Історія економіки та економічної думки: сучасні економічні теорії
3.4. Концепція «природного безробіття» М. Фрідмена
Концепція природного рівня безробіття вперше була запропонована М. Фрідменом в його Президентському зверненні 1967 р. до Американської Економічної Асоціації. Ця робота під назвою «Роль грошової політики» (1968 р.), на думку М. Блауга, «напевно, найбільш впливова робота з макроекономіки в післявоєнний період». Варто відзначити, що теорію природного рівня безробіття незалежно від М. Фрідмена розробляв Е. Фелпс із Колумбійського університету.
Поняття «природного рівня безробіття» не означає, що цей рівень є незмінним, адже деякі його детермінанти мають інституцій-ний характер (наприклад, існування профспілок), а деякі — законодавчий (закон про мінімальну заробітну плату). Природний рівень безробіття (ПРБ) можна визначити як такий, що не прискорює інфляцію. Або, як відзначає М. Блауг, «...ПРБ — це такий рівень безробіття, який стримує на незмінному рівні реальну зарплату і за умови нульового приросту продуктивності праці підтримує незмінним рівень цін» [4].
Характеристику кривої Філіпса в коротко- та довгострокову періодах монетаристи здійснюють на основі концепції природного рівня безробіття та теорії адаптивних очікувань.
При адаптивних очікуваннях економічні суб´єкти прогнозують майбутню інфляцію виходячи з даних про її рівень у минулому, а також того, наскільки виявились хибними їх очікування в минулому відносно теперішнього стану. Цей механізм можна описати наступною формулою:
Рe + 1 = Рe + v(Р – Рe). (3.2)
Інтерпретація рівняння є дуже простою. Очікування відносно інфляції в майбутньому періоді (Рe + 1) дорівнюють очікуванням щодо інфляції в поточному періоді (Рe), скорегованим на будь-яку похибку прогнозу, що виявилась протягом поточного періоду (P- Pe). Тобто, якщо інфляція в поточному періоді виявиться більшою за прогнозовану, то інфляція, на яку очікують в майбутньому, корегується в бік збільшення; якщо ж фактична інфляція виявиться меншою за прогнозовану, то очікувана в майбутньому інфляція корегується в бік зменшення. Припустимо, що ПРБ в економічній системі дорівнює 4 %. Це означає, що за даного рівня безробіття зарплата й ціни є стійкими й усі очікують на підставі минулого досвіду, що вони залишаться стійкими й на майбутнє. Ця ситуація представлена точкою А на рис. 1. Тепер проведемо нову криву Філіпса через точку ПРБ = u*: вона проведена виходячи із того, що усі очікують стабільних цін (Ре = 0). Припустимо тепер, що уряд вважає рівень безробіття u* = 4 % занадто високим і починає грошову й фіскальну експансію з метою зниження рівня безробіття. Розширення сукупного попиту підвищує і ціни на товари, і рівень зарплати, проте, перші набагато швидше реагують на збільшення попиту, ніж зарплата. За цін, що зростають швидше, ніж грошова зарплата, реальна зарплата зменшується. Падіння реальної зарплати спонукає підприємців збільшувати обсяги виробництва й зайнятість. Робітники ж усе ще очікують стабільних цін і оцінюють зростання грошової зарплати як збільшення реальної (така асиметрія в реакції підприємців і робітників є суттєвим елементом фрідменовської теорії). Тепер безробіття знизилось до рівня и1, проте інфляція цін і зарплати складає вже 3 %. Економічна ситуація переміщується з точки А у точку В. Робітники починають розуміти, що їх прогноз відносно інфляції не підтвердився, а реальна зарплата не зросла. Тому вони будуть залишати свої робочі місця, і економічна ситуація переміститься із точки В у току С, що відновлює попередній ПРБ u*, проте за більш високого рівня інфляції. Якщо ж уряд буде й надалі намагатись зменшити безробіття нижче за природний його рівень, то економіка повернеться до ПРБ за ще більш високого рівня інфляції.
Рис. 1. Короткострокові й довгострокова криві Філіпса
Таким чином, на думку монетаристів, в довгостроковій перспективі існує вибір між прискоренням інфляції і рівнем безробіття, а не між рівнем інфляції і безробіттям. Зрештою, більш високий рівень інфляції обумовлює тимчасове, а не постійне зниження безробіття. Висока інфляція залишається, а безробіття повертається до природного рівня. Таким чином, довгострокова крива Філіпса є вертикальною, тобто природний рівень безробіття може поєднуватись з будь-яким стабільним рівнем інфляції.
У своїй Нобелівській лекції у 1976 р. М. Фрідмен відзначив, що «стагфляція», тобто одночасне існування безробіття та інфляції поступилась «слампфляції», співіснуванню зростаючого безробіття й зростаючих темпів інфляції. Тобто вертикальна крива Філіпса набула позитивного нахилу. Фрідмен припустив, що це пов´язано з тим, що інфляція в розвинених країнах не тільки посилилась, але стала ще більш непередбачуваною. На його думку, різкі коливання річного темпу інфляції вносять в кожну ринкову угоду додатковий елемент невизначеності, що знижує економічну ефективність і відхиляє криву Філіпса вправо.
Загалом, теоретичні ідеї монетаризму та рекомендації в галузі грошово-кредитного регулювання широко застосовувались на практиці, починаючи з 80-х років, у США, Великій Британії та інших ринкових країнах. Вони дали позитивні результати в стабілізації ринкової економіки й лягли в основу так званого неоконсервативного напряму в економічній політиці.