• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Високотехнологічне інформаційне право України

3.3. Створення й розвиток інноваційної інфраструктури в юриспруденції

Інновації та інноваційна політика

Інновації — це вперше створені і вдосконалені конкурентоспроможні та патентозахищені технології, товари та послуги, організаційно-технічні та економічні рішення виробничого, комерційного, адміністративного характеру, що суттєво підвищують якість виробництва і соціальної сфери. На шляху формування інноваційних зрушень в інформаційній сфері постає чимало проблем соціально-економічного і правового порядку, які гальмують їх утілення.

Інноватика — це галузь науки, що вивчає різні проблеми теорії інновацій, зокрема проблеми створення новин, реалізації нововведень, організаційного забезпечення інноваційних процесів [54, с. 646]. Інновація є основою технологічного розвитку будь-якої системи.

Базовим інструментом інноваційної діяльності сьогодні виступають програми і проекти. Проект — це унікальна (на відміну від операцій) діяльність, що має початок і кінець у часі, спрямована на досягнення певного результату (мети), створення певного унікального продукту або послуги при заданих обмеженнях по ресурсах і термінах, а також відповідає вимогам до якості і припустимого рівня ризику.

На основі системного підходу проект можна розглядати як процес переходу з вихідного стану в кінцевий. Отже, поняття «проект» поєднує різні види діяльності, що мають певні спільні ознаки: 1) спрямованість на досягнення окреслених цілей та конкретних результатів;

2) координоване виконання взаємозалежних дій; 3) обмеженість у часі з чітко визначеними початком і завершенням [103; 118]. Таким чином, під інноваційним проектом пропонується розуміти цілеспрямоване, заздалегідь обґрунтоване і заплановане новостворення, зміну або вдосконалення технології.

Інноваційний процес є процесом створення, розповсюдження та використання нововведень; перетворення нових видів і способів людської життєдіяльності (нововведень) на соціально-культурні норми та зразки, які забезпечують їх інституційне оформлення, інтеграцію та закріплення в культурі суспільства. Звідси інноваційний процес — це одна з основних соціокультурних передумов розвитку суспільної практики, збагачення її новими пізнавальними, технологічними, естетичними та всіма іншими формами людського досвіду.

Слід зазначити, що це питання розроблялося й в юридичній доктрині. Вагомий внесок у розвиток наукових розробок щодо правового регулювання окремих сторін інноваційного процесу зробили Ю. Атаманова, Ю. Жорнокуй, С. Погуляєв та ін. Зрозуміло, що саме створення та впровадження новітніх наукоємних технологій, які відповідають останнім досягненням науково-технічної еволюції, є основною метою інноваційної моделі економічного розвитку і показником ефективності інноваційного законодавства.

Неприпустимою є неузгодженість термінологічної бази в межах різних нормативно-правових актів інноваційного законодавства. Це стосується навіть законодавчих дефініцій інноваційної діяльності. В цілому ж дотепер існують два основні підходи до визначення інновацій — об’єктний і процесний (функціональний). Прихильники об’єктного підходу інтерпретують поняття інновації як результат творчого процесу. При процесному підході під інновацією розуміється процес уведення нових засобів і технологій замість чинних на сьогодні. Видається більш ґрунтовною перша точка зору, оскільки переваги дає саме кінцевий результат впровадження в конкретні заходи, а не віртуальний процес як такий.

У той же час існують розбіжності із приводу визначення самого кінцевого результату. Деякі автори поєднують поняття «інновація» і «нововведення». На нашу думку, слід розрізняти ці нетотожні поняття.

Таким чином, інноваційна політика в інформаційній сфері є складовою політики держави, оскільки визначає цілі і пріоритети інноваційної стратегії та організаційно-правовий механізм її реалізації.

Управління інноваційними проектами

Проектний формат в останні десятиріччя широко використовується державними структурами. Разом з тим залучення методології управління проектами як інструмент планування, контролю та координації здійснення проектів дозволяє заощаджувати значні ресурси, реалізовувати цілі проекту в менший строк і, найголовне, здійснювати успішне управління. Таким чином, управління інноваційним проектом являє собою цілеспрямований процес досягнення цілей проекту при обмеженнях на фінансові, матеріальні, людські, інформаційні, технологічні та інші ресурси.

Концепцію управління проектами доцільно застосовувати в інформаційній діяльності при впровадженні інновацій. Тому ми впевнені, що згодом робота на цій ділянці може бути виділена в окремий спеціальний проектно-орієнтований напрямок діяльності у сфері нових технологій — управління інформаційними проектами [54, с. 528-529].

Методологія управління проектами дає змогу перетворити процедуру створення інноваційного продукту в добре організований і керований процес. Освоєння методів управління проектами дає можливість підходити до будь-якого проекту з єдиних позицій [54, с. 488].

Фактично «пріоритетні національні проекти» стають акмеологічною програмою щодо зростання «інтелектуального капіталу», в нашому випадку — використання інформаційних технологій нового покоління у правовій сфері.

Оскільки інновація інформаційної діяльності має визначатися як процес і як об’єкт, пропонуємо ввести такі визначення.

Інновація інформаційної діяльності як процес — комплекс інформаційних заходів, спрямованих на впровадження в процес діяльності технологічних винаходів, нововведення наукових інформаційних методик, які ще не набули достатнього розвитку та теоретичного визнання, але є перспективними для застосування та використання на практиці.

Інновація інформаційної діяльності як об’єкт — нові інформаційні технології, які є результатом досягнень науково-технічного прогресу та передового технологічного досвіду і належать як до радикальних, так і до поступових змін, що забезпечують якісне підвищення ефективності інформаційної діяльності, оскільки вони є наслідком інвестування в наукову розробку для отримання нових знань, які раніше не застосовувалися на практиці.

З огляду на це потрібно створити єдину телекомунікаційну систему управління ефективністю антикримінальних інформаційно-технологічних розробок, орієнтовану на діяльність в оновлених умовах боротьби зі злочинністю.

Одночасно потрібно погодитися із тим, що на сьогодні державна інноваційна політика залишається розбалансованою та малоефективною, такою, що вимагає перманентної корекції. Державна інноваційна політика повинна здійснюватися відповідно до закріплених законодавчо принципів. Сьогодні, на відміну від попередніх часів, абсолютно зрозумілою та науково доведеною є ключова роль інновацій в економічному розвитку.

Інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності віднесено до основних принципів інноваційної політики. До системоутворюючих відносять функції «запуску» та підтримки розвитку нової інноваційної моделі розвитку, як, наприклад, створення законодавства, що відповідає новій державній інноваційній політиці [46, с. 5, 10].

Оскільки сприянню розвитку інноваційної інфраструктури в юриспруденції відводиться особлива роль, цей напрям має стати одним із першочергових у структурі інноваційної політики.

Політика розвитку високих технологій передавання інформації у сфері боротьби зі злочинністю є особливим компонентом державної інноваційної політики, на який покладається розвиток конкретних заходів щодо створення соціально-економічних, технологічних, організаційних і правових умов інноваційної безпеки.

Державна інноваційна політика є процесом, що передбачає витрати ресурсів та має певний результат, - тобто продукт політики. Звідси потрібно визначити, що продуктом інноваційної політики в юридичній галузі є нові технологічні засоби, що використовуються в різних галузях юриспруденції, серед яких окремо визначаються інноваційні проекти, до розгляду чого далі ми ще повернемось.

Термін «інноваційна безпека» є новим у понятійному апараті. Його зміст можна розуміти у дуалістичному значенні: 1) як системні заходи безпеки в інноваційних галузях економіки та соціальної сфери, що передбачено особливим правовим режимом; 2) як інноваційні (тобто новітні, «розумні», інтелектуальні, нестандартні) заходи безпеки, зокрема кримінально-правові, кримінологічні та криміналістичні, у першу чергу із застосуванням високих технологій.

Отже, як бачимо, системні заходи інноваційної безпеки мають таку структурну побудову: 1) юридичний аспект; 2) соціальний аспект; 3) технологічний аспект; 4) економічний аспект; 5) психологічний аспект.

Вважаємо, що до основних складових інноваційної безпеки можна віднести: 1) інформаційну безпеку, що у свою чергу складається з електронної (комп’ютерна як її складова), цифрової; психологічної безпеки; історико-культурна безпека тощо; 2) техніко-технологічна безпека; 3) енергетична безпека; 4) екологічна; 5) зовнішньополітична (або міжнародна) та внутрішньополітична безпека; 6) військова безпека. При цьому невід’ємною частиною кожного з названих факторів є юридична складова, що визначає багато аспектів, але передусім визначає особливий правовий режим. Звідси бачимо, що високотехнологічне інформаційне право як особливий регулятор соціотехнологічних відносин постає найвищою ланкою в структурі інноваційної безпеки.

о Електронна юриспруденція та цифрова юстиція Інформаційні процеси й новітні інформаційні технології знаходять широке впровадження в юридичній діяльності, що стає передумовами формування інноваційної інфраструктури в юриспруденції. Це має прояви у поступовому переході до можливості трансляції відкритих судових процесів у режимі «on-line» в Інтернеті. На першому етапі такі трансляції можуть відбуватися при розгляді справ вищими судами, а згодом це торкнеться кожного суду як елемента судової системи держави. Такий порядок допоможе вирішити цілу низко гострих питань, зокрема стати додатковим чинником мінімізації корупції в судах.

Тобто фактично розпочався процес революційних технологічних перетворень у правозастосовній діяльності, що є ознаками створення цифрової юстиції. Наголосимо, що цифрова юстиція та електронна юриспруденція є поняттями хоча й близькими за змістом та взаємопов’язаними, але у зв’язку з різною структурною побудовою ці нові терміни неможна ототожнювати.

Під терміном «юриспруденція» (лат. juris-prudentia — правознавство) розуміють декілька взаємопов’язаних понять, основними з яких є такі: 1) правова комплексна наука, предметом якої є вивчення змістовних властивостей держави і права; 2) сукупність правових знань та система спеціальної підготовки юристів; 3) практичне застосування юридичних знань та практична діяльність юристів.

У загальному розумінні під терміном «юстиція» (лат. justicia — справедливість, від лат. jus — право) розуміють правосуддя, оскільки це вид правоохоронної та правозастосовної діяльності, в якому реалізується судова влада. За таким підходом, стане зрозумілим, що форма реалізації судової влади не може бути цифровою, електронною, високотехнологічною й т. п., оскільки має іншу природу. Але цей термін також має інше визначення як система судових закладів або судове відомство. Крім того, у залежності від сфери судочинства визначають кримінальну юстицію, цивільну, конституційну, міжнародну, військову, ювенальну й т. п. Звідси за останньою класифікацією практика застосування нового терміна «цифрова юстиція» особливого обурення викликати не може.

Визначимо основні функції, що можуть перетинатися від цифрової юстиції до електронної юриспруденції та навпаки: 1) електронний облік усіх кримінальних справ (а згодом - юридичних справ усіх категорій), надійшовши до суду, із позначенням дати, основних реквізитів (обвинувачений, запобіжний захід, наслідки судового розгляду, апеляції); 2) можливість надсилати учасниками судового розгляду електронні повідомлення, електронні скарги (програма е-скарга) та електронні клопотання (програма е-клопотання) та своєчасне отримання електронних відповідей; 3) у судовій системі перейти до реалізації програми створення департаменту інформаційного обліку та електронної фіксації судових процесів, що функціонально зможе замінити секретарів судових засідань, оскільки хід судових засідань повністю буде фіксуватися фахівцем у галузі інформаційних технологій на оптичний диск, що долучатиметься до справи у запечатаному конверті, наприклад, як паспорт; 4) судова канцелярія перетвориться на судову електронну канцелярію.

Звідси можна стверджувати, що електронна юриспруденція формується як новий інститут інформаційного права, в межах якого досліджуються правові ідеї щодо можливості внесень прогресивних змін у механізм та способи регуляції інформаційного суспільства в умовах розвитку високих технологій.

