Вся дидактика Коменського пронизана ідеєю формування особистості, виховання людяності в людині. Саме тому у вченні видатного педагога значне місце займають проблеми виховання особистості, проаналізовані ним у “Великій дидактиці”, “Материнській школі”, “Законах добре організованої школи”, “Правилах поведінки, зібраних для молоді у 1653 році” та інших.

У вихованні людяності, на думку Коменського, головну роль відіграє формування високої моральної свідомості і моральних звичок.

Епіграфом до “Правил поведінки...” вчений підібрав слова Сенеки: “Навчись спочатку бути доброю натурою, а потім - мудрості, бо без першого важко навчитись другому”, а також народне висловлювання: “Хто встигає в науках, але відстає бути доброю натурою, той більше відстає, ніж встигає”.

Говорячи про виховання “людяності в людині”, Коменський мав на увазі виховання чотирьох основних доброчинностей: мудрості, помірності, мужності і справедливості. Ці основні категорії неоплатонівської моралі у Коменського проникнуті новим духом, духом реалізму, але обрамлені християнсько-протестантською етикою, зокрема тих моральних принципів, якими керувалися “Чеські брати”. Характерне положення Коменського про те, що моральність людини обумовлена реальними обставинами життя, повинна поєднуватися з благочестям.

Коменський вважав, що людина не народжується з готовими моральними принципами і свідомістю, а здобуває їх у процесі життя. Моральність найперше пов’язана з мудрістю. Але, що таке мудрість? Мудрість, за Арістотелем, - є знання багатьох і дивних речей; за Ціцероном - пізнання речей божественних і людських та причин, від яких вони залежать. Тому недаремно найвидатніші з людей у всі віки й епохи, відклавши турботу про речі плинні - про багатство, задоволення, славу, спрямовували свої думки, побажання і заняття на те, щоб споглядаючи речі, зрозуміти все, що доступно розуму. І на цій основі оволодіти світом [Предвестник всеобщей мудрости. - Т. 1. - С. 478].

А в праці “Воскресший Форций” Коменський писав: “Отже, в першу чергу, необхідно якомога більше пропагувати мудрість, щоб учні, охоплені любов’ю до неї, не відчували труднощів, при її досягненні. Але що означає бути мудрим? Це означає знати відмінності речей, скрізь надавати перевагу добру перед злом, кращому - менш кращому, завжди вміти знайти кращі засоби для досягнення визначеної благородної мети, мати напоготові необхідні для їх використання способи і, таким чином, де б ти не був і щоб ти не робив або в якому становищі не перебував, ясно все бачити і бути в змозі й іншим дати добру пораду; бути людиною привабливої красномовності, прекрасної моральності й істинної релігійності, через те заслужити любов від Бога і від людей і, таким чином, вже в цьому житті бути щасливим і блаженним” [Т. 2. - С. 127].

За переконанням Коменського, прищеплення любові до мудрості може поступово виховати в учнів високу моральність. Головним принципом морального виховання педагог вважав те, щоб змалку не прищеплювати дитині такого, що не відповідало б вимогам моральності, бо викорінювати погане начало надзвичайно важко, а нерідко й неможливо.

Таким чином, моральне виховання, або “виховання людяності в людині”, за Коменським містить у собі чотири елементи: 1) виховання гуманізму і демократизму, 2) виховання патріотичних і загальнолюдських почуттів, 3) виховання працелюбства, 4) виховання правдивості, чесності та інших благородних чинників.

Вже назва першого розділу “Великої дидактики” - “Людина є найвище, найдосконаліше і найпрекрасніше творіння” - свідчить про глибокі гуманістичні погляди Коменського.

Найголовнішим у вихованні гуманізму вчений вважав взаємну любов і повагу в сім’ї і школі: взаємовідносини між батьками й дітьми, між учителями й учнями, які повинні будуватися не на страху й різках, а на взаємоповазі і любові.

Виховання гуманізму повинно розпочинатися змалку і ґрунтуватися на повазі до особистості дитини.

Найкращою умовою формування демократизму і гуманізму є, за Коменським, школа, якщо там правильно організована навчально-виховна робота.

