Високотехнологічне інформаційне право України
3.2. Правовий моніторинг цифрової інформаційної мережі в Інтернет- просторі
Цифрові права людини та мультимедіа-технології
Інформаційно-медійна, комунікативна системи є мережею складних, багатомірних життєвих процесів, що складається з різноманіття лінійних і нелінійних суб’єкт-об’єктних і суб’єкт-суб’єктних відносин [162, с. 18].
Пригадаємо, що цифровий (або дигітальний) формат (англ. digit— цифра, від лат. digitus — палець) є типом сигналів і форматів даних в електроніці, що використовують дискретний стан (на відміну від аналогового сигналу, що змінюється безперервно). У загальному розумінні формат інформації — це специфікація (однозначний опис) структури даних.
Нині розрізняють декілька видів інформаційних форматів: а) відкритий формат як загальнодоступна специфікація зберігання цифрових даних; б) тестовий формат як формат зберігання текстової інформації; в) графічні формати як формати зберігання графічної інформації — фотографій і рисунків; г) цифрові звукові формати як формати запису звуку. Крім цього, існують й інші формати зберігання інформації, зокрема, RAW-формат даних, який не має чіткої специфікації і містить неопрацьовані або мінімально опрацьовані дані, що дає змогу уникнути втрат інформації.
Цифровий зв’язок є галуззю техніки, яка пов’язана з передаванням цифрових даних на відстань. Термін «цифровий» також позначає спосіб збереження даних у цифровому (двоїчному) форматі, адже цифрові сигнали існують як послідовності чисел у часі. Звичайно використовуються два числа: 0 та 1 (так звані біти). Цифрові види зв’язку — це категорія способів радіозв’язку, при якій використовується модуляція несучої частоти радіосигналу за допомогою цифрового сигналу. Сьогодні цифровий зв’язок з успіхом використовується також для передавання аналогових сигналів (наприклад, таких безперервних, як мова та зображення). Останні з цією метою відцифровуються (дискретизуються).
Перехід на нові формати детермінував суттєві зміни щодо зменшення розмірів при одночасному збільшенні обсягів зберігання інформації. Зокрема, до значного зростання можливостей відеомоніторингових технологій призвів перехід різних технічних пристроїв відеоспостереження в цифровий формат.
Мультимедіа-технології є технологіями одночасного використання різних форм представлення інформації та її оброблення в єдиному об’єкті-контейнері. Термін «мультимедіа» також найчастіше використовується для позначення носіїв інформації, що дозволяють зберігати значні обсяги даних та забезпечувати достатньо швидкий доступ до них (першими носіями такого типу були CD — compactdisс). У такому разі термін «мультимедіа» означає, що комп’ютер може використовувати такі носії та надавати користувачеві інформацію через всі можливі види даних (аудіо, відео, анімація, зображення та ін.), доповнюючи такі традиційні способи надання інформації, як текст.
У сучасних цифрових системах інформаційних технологій застосовуються кабельні (волоконно-оптичні), супутникові, радіорелейні та інші лінії і мережі зв’язку. Разом із тим до основних недоліків цифрових технологій відеоспостереження можна віднести те, що зараз більшість камер відеоспостереження програють аналоговим камерам щодо світлочутливості, передавання кольору при низьких рівнях освітленості. Крім цього, витрати на захист даних у цифрових системах трохи вище, ніж при роботі з аналоговими технологіями відеоспостереження, особливо якщо використовуються вже існуючі комп’ютери і мережі. Також слід відзначити, що аналоговий сигнал постає в цифровому вигляді з деякою неточністю.
Отже, характерними рисами електронного каналу поширення інформації є відкритість і демократичність (необмежений доступ), оперативність і інтерактивність, таргетінг (інтернет-можливість індивідуального спілкування), конективність (постійний контакт із затребуваними інформаційними потоками), мультимедийність. Утім, з другого боку, в цьому зв’язку окремо виникає проблема цифрових прав людини.
Нині інформаційна нерівність визначається низьким рівнем інформатизації, що перешкоджає широкому впровадженню інформаційних технологій. В умовах технологічного відставання і недостатнього розвитку інформаційного суспільства рівень інформаційної нерівності стрімко зростає пропорційно збільшенню сервісних та інформаційних можливостей Інтернету.