Також до структури електронної юриспруденції органічно входить інноваційна система високотехнологічної підготовки юристів та практична діяльність останніх, що відбувається з широким використанням інформаційних технологій в електронному форматі. Однією з характерних особливостей тенденцій розвитку сучасного інформаційного суспільства є експонентне зростання обсягу нових знань і технологічних досягнень у всіх галузях науки й техніки. Звідси, можна спрогнозувати, що у найближчі часи наявність фахових знань юриста у галузі інформаційних технологій стане не факультативною, а обов’язковою підставою для професійного заняття юридичною діяльністю.

Глобальний характер інформаційного розвитку, формування транснаціональної інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури породжує низку нових проблем, що пов’язані із забезпеченням цифрової безпеки особистості. Існують також додаткові підтвердження потреби щодо подібної модернізації інноваційної інфраструктури в юриспруденції.

Отже, враховуючи викладене, підсумуємо, що цифрова юстиція — це особливий вид правоохоронної та правозастосовної діяльності щодо забезпечення реалізації цифрових прав людини, основною формою чого є фіксація судових процесів з використанням цифрових засобів, оптичних приладів та електронної техніки, надання та розгляд доказів, свідчень й інших фактів, що можуть мати значення при розгляді юридичної справи, за допомогою високих технологій.

Інформаційна культура юриста

Успіх юридичної діяльності сучасного юриста значною мірою визначається рівнем його інформаційної культури. Під час виконання інформаційних процесів виникають суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню в інформаційній сфері (точка зору інформаційного права), тобто уявляє правовий механізм вирішення інформаційних питань. Звідси нормативною основою інформаційної культури юриста є інформаційні норми та інформаційно-правові норми й принципи.

Зміст інформаційної культури юриста виражається в наступних теоретичних і практичних аспектах: 1) інформаційна свідомість (інформаційні знання, уміння й навички, інформаційна компетентність); 2) інформаційні відносини (інформаційний режим, інформаційний конфлікт, інформаційні процеси, обмін інформацією тощо); 3) інформаційна поведінка (інформаційна послуга, інформаційна діяльність, інформаційний запит, інформаційні наслідки тощо).

Юрист має право направити в будь-яку організацію мотивований інформаційний запит з приводу ознайомлення з офіційними документами державних органів і одержати повну та достовірну відповідь.

У другому десятиріччі ХХІ ст. структура інформаційної культури юриста суттєво відрізняється від минулих періодів. В умовах інформатизації більшість юридичних спеціальностей потребує технологічного переформатування, тому змістовне наповнення інформаційної культури юриста відбиває: 1) ступінь інформаційних знань (інформаційно-технологічних та інформаційно-правових); 2) усвідомлення їхньої юридичної цінності та процесуальної необхідності; 3) технологічні навички їх ефективно використовувати в окремих видах юридичної діяльності.

Інформаційна культура юриста має дві сторони: інформаційно-технологічну (знання національних і глобальних комп’ютерних мереж, у тому числі Інтернету, їхнє використання) і інформаційно-правову (своєчасна інформованість про новітні закони та інші правові акти).

Ураховуючи це, новим підвидом інформаційної культури юриста стає його високотехнологічна культура, де важливим показником є вміння орієнтуватися на ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем та технологій.

Таким чином, визначимо, що структура інформаційної культури юриста полягає в наступному:

1) оволодіння знаннями в області інформатики й інформаційного законодавства, широка інформованість про життя інформаційного суспільства, його закономірностях, правах і обов’язках громадян як учасників інформаційних відносин, у тому числі тих, що складаються у сфері розвитку високих технологій;

2) переконаність у необхідності служити суспільству шляхом використання юридичних послуг, що ґрунтуються на високотехнологічних розробках;

3) участь в інформаційних відносинах нового типу, практичне користування досягненнями в інформатиці, принципами й нормами інформаційного законодавства: збереження персональних даних (особистої інформації), забезпечення інформаційної безпеки суспільства, захист професійної таємниці, державних інформаційних стандартів та ін.

Інформатизація адвокатської діяльності в умовах розвитку високих технологій

Не викликає особливих заперечень, що адвокатура є одним із базових правових інститутів громадянського суспільства, що ґрунтується на принципах верховенства права, гуманізму, демократизму, добровільності, законності, конфіденційності, корпоративності, незалежності, самоврядності. Адвокатура не входить до системи органів державної влади та місцевого самоврядування. Одночасно із цим, держава створює належні умови діяльності адвокатури та забезпечує захист прав адвокатів та дотримання гарантій адвокатської діяльності.

Адвокатура має статус незалежного недержавного самоврядного професійного правозахисного інституту, що входить до правової системи України, який діє для забезпечення права на захист від обвинувачення, надання правової допомоги та інших юридичних послуг, а також представництва інтересів фізичних та юридичних осіб. На жаль, існуючий розвиток подій заважає остаточно визначити місце адвокатури в державі та суспільстві, а також удосконалити принципи функціонування адвокатської інституції. Звідси, існують додаткові підстави знайти пояснення причин стримування розбудови нової концепції адвокатської діяльності в Україні.

Дослідженню окремих проблем адвокатської діяльності нами присвячено низку попередніх публікацій, що систематизовано у вигляді навчального посібника [185].

Потрібно визнати що останнім часом готуються суттєві зміни з окремих проблем адвокатської діяльності. Зокрема, розглядаються більш конкретні вимоги до осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю. Утім ґрунтовній розробці високотехнологічної інформаційної моделі адвокатської діяльності в нових умовах дотепер не приділено ретельної уваги.

Оскільки за змістом поняття «адвокатська діяльність» охоплює надання в Україні правової допомоги та інших юридичних послуг, здійснення захисту та представництва, робота адвоката припускає обробку великого обсягу інформації різних видів та з різних джерел. Така інформація міститься в справі, що веде адвокат, у документах, що особисто надаються клієнтом або витребувані адвокатом. При вирішенні складних юридичних питань адвокат обробляє великий перелік правових актів, аналізує матеріали судової практики необхідних категорій.

Джерела інформації, що використовуються в адвокатській діяльності, можна класифікувати за різними інформаційно-правовими ознаками. Річ у тому, що центральне місце в юридичній практиці відводиться фактам як джерелам інформації, більшість з яких може мати різні ступені фіксації. Наприклад, існує факт знайдення трупу певної особи. Інформаційні ступені фіксації цього факту складаються з окремих ознак: протоколу огляду місця події; фототабличок, де міститься зображення трупу; відеокасети, на магнітній стрічці якої зафіксовано хід огляду трупу учасниками слідчо-оперативної групи; акта судово-медичної експертизи трупу; довідки щодо реєстрації актів цивільного стану про смерть свідчень очевидців тощо. При цьому окремі ознаки не потребують додаткових інформаційних підтверджень, що надає підстави визначити їх як основні або надійні джерела інформації для адвоката.

Зокрема, це може бути акт судово-медичної експертизи трупу або довідка щодо реєстрації актів цивільного стану. Деякі ж ознаки, навпаки, є додатковими або ненадійними, до чого в першу чергу можна віднести пояснення осіб.

Потрібно зауважити, що це зовсім не означає, що основні (надійні) джерела інформації не можуть бути негативними (помилковими, неправдивими), разом як і те, що додаткові (ненадійні) джерела інформації не можуть надати поштовх для виграшу юридичної справи. А тому обидві групи джерел інформації вимагають від адвоката ретельної перевірки щодо з’ясування обставин в інтересах клієнта.

Разом із тим, подібна інформаційна класифікація надає адвокатові можливість оптимального використання обмеженого часу. Тобто логічно починати перевірку з ненадійних фактів, а далі, по мірі визначення більш повної інформаційної картини юридичної справи, у випадку отримання негативних, з точку зору захисту, наслідків, поступово переходити до перевірки та аналізу надійних джерел. Зокрема, існують випадки підробки актів судово-медичної експертизи, довідок реєстрації актів цивільного стану, навіть окремих процесуальних документів кримінальної справи - протоколу огляду місця події.

Інформаційна компетентність адвоката означає професійні вміння та фахові навички у використанні права на доступ до інформації.

Структура інформаційного поля адвоката складається з сукупності різних факторів й формується в різний спосіб. Однією з найбільш ефективних форм одержання інформації є адвокатський запит, тобто викладена в письмовій формі, обов’язкова для виконання вимога адвоката до органу державної влади та управління, органу місцевого самоврядування, правоохоронного органу, їх посадової особи, підприємства, установи чи організації, незалежно від форм власності та підпорядкування, або їх керівника (керівного органу), об’єднання громадян або фізичної особи (далі разом - «адресат адвокатського запиту») про надання відомостей, довідок, характеристик чи інших документів (їх посвідчених копій), предметів, які можуть бути доказами у судовій справі, або надання висновків, офіційних роз´яснень чи офіційної відповіді з питань, віднесених до їх компетенції.

Фактичні документально підтверджені витрати адресата адвокатського запиту з надання відповіді на адвокатський запит, у тому числі на підготовку та передачу (пересилку) відомостей, документів (копій документів), висновків, офіційних роз’яснень та іншої інформації за запитом адвоката, мають бути відшкодовані адвокатом, який робить адвокатський запит.

Всі письмові звернення адвоката є інформаційними запитами, але не всі можуть вважатися адвокатськими запитами (наприклад, до іноземних організацій або до окремих категорій фізичних осіб).

Таким чином, поняття «інформаційний запит» та «адвокатський запит» в рівній мірі використовуються в адвокатській діяльності, але не є тотожними, а співвідносяться як ціле та частина.

Безпідставне ненадання відомостей, документів (копій документів), предметів або іншої інформації за адвокатським інформаційним запитом або ненадання мотивованої відповіді на адвокатський інформаційний запит, або надання неповної чи неточної інформації або не всіх документів (копій документів), або предметів за адвокатським інформаційним запитом, за формальними ознаками може утворювати склад адміністративного правопорушення. Враховуючи подібний підхід ми приєднуємося до пропозицій і законодавчих ініціатив щодо внесення відповідних змін, зокрема доповнити Кодекс Україні про адміністративні правопорушення ст. 185¹³.

Звідси визначимо, що структура інформаційного поля адвоката в сучасних умовах складається з трьох основних видів у такий спосіб: 1) усні інформаційні джерела (пояснення фізичних осіб, усні заяви та відповіді службових осіб, конфіденційні розповіді); 2) письмові інформаційні джерела (документальні, процесуальні, позапроцесуальні, публікації); 3) електронні інформаційні джерела (відео, аудіо, телебачення, цифрове фото, оптичні носії, Інтернет, корпоративні комп’ютерні мережі, окремі комп’ютери тощо).

Сьогодні у професійній діяльності адвоката набуває потребу ефективне застосування високих технологій. Адже згідно зі ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» при виконанні своїх обов’язків щодо надання правової допомоги адвокат має право застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства.

Буде суттєвим спрощенням вважати, що головна особливість формування високотехнологічної культури адвоката обмежується інформаційною підтримкою адвокатської діяльності. Це безумовно важливий аспект, але в сучасних умовах пріоритетним напрямом стає як раз зворотний бік, а саме - юридична підтримка процесу розвитку високих технологій та правове забезпечення трансферу технологій (ліцензії й договори поступки).

У цьому місці можливо хтось зауважить, що адвокат не надає юридичну допомогу «процесу розвитку»; він намагається відстояти інтереси певних осіб, які звертаються до нього за такою допомогою. Ось тому суб’єктами цього процесу інноваційного розвитку є фізичні та юридичні особи, діяльність яких повністю або частково відбувається у сфері високих технологій, і які зіштовхуються з проблемами, що мають вирішуватись в юридичній площині. Більш того, історичний досвід свідчить про високий рівень імовірності загрози виникнення негативних наслідків, що можуть мати прояви в різних формах, основною ланкою чого залишається недосконалість механізму державної підтримки. На жаль, як раз навпаки, подібна псевдопідтримка може виявлятися як на індивідуальному рівні (від щоденних перевірок, податкового тиску до організації тенденційного кримінального переслідування), так і на системному (прийняття недосконалих законів та інших нормативних актів).