Найважливішим засобом виховання людяності педагог вважав спокійне, уважне і дружнє ставлення вчителя до учня. Вихованню людяності слугує й той факт, що “кожний повинен палко любити свого вчителя як другого батька” [Закони добре організованої школи. - Т. 2. - С. 147].

Вчення Коменського про виховання гуманізму і демократизму органічно пов’язане з вихованням любові до своєї батьківщини і всього людства. Служіння батьківщині і людству - одне з найважливіших призначень людини.

Другим важливим принципом виховання людяності є виховання працелюбства. Виховання працелюбства є однією з найважливіших і необхідніших умов для виховання високоосвіченої людини. У праці “Воскресший Форций, или Об изгнании из школ косности” Коменський сурово засудив лінощі - основу рутинності. “Рутинність - є відраза до праці, поєднана з лінощами. З нею пов’язані: 1) втеча від праці й ухилення від заданих робіт, 2) мляве, холодне, поверхове, безучасне виконання їх, і, нарешті, 3) повільність і припинення вже розпочатих робіт” [Т. 2. - С. 120]. Вина в цьому однаковою мірою лежить як на учнях, так і на вчителях, але більша частка вини лягає на вчителів, тому що вони є ніби джерелом, з якого на учнів ллються струмки згубного наслідування” [Там же. - С. 124].

Коменський висловив багато глибоких думок про виховання таких якостей, як чесність, ввічливість, доброта, скромність, стриманість, помірність, благодійність, терпіння, привітливість, повага до старших та багато інших.

Аналіз праць Коменського дозволяє стверджувати, що він виділяв такі основні методи виховання: 1) особистий приклад, 2) повчання, 3) вправи, 4) заохочення, 5) покарання.

Зокрема, в “Материнській школа” відзначив, що молодь краще спрямовувати до всього доброго починаючи з раннього віку, користуючись таким засобом: 1) постійний зразок доброчинностей; 2) своєчасні і розумні настанови і вправи; 3) помірна дисципліна [Т. 1. - С. 299].

Значення особистого прикладу у формуванні моральної свідомості і в поведінці дитини надзвичайно велике, бо наслідування, за Коменським, є вродженою рисою дитини. “Бог дарував дітям ніби властивість мавп, а саме: пристрасть наслідувати все те, що на їх очах роблять інші” [Материнська школа. - Т. 1. - С. 229-230], тому “необхідно постійно показувати дітям гарний приклад..., у тому будинку, де є діти, потрібна надзвичайна обачливість, щоб не мала місця якась недоброчинність, але щоб усі дотримувалися помірності, охайності, поваги одне до одного, взаємної слухняності, правдивості та ін. Якщо це здійснюватиметься постійно, то не потрібно буде ні багато слів для настанов, ні побоїв для примусу. Але оскільки часто самі дорослі порушують правила моральності, то не дивно, що й діти також наслідують те, що бачать в інших, та й взагалі властиво розпочинати з похибок, наша природа сама по собі схильна до зла” [Там же. - С. 229-230].

Однак, метод особистого прикладу не дасть бажаних результатів, якщо до нього не буде приєднана своєчасна і розумна настанова, повчання. Настанова заснована на свідомості, разом з прикладом складає основний шлях для формування переконань. “Доречно буде навчати дітей словами, коли ми бачимо, що приклади діють на них недостатньо, або, коли, бажаючи наслідувати інших, вони роблять це недостатньо уміло. Тут-то й буде корисним дати їм настанову, щоб вони вели себе так, а не інакше: дивись, як роблю я, як роблять батько, мати! Кинь це! Соромся цього. Ти не станеш прекрасним юнаком, якщо вестимеш себе таким чином”, - писав Коменський [Там же. - С. 230]. Разом з тим, він застерігав “вдаватися до надто довгих повчань або довгих речей”, які ні до чого позитивного не призводять.

Разом з настановами важливого значення надавав Коменський бесідам морального характеру, казкам, байкам, легендам, художній літературі, організації театральних вистав, диспутів, грі тощо.

