У системі завдань розумове виховання Коменський ставив на перше місце.

Головне завдання розумового виховання випливає з його ідеї пансофії, а саме забезпечення кожному учневі системи енциклопедичних знань.

Людина народжується здатною для пізнання речей, для доброчинності й любові до Бога.

Розум людини досить вдало порівнюється з насінням, або зерном, в якому хоча і немає в наявності форми трави або дерева, однак у дійсності поняття трави або дерева в ньому існує. Тому немає потреби людині приносити щось з зовні, але необхідно розвивати, з’ясовувати те, що вона має закладеним у самій собі, у зародку. Ще Піфагор відзначав, що людина від природи наділена властивістю пізнання: якби семирічного хлопчика розумно запитувати питання філософії, то він міг би відповісти на них, саме тому, що єдиний світ розуму за своєю формою і за своїми межами достатній для пізнання всіх речей.

Людині притаманна жадоба й прагнення до знань. Це проявляється вже в ранньому дитячому віці і супроводжується майже все життя. Очі, вуха, орган дотику, розум, безупинно спрямовані в зовнішній світ, і для живої натури немає нічого більш нестерпного, як бездіяльність. Навіть неосвічені люди (невігласи) відчувають привабливу силу певного природного прагнення. Вони й самі хотіли б бути вченими, якби могли сподіватися на це, але оскільки на це не сподіваються, то або висловлюють жаль, або заздрість і роздратування, або вшановують тих, хто вище за них.

Розум людини порівнюють з 1) землею, 2) садом, 3) чистою дошкою. Земля сприймає всяке насіння. Один і той же сад можна засівати найрізноманітнішими травами, квітами, ароматними рослинами. Це залежить від розуму і старання садівника.

Ще Арістотель порівнював людську душу з чистою дошкою, на якій можна було б написати все. Як на чистій дошці досвідчений письменник міг би написати, а живописець - намалювати все, що завгодно, так і в людському розумі легко накреслити все тому, хто добре знає мистецтво навчання. Якщо цього не відбувається, то вина не в дошці, а в невмінні того, хто пише або малює. Різниця в тому, що на дошці лінії можна проводити лише до її країв, тоді як для письма і креслення в розуму ніякої межі не існує, бо розум безмежний [Там же. - С. 274].

Вдало мозок людини порівнюють з воском. Як віск набуває будь-якої форми і з нього можна ліпити і знову переробляти будь-яку зліплену фігуру, так і мозок, відображаючи образи всіх речей, все сприймає, що відображає світ. Цим порівнянням, разом з тим, вдало позначається, що таке наше мислення і наше знання.

Властивість невеликої маси мозку сприймати мільйони образів Коменський назвав “гідне подиву видовище Божої мудрості, яка потурбувалась про те, щоб зовсім невелика маса була достатньою для сприймання стількох мільйонів образів [Там же. - С. 275]. Хто не здивується безодні нашої пам’яті, яка все вичерпує і все відновлює, але ніколи не переповниться і не вичерпається. Кожен з нас (особливо люди науки), хто протягом багатьох років бачив, слухав, смакував, читав, набував досвіду і мислення і про що за необхідності може згадати, - все це знаходиться в мозку: це саме образи речей, колись бачених, почутих, вичитаних з книг і т. д., яких мільйони і мільйони існують і збільшуються до нескінченності, оскільки ми щоденно бачимо, чуємо, читаємо, досліджуємо щось нове” [Там же. - С. 275].

Вдалим порівнянням нашого розуму є також порівняння з оком або дзеркалом. “Як не існує потреби змушувати око відкриватись і дивитись на предмет, оскільки воно... з насолодою дивиться на світ і сприймає все... і ніколи не можна насититись спогляданням, - так і наш розум жадає предметів, сам завжди відкривається перед ними, сам хоче споглядати все, сам сприймати все, сам швидко все засвоює; завжди він невтомний, аби лиш не був він подавлений багатьма предметами і лише б йому представлялось для сприймання одне вслід за іншим, в належному порядку” [Там же. -С. 276].

У розділі VI “Великої дидактики”, що має назву “Людину, якщо вона повинна стати людиною, необхідно формувати”, Коменський відзначає, що задатки знань, моралі, благочестя дає природа, але вона не дає самого знання, доброчестя, благочестя. Людина - істота здатна до навчання. Ніхто не зможе стати людиною, якщо його не навчати і він сам не буде навчатися.