Звідси адвокат повинен знати зміст основних інформаційних прав і свобод, закріплених поточним законодавством, механізм їхньої реалізації; особливості правового статусу окремих видів інформації (масової, статистичної, науково-технічної, офіційно-документованої, інформації з обмеженим доступом та ін.).

Крім цього, юрист вправі приймати участь у всіх видах інформаційної діяльності: одержанні, використанні, поширенні та збереженні інформації. Уміла інформаційна діяльність юриста, що виражається в здатності вибрати достовірну й точну інформацію, вчасно її одержати в необхідній кількості, ефективно використати потрібну інформацію, здійснити режим її збереження, уникнути дезінформації постає показником його інформаційної культури.

Явища, які у теорії права називають юридичною технікою, пропонують правильніше називати юридичною технологією. Вживані деякими авторами терміни «навички адвоката», «навички адвокатської діяльності» мають певну спорідненість і близькість до терміна «технологія» і вказують на «технологічність» адвокатської професії.

У випадку використання комп’ютерних мереж інформаційна культура адвоката має вираз у засвоєнні сучасних технологій вільного вибору джерела, провайдеру, формату, стандарту, програми інформації.

Звідси витікає, що основні напрями діяльності адвоката по забезпеченню суспільних інформаційних відносин полягають у наступному: 1) установлення консенсусу (згоди) в інформаційних суспільних відносинах, погодженості норм інформаційного законодавства; 2) захист правомірного поводження учасників інформаційних відносин, профілактика та боротьба із правопорушниками в цій сфері правовідносин; 3) участь у забезпеченні інформаційної безпеки громадян, їхніх об’єднань, суспільства та держави як складової національної безпеки України; 4) участь у захисті інформації від витоку, несанкціонованого доступу, знищення, підробки, модифікації, перекручення незалежно від технології обробки.

Останнім часом деякі адвокатські фірми надають безоплатну юридичну допомогу по телефону. Утім за низкою обставин така «технологія» адвокатської діяльності є застарілою і не відповідає вимогам часу.

Інноваційний проект «е-адвокат»

В Україні вже існують окремі проекти адвокатської діяльності в електронній формі, зокрема «VIP advocate». Але подібні інновації залишаються доступними переважно для столичної бізнес-еліти. Як же бути пересічним громадянам у випадках, коли терміново необхідна юридична допомога без виходу, наприклад, із будинку?

Сьогодні зустрічаються поодинокі спеціальні «антикризові» пропозиції, такі як щоденні юридичні он-лайн консультації, що надаються безкоштовно.

Ще однією тенденцією розповсюдження адвокатських компаній, які спеціалізуються на правовому забезпеченні електронного бізнесу. Зокрема, одним із напрямів професійної діяльності таких адвокатів поступово стає юридичне супроводження електронної комерції та захист інтересів клієнтів по будь-яким аспектам діяльності в Інтернет-просторі, правовий супровід Інтернет-проектів та захист і представництво по кримінальних справах про злочини у сфері комп’ютерної інформації.

Застережемо, що електронні юридичні консультації є новим додатковим видом адвокатських послуг, а звідси ні в якому разі не можуть претендувати в подальшому на поступове витиснення «звичайних» вербальних консультацій.

Визначимо основні переваги електронних консультацій адвоката як додаткових електронних консультацій адвоката: 1) психологічний аспект: клієнти, коли викладають свою проблему в письмовій формі, більш відповідально ставляться до формулювань, точніше наводять факти, перечитують свій електронний лист та можуть редагувати окремі неточності, обережніше визначають свій намір; сукупність цих факторів надає можливість умовно називаному «заочному», або «електронному» адвокатові більш якісно надати юридичну консультацію та точніше окреслити подальші перспективи вирішення юридичної справи; 2) економічний аспект - значна економія часу та коштів на організацію зустрічей та відвідування адвоката; 3) організаційний аспект - мобільне одержання факсом, електронною або звичайною поштою текстового варіанту юридичної консультації у вичерпному вигляді або експертно-правового висновку, причому у вичерпній формі, у визначений термін та в погодженому обсязі.

Створювані загальнодержавні й регіональні системи й мережі інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів влади припускають високу інформаційну культуру адвоката, його здатність оперативно використати новітні технології, високотехнологічні засоби комунікації, зв’язок тощо.

Тому існують підстави у межах інноваційного проекту «е-адвокат» запропонувати системне розроблення інноваційної підпрограми «електронний адвокат-захисник».

Створення нових умов адвокатської діяльності та набуття високотехнологічних навичок потребує не тільки побудови інформаційної інфраструктури адвокатури, але й забезпечить формування нової концепції професійної діяльності адвоката у сучасних умовах.

Припускається, що здійснення правової допомоги надається за сукупністю різних категорій юридичних справ як кримінальних, так і «некримінальних» - у рамках цивільного, господарського, банківського, авторського, податкового права тощо.

У цьому контексті потрібно визначити таку важливу ознаку як дуалістичність: 1) юридичні справи різних категорій, де адвокат при здійсненні правового захисту або наданні юридичної допомоги широко використовує свої знання та навички у сфері високих технологій; 2) юридичні справи, де предметом розгляду постають окремі аспекти (договори, порушення, суперечки та ін.), що знаходяться у сфері високих технологій.

Адвокатське досьє (інформаційний аспект)

Адвокат починає працювати за дорученням юридичної або фізичної особи, як правило, в обмежених інформаційних умовах. Адже повна картина юридичної справи, стає зрозумілою, а звідси доступною для юридичного аналізу після ретельного вивчення загального інформаційного масиву всіх зібраних матеріалів.

Для зручності організації свої роботи адвокат повинен заводити та вести адвокатське досьє по кожній справі кожного клієнта (крім справ, ведення яких передбачено договорами про надання правової допомоги, які укладені в усній формі та виконуються безпосередньо під час укладання).

Використовуються декілька варіантів назви цього документа — «адвокатське досьє», «адвокатське провадження», «адвокатська справа» та ін. Назва «адвокатське досьє» не є беззаперечним варіантом, але для термінологічної однаковості надалі таке найменування приймемо за основне.

Адвокатські досьє можуть складатися практично з усіх категорій юридичних справ (адміністративні, господарські, податкові та ін.), але далі ми, корегуючи викладення матеріалу за предметом дослідження, зосередимо увагу виключно на кримінальних справах.

Матеріали адвокатського досьє є основною інформаційною базою для виконання аналізу зібраних у справі доказів. Його ведення є необхідною умовою для вироблення найбільш вірної правової позиції. Тому в адвокатському досьє мають бути зібрані й певним чином систематизовані копії і виписки постанов слідчого, висновки експертів, копії або виписки із протоколів слідчих дій та інших документів, що мають відношення до пред’явленого обвинувачення.

Усі матеріали, що надані адвокату клієнтом або іншими особами на вимогу або за дорученням клієнта, належать клієнтові і мають бути повернені йому адвокатом на вимогу клієнта. Адвокат для збереження цілісності адвокатського досьє має право зробити за власний рахунок копії матеріалів, які повертаються клієнту.

Безумовно, не існує єдиного підходу щодо формування адвокатського досьє, як не може бути єдиного підходу до роботи над юридичною справою відносно формування правової лінії. Кожний адвокат працює індивідуально, стосовно до своїх здатностей, практичному досвіду, теоретичній підготовці, умінню схоплювати сутність матеріалів, властивостям пам’яті, до вироблених професійних прийомів і способів.

Єдиною офіційною організаційно-правовою вимогою до ведення адвокатського досьє є те, що адвокат зобов’язаний вести діловодство окремо від матеріалів та документів, що належать клієнтові.

У досьє адвоката повинні бути включені: копії або виписки з основних постанов слідчого: про порушення кримінальної справи; про прийняття кримінальної справи до свого провадження; про обрання запобіжного заходу; про залучення в якості обвинуваченого; про визнання як потерпілого; цивільного позивача або відповідача; про призначення судових експертиз; про продовження строків слідства; про продовження строків утримання під вартою обвинуваченого; обвинувальний висновок; протоколів роз’яснення прав підозрюваному, допитів підзахисного в якості підозрюваного, обвинуваченого, протоколів очних ставок; протоколів допиту потерпілого, свідків, фахівців; актів документальних ревізій, висновків (актів) судових експертиз й інших матеріалів, що мають значення для обрання правової позиції захисту та її обґрунтування.

Як правило, окремо виписуються показання обвинувачуваних, потерпілого, свідків.

При цьому свідків рекомендується умовно класифікувати на декілька підгруп: 1) підтверджують винність підзахисного в повному обсязі; 2) підтверджують його винності в певній частині; 3) спростовують обвинувачення. Тому свідки перших двох груп мають потре - бу в детальній перевірці (зацікавленість, відносини з фігурантами в справі, фізичні й психічні якості).

Показання кожного із зазначених осіб рекомендується виписувати на окремих аркушах, з обов’язковою вказівкою дати й часу проведення слідчої дії й аркушів тому кримінальної справи. Якщо виписки дослівні, то цитати необхідно брати в лапки. Переказ же показань необхідно брати в дужки. Подібна техніка дозволяє швидко орієнтуватися в матеріалах кримінальної справи, виявляти протиріччя й неправдиві показання.

Коли вивчення кримінальної справи завершується й всі необхідні виписки з матеріалів зроблені, можна згрупувати їх у наступному порядку: 1) процесуальні документи; 2) показання підзахисного; 3) показання інших обвинувачуваних; 4) показання потерпілих і свідків; 5) очні ставки; 6) протоколи відтворень обстановки й обставин події за участю всіх осіб, що займають різний процесуальний стан; 7) висновків судових експертиз.

Той же принцип варто зберегти й при угрупованні виписок по кримінальній справі великого обсягу (багато епізодів злочинної діяльності, кілька томів кримінальної справи). У ряді випадків доцільно виписки групувати за епізодами обвинувачення, тому що саме в такій послідовності вони будуть досліджуватися в процесі судового слідства.

Інші адвокати виписують матеріали кримінальної справи підряд, а потім систематизують на окремому аркуші опис своїх записів. При цьому аркуш ділиться на дві частини. Ліворуч записуються прізвища всіх допитаних у справі, праворуч — всі документи. Проти кожного прізвища ставиться том і аркуш справи. Для зручності користування вказуються також у дужках аркуші записів адвоката, які попередньо ним нумеруються.

В адвокатське досьє варто включати копії офіційних процесуальних документів (наприклад, позовної заяви, постанови слідчого, вироку або рішення суду й т. п.), а також інших важливих документів, що фігурують у справі (копії договорів, накладних, виписок з рахунків і т. п.), виписки по самих істотних моментах з пояснень і протоколів допитів або протоколів судового засідання. Деякі адвокати, особливо по кримінальних справах, роблять повну фотокопію всіх матеріалів. У досьє включаються також ті допоміжні документи, що відображають фактичну сторону справи, які створює сам адвокат, наприклад, складена ним схема місця злочину або схема складної господарської операції й т. д. У досьє можуть входити витримки з відповідного закону, що підлягає застосуванню по даній справі, висновок адвоката по правовій кваліфікації справи, план роботи, копії підготовлених їм процесуальних документів, переліки питань, які він має намір задати на слідстві своєму підзахисному або в ході судового засідання, стислий виклад відповідей на них. Звичайно адвокати ведуть і свій робочий протокол відповідних процесуальних дій або судового засідання, де фіксують усі найбільш важливі моменти. Такі записи також містяться в досьє.

У тих випадках, коли у зв´язку з характером справи виникла необхідність вивчення додаткового законодавства або іншого нормативного матеріалу, судової практики, спеціальної, у тому числі наукової, літератури, що відповідають відомості теж доцільно включити в досьє. Більше того, у досьє можуть бути включені методичні рекомендації з роботи з готовими юридичними документами й оглядові матеріали по юридичній техніці.

