Одним із засновників педагогіки Нового часу в Німеччині був Вольфганг Ратке (1571-1635), латинізоване ім’я Ратихій або Ратихіус. Він народився в містечку Вільстер поблизу Гамбурга, де закінчив гімназію. Потім навчався в лютеранському університеті в Ростоці, вивчав теологію і філософію. Однак невдовзі його інтереси зосередилися на вивченні іноземних мов і вдосконаленні методів їх навчання.

Він намагався зробити навчання іноземним мовам легким і приємним для учнів. Від методів навчання іноземним мовам В.Ратке перейшов до загальних питань організації шкільної справи і дидактики, висловлюючи нерідко пропозиції соціально-політичного характеру.

У 1612 р. у Франкфурті-на-Майні В.Ратке звернувся до з’їзду німецьких князів і представників міського магістрату з пам’ятною запискою “Франкфуртським меморіалом”, що набув потім поширення в різних німецьких князівствах. У ньому В.Ратке виклав свої реформаторські погляди на проблеми шкільної справи, релігійного і політичного життя всіх німецьких князівств того часу. У своєму “Меморіалі” він виділив три групи проблем: реформа навчання в школі мов, реформа всієї шкільної справи, реформа політичного і релігійного життя в Німеччині в цілому.

В.Ратке висунув вимогу приділяти в школах, хоч би в перші шкільні роки, основну увагу навчанню учнів рідної мови, зробивши її мовою викладання всіх інших предметів. До навчання інших мов можна приступати лише після того, як учні добре оволодіють рідною мовою, що стане міцним ґрунтом для вивчення латинської і нових мов. Поставивши питання про пріоритет у школах рідної мови, В.Ратке запропонував методику одночасного навчання читання і письма, що було для того часу великою новиною.

Ці ідеї В.Ратке виходили далеко за межі шкільного навчання: вони були спрямовані проти монополії церкви в шкільній справі і створювали принципову основу для надання школам в усіх німецьких князівствах єдиного, національного характеру.

Далі В.Ратке переконливо пропонував зробити “німецьку школу” - школою рідної мови - основою всієї шкільної системи, якщо про таку в той час можна було вести мову. У цій школі повинна була навчатися вся молодь - хлопчики і дівчатка, оволодіваючи рідною мовою і вивчаючи з її допомогою всі потрібні “науки і мистецтва”.

У “Меморіалі” розглядалися також питання взаємовідносин школи і суспільства. Тут В.Ратке в загальних рисах накреслив немовби програму досягнення національного, політичного, релігійного і культурного об’єднання Німеччини: в єдиній державі повинна бути одна спільна мова (на основі верхньонімецьких діалектів), єдиний уряд і єдина церква (на основі лютеранської). Всьому цьому повинна передувати широка освітня реформа в усіх німецьких князівствах. Зрозуміло, що всі ці ідеї В.Ратке були сприйняті неоднозначно: вони були схвально оцінені в колах вищого бюргерства, окремої частини людей науки і деякими прогресивно налаштованими князями, що прихильно ставилися до поширення просвіти; різко негативне ставлення зі зрозумілих причин виявили церковні діячі більшості конфесій і основна маса князів, які не бажали мати освічених підданих.

Такі обставини змушували В.Ратке переїжджати з місця на місце, гостро конфліктувати з правителями, вони не сприяли реалізації на практиці його планів перебудови школи. До того ж сучасники В.Ратке відзначали складність його характеру, підозрілість до навколишніх, які нібито могли привласнити його ідеї. Цим частково можна пояснити у низці випадків надмірну стислість його висловлювань.

Свої загальнодидактичні і методичні ідеї В.Ратке виклав в об’ємній книзі “Загальне навчання за способом Ратихія” (1619), доповненнях до неї, частково школознав- чого характеру, а також у низці підручників нових мов, логіки, метафізики, Священного писання та ін. В усіх цих працях містяться пропозиції, що стосуються як змісту освіти з акцентом на реальні знання, так і нових методів навчання, нової організації школи в цілому.

Незаперечною заслугою В.Ратке було створення німецькою мовою термінів, які раніше використовувалися лише в латинському варіанті.

З практики використання нових методів навчання рідної та іноземних мов В.Ратке зумів сформулювати надзвичайно важливі загальнодидактичні принципи, які практично одночасно з ним, але більш ґрунтовно, сформулював видатний чеський педагог Я.А.Коменський.

Ці загальні принципи навчання В.Ратке зводились до таких основних положень, якими повинен керуватися кожен учитель:

1) навчання повинно здійснюватися у відповідності з природою, не порушуючи її;

2) навчання повинно бути послідовним, не можна одночасно вивчати різні речі;

3) в навчанні необхідно систематично використовувати повторення;

4) початкове навчання повинно обов’язково здійснюватися рідною мовою учнів;

5) навчання повинно здійснюватися без примусу;

6) заучувати учні повинні лише те, що вони зрозуміли;

7) у навчанні потрібно дотримуватися принципу від окремого до загального, від відомого до невідомого;

8) у процесі навчання завжди потрібно спиратися на індукцію і на досвід.

Останнє твердження В.Ратке, очевидно, випливає з філософських вчень його сучасників Ф.Бекона (1561-1626) і Р.Декарта (1596-1650), які закликали не довіряти авторитетам, а спиратися на достатні доведення і досвід, осмислені власним розумом. Педагогічні ідеї В.Ратке отримали заслужену оцінку через багато років після смерті, у XIX ст., й інтерес до них, як і всієї його діяльності, відродився знову в середині XX ст.