Історія знає приклади, як деякі люди, викрадені в дитинстві дикими звірами і зрісши серед них, знали ніскільки не більше звірів. Більше того, мовою, рухами рук і ніг вони нічим не відрізнялися від звірів, якщо тільки через деякий час знову не попадали до людей. У свій час ще Платон відзначав: “Людина є істота найлагідніша і найбожественніша, якщо їй буде забезпечене справжнє виховання, якщо ж її не виховувати або давати хибне виховання, то вона буде найдикішою твариною з усіх, кого народжує земля” [Там же. - С. 283]. Коменський робить висновок, що “освіта необхідна всім”, “всім, народженим людьми, безумовно необхідне виховання для того, щоб вони були людьми, а не дикими тваринами” [Там же. - С. 284].

У VII розділі “Великої дидактики” Коменський стверджує, що формування людини найкраще здійснюється в ранньому віці і саме тоді воно й здійснюється. “Рано необхідно розкривати у людини здібності для сприймання речей, бо протягом всього життя їй багато доведеться пізнати, випробувати і здійснити”. Природа всіх народжених істот така, що вони є гнучкими і найлегше приймають форму, поки перебувають у ніжному віці; зміцнівши вони не піддаються формуванню. Молоде дерево можна саджати, пересаджувати, обрізувати, згинати як завгодно, але, якщо воно виросло, цього не можна зробити. Так і в людини. Її мозок, сприймаючи, проникаючи в нього через органи відчуття образи речей, схожий на віск, у дитячому віці взагалі еластичний, м’який і здатний сприймати всі предмети, що трапляються, потім потроху висихає і твердіє так, що, як свідчить досвід, речі запам’ятовуються і відображаються в ньому з великими труднощами. Тому, “кому необхідно досягти великих успіхів у вивчення мудрості, тому необхідно розкривати почуття до всього в перші роки його життя, поки він може спалахкотіти натхненням, поки розум швидкий, рухливий, а пам’ять міцна” [Там же. - С. 287]. “Тільки те в людині міцне і стійке, що вона ввібрала в себе в ранньому віці” [Там же. - С. 287].

У VIII розділі “Великої дидактики” Коменський переконує, що “Для всякої християнської держави важливо, ... щоб в усякому впорядкованому людському співтоваристві (будь-то місто, містечко чи село) була встановлена школа, як заклад для спільного виховання юнацтва” [Там же. - С. 290].

Освіта у школах повинна бути універсальна (розділ X), а саме: “І. За допомогою наук і мистецтв розвивались природні задатки. II. Удосконалювались мови. III. Розвивались доброчестя і доброчинники в напрямі всякої благопристойності з усіма моральними устоями. IV. Бог щиро поважався” [Там же. - С. 295].

Чи багато педагогів задумувалися над тим, як зробити юнацтво, перш за все, сприйнятливим до освіти? Чи багато таких, які перш, ніж розпочинати навчання учня, збудили б у ньому інтерес до знань, своїми настановами зробили б його здатним до навчання, викликали б у нього готовність у всьому підпорядковуватися своєму наставнику? - запитує Коменський.

І тут наступає нагода “нагадати дещо про здібності, а саме: в одних здібності гострі, в інших - тупі, в одних - гнучкі й рухливі, в інших - тверді й вперті, одні прагнуть до знань заради знань, інші захоплюються механічною роботою” [Там же. - С. 309].

По-перше, є учні з гострим розумом, що прагнуть до знань і сприйнятливі, у порівнянні з іншими вони особливо здібні до занять. їм достатньо пропонувати науку; ростуть вони самі, як благородні рослини, необхідна лише розсудливість, аби не дозволяти їм надто поспішати, щоб передчасно вони не ослабли і не виснажилися.

По-друге, є діти з гострим розумом, але повільні, хоч і слухняні. Вони потребують прискорювання.

По-третє, є діти з гострим розумом, прагненням до знань, але неприборкані і вперті. Таких здебільшого в школах ненавидять і вважають безнадійними; однак, якщо їх належним чином виховати, з них виходять видатні люди.