У XXIII розділі “Великої дидактики” “Метод нравів” (що означає “Зміст і методи морального виховання”) Коменський подав 16 правил для розвитку моральності в учнів, наголошуючи, що необхідно якомога більше турбуватися про те, щоб мистецтво вкорінювати належним чином моральність і істинне благочестя було належним чином налагоджене у школах, щоб школи цілком стали “майстернями виховання людей” [Т. 1. - С. 404].

  1. Молоді необхідно прищеплювати всі без винятку доброчинники.
  2. Найважливішими доброчинниками є: мудрість, помірність, мужність і справедливість.
  3. Мудрість молодь повинна черпати з належного виховання, вивчаючи справжні відмінності між предметами і їх призначенням.
  4. Помірності необхідно навчатися протягом усього періоду навчання, звикаючи дотримуватись помірності в їжі і питві, в сні і поза сном, у праці і в іграх, у розмові і мовчанні. Про це завжди необхідно нагадувати юнакам.
  5. Мужності нехай молодь навчається, переборюючи самих себе, стримуючи свій потяг до надмірної біганини або гри поза чи за межами відведеного часу, у приборканні нетерпіння, ремствування, гніву. Основою цього повинна бути звичка поводитися в усьому обдумано і нічого не робити під впливом захоплення чи пориву. Адже людина є істота розумна, отже нехай вона звикає керуватися розумом, обмірковуючи свої дії, що, чому, яким чином кожна справа повинна відбуватися правильно, щоб людина була справді господарем своїх дій. Оскільки діти не завжди здатні до такого продуманого раціонального способу дій, то для того, щоб навчити їх мужності і самоволодінню, необхідно привчати їх виконувати чужу волю, ніж власну, підкорятись старшим негайно в усьому.
  6. Справедливість виховують, нікого не принижуючи, віддаючи кожному своє, уникаючи брехні й обману, виявляючи старанність і люб’язність.
  7. Особливо необхідні молоді благородство душі і витривалість у праці. Оскільки життя проходить серед людей і в діяльності, то необхідно навчити дітей виконувати всяку чесну працю, щоб вони не стали нелюдимі чи мізантропами, дармоїдами, безкорисним тягарем землі.
  8. Благородство душі досягається частим спілкуванням зі шляхетними людьми і виконанням їх всіляких доручень. Необхідно розробити правила поводження і суворо стежити за тим, щоб учні скромно поводились і щоденно спілкувались про різні речі з учителем, товаришами, батьками та ін. Вчителі повинні приділяти належну увагу кожному, в кого буде помічена розпущеність, необдуманість, грубість чи зухвалість, і вжити заходів з метою виправлення цих недоліків.
  9. Звичку до праці юнаки набудуть тоді, коли постійно займатимуться якою-небудь серйозною або захоплюючою працею. Важливо, аби людина була зайнята. Навіть у забавах, іграх можна навчитися того, що в майбутньому може принести серйозну користь. Все необхідно засвоювати шляхом практики, працелюбство необхідно виховувати шляхом активних розумових і фізичних занять.
  10. Особливо необхідно прищепити дітям готовність догодити іншим і бажання до цього. Себелюбство - природна вада, яка полягає в тому, що кожний бажає, щоб думали тільки про нього одного, залишаючись байдужим до інших. Це є джерелом різноманітних негараздів між людьми. Тому необхідно намагатися прищеплювати молоді думку про те, що ми народжуємося не лише для самих себе, а й для Бога і ближнього, тобто для всього людського роду; виходячи з цього переконання, кожний вже з дитинства звикає наслідувати Бога та інші більш благородні створіння, тобто робити і намагатися бути корисним якомога більшій кількості людей. Отже, лише тоді настав би щасливий стан у справах приватних і суспільних, якби всі прониклися бажанням діяти в інтересах загального благополуччя.
  11. Розвиток доброчинників необхідно розпочинати з юних літ, перш ніж порок оволодіє душею.
  12. Нехай постійно сяють перед нами приклади порядного життя батьків, годувальників, учителів, товаришів. Діти навчаються раніше наслідувати, ніж пізнавати, тож нехай самі батьки дотримуються суворої дисципліни, а вчителі нехай будуть найкращими з людей, видатними за своєю моральністю - ось найдійовіший засіб спонукати учнів до найчеснішого життя.
  13. Доброчинностям навчаються, систематично поступаючи чесно. Пізнання ми здобуваємо за допомогою пізнання, дії - за допомогою дії. Таким же чином діти навчаються слухняності - слухняністю, стриманості - стриманістю, правдивості - говорячи правду, наполегливості - діючи наполегливо і т. д., аби лиш не було нестачі в тих, хто словом і ділом показував би приклад.
  14. Однак необхідно приклади супроводжувати настановами і правилами життя для того, щоб виправляти, доповнювати і зміцнювати наслідування. Необхідно навчати чому і як уникати заздрощів, як применшити радість, стримати гнів, згасити злочинну любов та ін. Однак все це має відповідати віку і розвитку.
  15. Найретельнішим чином треба оберігати дітей від спілкування із зіпсованими людьми. Адже внаслідок зіпсованості нашої природи зло поширюється легше і тримається стійкіше. Тому всіляко необхідно охороняти молодь від будь-яких приводів до моральної зіпсованості, як, наприклад, лихих друзів, розбещених речей, пустих і беззмістовних книг, і, врешті, бездіяльності, щоб діти від бездіяльності не навчались робити погано чи не отупіли розумово.
  16. Оскільки навряд чи вдасться якимось чином запобігти проникненню до дітей зла, то для протидії лихим вадам необхідна дисципліна. Зіпсована природа людини то тим, то іншим нагадує про себе, тому цілком необхідно протидіяти злу. Але протидія повинна виявлятися дисципліною, тобто осудженням і покаранням, словами й ударами, зважаючи чого вимагає справа. Завжди необхідно негайно придушити ваду при першому ж її прояві, краще, якщо це можливо, вирвати її з корінням. Отже, дисципліна повинна панувати в школі не стільки заради викладання наук (які при правильному методі викладання є для людського розуму насолодою і наживою), скільки заради моралі [Т. 1. - С. 404- 409].