Звідси визначимо, що цифрові права — це розширення і застосування універсальних прав людини до потреб суспільства, заснованого на інформації.
У широкому розумінні термін «інформаційна нерівність» (англ. digital divide) означає розходження (нерівність) у доступі до інформації, до накопичених суспільством знань. У вузькому значенні під цифровою нерівністю розуміється новий вид соціальної диференціації, що випливає з різних можливостей використання новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій.
У глобальному контексті термін «цифрова нерівність» став активно використовуватися при аналізі нерівності між країнами у сфері нових технологічних розробок. Цифрові права передбачають подолання або зниження інформаційної нерівності, тобто доступ до інформації.
Тому для ефективної боротьби з інформаційною нерівністю необхідна активна позиція держави.
Таким чином, терміни «цифровий бар’єр», «цифрова нерівність», «інформаційна нерівність» є близькими поняттями, що означають обмеження можливостей соціальної групи через відсутність у неї доступу до сучасних засобів комунікації.
Отже, базові цифрові права людини включають право інформаційного доступу до електронної мережі, право вільно спілкуватися і висловлювати думки у телекомунікаційній системі, право на інформаційну обмеженість приватної сфери.
Система високотехнологічного інформаційного права та Інтернет
У країнах Європи з 90-х років ХХ ст. з’являються нормативно-правові акти, що стосуються регулювання відносин в Інтернеті, де визнається основний принцип Інтернет-індустрії — саморегуляція. Останніми роками в Україні поступово збільшується кількість нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання такого засобу доступу до інформації, як Інтернет, що вимагає систематизації в рамках високотехнологічної теорії інформаційного права.
Важливим напрямом розвитку вітчизняного законодавства в інформаційній сфері є регулювання саме відносин, пов’язаних з цифровими технологіями мережі Інтернет. На сьогодні зусилля науковців спрямовані саме на дослідження новітніх інформаційних процесів та ефективного забезпечення їх правової регуляції [143]. Зокрема, Закон України «Про телекомунікації» визначає, що Інтернет — це всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно пов’язана глобальним адресним простором та базується на інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.
Адміністрування адресного простору українського сегменту мережі Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегменту мережі Інтернет, реєстру домену UА в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції. Утворення адресного простору, розподіл і надання адрес, маршрутизація інформації між адресами здійснюються відповідно до міжнародних вимог [121; 122].
Таким чином, управління використанням Інтернет охоплює як технічні питання, так і питання державної політики, і в ньому повинні брати участь усі зацікавлені сторони і відповідні міжурядові та міжнародні організації. Тому нині моніторинг інформаційних програм фактично постає як новий інструмент зворотного зв’язку з метою здійснення проектів, оцінювання програм чи вироблення політики.
Методологія, принципи та функції інтернет-моніторингу
Моніторинг (англ. monitoring — спостереження) — це процес поточного спостереження, контролю, оцінювання, аналізу і прогнозування ключових процесів у суспільстві на базі статистичних даних. У проекті Закону України «Про моніторинг телекомунікацій» визначення цього поняття сформульовано дещо інакше — як спостереження, відбір за певними ознаками, оброблення та реєстрація сеансу зв’язку в мережах телекомунікацій із застосуванням системи контролю мережі телекомунікацій.
Терміном «моніторинг мережі» називають роботу системи, що виконує постійне спостереження за комп’ютерною мережею в пошуках повільних або несправних систем, яка при виявленні збоїв повідомляє про них системному адміністратору. Система моніторингу Інтернет-мережі виконує спостереження за мережею в пошуках проблем і стежить за появою будь-яких погроз ззовні. Отже, моніторинг є інформаційним процесом, основними функціями якого виступають систематичне або безперервне збирання інформації про параметри складного об’єкта або дії.