Коменський наводить вислів Плутарха: “Багато прекрасних природних обдарувань гине з вини наставників, які коней перетворюють у віслюків, не вміючи керувати величними і вільними істотами” [Там же. - С. 310].

По-четверте, є учні слухняні й допитливі в навчанні, але повільні і мляві. Такі можуть слідувати за іншими, але для цього необхідно враховувати їхні недоліки, ніколи не переобтяжувати їх, не висувати до них надто суворих вимог, ставлячись до них доброзичливо і терпляче, або допомагати, підбадьорювати й підтримувати їх, щоб вони не падали духом. Хай вони пізніше прийдуть до мети, зате будуть міцніші, як буває з пізніми плодами.

По-п’яте, є учні тупі, до того ж байдужі і мляві. їх ще можна виправити, аби лише вони не були впертими. Але при цьому потрібні розсудливість і терпіння.

Нарешті є учні тупі, зі спотвореною і злісною натурою. Здебільшого вони безнадійні, однак відомо, що в природі для всього зіпсованого є протидіючі засоби і безплідні від природи дерева при правильному садінні стають плодоносними. Тому не варто зневірятися, а необхідно добиватися усунення в таких дітей хоч би впертості.

Таким чином, як зазначав Плутарх: “Якими діти народжуються, це ні від кого не залежить, але, щоб вони шляхом правильного виховання стали хорошими - це в наших руках” [Там же. - С. 311].

Коменський стверджує, що, незважаючи на здібності, все юнацтво можна виховувати і навчати. По-перше, всім людям необхідно прищеплювати мудрість, моральність і благочестя. По-друге, як би не відрізнялись люди між собою здібностями, всім їм притаманна одна й та ж людська природа: вони мають одні й ті ж органи. По-третє, відзначені відмінності у здібностях є нічим іншим як відхиленням від природної гармонії, або відсутністю її. Наприклад, що таке гострота розуму, як не витонченість і рухливість життєвого духу в мозку, що надзвичайно стрімко поширюється за допомогою органів відчуття і з великою швидкістю проникає в наявні речі? Якщо ця швидкість не стримується розумом, то дух розсіюється, а мозок залишається або послабленим, або тупим: нерідко рано розвинені уми або забираються передчасною смертю, або тупіють. Навпаки, що таке тупість розуму, як не закостенілість і затьмарення життєвого духу в мозку? Внаслідок інтенсивного руху темнота духу поступово розсіюється і світлішає. А що таке зухвалість і впертість, як не надмірна рухливість серця, що не схильна до поступливості? Її потрібно пом’якшувати дисципліною. А що таке млявість, як не надмірна слабість серця, яка потребує зміцнення? Тому найкращим методом виховання буде усунення недоліків обдарувань, приведення всього виховного процесу до гармонії й узгодженості. У цьому зв’язку метод Коменського пристосований до середніх здібностей (які частіше всього зустрічаються), щоб стримувати передчасну виснаженість найбільш обдарованих і стимулювати млявих [Велика дидактика. - С. 310-312].

Науковий підхід вимагає, щоб більш повільні у засвоєнні знань навчалися разом з більш швидкими, більш тупі - з більш розумними, вперті - зі слухняними і навчалися б одних і тих же правил і прикладів доти, доки потребують керівництва. Після закінчення ж школи кожен нехай вивчає і засвоює науку з тією швидкістю, з якою може. “Мистецтво навчання не вимагає нічого іншого, крім умілого розподілу часу, предметів і методу” [Там же - С. 316]. “Порядок, який ми бажаємо зробити універсальною ідеєю мистецтва - всьому навчати і всьому навчатись - повинен бути запозичений ні з чого іншого, як тільки з природи”. За цієї умови мистецтво виховання буде здійснюватися так же легко й вільно, як легко й вільно здійснюється плин природи” [Там же. - С. 318].

“Оскільки нічого не буває у свідомості, чого раніше не було у відчуттях, то матеріал для всіх роздумів розум отримує тільки з відчуттів і акт мислення здійснюється не інакше, як через внутрішнє відчуття, тобто через сприймання образів, відірваних від предметів. Звідси випливає, що з пошкодженням мозку пошкоджується здатність сприймання і при захворюванні частин тіла хворіє й сама душа, тому справедливий вислів: “Необхідно молитися за те, щоб був здоровий дух у здоровому тілі”.