Для того, щоб діти більше звертали увагу на позитивні приклади і настанови, інколи потрібні покарання. Коменський виділяв два види покарань. Перший - окрик на дитину, якщо вона в чомусь себе неправильно веде. Однак, це потрібно робити розумно, щоб дитина не була зворушена і, разом з тим, відчула страх і стежила за собою. Інколи може слідувати за цим більш сильний осуд і звертання до її совісті з наступним повчанням і погрозою. Якщо буде помітне виправлення, то корисно негайно або пізніше дитину похвалити. Адже розумною похвалою й осудом досягається багато чого не лише у дітей, а навіть у дорослих. Якщо цей перший ступінь виявиться неефективним, тоді застосовується другий - покарання різками або побиття рукою з тією метою, щоб дитина опам’яталася і надалі стежила за своєю поведінкою [Там же. - С. 230].

Далі Коменський звертав увагу і висловлював суворий осуд “мавпячій або ослячій любові з боку деяких батьків по відношенню до дітей”. “Закриваючи на все очі, - писав педагог, - такі батьки дозволяють дітям рости без будь-якої дисципліни і без будь-якого покарання. У таких випадках дітям дозволяють здійснювати який завгодно негідний вчинок, бігати туди й сюди, кричати, без причини плакати, грубо відповідати старшим, гніватись, показувати язик, дозволяти собі будь-яку примху - все це батьки терплять і вибачають”, роблячи велику помилку. Якщо в дитини ще немає розуміння, його треба формувати. Адже дитина народилася для того, щоб стати розумною істотою. Чому батько не розвиває дитину, не позбавляє її моральних вад за допомогою своєчасного святого і рятівного покарання? Не в дитини не вистачає здорового глузду, а в дорослого, який не розуміє, що покарання слугуватиме користі і йому, і його дитині. Адже, чому більшість дітей згодом стають непоступливими по відношенню до батьків і всіляко їх засмучують, як не тому, що не звикли їх поважати. Якщо батьки не дотримуються принципу: “Карай сина свого, і він заспокоїть тебе і дасть насолоду душі твоїй”, то отримають від дітей не насолоду і спокій, а сором, докір, смуток і неспокій.