Ми бачимо, що структура побудови адвокатського досьє не є однорідною, а вимагає індивідуального підходу, виходячи з особливостей кожної юридичної справи й професійного рівня самого адвоката.

Подібна система ведення адвокатського досьє дозволяє швидко орієнтуватися в зібраних адвокатом нотатках, і що особливо важливо, надалі при судовому розгляді багатотомної кримінальної справи.

Таким чином, у сучасних умовах адвокатське досьє є надійним засобом інформаційної оптимізації адвокатської діяльності, тому поступово перетворюється з додаткового чинника в обов’язковий. о Електронне адвокатське провадження (інформаційний аспект) Ведення діловодства в електронному вигляді відіграє більшу роль у процесі надання адвокатом клієнтам юридичної допомоги. Надалі складаються усі підстави щодо використання адвокатського досьє в електронному форматі. Для зручності з метою запобігання термінологічної тавтології й плутанини на відміну від «адвокатського досьє» пропонуємо цей новий для юридичної практики документ як «електронне адвокатське провадження» (ЕАП).

Потрібно наголосити, що електронне адвокатське провадження не є новою організаційною процедурою. Така форма створює лише додаткову можливість для адвоката й інших учасників юридичного процесу працювати із процесуальними документами, використовуючи електронну передачу даних. При цьому формування ЕАП є саме правом, а не обов’язком адвоката. Отже, ЕАП є допоміжним технологічним засобом на додаток до звичайної процедури документообігу в судочинстві. Основними технічними вимогами для ЕАП у перспективі можуть стати цифровий підпис документів, що передаються електронним шляхом, і сертифікована електронна адреса, яку повинен мати адвокат як користувач ЕАП.

Адвокатське електронне провадження формується з відомостей конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей, тобто уявляє собою інформацію з обмеженим доступом. Електронне адвокатське провадження фактично є персональною справою клієнта, що потребує додаткових заходів щодо збереження конфіденційності.

ЕАП може бути впроваджене шляхом обміну даними й електронними документами, що мають юридичну чинність, підписаними цифровим підписом і заповненими за допомогою унікальних і зашифрованих каналів передачі даних для створення електронної процедури, альтернативної традиційної «паперової».

Систематизація матеріалів справи в електронному виді за основними вузловими питаннями дозволить вирішити важливі питання:

1) сконцентрувати докази, що відносяться до конкретного аспекту, в одному місці; 2) оцінити кожний доказ із погляду його значення в загальній системі доказів; 3) полегшити роботу при аналізі доказів по конкретних питаннях; 4) установити головні, основні вузлові питання, теми, які дадуть підстави для розробки генеральної позиції в справі; 5) розробити питання для допитів, визначити тактику своїх дій на різних найближчих процесуальних етапах; 6) підготувати необхідні клопотання, заяви, скарги; 7) почати самостійні організаційні (непроцесуальні) дії щодо збору додаткової інформації, що зможе мати доказове значення; 8) розробити план захисної мови, її розділи, встановити зв’язок між ними, розташувати їх у послідовну, логічну систему доводів адвоката.

Документи, включені в адвокатське досьє, для перенесення в електронне провадження можуть бути відцифровані та збережені як копії. Виходячи із цього буде логічним помітити, що подібні документи не можуть бути використані як доказ у справі.

Потрібно обов’язково враховувати, що більшість зібраних адвокатом матеріалів не мають офіційного статусу процесуальних документів, тобто з правової точки зору фактично ще не можуть сприйматися власне як докази. Для того, щоб зібрані факти стали доказами, матеріальні носії, де відбилися інформаційні прояви, що можуть мати значення по справі, повинні бути пред’явлені слідчому, прокуророві, суду, які вирішують питання про їхню значимість і необхідність їх долучити до матеріалів кримінальної справи.

Усі матеріали адвокатського досьє, які підготовлені адвокатом по справі клієнта, отримані адвокатом на його запити або що надійшли до адвоката процесуальним шляхом, належать адвокатові. Тобто - це власність - матеріальна або інтелектуальна - самого адвоката. Викликає певні зауваження пропозиція, згідно з якою на прохання клієнта адвокат повинен надавати йому копії матеріалів з адвокатського досьє по справі цього клієнта. У цьому випадку інтелектуальна власність адвоката залишається інформаційно відкритою для клієнта. Вважаємо, точнішим буде не зобов’язувати адвокатів подібною нормою, а вирішувати ці питання відповідно до домовленості між адвокатом та клієнтом.

З метою концентрації інформації, що надійшла до адвоката з різних інформаційних джерел, в єдиному вузлі, логічно витікає потреба у розробці відповідних інформаційних комп’ютерних програм, які в міру включення додаткових інформаційних блоків, зможуть схематично пропонувати кілька запрограмованих потенційних результатів. Подібний високотехнологічний підхід дозволить оптимізувати зусилля адвоката, сконцентрувавши потуги на найбільш перспективних вузлах.

Зберігання подібних документів поза адвокатським досьє та електронним адвокатським провадженням у деяких випадках може призвести до їхнього вилучення й використання проти інтересів довірителя, що потребує від адвоката широкого використання заходів інформаційної безпеки.

У сучасних умовах електронне адвокатське провадження стає найбільш зручним й надійним засобом фіксації інформації з юридичної справи. ЕАП дозволяє із застосуванням подібного підходу досягти систематизації зібраного матеріалу, оптимізувати аналітичну роботу з великою кількістю інформації.

Підготовка матеріалів електронного адвокатського провадження складається з декількох етапів. У якості інформаційного зразка маємо запропонувати наступний алгоритм: 1) інтерактивна бесіда з особою, що звернулася з юридичним питанням на сайт адвоката або електронною поштою; 2) занесення в електронному вигляді вихідних даних, тобто фактично відкриття адвокатського провадження, а звідси - заведення адвокатського досьє; 3) перша бесіда зі слідчим (навіть, це можливо до зустрічі з підзахисним); 4) перша зустріч із підзахисним;

5) попереднє поточне вивчення матеріалів справи; 6) самостійне збирання фактів адвокатом; 7) прилучення матеріалів під час участі в різних слідчих діях, а також перенесення їх у цифровому вигляді на електронні носії інформації; 8) вивчення матеріалів справи разом з підзахисним після закінчення досудового слідства; 9) вивчення обвинувального висновку; 10) аналіз останніх редакцій діючого нормативного матеріалу; 11) винесення обґрунтованих клопотань, що спрямовані на покращення правового статусу підзахисного або зміну юридичної кваліфікації у бік пом’якшення; 12) при наявності підстав привнесення скарг на дії слідчого, прокурора або інших службових осіб; 13) участь у судовому слідстві; 14) підготовка до захисної промови в судовому засіданні з критичним аналізом і можливим переглядом під час судових дебатів сторін; 15) системний аналіз інформації за наслідками судового розгляду справи та судової практики щодо перспектив апеляційного провадження; 16) кінцевий результат.

Електронний архів адвоката (інформаційний аспект)

Поступово в кожного практикуючого й професійного адвоката формується архів, що стає істотною підмогою в роботі з новими справами. У більшості адвокатів існують власні архіви, де містяться копії матеріалів з минулих юридичних справ, а інколи оригінальні, навіть унікальні документи. Архівний документ адвоката - це документ незалежно від його форми, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення, що припинив виконувати функції, який є власністю адвоката і зберігається за місцем його професійної діяльності за умов його юридичної значущості.

Адвокати зберігають свої архівні документи в особливому режимі, що забезпечує збереженість інформації, що міститься в них, цілісність упорядкованих документальних комплексів. Адже судові справи однієї категорії часто мають чимало загального в правовій оцінці обставин, у судовій практиці, у складанні документів і т. п. Поряд із цим придатність території для розташування архіву визначається самим адвокатом (квартира, будинок, дача, офіс адвокатської фірми, юридична консультація), де, як правило, відсутні особливі заходи безпеки.

Ведення подібного архіву за «паперовими технологіями» хоча і є класичним, але для оптимізації роботи в сучасних умовах залишається застарілим способом. Тому адвокатам рекомендується поступово переходити до формування своїх інформаційних архівів в електронний спосіб.

Зберігання електронної інформації (електронних документів) у незмінному виді називається електронним архівуванням.

Систему структурованого зберігання електронних документів, що забезпечує надійність зберігання, конфіденційність і розмежування прав доступу, відстеження історії використання документа, швидкий і зручний пошук називають «електронним архівом», або «системою електронного архіву». Одним з видів таких архівів можна навести електронний архів юридичної документації.

Створення адвокатом електронного архіву є комплексним рішенням щодо створення і наповнення електронного архіву документів, що забезпечить ефективне використання, оперативну доступність та надійне збереження останніх. Електронний архів оптимальним чином вирішує задачі поточного збереження документів, на етапі якого найбільшу значимість здобуває оперативність доступу до інформації і наявність можливості одночасного використання документа декількома співробітниками.

У цілому ж, адвокат при формуванні свого електронного архіву може структурно розділити його на три умовних блоки: 1) практичну частину — конкретні юридичні справи й результати їхнього розгляду; 2) методичну частину — методичні рекомендації, проекти клопотань, скарг (по видах), позовних й інших заяв, судових виступів і т. п.; 3) теоретичну частину — зміни в законодавстві (по видах) і практиці його застосування; огляди підзаконних нормативних актів (відомчих наказів, інструкцій, указівок і т. п.).

Визначимо основні задачі, що вирішуються при впровадженні адвокатом електронного архіву: 1) підвищення надійності збереження інформації, зменшення ризику втрати важливої інформації внаслідок недбалості або впливу зовнішніх факторів; 2) підвищення ефективності використання інформації за рахунок зменшення часу на пошук необхідних документів; 3) забезпечення доступу до інформації практично з будь-якої територіально віддаленої точки, оскільки адвокат-власник архіву виключно володіє відповідним правом доступу; 4) при необхідності корпоративна інтеграція з іншими інформаційними системами.

Електронний архів адвоката виконує наступні функції: 1) організація збереження електронних версій позапроцесуальних документів, їхніх копій та копій процесуальних документів, облікової, довідкової та аналітичної інформації; 2) ведення класифікаторів та рубрикаторів та їх використання для пошуку юридичних документів;

3) встановлення і підтримка логічних зв’язків між документами як в межах однієї справи, так і у загальному масиві юридичних справ, що занесені до архіву; 4) організація пошуку документів; 5) забезпечення доступу до інформації з обмеженим доступом та електронних документів інших осіб (своїх помічників або колег) відповідно до прав доступу, процесуальних вимог та норм адвокатської етики;

6) ідентифікація електронних документів за їхніми реквізитами.

Фактично кожне адвокатське досьє спочатку переформатовується у свій електронний аналог (ЕАП), а вже потім заноситься в електронний банк інформації адвоката і залишається складовою частиною власного електронного архіву. Така динаміка утворює певний інформаційний цикл форм фіксації результатів адвокатської діяльності «адвокатське дос’є», «електронне адвокатське провадження» ^ «електронний архів адвоката».

Отже, електронний архів адвоката є якісно новим рівнем використання професійної інформації, оскільки така форма збереження значно знижує можливість утрати документів і підвищує оперативність роботи за рахунок скорочення часу пошуку потрібного документа.

Правильно сформоване адвокатське досьє з урахуванням досягнень сучасних інформаційних технологій свідчить про високотехнологічний професіоналізм у діяльності сучасного адвоката. Добре сформоване адвокатське досьє може послужити не тільки при роботі з конкретної справи, тому зберігання в електронному вигляді сьогодні є найбільш зручною формою, тому його збереження в електронному вигляді можна вважати допоміжним методичним чинником у роботі адвоката по наступних справах.

Якщо адвокат, який працює індивідуально, буде не в змозі здійснювати свою професійну діяльність з будь-яких підстав, він має негайно, але не пізніше одного місяця з дати виникнення таких підстав, після консультацій з клієнтом та отримання його згоди, передати справу клієнта, яку він веде (разом з адвокатським досьє або його електронною чи паперовою копією), іншому адвокатові з його згоди та письмово повідомити про це клієнта.