Які умови, методи і засади навчання й виховання розуму учня? Ці питання Коменський аналізує в XVI-XX розділах “Великої дидактики” [Там же. - С. 323].

У XVI розділі вчений відзначає, що “природа ретельно пристосовується до зручного часу”, наводячи конкретні приклади про птахів, садівника та ін., і приходить до висновку, що:

- освіту людини треба розпочинати навесні життя, тобто в дитинстві, бо дитинство - це весна, юність - літо, змужнілий вік - осінь, старість - зима;

- ранкові години для занять найзручніші (бо знову ж ранок відповідає весні, полудень - літу, вечір - осені, а ніч - зимі);

- все, що підлягає вивченню, повинно бути розподілено відповідно до віку так, щоб пропонувалося до вивчення тільки те, що доступно сприйманню у кожному віці [Там же. - С. 329].

Недоліком сучасної Коменському школи було те, що “школи навчали словам раніше, ніж речам, оскільки протягом кількох років займають розум словесними науками, а потім, навчають реальним наукам: математиці, фізиці і т. д., між тим як річ є сутність, а слово - дещо випадкове, річ - це тіло, а слово - одяг, річ - зерно, а слово - кора і лушпиння. Тому те й інше необхідно подавати людському розуму одночасно, але спершу - предмет як об’єкт не тільки пізнання, а й мови” [Там же. - С. 330].

Беручи за основу положення про те, що “будь-яке формування природа розпочинає з найзагальнішого й закінчує найбільш особливим” [Там же. - С. 334], у навчанні “невірно буде викладати науки з самого початку з усіма подробицями, замість того, щоб подавати спочатку простий загальний нарис усіх знань. Нікому не можна дати освіту на основі якоїсь частинної науки, незалежно від решти наук. Не варто також навчати мистецтвам, наукам, мовам, якщо не передувати їм елементарного навчання” [Там же. - С. 335].

Спочатку юнакам необхідно дати основи загальної освіти, тобто розподілити навчальний матеріал так, щоб наступні заняття не вносили багато нового, а були лише деяким розвитком отриманих знань в їх окремих випадках. Будь-яка мова, наука чи мистецтво повинні бути спочатку викладені в найпростіших елементах, щоб в учнів склалося загальне розуміння їх; потім для більш повного їх вивчення подаються правила і приклади, повідомляються нові системи, нарешті, подаються, якщо це потрібно, коментарі [Там же. - С. 335-336].

Оскільки “природа не робить стрибків, а йде вперед поступово”, то “й у навчанні необхідно пов’язувати одне з іншим саме так, а не інакше” [Там же. - С. 336]. Тобто вся сукупність навчальних занять повинна бути ретельно розподілена між класами так, щоб попереднє завжди відкривало дорогу наступному і освітлювало йому шлях. Час повинен бути розподілений так, щоб на кожний рік, місяць, день, годину випадала своя особлива робота і ніщо не було випущено і спотворено [Там же. - С. 337].

Беручи за основу положення про те, що “розпочавши що-небудь, природа не зупиняється, доки не доведе справу до кінця” [Там же. - С. 337], Коменський стверджує: віддана до школи дитина повинна залишатися в ній доти, доки не стане освіченою, моральною і релігійною людиною; школа повинна знаходитися в місцевості, віддаленій від шуму і розваг; те, що призначене до виконання відповідно до накресленого плану, повинно бути виконано без будь-якої перерви; нікому, ні з якого приводу не можна дозволяти пропускати заняття і ухилятися від уроків [Там же. - С. 338].

У зв’язку з тим, що “природа ретельно уникає всього суперечливого й шкідливого”, “нерозумно повідомляти юнацтву на початку будь-якого заняття дещо суперечливе, тобто збуджувати сумнів у тому, що має бути вивчене”. Необхідно потурбуватися, щоб: учні не отримували ніяких інших книг, крім тих, які прийняті у відповідному класі; ці книги були складені так, щоб їх справедливо і заслужено можна було назвати джерелами мудрості, доброчинності й благочестя; у школі і поза школою не було терпиме дурне товариство [Там же. - С. 338-339].