Проблема дисципліни розкрита Коменським у XXVI розділі “Великої дидактики”, “Законах добре організованої школи”, “Материнській школі”, “Пансофічній школі”, “Правилах поведінки”.

Коменський виділив чотири тісно пов’язані між собою аспекти дисципліни: 1) умови навчання і виховання, 2) дисципліна як предмет виховання, 3) засіб навчання, 4) метод виховання, система дисциплінарних покарань.

У “Законах добре організованої школи” вчений визначив загальне значення дисципліни, назвавши школу маленькою державою, умовою існування якої є порядок, дисципліна, система законів. “Оскільки ми бажаємо, щоб наша держава ніколи не піддалась руйнації, то з необхідністю ми повинні всіляко потурбуватися про те, щоб один раз встановлений у ній порядок ніколи не був порушений” [Т. 2. -С. 131].

“Хто ростиме без дисципліни, постаріє без доброчинностей” [Материнська школа. - Т. 1. - С. 231], “Школа без дисципліни є млин без води” [Велика дидактика. - Т. 1. - С. 434], “Адже що таке дисципліна, як не той метод, завдяки якому учні становляться дійсно учнями” - загальновідомі висловлювання Коменського про дисципліну. Дисципліна повинна бути предметом постійної уваги вчителів та вихователів.

У “Законах добре організованої школи” автор у 25 розділах виклав закони, які містять практично всі правила, що відображають шкільне життя і значення яких актуальне і для нашого сьогодення. Зокрема, закони про мету і завдання школи, про місце занять, про належний розподіл часу, про наочність, книги і метод, якого необхідно дотримуватися при навчанні й викладанні, про іспити, театральні вистави, відпочинок, закони поведінки, про виховання благочестя, хорошого порядку серед усіх учасників навчально- виховного процесу, закони про батьків і опікунів, закони для учнів, декуріонів (десятських), педагогів, директора, інспектора, закони щодо шкільної дисципліни, закони про дотримання законів.

У цих законах видатний педагог визначив функції кожної ланки шкільної дисципліни, виклавши їх у формі правил і вимагаючи їх неухильного виконання всіма, хто причетний до справи виховання молоді [Т. 2. - С. 161]. “Необхідно вимагати, щоб закони були одні й ті ж для всіх, незалежно від особистостей. Вони не повинні бути тенетами павука, в які попадають маленькі мушки, тоді як великі комахи і шершні їх розривають”. Тому заступництво кому б то не було - багатому, знатному, самому вчителю, та ін. “є безсумнівною ознакою розхитаної дисципліни в школі” [Там же. - С. 163].

У “Великій дидактиці” Коменський відзначив, що вихователю підростаючого покоління необхідно знати “як мету, так і засоби та види дисципліни, щоб він знав чому, коли і як необхідно користуватися мистецтвом проявляти суворість” [Т. 1. - С. 434].

Вчений вважав, що “дисципліну необхідно застосовувати по відношенню до тих, хто її порушує. Однак не тому, що хтось провинився, а для того, щоб винуватець у майбутньому не допускав провини. Застосовувати дисципліну необхідно без збудження, без гніву, без ненависті, але з такою простотою і щирістю, щоб порушник зрозумів, що покарання призначається йому для його ж власного блага і випливає з батьківської участі до нього з боку керівників. Тому він повинен ставитись до покарання тільки як до прописаного лікарем гіркого напою” [Там же. - Т. 1. - С. 434].

З якого приводу необхідно використовувати покарання? В усякому разі не через навчання. “За поведінку необхідно карати суворіше, ніж за навчання. Адже, якщо навчання організовано правильно, то воно само по собі привабливе для учнів і своєю зайнятливістю притягує до себе всіх (за винятком хіба що якихось виродків серед людей)” [Там же. -С.-435].

