форм міжнародного співробітництва. Останні перебирають на себе деталізовану нормотворчість у вигляді резолюцій, рекомендацій та стандартів, що видаються на основі і відповідно до первинних міждержавних домовленостей, зафіксованих у договорах.
Отже, тепер посилання на «загальне міжнародне право» - це посилання на «дух і букву» міжнародного права, у більшості випадків еквівалентне до посилання на «цілі й принципи ООН».