Які ж основи легкості навчання? На думку Коменського, дотримуючись принципу природовідповідності, навчання молоді здійснюватиметься легше, якщо: розпочинати його своєчасно; проходитиме воно з належною підготовкою розуму; здійснюватиметься воно від загального до часткового, від легкого до складного; не буде поспішним, обтяже- ним надмірною кількістю навчального матеріалу; розуму нічого не будуть нав’язувати такого, що не відповідало б віку і методу навчання; все буде подаватися за допомогою органів відчуття [Там же. - С. 339].

Краще всього навчання мудрості сприймають молоді уми. І чим пізніше розпочинається освіта, тим важче вона просувається вперед, оскільки розум зайнятий вже іншим - це, по-перше. По-друге, не може учень з користю для себе одночасно навчатися у кількох учителів, оскільки, навряд чи можливо, щоб усі дотримувалися єдиної форми навчання: наслідком цього може бути розсіяність у ніжному розумі і затримка в розвитку дитини. По-третє, необачно роблять тоді, коли, беручись за формування більш дорослих хлопчиків і юнаків, не розпочинають з виховання бла- гочинності, щоб вгамувавши їх пристрасть, зробити учнів сприйнятливими до всього іншого.

Коменський відзначав, що погану турботу про дітей виявляють ті, хто примусово змушує їх навчатися. Ще Квінтіліан писав: “Прагнення до навчання визначається волею, примушувати яку неможливо”. Тому всіма можливими засобами необхідно виховувати у дітей палке прагнення до знань і навчання; метод навчання повинен зменшувати труднощі навчання з тим, щоб воно не збуджувало в учнів незадоволення і не відштовхувало їх від подальших занять. Сам метод завжди повинен бути природним.

Оскільки “природа створює все з основ незначних за величиною, але могутніх за своєю якістю” [Там же. - С. 343] (так, дерево будь-якої величини вміщується як у зерні свого плоду, так і в живцю останнього пагону своїх гілок) і “наукова освіта складається з небагатьох начал, з яких, якщо тільки знати способи їх розрізнення, виникає нескінченна множина положень” [Там же. - С. 344], випливає три положення: 1) кожна наука повинна бути вміщена в найстисліші, але точні правила; 2) кожне правило необхідно сформулювати небагатьма, але зрозумілими і найстислішими словами; 3) кожне правило повинно супроводжуватися численними прикладами.

Вивчення предметів повинно здійснюватися таким чином, щоб спочатку засвоювалося те, що є найбільш близьким, потім - не дуже віддаленим, затим - більш віддаленим і, нарешті, найвіддаленішим. Тому, коли учням вперше пропонуються правила, їх необхідно роз’яснювати на прикладах близьких до їх розуміння, наприклад, богословськими, політичними, поетичними, почерпнутими з повсякденного життя. Інакше учні не зрозуміють ні правила, ні його застосування. “В учнів розвивають спочатку зовнішні відчуття (це легше всього), потім - пам’ять, далі - розуміння і, нарешті, судження. Саме в такій послідовності вони слідують одне за одним, бо знання розпочинається з чуттєвого сприймання, за допомогою уяви переходить у пам’ять, а потім, через узагальнення одиничного утворює розуміння загального і, нарешті, для уточнення знання про предмети утворюються судження”.

“Природа не поспішає, а просувається вперед повільно” [Там же. - С. 346]. “Зовсім нерозумний той, хто вважає необхідним навчати дітей не тією мірою, якою вони можуть засвоювати, а якою сам бажає; потрібно допомагати здібностям, а не пригнічувати їх, вихователь юнацтва, як і лікар, є лише помічником природи, а не її паном [Там же. -С. 347].

Над дитячим розумом здійснюється насильство, коли: 1) дітей змушують до того, чого вони ще не в змозі засвоїти ні за віком, ні за своїм розумовим розвитком; 2) учнів змушують щось запам’ятовувати або робити без попереднього і достатнього роз’яснення, настанови. У цьому зв’язку: 1) дітям необхідно займатися лише тим, що відповідає їх віку і здібностям, а також тим, до чого вони самі прагнуть; 2) нічого не можна примушувати заучувати, крім того, що добре зрозуміло, і також нічого не можна вимагати від пам’яті дитини, крім того, що, судячи з безсумнівних ознак, вона засвоїла; 3) нічого не можна пропонувати до виконання, доки форма і спосіб виконання достатньо мірою не роз’яснені [Там же. - С. 348].