Як заохочувати до занять? Спонуканням, доганою і громадським осудом, похвалою, жартом, змаганням. Необхідно лише стежити за тим, щоб це не втрачало свого значення і щоб любов до похвали і страх осуду завжди заохочували сумлінність. Важливо також, щоб справа здійснювалася без зовнішнього блиску, але серйозно, щоб ті, хто провинився, відчували ніяковість, а сумлінні публічно отримували похвалу.

Більш суворе покарання необхідно застосовувати тільки по відношенню до тих, хто порушує поведінку: 1) за будь- який вияв безбожності, як богохульство, аморальність і взагалі все, що явно спрямовано проти божественного закону; 2) за вперту непокірність і навмисну злість, якщо хто зневажливо ставиться до розпоряджень учителя, адміністрації школи, свідомо і навмисно не робить потрібного, 3) за зарозумілість і пихатість, а також за недоброзичливість і лінощі, внаслідок чого хтось відмовляється допомогти товаришам у навчанні.

Вчинки першої групи ображають велич Божу, а другої - підривають основу всіх доброчинників; вчинки третього роду заважають швидким успіхам у навчанні. Те, що допускається проти Бога, є мерзотність, гідна найсуворішого покарання; якщо хтось здійснює щось проти людей і самого себе - несправедливість, яку треба виправляти суворою доганою. “Дисципліна повинна прагнути до того, щоб в усіх і всіма засобами збуджувати і зміцнювати - постійними навичками і вправами - благоговіння до Бога, завбачливість по відношенню до ближнього, жвавість по відношенню до праці і виконання життєвих завдань” [Т. 1. - С. 436].

Зразок дисципліни, на думку Коменського, подає нам сонце, “яке всьому, що росте, дає: 1) постійно світло й тепло, 2) часто дощ і вітри, 3) рідко блискавки і грози, хоча й це на користь всьому, що росте” [Там же. - С. 436].

Наслідуючи сонце, керівник школи намагатиметься утримувати молодь у певних межах: постійними прикладами, будучи сам живим зразком в усьому, чого необхідно навчати. Без цього все останнє буде марним; настановами, переконаннями, інколи й доганами, виявляючи найвищу старанність до того, щоб було ясно, що все це проникнуте батьківським почуттям і намаганням всіх навчити і нікого не образити. Якщо учень не відчув такого почуття і не переконаний у цьому сповна, то він зневажатиме дисципліну і легко буде настроюватись проти нас; якщо, врешті, у когось настільки нещасний характер, що ці заходи є недостатніми, потрібно вживати більш дієві засоби і не залишати невипробуваними ніяких засобів, перш ніж визнати когось цілком непридатним і безнадійним для виховання. Інколи “виправляють тільки побої”. Така кара буде корисна, якщо не самому винуватцю, то наведе страх на інших. Однак, необхідно застерігатись від використання цих крайніх заходів з будь-якої причини і часто, щоб запас виняткових заходів не виявився спустошеним раніше, ніж їх використання потребуватимуть виняткові випадки.

Таким чином, завдання дисципліни полягає в тому, щоб учні могли і вміли завжди любити і поважати своїх вихователів і не лише охоче дозволяли б спрямовувати виховання в потрібному руслі, але й самі наполегливо до того прагнули. Цього можна досягти тільки хорошим прикладом, ласкавими словами і постійно щирою й відкритою прихильністю [Там же. - С. 437]. Той, хто вирішив присвятити себе вихованню молоді і моральних доброчинностей, з одного боку, повинен буде суворістю схилити юнацтво до страху і смиренної науки, а з другого - ласкаво підняти до любові і радісної бадьорості [Там же. - С. 348].

