Культура професійного спілкування

Тема 2.1. Культура взаємин у процесі професійного спілкування

План

  1. Поняття взаємин у професійному спілкуванні.
  2. Види взаємин.
  3. Механізми взаєморозуміння .
  4. Продуктивність та адекватність сприймання й розуміння партнерів взаємодії.
  5. Взаємодія та взаєморозуміння в контексті етики та культури.

Культура професійного спілкування - рівень реалізації творчих здібностей, взаємообміну повідомленнями, організації взаєморозуміння, взаємопізнання в процесі професійно спрямованої взаємодії між суб’єктами, у якому виникають, проявляються та формуються міжособистісні взаємини.

Взаємини - це суб’єктивні переживання у взаємозв’язку між людьми в процесі взаємодії і спілкування. Взаємини формуються у взаємодії суб’єктів у ситуаціях формального, регламентованого й неформального, вільного спілкування. Вони становлять внутрішній бік взаємодії, висловлюють потребнісно-мотиваційну сферу особистостей.

У процесі професійного спілкування формуються професійні відносини, які поділяються на види: офіційні та неофіційні, ділові та міжособистісні.

Офіційні відносини санкціоновані, документально оформлюються та контролюються суспільством або його представниками. Неофіційні відносини підтримуються організацією, не регулюються документально. Ділові — пов’язані з професійною діяльністю та визначають її. Міжособистісні - це стосунки вибіркового характеру, побудовані на взаємній симпатії (або антипатії), інтересах, дружбі, почуттях.

Ділові взаємини включають партнерство, співпрацю, конкуренцію, координацію. Партнерство - взаємини людей, які взаємодіють на рівні співпраці, виконують спільну роботу, кожний здійснює відповідальні, незалежні, самостійні функції. Співпраця - спільна діяльність, яка характеризується взаємозалежністю, рішенням одного спільного завдання. Конкуренція — це змагання один з одним, для досягнення перемоги над іншими, з метою переваги. Координація зумовлює погодження діяльності, розподіл роботи на завдання та відповідальність за його рішення.

Для повноцінного розвитку особистості необхідні наявність колективу та колективних стосунків, співпраці, співтворчості.

Колектив (від лат. collectivus - збірний)- це динамічна соціальна група, яка об’єднана на основі суспільно значущих цілей, загальних ціннісних орієнтацій, спільної діяльності та наявності органів самоврядування.

У реальному житті існують різні колективи: навчальні, виробничі, студентські, спортивні та ін. Колективи можуть бути одновікові та різновікові, первинні (клас, студентська група) і загальні, які об’єднують кілька первинних колективів (наприклад, загальношкільний колектив).

Залежно від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває в процесі свого становления (наприклад, дитячий колектив) і сформований „зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значущих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності, органами самоврядування (наприклад, виробничий колектив, бригади, цеховий колектив та ін.). Можна виділити деякі загальні моменти, пов’язані з входженням особистості в соціум. Цей процес, на думку відомого вітчизняного психолога Т. В. Петровського, включає кілька фаз, які послідовно змінюються: адаптація особистості в колективі; індивідуалізація; інтеграція особистості в колективі.

Кожна із фаз соціального розвитку особистості в колективі має серйозні наслідки для її становления й можливостей самореалізації.

Колектив (позитивний чи негативний) є об’єктивна реальність, оскільки: колектив для людини - це сфера її життєдіяльності; сфера самоствердження, самовираження й самореалізації; сфера спілкування; гарант захищеності й підтримки; модель суспільства - основна база нагромадження досвіду взаємодії особистості й суспільства, засвоєння соціальних ролей; носій соціально-моральних норм і цінностей, реалізованих у системі колективної діяльності й колективних відносин; духовна, ціннісно орієнтована єдність людей - організаційна структура колективу є засобом досягнення загальних цілей.

Ефективність професійного спілкування залежить від міжособистісних стосунків у колективі, його соціально-психологічного клімату. За сприятливих умов у колективі стверджується атмосфера взаєморозуміння, співробітництва, взаємодопомоги, самореалізації особистості.

Науковими дослідженнями виявлено три найбільш поширені моделі розвитку взаємин між особистістю і колективом:

а) особистість підкоряється колективу (конформізм);

б) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія);

в) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).

Методика створення колективу базується на спільній діяльності, спеціальних прийомах стимулювання діяльності, згуртування групи. До них належать такі: а) уміла постановка вимог;

б) позитивно діючий актив з допомогою консультування, психологічної підтримки, обміну досвідом, організації і контролю;

в) організація перспективи життя (система перспективних ліній за А. Макаренком) - організація завтрашньої радості: постановка близьких, середніх і далеких цілей, які стимулюють рух, розвиток колективу, г) принцип паралельної дії; д) створення традицій; е) оптимістичний мажорний тон, почуття впевненості, захищеності кожного члена колективу; ж) принцип відповідальної залежності в колективі. Ці стосунки переважно мають характер ділової співпраці [1, с. 273].