З методологічної точки зору моніторинг інформаційних програм можна розглядати як процедуру щодо оцінювання, метою чого є виявлення та (або) фіксація ефектів триваючих загрозливих дій без з’ясування причин. Такий вид моніторингу виступає як внутрішня процедура, заснована на індикаторах та результатах, а також як інструмент збирання інформації і звітності та спрямована на збирання інформації про основні ресурси і продукти інформаційної програми. Особливою рисою моніторингу такого виду як інформаційного процесу є систематичність збирання та оброблення інформації.
Інформаційний моніторинг полягає в комплексі організаційно-правових та технологічних заходів щодо спостереження в інформаційній сфері, аналізу отриманих результатів і внесення коригувальних дій, спрямованих на усунення загрозливих показників. Обов’язковим його елементом є оцінювання та прогнозування стану соціального сприйняття у визначений проміжок часу, тобто оприлюднення результатів втручання і правового реагування щодо виявлених порушень закону в інформаційній сфері. Тобто, перш за все починати таке дослідження треба зі статистичного спостереження, а саме — зі збирання інформації.
Інтернет-моніторинг виконує одну або більше з трьох основних інформаційних функцій: 1) встановлює інформаційні відносини зі своїм оточенням в Інтернет-просторі; 2) забезпечує зворотний зв’язок та обмін інформацією з усіма суб’єктами в Інтернеті; 3) виявляє невідповідність інформації, що розміщена в Інтернеті, чинним нормам та правилам.
Система інформаційно-правового спостереження в Інтернет- просторі ще не дістала ґрунтовного впровадження в практичну діяльність, тому сьогодні вона фактично виступає інноваційним проектом. Звідси це додатково означає «проблему в проблемі». Основною умовою цього є наявність чіткої мети, вимог, параметрів інновацій [54, с. 529]. Тому моніторинг інноваційного проекту ґрунтується на декількох вирішальних припущеннях, покладених в основу будь-якої системи відстеження і контролю [200].
Слід відзначити, що до якої б галузі права не було віднесене порушення прав особистості в Інтернеті, організація своєчасного реагування є однією з найбільш ефективних форм їх правового захисту. Разом із тим можливість анонімної присутності в Мережі часто дозволяє сховати справжні імена авторів, джерел та осіб, які розмістили незаконну інформацію або вчинили інші правопорушення в Інтернеті, що становить певну складність при вирішенні питання про притягнення до відповідальності.
Таким чином, правовий інтернет-моніторинг є підвидом інформаційного моніторингу, оскільки являє собою систему спостереження в Інтернет-просторі за станом інформаційної злочинності і реалізації антикримінальних заходів.
Мета та завдання правового моніторингу цифрових інформаційних мереж
Процес спостереження, збирання інформації та попередження негативних наслідків в інформаційному просторі визначимо як правовий моніторинг цифрових інформаційних мереж. До основних стратегічних завдань у сфері надійності електронної інформаційної системи пропонується віднести постійний моніторинг різних загроз, які можуть спричинити шкоду нормальному функціонуванню органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, та запобігання реалізації цих загроз.
Важливим етапом модернізації і необхідною умовою освоєння нових технологічних коридорів передавання інформації у сфері боротьби зі злочинністю може стати антикримінальний моніторинг, найефективнішим інструментом в сучасних умовах якого вважаємо правовий моніторинг цифрових інформаційних мереж. На підтвердження цього результати досліджень переконливо свідчать про те, що подібні заходи сприятимуть підвищенню результативності протидії транснаціональним злочинам і особливо тим, що вчиняються з використанням високих технологій [203-205].
Отже, потрібно погодитися з авторами, які проголошують необхідність розв’язання проблеми створення загальнодержавної інформаційної інфраструктури, відповідних організаційних структур, що формуватимуть систему збереження, опрацювання та поширення інформації, відповідатимуть за розроблення, впровадження і супровід новітніх технологій, здійснюватимуть контроль інформаційного простору і моніторинг інформаційно-психологічного впливу інформаційних ресурсів на теренах України.
Поняття інформаційної безпеки цифрової мережі органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, пов’язане із безпосередньо техніко-технологічними діями, що спрямовані на захист аналітичних відомостей і криміналістичних даних. Тому, про що слушно наголошують фахівці [12; 13], саме моніторинг інформаційних загроз національним інтересам дозволить визначити і територіальну локалізацію, і характер загроз. На основі даних про локалізацію загроз національним інтересам, виявлених тенденцій у стані законності і правопорядку потрібно конкретизувати антикримінальні заходи в загальнодержавному масштабі.
