Розвиток освіти в Україні та процес її інтеграції в європейську спільноту, сучасний рівень розвитку науки й техніки, ускладнення освітніх завдань зумовлюють підвищення вимог до професійної підготовки, у зв’язку з цим відбувається суттєве її оновлення.
Освітній простір XXI століття - це синкретичне соціокультурне й інформаційне середовище (школа, ВНЗ, відеотелекомунікації, комп’ютери, електронна пошта, Інтернет, скайп тощо), яке дозволяє особистості нескінченно розвивати власні освітні інтереси й активізувати когнітивну діяльність на основі нових комунікативних стратегій.
Розвиток індивіда, існування його як особистості неможливі без зв’язку із суспільством, без спілкування з іншими людьми. Історичний досвід і практика свідчать, що ізоляція людини від суспільства спричиняє цілковиту втрату людської особистості, її соціальних якостей і властивостей.
Спілкування охоплює всю багатогранність духовних і матеріальних форм життєдіяльності людини і є її суттєвою потребою, формою людської взаємодії, через яку індивіди фізично й духовно впливають один на одного, формують уявлення про світ, приходять до взаєморозуміння, оскільки воно передбачає обмін думками й почуттями з іншими людьми, а також звернення людини до самої себе: власної душі, спогадів, сумління, мрій.
За останні десятиріччя розширився фронт досліджень у галузі спілкування: зроблено помітний крок уперед у його науковому осмисленні, проведено дослідження, які допомогли вченим поглибити наукове розуміння феномену спілкування загалом і різних його аспектів. Спілкування є необхідною умовою об’єднання людей для будь-якої спільної діяльності.
Сучасні науковці розглядають спілкування як різновид діяльності. У дослідженнях і вітчизняних, і зарубіжних учених найбільш детально описано ділове, професійне, зокрема педагогічне, спілкування. Спрямованість цих досліджень практична, яка має на меті досягти ефективності в професійній діяльності.
У спілкуванні людина виявляє якості, здібності, знання й уміння, розвиває й формує, засвоює суспільний досвід, норми, цінності, знання, способи діяльності, формуючись при цьому як особистість і суб’єкт діяльності. У цьому розумінні спілкування є найважливішим чинником розвитку особистості.
Підвищення соціальної мобільності, динамізму нинішнього життя різко збільшують кількість і якісний спектр контактів професіонала, а бурхливий розвиток інформаційних засобів, новітніх технологій суперечливо впливає на суспільство, зумовлюючи спілкування людей з різними прагненнями та моральними якостями й обмежуючи безпосередні контакти. Постійно виникають ситуації, у яких професіонал має швидко зорієнтуватися, обрати правильні засоби комунікації, побудувати процес спілкування, знайти стиль поведінки, визначити внутрішню сутність дій і вчинків співрозмовника, ступінь сформованості його знань, умінь.
Тому потреби сучасного суспільства, його духовні й матеріальні сфери зумовили питання готовності до здійснення професійного спілкування, які набувають всеохоплювального характеру та зумовлюють особливу актуальність проблеми культури професійного спілкування, без належного вирішення якої неможливе функціонування таких галузей, як освіта, виховання, наука, мистецтво, політика, підприємництво, медицина тощо.
Культура професійного спілкування - це цілісна система, яка охоплює зовнішню культуру, культуру мовлення, культуру почуттів, культуру поведінки, етикет. Знання й дотримання головних положень професійного спілкування необхідні для становлення майбутнього фахівця.
Одне з провідних місць вирішення цієї проблеми в навчальному процесі ВНЗ належить курсу „Культура професійного спілкування”.
Метою пропонованого посібника є надання допомоги в організації процесу навчання у вищій школі в здійсненні активного взаємозв’язку всіх учасників навчального процесу, що створює сприятливі умови для розвитку професійного мислення студентів, формування навчально-пізнавальної активності й творчого використання знань у навчальних умовах.
Навчально-методичний посібник „Культура професійного спілкування” відображає сучасний теоретичний і практичний рівні загальнопедагогічної та технологічної підготовки студентів гуманітарних спеціальностей денної та заочної форм навчання.
У посібнику розкрито актуальні питання культури професійного спілкування, спрямовані на посилення професійної підготовки майбутнього фахівця.
Структурований він відповідно до модульної програми з курсу „Культура професійного спілкування”, має вступ, два модулі: модуль А „Нрофесійне спілкування як реалізація індивідуальних творчих здібностей спеціаліста” та модуль Б „Умови та шляхи розвитку культури професійного спілкування спеціаліста”, додатки, список використаної літератури.
Перший модуль розкриває головні структурні компоненти, мету, предмет, об’єкт професійного спілкування, його сутність та чинники й пов’язані з ними закономірності ефективності професійного спілкування, принципи мовленнєвого спілкування в професійній діяльності, доцільність мовлення в процесі професійної діяльності, етику невербального спілкування в професійній діяльності, стилі й моделі професійного спілкування, діагностику ефективності професійного спілкування.
Другий модуль присвячено умовам та шляхам розвитку культури професійного спілкування спеціаліста: розглядаються культура взаємин у процесі професійного спілкування та рівні культури професійного спілкування, психологічні основи професійного спілкування та конфлікти в цьому процесі, питання професійного такту, етики ділового спілкування, визначаються засоби професійного розвитку: професійна рефлексія, аналіз і самоаналіз, професійна інтуїція, саморозвиток спеціаліста в процесі професійного спілкування .
У посібнику також представлено теми для рефератів, питання для самоперевірки, у „Додатках” подано контрольні тести, індивідуальні завдання до організації самостійної роботи студентів, термінологічний словник та список використаних джерел.
Навчальний посібник не претендує на всебічні відповіді на всі питання підготовки фахівців. Він складений відповідно до робочої програми підготовки студентів, розробленої кафедрою педагогіки психолого-педагогічного інституту Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Основна його частина включає тексти лекцій з відповідним методичним апаратом.