Займає в педагогічній системі Коменського визначне місце. Про деякі методи релігійного виховання йдеться у XXIV розділі “Великої дидактики”, яка називається “Метод прищеплення благочестя”.

Благочестя є дар Божий і дається з неба, причому наставником і учителем благочестя є Дух Божий. Але оскільки він діє за допомогою природних засобів, вибираючи собі в помічники батьків, наставників, служителів церкви, які б правильно насаджували і поливали райські віти, то їм подобає розуміти характер своїх обов’язків, писав Коменський.

Благочестя полягає в тому, що після правильного сприйняття поняття віри і релігії, серце наше уміло скрізь шукати Бога.

Для того, щоб черпати такий настрій, існує три джерела і три способи, або три ступені.

Джерелами є: Священне письмо, світ, ми самі. Саме в першому - Слово Боже, в другому - творіння, в третьому - натхнення. Не підлягає сумніву, що з Писання почерпуються пізнання про Бога і любов до нього.

Способів черпати з цього джерела благочестя - три: роздуми, молитва, спокуса.

Роздуми є часте, уважне, благочестиве проникнення в діла, слово і милість Божу: а саме, як все відбувається тільки за милістю Бога і якими чудними шляхами всі рішення волі Божої досягають своїх цілей.

Молитва є частий і постійний потяг до Бога, щоб він нас підтримував і керував нами Духом своїм.

Нарешті, спокуса є постійне дослідження наших успіхів у благочесті, чи здійснюється це через нас самих, чи через інших. Сюди належить кожне випробування: людське, диявольське, божественне. Себе тому людина постійно повинна випробовувати, чи міцна вона у вірі? Необхідно, щоб нас випробовували і люди - друзі і вороги.

За переконанням Коменського, метод прищеплення благочестя полягає в дотриманні таких правил:

- прищеплення благочестя повинно розпочинатися в ранньому віці, бо, якщо в ранньому віці душа не проникається любов’ю до Бога, то внаслідок самого життя, непомітно проникає в душу неповага до божества, яка в подальшому викорінюється з великими труднощами, а в декого не викорінюється взагалі [Т. 1. - С. 411];

- разом з розвитком відчуттів у дітей необхідно розвивати уявлення про Бога і привчати до шанування його, споглядати на небеса, піднімаючи руки догори, звертаючись до Бога і Христа, схиляти коліна перед незримою величчю його;

- розпочинаючи освіту дітей, ми повинні переконувати їх у тому, що живемо на землі не заради цього життя, а прагнемо до вічності, що тут лише перехідний стан, щоб, належним чином підготувавшись, ми гідно вступили у вічне життя;

- необхідно навчити дітей, що життя, в яке переселяться люди звідси, буває подвійне: блаженне з Богом і нещасне в пеклі;

- щасливі ті, хто так виховає свою душу, що виявиться гідним бути перенесеним до Бога, бо поза Богом - джерелом світла й життя, немає нічого, крім темряви, жаху, мук, вічної смерті без дійсної смерті;

- перенесені до Бога будуть ті, хто тут живе з Богом, а хто живе з Богом, той виконує його заповіді;

- нехай діти привчаються ставитись до Бога безпосередньо й опосередковано через все те, що вони бачать, чують, з чим мають справу, що роблять і терплять;

- з юного віку нехай діти привчаються займатись переважно тим, що безпосередньо веде до Бога: читанням Священного Письма, участю в богослужінні і зовнішніх добрих справах;

- все, що вивчається в Писанні, повинно бути віднесене до віри, любові й надії;

- віра, любов, надія повинні вивчатися для використання в житті. Релігія - справа жива, а не видумана; тому свою життєвість нехай вона виражає дією;

- все повинно вивчатись у відповідності з Писанням, щоб молодь могла усвідомити, що все є суєта, якщо воно не відноситься до Бога і майбутнього життя;

- всі повинні з величною ревністю навчатися здійснювати богопочитання як внутрішнє, так і зовнішнє.

Зовнішнє богопочитання є слово про Бога, проповідь і слухання його слова, молитва з коліносхиленням, оспівування в гімнах похвали, здійснення таїнств та інші священні обряди, загальні й часткові. А внутрішнє богопочитання є постійна думка про божественну присутність, страх і любов до Бога, відданість волі Божій, готовність здійснити і витерпіти все те, що угодно Богу. Отже, якщо ми виховуємо молодь у релігії, то ми повинні виховувати в ній досконало внутрішньо й зовнішньо, щоб не формувати лицемірів, тобто зовнішніх, уявних, розфарбованих, фальшивих шанувальників Бога або фанатиків, які насолоджуються своїми думками і з презирством ставляться до зовнішнього почитания церкви, порушують порядок і красу її, або, нарешті, людей холодних, бездуховних;

- потрібно турботливо привчати дітей до зовнішніх справ, бо істинне християнство вимагає, щоб віра утверджувалася справами. Тому необхідні систематичні вправи у стриманості, справедливості, милосерді й терпінні. Адже, якщо наша віра не приносить таких плодів, то вона є мертвою. Але якщо вона повинна вести до блаженства, вона має бути живою;

- потрібно турботливо привчати дітей розрізняти міру благодіянь Бога і його суду, щоб вони вміли всім користуватися законно і нічим не зловживати. Існує три види благодіянь божих. Одні з них вічні, другі слугують для досягнення вічності, треті - для користування тільки в цьому житті. До перших належать: пізнання Бога, радість у святому дусі й любов до Бога, що розливається в наших серцях. До другого роду належать віра, надія і милосердя до ближнього. До третього - здоров’я, багатство, друзі та інші блага, які самі собою не роблять нас ні щасливими, ні нещасними. Необхідно навчити людей розрізняти все, щоб, ошукані чуттєвими благами, вони не надавали переваги тому, що має значення тільки для цього часу, і вміли боятися не стільки зла тут, скільки гієни, боятись понад усе не тих, хто може вбити тіло, але тих, хто і тіло може погубити, і душу занапастити в гієну;

- необхідно передбачати, щоб у процесі навчання дітям не зустрічалося протилежного прикладу, тобто богохульства, клятвозлочинів, різноманітних образ імені Божого та інших прикладів безбожності. Скрізь, куди б вони не звернулися, хай вони помічають пошану до божества, дотримання релігії, турботу про совість. Кара за образу божества завжди повинна бути більш суворою, ніж за помилки в навчанні, поведінці чи допущенні іншого вчинку;

- усіх християн необхідно вчити тому, що наші добрі прагнення і справи внаслідок їх недосконалості - ніщо, якщо своєю досконалістю не прийде нам на допомогу Христос. До нього необхідно закликати, на нього одного слід сподіватись. Він є вершиною всякої досконалості на небі і на землі, єдиним начальником і здійснювачем нашої віри, любові, надії і спасіння нашого. Йому, єдиному спасителю всіх, вічному з Отцем і Святим Духом, хай буде хвала і честь благословення на віки віків. Амінь!

Але необхідно вказати особливий спосіб для правильної поведінки всього цього в усіх класах школи, - відзначав Я.Коменський [Т. 1. - С. 411-419].