Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§1. Соціально-економічні і політичні особливості розвитку освіти в країнах Західної Європи у XVII ст.
XVII ст., з якого традиційно вважається відлік Нового часу, значною мірою зберіг традиції середньовіччя, і тому першу його половину вважають перехідним періодом від епохи пізнього середньовіччя до власне Нового часу.
Важливою історичною подією, яка відкривала епоху Нового часу, була Тридцятилітня війна (1618-1648 pp.), яка розпочалася під гаслами релігійних суперечностей між католиками і протестантами, у ході якої все більше вирізнялися соціально-політичні мотиви.
Тридцятилітня війна в науковій літературі трактується як перша в історії загальноєвропейська війна, тривалість і результати якої певною мірою відобразилися на суспільно-політичному, економічному і культурному розвитку більшості європейських країн: досить помітним став загальнокультурний вплив Франції, зріс економічний потенціал Англії, роль Німеччини в Європі стала незначною, оскільки в ній збереглася феодальна територіальна роздробленість.
Стан шкільництва на початку Нового часу мало чим відрізнявся від епох Реформації і Контрреформації: впродовж XVII-XVIII ст. зміцнювались і вдосконалювалися утворені раніше латинські школи, які мали різні назви - гімназії (у протестантських німецькомовних країнах), колегії (у Франції і в єзуїтів), граматичні школи (в Англії). Діяльність цих шкіл будувалася на основі положення про те, що оволодіння школярами не лише гуманітарними, але й реальними знаннями здійснюється через засвоєння спадщини античного, переважно римського світу. Тому центральне місце в усіх цих школах відводилося вивченню латинської мови. Латинські ж школи у католиків і протестантів відрізнялися переважно трактуванням релігійних догм. Організацією навчального процесу виділялися єзуїтські школи.
У змісті освіти латинських шкіл поступово відбувалися помітні зміни: вивчення латинської мови стало розглядатися як засіб навчання учнів правильному й усвідомленому оволодінню мовою, а не простому копіюванню мови римських класиків. Тому почали з’являтися граматики латинської мови з використанням рідної мови учнів. Популярні в той час постановки шкільних спектаклів латинською мовою стали наповнюватися біблійним і навіть світським змістом, що повинно було сприяти використанню латинської мови як розмовної. Разом з тим у школах підвищеного типу до переліку обов’язкових предметів почали вводити вивчення рідної і французької мови, останньої як мови міжнародних відносин.
До змісту підвищеної освіти поступово стали вводитися суто світські предмети: математика, історія, природознавство, географія, астрономія. Однак вибір навчальних предметів залежав від керівника навчального закладу.
Можливо, найспецифічнішим явищем в організації освіти у XVII - першій половині XVIII ст. було поширення так званих рицарських або дворянських академій, які особливого поширення набули в німецьких князівствах. їх розвиток був пов’язаний із занепадом у ході Тридцятилітньої війни міст і міських станів, піднесенням дворянства, яке, занурене в придворні справи, не хотіло, щоб дворянські діти навчалися в латинських школах разом з міщанами. Самоізоляція дворянства від інших станів виявилася навіть у тому, що дворянство Німеччини у 1672 році висунуло вимогу хрещення їхніх дітей вдома з метою запобігання змішання в одній купелі дворянських і нижчих станів.
Зміст освіти в навчальних закладах для дворян визначався традиційною вимогою підготовки “освіченої людини”: на перше місце висувались мови - французька, частково італійська й іспанська, а пізніше англійська; вивчалася загальна історія, історія права, мораль і природне право, логіка; було започатковано викладання математики і механіки з їх практичним використанням в архітектурі, будівництві і військовій справі. Значна увага приділялася й навчанню “рицарським мистецтвам” - верховій їзді, фехтуванню, танцям, іграм з м’ячем тощо.
У роки Тридцятилітньої війни особливо постраждали народні школи, що було пов’язано з руйнуванням багатьох сільських і міських населених пунктів. Значна кількість народних шкіл припинила своє існування через відсутність елементарно грамотних людей, які могли б бути вчителями. Однак і перед війною і під час її в німецьких протестантських князівствах зародилося багато плідних ідей, які стосувалися діяльності народних шкіл: загальність навчання, навчання рідною мовою при збереженні в школах релігійного духу, висунення на перший план реальних знань, впорядкування самого навчального процесу, створення дидактичних посібників для вчителів і учнів тощо.