Коменський радив:

1. Не варто в процесі навчання використовувати будь-які тілесні кари (бо якщо навчання не приносить успіху, то це вина викладача, який або не вміє зробити учня здатним до навчання, або не прикладає до цього достатнього старання). 2. Все, що учні повинні вивчити, необхідно подати їм доступно і зрозуміло. 3. Для легшого сприймання потрібно, наскільки це можливо, залучати зовнішні відчуття. Наприклад, слух постійно необхідно поєднувати з зором, мову - з діяльністю рук. То ж про те, що потрібно знати, необхідно не лише розповідати, щоб це було сприйнято слухом, але це ж варто змалювати, щоб з допомогою зору предмет відобразився в уяві. Зі свого боку, нехай учні негайно навчаються все сприйняте висловлювати вголос і виражати діяльністю рук. Не варто залишати поза увагою жодного предмета, доки він не відобразився достатньо у вухах, очах, розумі й пам’яті. Тому корисно, щоб все, що вивчається в класі, чи то теорема, чи правила, чи образи й емблеми з навчального предмета, зображалося наочно на стінах тієї ж аудиторії. “Необхідно навчати тільки тому, у чому є очевидна користь”.

“Тому нехай буде для учнів золотим правилом: все, що тільки можна представлять для сприймання відчуттями, а саме: видиме - для сприйняття зором, звукове — слухом, запахи - нюхом, що можна смакувати - смаком, доступне дотику - шляхом дотику. Якщо якісь предмети одночасно можна сприймати кількома відчуттями, нехай вони схоплюються кількома відчуттями” [Там же. - С. 384].

Це положення Коменського дістало в педагогіці назву “Золотого правила дидактики”. “По-перше, початок пізнання завжди випливає з відчуттів (адже немає нічого в розумі, чого раніше не було б у відчуттях). А тому варто було б розпочинати навчання не зі словесного тлумачення про речі, а з реального спостереження над ними. І тільки після ознайомлення з самим предметом, нехай іде про нього мова, з допомогою якої з’ясовується справа більш всебічно.

По-друге, істина і точність знання також не залежить ні від чого іншого, як від свідчення відчуттів. Адже речі, перш за все, і безпосередньо відображаються у відчуттях, а вже потім з допомогою відчуттів - у розумі. Нікого не можна примусити повірити чужому свідченню всупереч досвіду власного його відчуття. Отже, чим більш знання сприймається відчуттями, тим воно достовірніше. Тому, якщо ми бажаємо прищепити учням істинне й міцне знання речей, взагалі необхідно навчати всьому завдяки власному спостереженню і чуттєвому доведенню [Там же. - С. 384].

По-третє, оскільки відчуття є найнадійнішим провідником пам’яті, то відзначене чуттєве наочне сприймання всього приводить до того, що, якщо хтось цим шляхом щось засвоїв, то він буде знати це твердо...

Оскільки “природа діє в усьому одноманітно” [Там же. - С. 350] (яке походження одного птаха, таке походження і всіх птахів; який на дереві один листок, такі ж і решта, причому, як у цьому році, так і в наступному і завжди), то, на думку Коменського, “різноманітність методів навчання тільки утруднює й ускладнює навчання юнацтву”, тому необхідно потурбуватися, щоб: 1) один і той же метод був прийнятий до викладання всіх наук, мистецтв, мов; 2) в одній і тій же школі був один і той же порядок і метод у всіх вправах; 3) наскільки це можливо, були одні й ті ж книги з одного й того ж предмета [Там же. - С. 350].

Які ж основи міцності навчання? Багато хто скаржиться та й факти свідчать, що лише окремі учні виносять з шкіл ґрунтовну освіту, а решта - поверхову, або навіть натяк на освіту. Причина подвійна. Перша полягає в тому, що в школах, ігноруючи суттєвим, звертають увагу на незначне й другорядне, учні забувають вивчене, оскільки більшість знань сприймається розумом поверхово і не зміцнюється в ньому. Цей другий недолік настільки поширений, що мало людей на нього скаржаться. Дійсно, що б ми були за вчені, якби пам’ять негайно відновлювала нам все те, що ми колись читали, слухали, сприймали розумом - ми, які використовували кожен випадок для набуття знань. Але такою властивістю наша пам’ять не володіє.