Міжособистісні відносини — це такі взаємозв’язки між людьми, які суб’єктивно переживаються та об’єктивно проявляються в характері та способах взаємного впливу. Якщо стосунки погані, то продуктивна взаємодія людей, спільна діяльність стають неможливими: псується настрій, здоров’я, людина не відчуває радості буття. Нездорові міжособистісні взаємини впливають на характер спілкування: розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й за допомогою ярликів, чорно-білими фарбами. Для того, щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство загалом здоровим, бажано відмовлятися від звички бачити злий намір.

Міжособистісні відносини можуть бути оцінними (захоплення, популярність) та дієвими (взаємодія), зумовлені суб’єктивною потребою в спілкуванні та її задоволенням [56, с. 80]. Розрізняють види міжособистісних взаємин у спілкуванні: товариство, дружба, любов, байдужість, ворожість, ненависть. Товариство - давній традиційний вид взаємин, активна підтримка й допомога в процесі професійної діяльності. Товариські взаємини будуються на розумній основі прийняття кодексу товариства, основаного на довірі та відкритості, добросовісності, відповідальності до роботи, у незалежності наявності контролю. Дружні стосунки - вид глибоких особистих взаємин між людьми, головне для яких - психологічна єдність та потреба один в одному, підтримка, допомога у вирішенні питань, психологічна близькість та міжособистісні взаємини, довіра. Довіра - це особливий, особистісний вид взаємодії, зумовлений переживанням й усвідомленням потреби взаємодопомоги, підтримки та відчуття відповідальності у вирішенні питань. Любов - вид глибокої взаємодії, найвище почуття до дітей, батьків, до Батьківщини, дому, народу, людей, природи, справи, роботи, до Бога, чоловіка, жінки. Байдужість, ворожість, ненависть - негативні особистісні взаємини між людьми. Причини байдужості в міжособистісних взаєминах - це життєві труднощі, особисті та професійні проблеми, відсутність часу на спілкування з колегами. Причини байдужості та відчуження є недоліками системи освіти виховання, відсутність сформованих якостей особистості як потреби в людях, підтримки позитивних відносин. Байдужість та відчуженість породжує ворожість та ненависть, пояснення їм є біологічне та суспільне, виникають між малокультурними, малоосвіченими людьми, які не навчилися позитивно вирішувати проблеми.

Причиною ворожості та ненависті є інстинкт агресивності, успадкований від тварин. Але психічно здорова та вихована людина здатна керувати своїми агресивними імпульсами.

Психологи пов’язують залежність відносин у процесі професійного спілкування від авторитарної або гуманістичної орієнтації спеціаліста, за спрямованістю виділяють низку варіантів взаємин:

- взаємно-позитивні відносини, забезпечують психологічну сумісність суб’єктів взаємодії;

- взаємно-негативні відносини, непродуктивні, конфліктні;

- односторонні позитивні - негативні відносини, характеризуються нестійкою, нестабільною взаємодією, напруженістю, внутрішньою та зовнішньою неспокійністю;

- односторонні суперечно-позитивні, мають в основі коливання між симпатією та антипатією між суб’єктами спілкування;

- односторонні суперечно-негативні, не виключають згоду і конструктивну спільну діяльність, але дуже важко знайти засоби співпраці;

- взаємно-суперечні; відносини, деструктивні, характеризуються напруженістю та тривожність у взаємодії;

- безособові або взаємно-безособові, свідчать про формальну, байдужу взаємодію, яка може провокувати конфлікти, бар’єри та агресивну поведінку.

Якщо професіонал має високий рівень культури професійного спілкування, він завжди здатен:

- розвивати позитивні емоції, налаштовувати позитивне ставлення співрозмовника до себе й до своєї діяльності;

- налаштовувати доступні зв’язки;

- організувати взаємини на взаємовигідних умовах,

- усвідомлювати, як суб’єкта сприймають і оцінюють інші.

Прагнення до взаєморозуміння - це етична проблема. Використання ж його механізмів, їхній пошук, добір і зміна - це прояв моралі в реальності, свідчення моральності людини.

Щоб досягти під час спілкування взаєморозуміння, необхідно враховувати потреби, інтереси, установки іншого, а також думати про те, як він ставиться до ваших потреб, інтересів, установок, якими він бачить ваші індивідуальні особливості, як інтерпретує ваші емоційні реакції й думки. Іншими словами, рефлексія в процесі взаєморозуміння та емпатія є головними компонентами механізму взаєморозуміння.

У механізмі взаєморозуміння розглядають також децентралізацією (прийняття ролей) - зміну позицій суб’єкта внаслідок порівняння та інтеграції її з позиціями, що відрізняються від власної.

В основу механізму досягнення взаєморозуміння між партнерами покладено формування нової спільної мови в діалозі незалежних, через певні прийоми. Прийом „діалог незалежних” — це найпоширеніший прийом спільної мови, яку конструюють двоє, сприяє їхньому об’єднанню та вияву самосвідомості.

