Історія економіки та економічної думки: сучасні економічні теорії
3.2. Основні постулати економічної доктрини М. Фрідмена
Мілтон Фрідмен (1912-2006) працював у Національному бюро економічних досліджень, де під керівництвом майбутнього Нобелівського лауреата Саймона Кузнеця досліджував структуру доходів, у державній скарбниці США та у відділі військових досліджень Колумбійського університету. В 1962 р. став професором економіки Чиказького університету, де працював до своєї офіційної відставки у 1977 р.
У жовтні 1976 р. за досягнення в галузі аналізу споживання, історії та теорії грошового обігу та демонстрацію труднощів стабілізаційної політики Мілтон Фрідмен був удостоєний премії Альфреда Нобеля з економіки.
Саме М. Фрідмен відіграв основну роль у формуванні й утвердженні монетарної доктрини. Ного теоретичний доробок став основою політики стабілізації економіки й боротьби з інфляцією у США та Англії у 80-х рр. XX століття - знамениті "рейганоміка" та "тетчеризм". Після кейнсіанства концепція монетаризму стала ще одним прикладом прямого впливу економічної теорії на економічну політику та економічний розвиток США та західноєвропейських країн.
У своїй інтерпретації кількісної теорії грошей М. Фрідмен виходив з того, що гроші для економічних агентів є одним із видів капітальних активів, формою володіння багатством. Тому він використовує "портфельний підхід" до грошей і вважає, що попит на гроші залежить від рівня особистих доходів, рівня цін (зміни купівельної спроможності грошей), доходності інших фінансових активів (акцій та облігацій) та величини процентних ставок (які відображають витрати, пов´язані із заощадженням грошей). При цьому, на відміну від Дж. Кейнса, М. Фрідмен вважав вплив процента на грошовий попит незначним й нехтував ним.
Величина попиту на гроші є результатом оптимізації співвідношення доходності різних альтернативних форм багатства і залежить від існуючих або очікуваних відносних цін різних активів. Якщо граничні доходи на всі можливі форми активів зрівнюються, досягається оптимум. У тому випадку, коли величина граничних доходів неоднакова, економічні агенти змінюють структуру багатства шляхом збільшення частки активів, здатних принести більший дохід, або за рахунок скорочення менш прибуткових об´єктів вкладення [13].
Попит на гроші М. Фрідмен вважав величиною відносно сталою. Пояснював він це на основі теорії перманентного доходу.
Відомо, що Дж. М. Кейнс, дослідивши взаємозв´язок споживання і доходу, сформулював поняття споживчої функції та основний психологічний закон - із зростанням доходів частка заощаджень зростає, а частка споживання зменшується, що скорочує сукупний попит. За Кейнсом, гранична схильність до споживання (MPC), тобто відношення приросту споживання до приросту доходу, є меншою за одиницю (0 < MPC < 1).
Проте, Нобелівський лауреат Саймон Кузнец виявив, що у США частка заощаджень протягом минулого століття не збільшувалась. Це суперечило твердженню про те, що MPC < 1. Парадокс був розв´язаний теорією перманентного доходу М. Фрідмена. Ця теорія була представлена у 1957 р. в його праці "Теорія функції споживання".
Відправною точкою для моделі М. Фрідмена став той факт, що домашні господарства намагаються вирівняти обсяги споживання в часі, тобто їх споживання залежить не тільки від поточного доходу, але й від очікуваного доходу у майбутньому. Фрідмен виходив із того, що домашні господарства надають перевагу рівномірній (протягом життя) траєкторії споживання порівняно із нерівномірною.
У зв´язку із цим він вводить поняття перманентного доходу - це дохід, на отримання якого споживач розраховує упродовж тривалого періоду життя, враховуючи свій вік, освіту та існуючу модель споживання. Емпіричні дані доводять, що MPC із перманентного доходу є сталою величиною і дорівнює 1. Тимчасовий або випадковий дохід відображує вплив усіх інших факторів, які людина відносить до випадкових, хоч вони можуть бути передбачуваними результатами дії таких сил, як, наприклад, циклічні зміни у діловій активності. Джерела випадкового доходу найрізноманітніші: від несподіваного отримання спадку до виграшу у лотереї. Особливо підкреслюється елемент непередбачуваності, несподіваності в отриманні тимчасового доходу. За теорією М. Фрідмена, більша частина тимчасового доходу заощаджується. Емпіричні дослідження доводять, що MPC із тимчасового доходу знаходиться в інтервалі між 0,2 і 0,3, тоді як MPC із перманентного доходу, як зазначалось, дорівнює 1.
Монетаристи вважали, що попит на гроші є відносно сталим (це витікає з теорії перманентного доходу). Так само сталою є й швидкість обороту грошей (що знайшло емпіричне підтвердження). Останні два положення є вихідними в монетаристській теорії економічного циклу та інфляції.