Чи є засіб проти цього зла? Безперечно є. Відповідь на ці питання необхідно шукати в творіннях природи. Саме там можна знайти метод, при якому кожен знатиме вивчене, вільно викладатиме почерпнуте від учителів і книг, а також ґрунтовно розмірковуватиме про самі речі. Цього можна досягнути, якщо: 1) ґрунтовно розглядатимуться тільки ті предмети, які приноситимуть користь; 2) всьому буде закладено міцний ґрунт; 3) необхідні основи закладатимуться глибоко; 4) в подальшому все спиратиметься на цю основу;

5) все наступне повинне спиратися на попереднє; 6) все, що пов’язане між собою, повинно бути пов’язано постійно; 7) все повинно розподілятися пропорційно між розумом, пам’яттю і мовою; 8) все повинно зміцнюватися постійними вправами [Там же. - С. 351-352].

“Природа нічого не творить без міцного ґрунту, без кореня” [Там же. - С. 353]. Рослина не росте вгору, поки не пустить кореня вниз. Будівельник не будує будівлю, не поклавши спочатку міцного фундаменту. Такого фундаменту не підводять під навчання ті викладачі, які 1) не працюють над тим, щоб перш за все, зробити учнів допитливими й уважними, 2) не знайомлять учнів з загальним планом занять, так, щоб вони чітко розуміли, що потрібно робити. А якої міцності можна очікувати, якщо учень навчається без любові до знань, без уваги і без розуміння? Отже, перш ніж розпочинати будь-яке заняття, необхідно викликати в учнів серйозну любов до нього, довівши перевагу предмета, його користь, приємність та ін. Ідея мови й мистецтва завжди повинна відкладатися в розумі учня раніше, ніж розпочнуть частинний її розгляд. У такому випадку учень спочатку може уявити як мету і межі предмета, так і внутрішнє розташування його частин. Крім того, сприйнятливість до навчання в учня необхідно збуджувати серйозно й ідею предмета глибоко закарбовувати в розумі.

З положення “природа створює все з кореня і більш нізвідки” [Там же. - С. 354] випливає висновок про те, що “правильно навчати молодь - це не значить вбивати в голови зібрану суміш слів, фраз, висловлень, думок, а це означає - розвивати здібність розуміти речі, щоб саме з цієї здібності, як з живого джерела, потекли струмочки, на зразок того, як з бруньок дерев виростають листя, плоди, а на наступний рік з кожної бруньки виростає ціла нова гілка зі своїм листям, квітами і плодами.

З положення про те, що “природа перебуває в постійному русі вперед, ніколи не зупиняється, ніколи не береться за нове, кинувши розпочате, а продовжує раніше розпочате, розширює його і доводить до кінця”, випливає висновок про те, що в школах: 1) всі заняття повинні бути розташовані так, щоб наступне завжди ґрунтувалося на попередньому, а попереднє зміцнювалося наступним; 2) все, що викладається, правильно сприйнято розумом, повинно бути закріплено також і пам’яттю” [Там же. - С. 358]. Адже ґрунтовно зміцнюється в розумі тільки те, що добре зрозуміло і ретельно закріплено пам’яттю. Ще Квінтіліан писав: “Вся наука спирається на пам’ять, і ми навчаємось даремно, якщо щось з того, що ми чули (або читали) вислизає від нас” [Там же. - С. 359].

Природа все з’єднує постійними зв’язками, тому: 1) наукові заняття всього життя повинні бути розподілені так, щоб складали одну енциклопедію, в якій все повинно випливати з загального кореня і перебувати на своєму власному місці; 2) все, що викладається, повинно бути так ґрунтовно аргументовано, щоб не залишалось ніякого місця для сумніву, ні забуттю. Адже обґрунтування розумом - це ті цвяхи, ті костилі і скоби, які міцно скріплюють справу, не дають їй розхитатися і розпастись” [Там же. - С. 359-360]. Адже знати що-небудь - це означає пізнати річ у причинно- наслідкових зв’язках. Крім надзвичайного задоволення це матиме велику користь, бо підготує дорогу до ґрунтовної освіти; саме таким чином учні навчаються з отриманих знань самостійно виводити нові. Отже, в школі варто все викладати шляхом дослідження, з’ясування причин [Там же. - С. 360].