Після припинення договору про надання правової допомоги адвокату (адвокатському об’єднанню) рекомендується зберігати всі матеріали адвокатського досьє протягом трьох років з моменту закриття адвокатського досьє (припинення договору про надання правової допомоги). Такий термін обумовлений тим, що охоплює максимальний час циклу проходження справи по всім судовим інстанціям. На відміну від цього, електронне адвокатське провадження має передумови для необмеженого терміну зберігання, наприклад, на оптичних носіях (СБ та DVD).

Окремо зауважимо, що електронне адвокатське провадження у ході досудового слідства або судового розгляду залишається допоміжною (факультативною) формою, оскільки частково дублює свій «паперовий» варіант: перше є подвійною копією (копією з копії), а друге, умовно кажучи - оригінальною (першою) копією. Тобто адвокатське досьє є чернеткою і після кінцевого розгляду (закінчення повного юридичного циклу руху справи) на відміну від ЕАП може знищуватися.

Архів адвоката ж, навпаки, визначально формується виключно в електронному вигляді, де електронні адвокатські провадження виступають основними складовими.

Такий технологічний підхід надає помітну допомогу в професійній діяльності адвоката. Якщо питання про зміст, структуру й час зберігання адвокатського досьє не вирішені на рівні локального нормативного акта адвокатського об’єднання, то рішення по них адвокат приймає самостійно.

Врешті-решт ми намагалися підкреслити, що в основу розвитку інформаційної електронної культури професійної діяльності адвоката-захисника може бути покладена концепція тактично-технологічної інноваційності.

Отже, окреслено інформаційно-правові перспективи модернізації адвокатської діяльності в умовах розвитку високих технологій. Викладений матеріал, а також наслідки попередніх досліджень [183], надають нам ґрунтовні підстави висловити переконання з приводу перспективності розвитку галузевої спеціалізації адвокатів у сфері високих технологій.

Додатковим аргументом такого сценарію юридичного розвитку в умовах технологічного переоснащення виробництва нової продукції або впровадження високих технологій є неупереджене застосування законодавства. Одним із факторів, що зможе гарантувати правову підтримку інноваційної діяльності в інформаційному суспільстві може стати нова високотехнологічна адвокатура як професійний інститут правової допомоги.

Таким чином, підсумуємо, що система знань, умінь і навичок юриста у сфері високих технологій, інформаційних й інформаційно-правових відносин, використовуваних для забезпечення різних видів юридичної діяльності та надання різноманітних правових послуг у суспільстві, обумовлена рівнем розвитку інформаційного суспільства і складає основний зміст високотехнологічної культури адвоката.

Криміналістична інформатика та високі технології

Стрімкий розвиток нових технологій в криміналістичній практиці детерміновано потребами у швидкому переробленні величезних масивів криміналістично значущої інформації [92]. Від традиційної криміналістичної науки криміналістична інформатика відрізняється також характером своїх міждисциплінарних зв’язків та функціями. В рамках цієї наукової теорії розробляються загальнометодологічні основи математизації і автоматизації розкриття та розслідування злочинів у сфері високих технологій [232]. Тому криміналістична інформатика набуває рис загальної теорії розв’язання криміналістичних завдань з використанням високотехнологічних методів інформатики і в цьому сенсі виконує функції, подібні до функцій загальної теорії держави і права у сфері конкретних юридичних наук [211, с. 516].

Зміст діяльності слідчого під час побудови ним інформаційної моделі злочину пов’язаний з виявленням, дослідженням, збиранням, оцінюванням, збереженням та використанням криміналістичної інформації.

Програмне забезпечення експертно-криміналістичної діяльності, на думку деяких дослідників, може класифікуватися так: 1) програми для автоматизації пошуку криміналістичної інформації; 2) програмні продукти, що дають змогу автоматизувати процес виявлення та дослідження ознак об’єктів; 3) спеціальні програми для оцінювання виділених ознак різноманітних об’єктів дослідження; 4) програми, що дають змогу автоматизувати процес складання експертного висновку [211, с. 542].

Для документування злочинів у сфері високих технологій з метою пошуку та фіксації фактичних даних широко застосовуються програмні та технічні засоби, використовуються наукові, технічні та інші спеціальні знання. Це зумовлено такими чинниками: 1) зміст заходів та умови їх проведення (об’єкт пошуку — інформація, яка оброблюється автоматичним шляхом або передається технічними засобами; об’єкти дослідження — носії інформації, засоби зв’язку, комп’ютерна і телекомунікаційна техніка, їх системи та мережі); 2) електронне середовище як місце вчинення протиправних діянь; 3) механізм слідоутворення в електронному середовищі; 4) способи фіксації, збереження, дослідження та відображення доказової інформації у формі, зрозумілої для сприйняття слідчим та судом.

Для фіксації факту користування певною особою зазначеним обладнанням необхідно створити ситуацію, яка б однозначно свідчила про винність конкретної особи (комбінація, затримання «на гарячому», відеофіксація, дактилоскопія тощо).

Як слушно визначають дослідники цієї проблематики, багато правопорушень учиняються вже на рівні надання доменних імен [43, с. 98-101]. Водночас треба погодитися із твердженням деяких експертів про те, що довести подібні злочини практично неможливо, оскільки виготовлена порнопродукція, як правило, зберігається на цифрових носіях, які, якщо буде потрібно, ліквідуються протягом секунд [109, с. 124-126]. Тобто, знищуються речові докази, а тому злочинці залишаються безкарними.

Утім, залишається питання про допустимість доказів, отриманих у результаті застосування телекомунікаційних засобів. Вирішуючи це питання, слід виходити з того, що допустимість визначається законністю джерела доказу, суб’єкта, який отримав доказ, умов та способів його отримання. Так, інформація, отримана телекомунікаційним шляхом, може бути віднесена до справи, як й інші непроцесуальні дані. Але така інформація може використовуватися як орієнтуюча, тактична. Але для того, щоб бути доказами в кримінальній справі, фактичні дані повинні набути ще й ознак допустимості, тобто вони мають бути отримані: 1) належним суб’єктом доказування; 2) належним способом збирання доказів; 3) із належного джерела доказів.

Проблеми досудового слідства у сфері високих технологій та криміналістична модернізація

Особливості розслідування злочинів у сфері мобільних телекомунікацій привертають неабияку увагу дослідників [213]. Утім, вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство не враховує потенційні можливості використання телекомунікаційних технологій при розслідуванні злочинів. Проблеми телекомунікаційного забезпечення кримінального процесу останнім часом розглядають російські дослідники [90]. Слід зазначити, що в ч. 4 ст. 303 КПК України (згідно зі змінами, внесеними у 2000 р.) [64] також закріплена можливість проведення дистанційного допиту (тобто допиту з віддаленою присутністю допитуваної особи). Але КПК України не регламентує особливості такого допиту, зокрема пов’язані із застосуванням спеціальних науково-технічних засобів, робота яких має забезпечувати належну якість зв’язку під час допиту. Крім того, має бути вирішене питання щодо процедури встановлення судом у таких випадках особи допитуваного.

Деякі вчені, а саме Д. В. Лебедєв, М. І. Пашковський, А. Сизоненко, М. І. Смирнов, пропонують використовувати телекомунікаційні технології при проведенні окремих слідчих дій, зокрема, допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання, експертиз тощо.

Питання застосування інформаційних технологій у кримінальному судочинстві має бути вирішено при виконанні будь-яких процесуальних дій як у звичайному, так і в інтерактивному (дистанційному) режимі, з одночасним веденням документообігу і діловодства на паперових та електронних носіях, з яких для учасників процесу у випадках, передбачених процесуальним законодавством, виготовлюються автентичні копії процесуальних документів [182, с. 191].

Доказова інформація у справах про злочини у сфері нових інформаційних технологій полягає в тому, що виявлені особливості не можуть сприйматися безпосередньо, а мають бути інтерпретовані та проаналізовані за допомогою спеціальних технічних засобів, у тому числі комп’ютерного програмного забезпечення.

Специфіка виявлення та проведення слідчих дій в Інтернет-просторі вимагає розроблення спеціальних криміналістичних методик, глибоких знань сучасних інформаційних технологій, наявності відповідного апаратного та програмного забезпечення, налагодження міжнародного співробітництва для розслідування комп’ютерних злочинів та ліквідації злочинних угруповань [191]. При вчиненні злочинного посягання у мережі Інтернет злочинець змушений з метою впливу на інформацію переборювати протидію як захисних апаратних пристроїв, так і захисного програмного забезпечення, залишаючи при цьому сліди на вузлах комп’ютера потерпілого, сервера та маршрутизаторів мережі. Сліди злочинних діянь залишаються у вигляді змін електронного середовища, а саме змін інформації (баз даних, програм, текстових файлів), що розташована на жорстких дисках, дискетах, магнітних стрічках, лазерних і магнітооптичних дисках. Крім того, магнітні носії можуть мати сліди знищення чи зміни інформації (видалення з каталогів імен файлів чи стирання окремих записів, фізичне руйнування чи розмагнічування носіїв) [191].

Фіксація фактичних даних про злочини у мережі Інтернет, як правило, передбачає проведення оперативно-технічних заходів. Процедури збирання в електронній формі доказів по комп’ютерних злочинах відповідно до Конвенції про кіберзлочинність передбачають необхідність: 1) збирання комп’ютерних даних у реальному масштабі часу; 2) збирання даних про рух інформації у реальному масштабі часу; 3) збирання за допомогою технічних засобів або запис даних про рух інформації у реальному масштабі часу, що пов’язано з визначеним передаванням інформації через комп’ютерні системи; 4) перехоплення даних змісту інформації; 5) збирання за допомогою технічних засобів або запис даних змісту інформації у реальному масштабі часу, які належать до визначеного передавання інформації [170].

До заходів зі зняття інформації з технічних каналів зв’язку належать такі: пошук в інформаційних та телекомунікаційних мережах місць, де може зберігатися інформація, яка становить оперативний інтерес; забезпечення негласного доступу до носіїв такої інформації (у тому числі електронних поштових скриньок, трафіку ІР-телефонії, повідомлень інтернет-пейджингу тощо), а також фіксація цієї інформації [76].

Для виявлення схеми вчинення злочину є потреба у застосуванні певних технологій та програмно-апаратних засобів, для чого пропонують залучати сертифікованих спеціалістів. Консультації спеціалістів допоможуть визначити: 1) місця, в яких можуть залишитися сліди вчинення злочину, вигляд останніх; 2) необхідні програмно-технічні засоби для виявлення цих слідів та їх фіксації у вигляді, зручному для безпосереднього сприйняття; 3) технічні та програмні засоби, якими, можливо, користувався правопорушник, його фаховий рівень; 4) найбільш оптимальні схеми виявлення, моніторингу та фіксації злочинної діяльності правопорушника, необхідність залучення спеціалістів.

Слід враховувати, що прямими доказами використання правопорушником певних програмно-технічних засобів зі злочинною метою будуть сліди злочину на них, які перебувають у причинно-наслідковому зв’язку із зафіксованими на обладнанні потерпілого. Тому обов’язковими є вилучення програмно-технічних засобів, які використовувалися під час учинення злочину, та проведення їх комп’ютерно-технічної експертизи.

Ще одним із напрямів модернізації використання у кримінальному судочинстві інформації, що міститься в електронному вигляді, є дані, що знаходяться в електронних повідомленнях (електронна пошта). Діапазон її використання залежить від технічних можливостей та засобів комп’ютерної мережі. Якщо розглядати електронну пошту з технічного погляду, то вона являє собою систему з відповідним програмним забезпеченням, яка дозволяє передавати повідомлення, використовуючи глобальні чи локальні комп’ютерні мережі [56, с. 35-38].

Водночас проблематичною є процедура отримання електронного повідомлення, яке міститься на сервері у провайдера. Для обмеження доступу до повідомлення використовуються відповідні паролі [114, с. 185-198].