З метою спостереження за тенденціями розвитку інформаційної злочинності, орієнтування в причинах та умовах, що сприяють учиненню інтелектуальних злочинів, прийняття рішень щодо виконання поставлених завдань та проведення необхідних дій для досягнення мети на сучасному етапі слід орієнтуватися на пошукові, експертні, аналітичні, синтезуючі програмно-апаратні засоби, за допомогою яких можливо здійснювати розвідувально-аналітичні заходи у сфері сучасних інформаційних технологій. Використання зазначених програмно-апаратних засобів прискорить процес якісного оброблення інформації та прийняття рішень [119, с. 29-35].
Для ефективної протидії правопорушенням у сфері інформаційних технологій взаємодія правоохоронних органів має ґрунтуватися на розробленні системної програми антикримінального моніторингу.
Застосування правового моніторингу цифрових інформаційних мереж надасть змогу: 1) проводити моніторинг електронних мереж телекомунікації, збирати інформацію про злочини, що готуються злочинними формуваннями, з волоконно-оптичних каналів зв’язку, розвідки радіоефіру, комп’ютерної розвідки в Інтернеті; 2) виявляти, розкривати та розслідувати злочини, що вчиняються з використанням комп’ютерних технологій (кіберзлочинів); 3) виявляти фінансове підґрунтя організованої злочинності; 4) збирати, аналізувати та узагальнювати публікації у ЗМІ щодо окремих резонансних злочинів, тенденцій злочинності та інформаційно-психологічного впливу кримінальних структур на органи влади, зокрема на правоохоронні органи; 5) справляти інформаційно-психологічний вплив через ЗМІ з метою боротьби з організованою злочинністю та упередження негативного впливу кримінальних структур на суспільну свідомість тощо.
З метою відстеження протиправних проявів в Інтернеті, що становлять підвищену суспільну небезпечність, найбільш результативним може стати новий напрямок «антикримінальне інтернет- патрулювання», що діятиме на випередження [185; 188; 191; 200].
Важливими є своєчасність і, головне, адресність доведення результатів правового інтернет-моніторингу. Порушення законів повинні бути структуровані в підгрупи (система індикаторів), які відображують стан законності в окремих галузях права, а потім, використовуючи традиційні аналітичні схеми, слід групувати їх за сферами життєдіяльності — внутрішньополітична, соціальна, економічна, екологічна, оборонна тощо, а отже, вибудовувати їх за ступенем небезпеки національним інтересам України, показувати їх прямі і опосередковані взаємозв’язки, визначати «критичні маси» таких показників. Його результати необхідно використовувати для інформування відповідних правоохоронних структур про стан інформаційної загрози і рівень захищеності національних інтересів, можливе загострення і появу нових загроз національним інтересам, підготовки пропозицій щодо вдосконалення системи засобів забезпечення національної безпеки.
Враховуючи викладене, вважаємо, що було б доцільно створити високотехнологічний центр оперативного правового моніторингу з екраном колективного користування для відображення різних даних — відеозображень, графіків і діаграм, текстової документації в електронному вигляді тощо. Досвід роботи подібних центрів, а також аналіз зарубіжних і вітчизняних досягнень у цій сфері свідчать про те, що їх створення істотно підвищує якість і оперативність оброблення правової інформації.
З огляду на це антикримінальний моніторинг є інноваційним процесом у галузі забезпечення законності процесу кримінального переслідування як інформаційної системи спостереження, аналізу статистичної інформації про стан законності, оцінювання різнорівневих мікро- і макросоціальних чинників і прогнозування розвитку інформаційної злочинності.
Таким чином, зростанню ефективності антикримінальної діяльності в Інтернет-просторі може сприяти інноваційний проект правового моніторингу цифрової інформаційної мережі. Отже, доцільним є внесення відповідних доповнень до проекту Закону України «Про моніторинг телекомунікацій».