І ще одне: “навчання не може довести до ґрунтовності без систематичного й особливо майстерного повторення і вправ” [Там же. - С. 362].

У XX розділі “Великої дидактики” “Метод наук зокрема” (Коменський мав на увазі методику викладання основ наук) педагог систематизував свої спостереження щодо “майстерного, тобто легкого, ґрунтовного і швидкого” навчання. Юнаку, який бажає проникнути в таємниці наук, необхідно дотримуватися чотирьох умов: 1) він повинен мати чисте духовне око; 2) перед ним повинні бути визначені об’єкти; 3) повинна бути увага, а потім 4) те, що має досліджуватись, повинно бути представлено одне за другим у належному порядку.

Дуже важливо, щоб для навчання представлялись речі справжні, корисні, здійснюючи гарний вплив на почуття й уявлення.

Коменський подав для вчителів низку надзвичайно корисних правил.

  1. Всьому, що належить пізнати, необхідно навчати. Вчителі не повинні приховувати будь-що від учнів: ні свідомо, як зазвичай роблять люди заздрісні й нечесні, ні необачно, як це буває в осіб, які виконують свої обов’язки неохайно.
  2. Все, чому навчаєш, необхідно подавати учням як річ дійсно існуючу і таку, що приносить певну користь. За цієї умови розум працюватиме плідно.
  3. Кожна річ пропонується учневі у власній сутності, просто, без словесних прикрас, без переносного змісту, натяків і перебільшень. Такі прийоми виправдані при перебільшенні або применшенні, при рекомендації чи осудженні вже вивчених речей, а не при первісному ознайомленні з предметом.
  4. Все необхідно вивчати шляхом з’ясування причинних зв’язків. Знати - це означає зрозуміти річ за допомогою пізнання причин; причина є дороговказ розуму. Отже, найлегше, найвірніше речі пізнавати в тому порядку, в якому вони виникли
  5. Все, що підлягає вивченню, повинно спершу розглядатися в загальному вигляді, а потім по частинах. Сутність з’ясовується шляхом запитань: що? яке? чому? На питання що відповідає ім’я, рід, призначення і мета предмета; на питання яке відповідає форма предмета або властивість, завдяки чому предмет відповідає своєму призначенню; на питання чому - та сила, завдяки якій предмет робиться придатним для свого призначення, своєї мети.
  6. Частини предмета повинні розглядатися всі, навіть менш значимі, не минаючи жодної, беручи до уваги порядок, положення і зв’язок, в якому вони перебувають з іншими частинами. Повне розуміння речі передбачає розуміння усіх її частин: що таке кожна з них і навіщо вона існує.
  7. Все потрібно вивчати послідовно, зосереджуючи увагу в кожний даний момент тільки на чомусь одному. Не може погляд відразу охопити два або три предмети, так і розум може сприймати не інакше, як щоразу лише щось одне.
  8. Ніщо не відбувається миттєво, оскільки все, що здійснюється, відбувається завдяки руху; а рух протікає послідовно. Отже, необхідно зупинитися з учнем на кожній частині науки, доки він її не засвоїть і не буде впевнений, що знає її. Досягнути цього можна шляхом запам’ятовування, опитування, повторення до повного засвоєння.
  9. Необхідно чітко вказувати відмінності між предметами. Глибока істина міститься в загальновідомому висловленні: “Хто добре розрізняє, той добре засвоює”. Багато предметів захаращує пам’ять учня, а різноманітність лякає його, якщо не будуть вжиті заходи проти цього: по відношенню до множини - порядок, щоб від одного переходили до другого; по відношенню до різноманітності - уважне спостереження відмінностей, щоб завжди ставало зрозумілим, чим одна річ відрізняється від іншої [Там же. - С. 387-390].

Оскільки не кожний викладач може так майстерно здійснювати викладання, то Коменський пропонував навчальні дисципліни в школі узгоджувати з законами цього методу. Тоді навчання буде легким, приємним і продуктивним.