Використання інформації, отриманої телекомунікаційним шляхом, у кримінальному судочинстві має визнаватися допустимим, якщо її використання: 1) передбачене законом, відповідає цілям і завданням судочинства, не суперечить принципам кримінального процесу;

2) є науково правомірним, тобто відповідає науковим положенням;

3) забезпечує ефективність провадження по кримінальній справі;

4) відповідає моральним нормам, не заподіює шкоди і не принижує людську гідність.

У сучасних умовах комп’ютерна техніка може фіксувати докази злочинів не тільки в Інтернет-мережі. Доцільність та ефективність одержання доказів із застосуванням телекомунікаційних технологій очевидні. У кримінальному судочинстві пропонують за необхідне як найшвидше введення в кримінально-процесуальне законодавство норм, що визначають специфіку доказів, одержаних з використанням телекомунікаційних засобів, детально регламентувавши особливості такого способу отримання доказів [56; 90; 93; 125]. Так, під час обшуків постійно виникатимуть питання стосовно доцільності вилучення електронних пристроїв з діючих автоматизованих систем. Невдалі підходи до вирішення цих питань можуть призвести до знищення доказів, порушення роботи цих систем, а це у свою чергу — до законних судових позовів. Інша причина необхідності поглиблених знань — складність виявлення злочинів із застосуванням нових інформаційних технологій, чим і користуються злочинці.

Шляхами розв’язання проблем, що виникають під час розслідування кримінальних справ про злочини, вчинені у сфері нових інформаційних технологій, є модернізація системи статистичного обліку, аналізу та оцінювання криміналістичної інформації у сфері нових технологій.

Отже, назріл час створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи правоохоронних органів України. Одним з напрямів щодо розв’язання проблеми криміналістичної модернізації є створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи правоохоронних органів, яка передбачена Концепцією національної програми інформатизації України [71] та впроваджується в ОВС України [130; 174].

Технічний аспект пов’язаний перш за все з вивченням проблем надійності, швидкості та точності передавання інформації, методами, технічними засобами побудови каналів передавання сигналів тощо [100, с. 144-147; 101, с. 70-77].

Необхідно розробити науково обґрунтовані методики програмного забезпечення аналізу оперативної інформації, отриманої оперативно-технічними засобами, для моделювання ситуацій, які складаються при проведенні оперативно-розшукових заходів [52; 232]. З метою створення бази для проведення аналітичної роботи у сфері нових інформаційних технологій пропонується вдосконалити систему обліку оперативної інформації та показників щодо розкриття цих злочинів [231]. Не слід забувати, що інформаційні системи правоохоронних органів теж можуть піддаватися атакам хакерів. Тому треба постійно проводити копітку роботу щодо технічного та криптографічного захисту інформаційної інфраструктури [128].

Модернізаційний проект створення цифрової телекомунікаційної мережі органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю.

Отже, пріоритетним напрямом криміналістичної модернізації є науково-технічне розроблення та впровадження в досудовий кримінальний процес інноваційних проектів експертно-пошукових систем. Особливої актуальності це набуває у сфері розслідування злочинів у сфері високих технологій. Тому викладені пропозиції доцільно використати під час розроблення проекту Закону України «Про інформаційно-телекомунікаційну систему правоохоронних органів».

Пропонуємо визначати антикримінальні інформаційні технології як сукупність криміналістичних, кримінологічних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних знань та інших відомостей про інформаційне забезпечення послідовності окремих оперативно-тактичних операцій з будь-якими об’єктами у сфері боротьби зі злочинністю з метою досягнення ефективних результатів.

Нові інформаційні технології в криміналістиці

Впровадження у професійну діяльність правоохоронних органів інноваційних проектів у сфері застосування інформаційних технологій зумовило поширення великих масивів інформації в обчислювальних та комунікаційних мережах на значних територіях. Можна констатувати, що на сьогодні вироблено певне теоретично-методологічне підґрунтя, базуючись на якому можна розпочати розроблення безпосередніх заходів щодо модернізації інформаційних процесів у правоохоронних органах.

Ідея нової інформаційної технології полягає у розгляді системи понять предметної галузі і відповідності між нею та системою формальної моделі як похідної інформації для вирішення прикладного завдання.

Основне завдання нової інформаційної технології — перетворення ЕОМ на зручного партнера під час виконання професійних функцій. Тобто, на відміну від традиційного використання ЕОМ, де процес оброблення інформації визначається як виконання програми, за новою технологією — це отримання потрібних знань. Структурно така інформаційна технологія повинна складатися з виконавчої системи, бази знань та інтелектуального інтерфейсу.

Експертні системи (ЕС) започаткували розвиток комплексу методів і технічних прийомів використання штучного інтелекту, що в цій галузі є одним з найсуттєвіших практичних досягнень.

ЕС — це обчислювальна система, в якій зібрано знання фахівців про певну конкретну проблемну галузь і яка у межах цієї галузі здатна приймати експертні рішення на рівні експерта-професіонала та на вимогу користувача надавати пояснення своїм міркуванням зрозумілим для користувача способом. Основою кожної експертної системи є широкий запас знань про конкретну проблемну галузь.

ЕС повинна мати такі головні властивості: 1) бути обмеженою певною сферою експертизи; 2) бути компетентною (рівень рішень, які вона пропонує, мусить бути на рівні експерта-фахівця); 3) здатність до внутрішнього оцінювання, якщо дані сумнівні; 4) здатність вирішувати реальні завдання у межах певної предметної галузі та надавати пояснення прийнятим рішенням; 5) факти та механізм виведення чітко розмежовані; 6) відкритість (можливість нарощування системи); 7) бути здатною переформульовувати запити та завдання; 8) бути здатною до самоаналізу (міркувань про свою роботу та структуру); 9) надавати на виході чітку пораду; 10) бути економічно вигідною.

Ці властивості характеризують експертні системи як певний клас систем штучного інтелекту, в складі яких неодмінно присутні база знань та певна схема міркувань, що має назву системи (машини) логічного виведення.

Ідеальна експертна система містить у своєму складі такі головні компоненти: базу знань та систему логічного виведення (складають ядро ЕС), інтерфейс з користувачем та модуль надбання (засвоєння) знань і модуль відображення та пояснення рішень. У теперішній час ЕС вже використовуються для інтерпретації даних, прогнозування подій (за наявності, як правило, неповної інформації), діагностики, моніторингу, планування, налагодження, ремонту, управління та ін.

Отже, системи підтримки прийняття рішень призначено для допомоги в отриманні ефективного способу розв’язання експертного завдання.

Види інформаційних та експертно-криміналістичних систем

У системі правоохоронних органів існують інформаційні та експертно-криміналістичні системи різних видів і різного призначення.

Інформаційні обліки в системі органів внутрішніх справ створюються для оперативного інформаційного забезпечення службової діяльності всіх підрозділів. На територіальному рівні управління в міськрайлінорганах на основі документів первинного обліку формуються банки даних оперативно-розшукового, оперативно-довідкового, адміністративного та статистичного призначення. Прикладами використання систем, які сприяють прийняттю рішень під час розслідування злочинів, є майже всі системи автоматизації дактилоскопічних обліків, а також системи розпізнавання голосу людини, ідентифікації аудіо- та відеопристроїв, балістичних експертиз та багато інших систем, що базуються на знаннях експертів [80].

Нині в системі правоохоронних органів використовуються дві основні методики побудови таких систем: 1) засновані на статистичному аналізі слідчих ситуацій; 2) засновані на збиранні, класифікації та використанні узагальненого досвіду розслідування у вигляді знань окремих професіоналів.

Методики, засновані на статистичному аналізі слідчих ситуацій, дають добрі результати при виявленні закономірностей у зв’язках між злочинною подією, особою злочинця, місцем та засобами вчинення злочину, особливостями злочинної поведінки. На жаль, процедура формування похідних даних бази знань на основі стандартних карток обліку злочинів, яка широко використовується, неналежним чином ураховує динаміку злочинних проявів. Це призводить до значних втрат інформації, оскільки ознаки, суттєві для окремих категорій злочинних посягань, можуть зовсім не потрапити до розгляду.

Другий тип методик відповідає розглянутому класичному способу побудови експертних систем [211, с. 548-549].

Слід зазначити, що інформаційні системи в органах, які ведуть боротьбу зі злочинністю, за своїм призначенням умовно можна розділити на такі, що забезпечують (автоматизовані системи фінансових підрозділів, кадрів, матеріально-технічного забезпечення, електронного документообігу тощо), і функціональні, що випливають безпосередньо із завдань, покладених на практичні підрозділи.

Ця класифікація не претендує на абсолютну безумовність та повноту, тому надалі вона може бути доповнена і вдосконалена. Ми розглядатимемо програми і автоматизовані комплекси, вказуючи клас програми за раніше наведеним розподілом.

Характеристика інформаційних та експертно-криміналістичних систем

Інформаційно-пошукова система «Оперативно-довідкова картотека» (ОДК) містить обліки оперативно-довідкової картотеки та дактилоскопічні обліки ДІТ МВС України та Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України і забезпечує: 1) зберігання, накопичення, введення, облік та видання в установленому порядку ОВС, СБУ, прокуратурі, судам та іншим правоохоронним органам оперативно-довідкової інформації на осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянства), які вчинили злочини на території України, були заарештовані, засуджені, затримані за бродяжництво, уникають слідства та суду; 2) ідентифікацію осіб, які приховують свої біографічні дані від правоохоронних органів;

3) пошук злочинців за слідами, виявленими на місці злочину.

Дактилоскопічна та оперативно-довідкова картотеки накопичують таку інформацію: 1) основні установчі дані (прізвище, ім’я, по батькові, у тому числі й російською мовою, дата і місце народження, дактилоформула); 2) додаткові установчі дані (місце проживання, професія, місце роботи, посада, національність, громадянство);

3) відомості про арешт, судимість; 4) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності; 5) відомості про місце та час відбування покарання, переміщення, дату і підставу звільнення; 6) відомості про номери слідчих та архівних справ; 7) відомості про перебування у розшуку (коли, ким оголошений, у зв’язку з чим), призупинення розшуку (дата), запобіжні заходи; 8) відомості про затримання; 9) дактилоскопічну інформацію.

Інтегрована інформаційна система базується на центральному банку даних комп’ютерних систем ДІТ МВС України та даних, які накопичені у вигляді облікових карток за прізвищами, дактилокарт та слідів, вилучених з місць злочинів експертно-криміналістичними підрозділами ОВС [130].

Порядок ведення оперативно-довідкових і дактилоскопічних фондів регламентується наказом МВС України від 23 серпня 2003 р. № 823/188 [78].

Щоб автоматизувати формування та оброблення запитів в ОДК, фахівці ДІТ створили поштовий автомат «РУБІН», який успішно використовується в усіх обласних підрозділах ОВС України в областях та забезпечує оперативний доступ до центрального банку даних ОДК [211, с. 490-491].

Інформаційна система «Автоматизований банк даних» (АБД- центр) забезпечує збирання, оброблення та аналіз інформації, яка регламентується відповідними наказами МВС України. Автоматизований банк даних призначено для оперативного забезпечення працівників і підрозділів ОВС інформацією для розшукової діяльності, розслідування і попередження злочинів у повному і зручному для використання вигляді, надання аналітичної, статистичної та контрольної інформації. На центральному рівні управління збирається інформація, що використовується під час аналізу, планування, прийняття рішень та проведення в межах України оперативно-розшукових, слідчих та інших спеціальних заходів по боротьбі зі злочинністю.