Закінчує XXVI розділ “Великої дидактики” Коменський думкою свого сучасника, німецького натурфілософа противника схоластики і прихильника Демокріта Ейльгарда Любіна, який писав: “...все, що викладається юнакам у відповідності з їх розвитком, вимагало від них нічого не робити проти волі і примусово, а навпаки, наскільки це можливо, все робити добровільно й самостійно, з деяким захопленням. Звідси я рішуче стою на тому, що різки і побої - це рабські і цілком негідні вільних людей засоби, не повинні використовуватися в школах і потребують цілковитого усунення з них. їх треба використовувати тільки до невільників і негідних людей рабського духу. Такі досить швидко проявляють себе в школах своєю поведінкою і швидко повинні бути випроваджені зі шкіл не лише внаслідок своєї тупості і нездібності, здебільшого властивої рабським характерам, але також і внаслідок зіпсованості, яка у більшості випадків поєднана з нею. А якщо ще їм дати на допомогу науки і мистецтва, то в руках безумних людей вони перетворяться на засіб зіпсованості і стануть мечами, якими вони будуть знищувати і себе, й інших. Але є й інші види покарань, які треба використовувати по відношенню до вільних і шляхетних юнаків” [Т. 1. - С. 438].

Особливого значення надав Коменський встановленню певних норм поведінки учнів і їх неухильного дотримання, вважаючи це однією з найважливіших умов дисципліни. Для того, щоб школа була “майстернею благопристойності”, педагог вимагав дотримання в ній таких законів поведінки:

- всі учні повинні робити все з любові і доброчинності, ніж з страху перед покаранням;

- робити вони повинні не те, що їм подобається, а те, що передбачають закони і вказують вчителі;

- нехай учні в усьому, що мусять робити, привчаються передбачати мету, віднаходити засоби й очікувати сприятливого результату;

- варто робити лише те, що обумовлюється благородною метою, при прагненні до якої не доведеться відчувати сорому, а при здійсненні - каяття;

- кожну розпочату справу необхідно доводити до кінця, доки мета не буде досягнута;

- до мети необхідно прагнути не стрибками, а поступово, щоб справи просувалися своєю чергою, а не поспіхом;

- варто привчатися знати тільки корисне;

- кожен повинен звикати до зосередженості, не бути розгубленим, все робити цілком обдумано;

- не можна допускати безучасності до своєї справи;

- у сні, їжі, напоях учні повинні бути стримані і уникати всякої надмірності;

- післяобідній сон не можна дозволяти жодному вихованцеві. Це погана звичка, яку треба позбуватись прогулянкою, грою, розмовами;

- тіло повинен кожен вихованець тримати не зніжено, однак охайно;

- як і душу, тіло треба розвивати рухливістю і загартовувати працею;

- засобами здобуття мудрості в школі повинні стати книги;

- нахил до лайки і лихослів’я мусить негайно викорінюватися;

- примхи і селянські грубощі не можуть бути терпимі ні в кому. Всі повинні привчати себе до ввічливості, послужливості в словах і ділах;

- гордливе і зневажливе ставлення до іншого має всіляко скрізь викорінюватися, щоб всі звикли однаково шанувати образ божий як в інших, так і в собі самих;

- особливу турботу треба проявляти в тому, щоб не вселялась у будь-кого пристрасть до привласнення чужого: ніхто, хто привласнив собі чуже добро, не повинен залишатися безкарним;

- брехня - рабська вада - не може бути терпима ні в кому. Хай звикають відверто говорити правду, навіть коли треба визнати провину, щоб ніколи не було розладу між серцем і устами;

- якщо хтось допустить у чомусь відхилення від правил, його необхідно дружелюбно переконувати, а той, кого переконують, повинен дружелюбно сприймати зауваження;

- якщо звинувачений не реагує на зауваження, до нього варто застосовувати більш серйозні заходи впливу;

- нехай ректор один раз на тиждень збирає всю шкільну громаду і, прочитавши правила доброї поведінки, поцікавиться, як кожен з них засвоїв, якщо треба, запропонує пояснити і проілюструвати їх прикладами [Закони добре організованої школи. - Т. 2. - С. 142-144].

В інших розділах цієї праці, а також у “Правилах поведінки, зібраних для юнацтва у 1653 році” відзначено ще цілу низку законів, правил і порад, як себе вести юнацтву в школі і поза нею, при природних потребах, яку носити зачіску й одяг, як поводити себе з учителями, старшими, товаришами, за столом, під час гри і відпочинку тощо [Т. 2. -С. 164-173].

Чимало з цих правил і в наш час не втратили своєї актуальності. І в цьому полягає їх важливе значення для нашого сьогодення.