Міжнародне публічне право. Том 1
1.1.2. Концепція «права народів» (jus gentium)
Як було зазначено, до Є. Бентама (Бентхема) для визначення міжнародного права доктрина використовувала терміни jus inter gentes або jus gentium. Проблемність питання полягає в тому, що jus gentium (право народів) ще А. Цельзом було віднесено до права, яке регулювало приватноправові відносини «з іноземним елементом», тобто відносини між особами - римлян з іноземцями і між іноземцями (на відміну від jus civilis, що регулювало теж приватноправові відносини, але винятково між римськими громадянами).
З іншого боку, французькі юристи-міжнародники вважають що jus gentium можна використовувати як аналог терміна «міжнародне право», предметом регулювання якого є відносини між державами. Зокрема, Н. К. Дінь і співавтори пишуть, що хоча термін «міжнародне право» й витісняє термін jus gentium, останній повністю не зник і дотепер має прихильників, і, хоч перший уживається частіше, обоє вважаються синонімами, здатними заміняти один одного.
Але, щоб не допустити плутанини, ці терміни все ж не слід ототожнювати, оскільки в міжнародному праві вони мають різне призначення. Можливо, питання прояснює точка зору французького юриста Л. Рено, який у «Введенні у вивчення міжнародного права» (1879) запропонував розрізняти: теоретичне або раціональне право, яке він розглядав як «право народів», фактично ототожнюючи його з природним правом, і практичне або позитивне право, яке він тлумачив як право, встановлене між державами у їхніх зносинах.
Отже, перша система Л. Рено характеризує весь масив норм, що склався у відносинах між народами - як на міжособистісному рівні, так і на рівні етносів, племен, орд, держав тощо. Ця перша система враховує весь історичний досвід людства й охоплює всі системи та механізми регулювання суспільних відносин. Друга ж система - це система міждержавних домовленостей про правила міждержавної поведінки: саме її розглядають як міжнародне право у вузькому сенсі або як позитивне міжнародне право. Але зрозуміло, що ігнорувати перший масив загального міжнародного права, утворений невизначеною кількістю багаторівневих, різноманітних, мінливих і неструктурованих правил міжнародного співробітництва, що складалися всю історію людства - це все одно, що ігнорувати підводну частину айсберга.
У цьому ж напрямі Ж. Єцель у праці «Нарис про міжнародні права» (1932) задекларував свій намір відродити термін «право народів», але поняття «народи» розглядати не в його вузькому латинському значенні як етноси, а у його сучасному ширшому тлумаченні, охоплюючи всі самоврядні соціально, політично та юридично організовані спільноти: всі ці спільноти (включно з державою) є об’єднаннями індивідуумів різного рівня, і саме індивідууми є носіями суб’єктності, узгодженим волевиявленням створюють об’єднання різного рівня. Концепції Ж. Сцеля існує єдине багаторівнево структуроване міжнародне співтовариство й одне міжнародне право. Проте, визнаючи пріоритет єдності міжнародного права, Ж. Сцель визнає необхідність розрізнення в ньому специфіки регулювання приватно-правових і публічно-правових відносин.
Отже, jus gentium може стати соціологічно обґрунтованою системою правил регулювання як відносин між державами й іншими спільнотами, так і транскордонних відносин між приватними особами, виходячи з того, що в їхній основі лежить інтерес, право і волевиявлення людини як індивідуума і приватної особи. Ця поки що суто теоретична концептуальна правова система зближується з іншими схожими концепціями: з одного боку, загального права, з іншого - транснаціонального права.