До складу інформаційних фондів першого рівня входять банки кримінологічної інформації, що містять відомості про: а) надзвичайні події; б) нерозкриті тяжкі та резонансні злочини; в) викрадені, загублені та вилучені предмети, знаряддя вчинення злочинів, речові докази, у тому числі номерні речі, антикваріат, автомототранспорт, вогнепальну зброю, документи; г) криміналістичні обліки; ґ) викрадені та вилучені наркотичні речовини; д) об’єкти виготовлення, перероблення, зберігання та використання наркотичних речовин; е) осіб таких категорій: особливо небезпечні рецидивісти; злочинці-«гастролери»; злочинці, оголошені у міждержавний розшук; організатори і члени злочинних угруповань, кілери; засуджені за злочини, пов’язані з наркотиками, торговці та розповсюджувачі наркотичних речовин з міжрегіональними та міжнародними зв’язками; схильних до вчинення злочинів, пов’язаних з посяганнями на інтереси держави; зниклі безвісти; невпізнані трупи та невідомі хворі; є) банк оперативно-довідкової інформації, що містить дані алфавітного та дактилоскопічного фондів раніше засуджених осіб; ж) банк статистичної інформації про стан злочинності та результати боротьби з нею; з) банк спеціальної інформації, що містить повідомлення спецапарату та іншу оперативну інформацію загальновідомчого значення; і) банк паспортних даних громадян; ї) банк з інформацією про зареєстрований автотранспорт; к) банк з інформацією про зареєстровану вогнепальну зброю; л) банки даних адміністративно-управлінського призначення; м) банки даних спеціалізованого призначення галузевих служб; н) банки даних архівів, спеціальних фондів та ін.

Повнота даних на кожному рівні за категоріями обліку визначається відповідними нормативними документами [112].

Водночас зараз активно використовуються телекомунікаційні технології при проведенні оперативно-розшукової діяльності. Зокрема, найбільш поширеними є такі галузі телекомунікацій, як мобільний та пейджинговий зв’язок. Наприклад, про номер, марку та ознаки викраденого автомобіля, мобільного телефону можна повідомити протягом години після вчинення злочину через радіо, мобільний і пейджинговий зв’язок; фоторобот можна розмістити на телебаченні. На користь застосування мобільного і пейджингового зв’язків для поширення розшукової інформації свідчить і те, що їх абонентами є, як правило, люди, що ведуть активний спосіб життя, пересуваючись територією міста і країни. Тому вони можуть допомогти у розкритті злочинів по «гарячих слідах».

Інформаційну підсистему «Розшук» призначено для централізованого збирання та оброблення інформації від ініціаторів розшуку про осіб, що розшукуються і встановлюються, які оголошені в регіональний, державний, міждержавний розшук, і надання інформації за запитами працівників ОВС, інших зацікавлених міністерств і відомств.

Технологія оброблення інформації передбачає її тиражування каналами електронної пошти в ГУ МВС областей з метою забезпечення доступу до цієї інформації на регіональному рівні. Крім цього, інформація, зосереджена в банку даних, використовується під час оперативно-розшукових заходів регіонального, державного, міждержавного рівнів.

Інформаційна підсистема «Пізнання» забезпечує централізоване збирання інформації на: 1) осіб, що безвісно зникли; 2) невпізнані трупи; 3) невідомих хворих.

Документом для формування бази даних та оброблення запитів є пізнавальна карта, яка надсилається із ГУ МВС в областях до МВС України. Запити на перевірку надсилаються поштою, телетайпом або каналами електронної пошти.

Міжвідомчий банк даних (МБД) «Наркобізнес» використовується для оброблення, накопичення та аналізу інформації про осіб та злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Інформація МБД «Наркобізнес» використовується під час розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із наркоманією та наркобізнесом.

Інформаційна підсистема (ІПС) «Арсенал» — це система централізованого номерного обліку вогнепальної зброї в системі МВС України, створена для здійснення всебічного контролю за зброєю. ІПС «Арсенал» — система, що складається із джерел формування і надання початкової та коригуючої інформації, інформаційної бази, технічних і програмних засобів реалізації, споживачів інформації та інформаційного апарату, який забезпечує функціонування ІПС. До складу ІПС «Арсенал» входять дані про вогнепальну, пневматичну калібру понад 4,5 мм та швидкістю польоту кулі понад 100 м/с зброю, холодну зброю, спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та подразнюючої дії (газові пістолети та револьвери, що перебувають у користуванні громадян та організацій), дані про зброю органів внутрішніх справ, військових частин, навчальних закладів системи МВС та про зброю, яка зберігається на складах військових баз МВС [212].

Завдяки наявності волоконно-оптичної інформаційної мережі та спільної співпраці підрозділу комп’ютеризації з підрозділом правового забезпечення з’явилася можливість використання мережної версії інформаційної правової бази (ІПБ) «Експерт» для пошуку нормативно-правових актів України. Система «Експерт» є не тільки джерелом повноцінної правової інформації, а й потужним програмним інструментом аналітичної роботи. ІПБ «Експерт» постійно оновлюється в автоматизованому режимі.

Бази даних, як зовнішні, так і внутрішні (відомчі), повинні бути забезпечені надійним і ефективним програмним засобом систематизації і пошуку інформації. Тому мають бути запропоновані до впровадження відповідні програмні засоби. До того ж, паралельно вивчається можливість використання універсальної інтегрованої інформаційної системи «Портрет 4.3». Вона являє собою комплекс програмно- апаратних засобів для побудови багатокористувальницьких розподілених ІПС різного призначення і складності.

ІПС, які можуть бути побудовані на основі комплексу «Портрет 4.3», мають архітектуру «клієнт-сервер» і використовують сервери баз даних, завдяки чому забезпечуються зберігання і керування інформаційними масивами великого обсягу. «Портрет 4.3» надає слідчому, який може не мати спеціальної технічної кваліфікації, можливості для створення баз даних, що мають складну розгалужену структуру, і забезпечення максимальної гнучкості як при побудові складних запитів до баз даних, так і при аналізі результатів пошуку. Утім, подібна конструкція не є вичерпною.

Зокрема, інформаційна підсистема «ІБД» містить інформацію про осіб криміногенних категорій (особливо небезпечні рецидивісти, «гастролери», оголошені у міждержавний розшук, бродяги), нерозкриті тяжкі злочини, викрадену, вилучену, знайдену зброю, номерні речі, викрадені в Україні та країнах СНД транспортні засоби [211]. о

Автоматизоване робоче місце слідчого

Автоматизоване робоче місце (АРМ) слідчого — це комплекс індивідуальних технічних і програмних заходів, спрямованих на автоматизацію інформаційної підтримки процесу досудового слідства у кримінальних справах.

Комп’ютерну програму «Автоматизоване робоче місце слідчого» розроблено для організації роботи слідчого з інформаційними базами даних, призначеними для службового використання (правова інформація, накази, методики тощо). Система дозволяє оптимізувати виконання основних завдань, пов’язаних з роботою слідчого при розслідуванні кримінальних справ [17].

Система надається слідчому на компакт-диску типу СБ-ЯОМ і розроблена таким чином, що вона може як використовуватися слідчим з компакт-диску, так і встановлюватися на комп’ютер слідчого для індивідуального використання. До структури АРМ слідчого входять такі функціональні блоки: правова інформація (включає нормативно-правову базу, яка забезпечує процес досудового слідства); функціональні системи (методика розслідування кримінальних справ, типові зразки процесуальних документів, судові експертизи) тощо.

АРМ слідчого надають можливість користувачам (слідчим) працювати в діалоговому режимі, оперативно вирішувати окремі поточні завдання, викликати необхідну інформацію для оброблення, визначати вірогідність результативної інформації та виводити її на екран, принтер або передавати її каналами волоконно-оптичного зв’язку [23, с. 202-203].

Отже, головне призначення АРМ — надання допомоги слідчому при розслідуванні злочинів. Головними завданнями, для розв’язання яких мають використовуватися такі системи, є визначення можливих напрямів розслідування (формування версій про подію з урахуванням різних джерел отримання інформації); обрання найбільш ймовірних напрямів і надання користувачу рекомендацій щодо подальших дій (призначення експертиз, проведення оперативно-пошукових заходів, перевірочні та слідчі дії тощо).

Інноваційний проект «Оптико-електронний кабінет криміналістики»

Слід відзначити, що на сьогодні, незважаючи на розроблені В. І. Лебеденком, І. П. Козаченком, С. С. Овчинським, О. П. Снігерьовим, О. Б. Утевським та іншими вітчизняними і російськими вченими теоретичні основи такої роботи і концепцію розвитку інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ, у відділах криміналістики органів прокуратури вона обмежується тільки констатуванням та реєстрацією деяких подій, осіб та способів учинення злочинів. Тому, дещо забігаючи уперед, торкаючись проблем інформатизації прокурорської діяльності, про що окремо викладено матеріал у наступному розділі, пропонуємо обґрунтування проекту створення цифрової інформаційної мережі кабінетів криміналістики із застосуванням високих технологій.

Слідчі як суб’єкти електронного документообігу в рамках програми «Оптико-електронний кабінет криміналістики» (ОЕКК) користуються правами та мають можливість оперативно звернутися за практичною або методичною допомогою з питань організації досудового слідства та впровадження новітніх експертних технологій до централізованого масиву електронного офісу криміналістичної служби прокуратури області, що працює цілодобово, при цьому не виїжджаючи з району до обласного центру в різні установи. Звернення слідчих фіксуються та зберігаються в електронній пам’яті антикримінальної інформаційної мережі.

За ознаками надання телекомунікаційні послуги слідчим поділяються на основні та додаткові, що нерозривно пов’язані технологічно з наданням певних основних телекомунікаційних послуг. Перелік додаткових послуг визначається технічними можливостями обладнання операторів та провайдерів телекомунікацій [166].

Універсальний доступ має відповідати таким вимогам:

1) забезпечення за вимогою слідчих районних прокуратур з’ єднанням його кінцевого обладнання з телекомунікаційними мережами корпоративного користування в мережі органів прокуратури;

2) телекомунікаційні мережі спеціального користування (закриті відомості), факсимільний зв’язок, передавання даних на рівні, достатньому для доступу споживачів до мережі Інтернет;

3) електронні паролі ОЕКК забезпечують універсальний доступ слідчих до телекомунікаційної антикримінальної мережі корпоративного користування, що не залежить від технології доступу або способу підключення.

Метою стандартизації у сфері телекомунікацій програмними засобами проекту ОЕКК є створення єдиної системи антикримінальних інформаційних стандартів та інших нормативних документів, які визначають вимоги до телекомунікаційних мереж, їх технічних засобів та якості телекомунікаційних послуг, а також гармонізація цих вимог з вимогами міжнародних нормативних документів.

Разом із тим технологічні аспекти надання практичної або методичної послуги слідчим визначаються готовністю електронного інформаційного масиву криміналістичної служби прокуратури області надавати відповідну послугу в електронній формі.

Під час навчально-методичної роботи зі слідчими, ще одним з процесуальних засобів доведення винності осіб у вчиненні ком - п’ютерних злочинів, є судова експертиза комп’ютерної техніки і програмних продуктів, основними завданнями якої мають бути: 1) установлення технічного стану комп’ютерно-технічних засобів; 2) установлення обставин, пов’язаних з використанням комп’ютерно- технічних засобів інформації та програмного забезпечення; 3) виявлення інформації та програмного забезпечення, що міститься на комп’ютерних носіях; 4) установлення відповідності програмних продуктів певним параметрам [11, с. 84-94].

Для дослідження інформації, що міститься на комп’ютерних носіях, експерту потрібно надавати сам комп’ютерний комплекс, до складу якого входить досліджуваний носій. Щоб визначити, які саме об’єкти слід надавати експерту в кожному конкретному випадку, прокурор-криміналіст має навчити слідчих, як правильно відбирати їх для дослідження.

Видається за доцільне і в подальшому розвивати напрямок впровадження електронного документообігу не тільки в прокуратурі вищого рівня, а й в прокуратурах першої і другої ланок. Причому для реалізації цієї ідеї потрібно вдосконалити чинне законодавство даної сфери, зокрема те, що регулює індивідуалізацію особи — учасника документообігу, електронний підпис, захищеність системи від стороннього втручання тощо. І в такому розвитку не слід зупинятися лише на обігу документів відомчого характеру, треба йти далі і використовувати електронний документообіг при провадженні судових справ, у тому числі кримінальних. Це сприятиме прискоренню роботи щодо пересилання документів та реагування на них, скороченню строків провадження у справах. Наприклад, якщо слідчий зі Львова у Донецьк надсилає окреме доручення в порядку ст. 118 КПК України, то десять передбачених законом днів будуть витрачені тільки на пересилання, і часу на його виконання практично не залишається. Завдяки комп’ютерній техніці при належному законодавчому забезпеченні час на пересилання зменшився б практично з десяти днів до декількох секунд.