Щоб сформувати спільну мову, досягти взаєморозуміння в значущих позиціях, важливо вміти:

  • гнучко змінювати свою думку, бути різним - наполегливим і люблячим, веселим і серйозним;
  • виявлять творчість у виробленні спільної мови, відтворювання поведінки іншого (слова, інтонації, жести тощо), це є свідченням того, що людину чують, ставляться до неї уважно та серйозно (Щоб скоріше зрозуміти іншого);
  • намагання поступитися іншому в діалозі незалежних. Реалізація стратегії „поступитися іншому” передбачає, що той, хто стає на цей шлях, готовий відмовитися від своїх інтересів, звичок заради спільної мети;
  • уміння говорити своєю мовою й розуміти при цьому мову іншого (у тих випадках, коли люди не можуть виробити спільну мову чи відмовитися від індивідуальності та звичок, поступаючись іншому);
  • володіння емпатією (розшпрює горизонти, кожний стає духовно багатшим).

Якщо діалог незалежних виникає між людьми, які не сприймають одне одного, вони не можуть досягти взаєморозуміння.

Звичайно, досягти взаєморозуміння з колегами, керівництвом і підлеглими, навіть з близькими людьми відповідно до гуманістичної етики не дуже легко. Тому людина, яка не втрачає надії на взаєморозуміння й наполегливо шукає різні способи та засоби спілкування, має досить високий рівень моральної культури, який характеризується моральними відносинами.

Однією з форм прояву моральних відносин у суспільстві є моральні цінності. Цінність - це позначення об’єктів, явищ та їхніх властивостей, а також абстрактних ідей, які втілюють у собі узагальнені ідеали й постають завдяки цьому як еталон. Обираючи певні моральні цінності, тим самим людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом.

Моральні цінності добра, обов’язку, відповідальності, справедливості, честі й гідності людини, совісті тощо помітно впливають на спільну діяльність людей, на характер і ефективність спілкування. Якщо співрозмовники під час розв’язання конфлікту демонструють свою відповідальність за стан справи, уміння бути справедливими щодо опонента, бажають не лише собі, а й співрозмовнику добра, то є багато шансів, що вони досягнуть злагоди, а спілкування відбуватиметься на високому моральному рівні.

Іншим важливим аспектом культури взаємин є використання різноманітних і динамічних міжособистісних зв’язків у колективі. І тут переважає особисте вміння будувати свої взаємини з колективом як єдиним цілим, шукати й знаходити основні моменти для гармонізації індивідуальних і колективних інтересів.

Високого рівня професіоналізму в культурі взаємин досягає той, хто розглядає спілкування як спільний процес, у якому всі стають повноправними партнерами.

Коли рівень духовності в країні падає, моральні цінності нерідко знецінюються. Загроза дегуманізації виникає там, де людина звикає ототожнювати себе зі своєю функцією, своєю соціальною роллю. Образ такої самовідчуженої людини-функціонера, людини-рольовика став прикладом технічної цивілізації останніх століть.

Ринкові відносин (за Е. Фроммом) доцільно впроваджують у суспільстві систему моральних цінностей, які проявляються в ставленні до себе та інших як до товару, який можна якнайвигідніше продати й купити.

Якщо зміни орієнтацій та певні цінності своєчасно не помітити, виникнуть додаткові труднощі у взаєминах та професійному спілкуванні.

Успіх у діяльності пов’язують безпосередньо з людьми, ураховуючи будь-які зміни в ставленні людей до звичаїв, традицій, релігії, праці, освіти тощо. Тим, хто поважає особистість та орієнтується на високу професійну майстерність, падіння виробництва не загрожує. Якщо весь час людина присвячує себе тільки роботі, ігноруючи власні інтереси та інтереси сім’ї, вона рано втрачає здоров’я, не здатна народжувати нові ідеї, перестає бути цікавою в спілкуванні. Е. Фромм зазначає, що людина повинна орієнтуватися не на принцип „мати”, а на принцип „бути”. Це означає, що людина може й хоче жити повним життям: здобувати знання та віддавати їх, обрати заняття до вподоби, поєднувати продуктивну виробничу діяльність з власними інтересами в інших сферах.

На сучасному етапі актуальну проблему досягнення успіху у взаєминах та взаємодії широко розглядають у науковій та художній літературі такі автори, як: Б. Трейсі, Н. Хілл, Д. Кехо, О. Мандино, А. Піз та ін.

Успішність взаєморозуміння та взаємодії визначається мотивацією професійної діяльності, чинниками ефективності співробітництва. Виокремимо принципи успіху (за Н. Хіллом), які виведені з життєвого досвіду успішних людей протягом століття. Це позитивна психологічна настанова - загальний принцип, якщо його не вживати, то останні шістнадцять перестають діяти, це та настанова „плюс” та „міпус”, з чого ми починаємо справу або просто живемо впродовж дня. Визначення мети. Рішучість. Обміркування Самодисципліна. Холодний розсуд. Опора на віру. Люб’язність. Ініціативність. Ентузіазм. Сконцентрування уяви. Колективізм. Учитися на помилках. Творче відображення. Планування часу та його витрат. Здоровий дух та здорове тіло. Опора на силу звички (універсальний закон). Використання підсвідомості для досягнення успіху [100, с. 320].