Впровадження комп’ютерної програми «Автоматизована система тестування» в органах прокуратури надає можливість для незалежної перевірки знань працівників органів прокуратури. Ця програма дозволяє створювати різноманітні групи тестів для проведення незалежного тестування працівників органів прокуратури, які підлягають атестації.

Інформаційно-комунікаційні та дистанційні педагогічні технології навчання прокурорсько-слідчих працівників та інноваційність заходів з підвищення їх кваліфікації без відриву від основної діяльності зможуть забезпечити слідчих прокуратури на місцях інформаційно-практичними, науково-технологічними та навчально-методичними ресурсами для самостійного опрацювання, електронними індивідуальними завданнями для самостійного виконання під дистанційним контролем з боку прокурора-криміналіста. Це дасть змогу реалізувати індивідуальний підхід до надання методичної допомоги кожному слідчому. Звідси — доцільність використання сучасних наукових методів, розроблення та впровадження інноваційних методик практичного навчання прокурорсько-слідчих працівників на електронних навчально-методичних семінарах, про що ми вже наголошували [184; 187].

Крім того, в роботі кабінетів криміналістики органів прокуратури треба ширше застосовувати конференцзв’язок, у тому числі відеоконференцзв’язок, а також різного роду телемости, які дозволяють у режимі живого спілкування вирішувати функціональні завдання цього правоохоронного органу. Так, для чого свідку із Одещини їхати за викликом до слідчого Генеральної прокуратури, якщо можна було б з’явитися до прокуратури місцевого рівня, і, спілкуючись із цим слідчим наживо, за допомогою інформаційних систем пройти процедуру допиту за місцем проживання? На сьогодні залишається високою вартість цієї процедури, але є надія, що із швидким розвитком техніки вона стане більш доступною.

У цій дистанційній формі могли б організовуватися як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні заходи з обміну досвідом чи з підвищення кваліфікації певних категорій прокурорських працівників, що звільнило б від необхідності доставлення їх до місця проведення заходу, розміщення для проживання, відриву від основної роботи, витрат на відрядження тощо.

Необхідно визначитися, за яких умов, з використанням яких методів та засобів інформаційно-комунікаційні та дистанційні технології будуть ефективними при реалізації проекту ОЕКК. Зокрема, деякі офісні програмні продукти (текстові та графічні редактори планування діяльності СОГ, програми підготовки та призначення судових експертиз, електронні інформаційно-статистичні таблиці тощо) можуть бути використані прокурорами-криміналістами для підготовки навчально-методичного матеріалу (наприклад, шаблонів програми розслідування за окремими категоріями кримінальних справ) та надання слідчим-користувачам такої електронно-комунікаційної мережі результатів перевірки і виконання індивідуальних та групових завдань в електронній формі.

Таким чином, прокурор-криміналіст зможе дистанційно ефективно здійснювати координаційні заходи щодо практичної діяльності слідчого.

Як слушно зазначається, професійна діяльність прокурора - криміналіста передбачає наявність певного рівня знань у сфері телекомунакацій [31, с. 2-4]. З цього приводу слід визнати, що неприпустимим є призначення на посади прокурорів-криміналістів працівників без відповідної кваліфікації в надії на засвоєння ними основ інформаційних технологій у подальшій роботі. Це може призвести до неефективної роботи у нових технологічних умовах.

Окремо треба підкреслити, що особливий інтерес до проблеми правового і технологічного захисту проекту ОЕКК викликається зростаючою роллю інноваційних технологій в інформаційній сфері і чисельними випадками використання корпоративних комп’ютерних мереж та Інтернету для проникнення в конфіденційні бази відомчих даних правоохоронних органів.

Кабінети криміналістики окремих областей вже сплановані навіть частково реалізують комплекс організаційних і практичних заходів.

На основі узагальнення пропозицій криміналістичних підрозділів прокуратури розроблено структуру і уведено в експлуатацію внутрішній інформаційний сервер ГПУ, за допомогою якого на основі web- технологій забезпечується доступ користувачів системи до відомостей за напрямами роботи.

Вдосконалення інформаційного забезпечення кабінетів криміналістики органів прокуратури має бути спрямоване на загальну організацію цієї діяльності, а саме: на розвиток законодавства, що регулює відносини у сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій, організаційно-кадрове та матеріально-технічне забезпечення, підвищення рівня інформаційно-аналітичної роботи. Для реалізації цього слід забезпечити доступ практично всіх комп’ютерів прокуратури (у тому числі районного рівня) до постійно обновлюваних криміналістично значущих інформаційних масивів, які мають бути зосереджені в оптико-електронному кабінеті криміналістики.

Прокурор-криміналіст має змогу самостійно створювати дистанційні електронні курси підвищення кваліфікації і проводити навчання на відстані, в тому числі надсилати повідомлення стажистам прокуратури, розподіляти, збирати та перевіряти результати виконання навчально-методичних та практичних завдань [203-205]. Усі електронні навчально-методичні курси, що розроблюються криміналістичною службою прокуратури та впроваджуються в практичну діяльність слідчих, розміщені в системі ОЕКК, повинні мати уніфіковану структуру та відповідати певним критеріям якості.

З метою впровадження нових методів пропонуємо використовувати інноваційну модель індивідуального підвищення кваліфікації при кабінеті криміналістики, зміст якої полягає в інтеграції двох форм навчання — стажування і семінарів, що відбуваються з виїздом до прокуратури області, з інформаційно-комунікаційними та дистанційними технологіями навчання з підсумковим автоматизованим тестуванням слідчих. Електронні методичні вказівки в рамках проекту ОЕКК можуть стати корисними для обережного постійного керування самостійною роботою слідчих.

Аналіз накопиченої в базі даних інформації дозволить слідчим районних прокуратур одержувати із бази даних електронного кабінету криміналістики результати, неочевидні при розгляді розрізнених подій. Крім цього, в антикримінальній інформаційній системі передбачено оптико-волоконні засоби щодо візуального аналізу даних.

Однією з інформаційних інновацій, впроваджених за допомогою волоконно-оптичних технологій, може стати участь прокурора-криміналіста не тільки в проведенні телеконференцій та відеоконсультацій слідчих з метою надання ним на відстані практичної та методичної допомоги. З цього приводу телеконференцію потрібно визначити як: 1) систему, що ґрунтується на використанні персональних комп’ютерів та приєднаних до них за допомогою засобів зв’язку терміналів, яка дає змогу користувачам, незважаючи на їх взаємну віддаленість у часі і просторі, пересилати і приймати текстові, графічні та усні повідомлення, брати участь у спільних заходах; 2) інтегральний набір послуг, що надається за допомогою комп’ютерів та мереж і застосовується з метою обміну відеозображеннями, звуком та даними між двома або більшою кількістю користувачів; 3) вид електронної пошти, коли поштові повідомлення надсилаються не окремим користувачам, а в спеціально організовані дискусійні групи. Учасники телеконференції можуть бачити і чути один одного в реальному часі, а також обмінюватися даними та спільно їх обробляти.

Аудіоконференція включає живий обмін мовними повідомленнями за допомогою телефонного зв’язку. Якщо є можливість обміну текстами та всіма зображеннями (графіками, діаграмами або малюнками) поряд з мовними повідомленнями, то цей тип конференції називається аудіографічним [224].

За допомогою відеоконференцій існує можливість обміну не тільки мовою та графікою, а й переміщенням зображень. Технологія відеоконференцій не застосовує телефонні лінії, але використовує супутниковий зв’язок або телевізійну мережу. Інтернет-конференція відповідно до своєї назви включає передавання тексту та графічних, звукових і візуальних засобів інформації через Інтернет. Для цього необхідне використання комп ’ютера з браузером, тоді зв’язок може бути або синхронним, або асинхронним. Через цю корпоративну електронну мережу слідчий може дистанційно ознайомитися з програмою підготовки чи підвищення кваліфікації, що подається у вигляді різнотипних інформаційних ресурсів (текст, відео, шаблонні проекти певних процесуальних документів, алгоритми вирішення окремих слідчих ситуацій, електронні навчально-методичні посібники тощо).

Для використання пропонується нова глобальна/регіональна інформаційна мережа Теланнет (не плутати зі службою Telnet існуючого Інтернету). Істотною перевагою Теланнета порівняно з Інтернетом є забезпечення в ньому повної інформаційної безпеки, тобто захисту від хакерів, комп’ютерних вірусів, шпигунських програм (якими зараз уражено 80 % комп ’ютерів, підключених до Інтернету), непрошеної кореспонденції рекламного характеру (спам) тощо. Такі комп’ютери для інформаційної підтримки, підключені до мережі Теланнет з метою використання її служби комп’ютерного інтелекту, в майбутньому здатні вирішувати окремі завдання.

Метою технологій інтелектуального аналізу даних є побудова моделей і виявлення залежностей, прихованих в даних великого обсягу, представлених таблицями (кількість ознак порівняна з кількістю об’єктів), уражених шумами та пропусками з ознаками, виміряними в різнотипних одиницях, за відсутності підстав для висунення гіпотез про закони розподілу [61, с. 136-139]. Для цього в персональній пам’яті головного комп’ютера єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи має бути закладено досить повний масив криміналістичної інформації.

Антикримінальна інформаційна система може бути призначена для підтримки діяльності аналітичних підрозділів правоохоронних органів. Вона забезпечує уведення оперативної інформації про кримінально значущі події (щодо фактів, об’єктів і зв’язків між ними) до бази даних, її прив’язку до вже зафіксованих фактів (об’єктів) і аналіз. Магнітооптичні пристрої вже сьогодні дозволяють сформувати високоякісний масив бінарної інформації, причому швидкість його оброблення за алгоритмом нейронної мережі на декілька порядків перевершує можливості людського мозку. Такий тип комп’ютера при його використанні в галузі кримінального переслідування пропонуємо визначити як інтелектуальний антикримінальний комп ’ютер.

Таким чином, на інтелектуальний антикримінальний комп’ютер слід покласти виконання таких завдань: 1) аналіз стану протидії організованій злочинності у сфері високих технологій та злочинності транснаціонального характеру; 2) складання стратегічних прогнозів; 3) процесуальне закріплення можливості самостійно порушувати кримінальні справи та в разі необхідності, проводити розслідування в повному обсязі; 4) науково-методичне забезпечення впровадження актикримінальних суперкомп’ютерних технологій в єдину слідчу практику; 5) координація діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинам, що вчиняються з використанням технологічного потенціалу.

Резюме. Дослідження системних проблем модернізації та освоєння нових технологічних коридорів передавання інформації у сфері боротьби зі злочинністю надає підстави резюмувати: 1) визначено поняття інформаційної модернізації; 2) розкрито передумови формування технологічного світогляду в сучасних умовах; 3) проведено міжнародно-порівняльний огляд досягнень суперкомп’ютерних і Грід-технологій в різних країнах; 4) висвітлено перспективи створення міжнародних центрів антикримінальних обчислень; 5) обґрунтовано стратегічний потенціал суперкомп’ютерних і Грід-мереж у галузі боротьби зі злочинністю; 6) охарактеризовано види інформаційних та експертно-криміналістичних систем; 7) запропоновано інновації стосовно інформаційного забезпечення розслідування злочинів, що вчиняються із застосуванням високих технологій; 8) доведено, що на сучасному етапі моніторинг цифрової інформаційної мережі в Інтернет-просторі є пріоритетним напрямом антикримінального впливу.

Ключові слова: модернізація; інформатизація; інноваційні проекти; суперкомп ’ютер; Грід; інтернет-моніторинг; криміналістична інформатика; інформаційні системи; експертно-криміналістичні системи; оптико- електронний кабінет криміналістики.