• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки

§4. Виникнення й розвиток середньовічних університетів

У XII ст. з’являються перші університети - добровільні об’єднання учнів і вчителів - у Болоньї (1158 p.), Оксфорді (1168 p.), Кембриджі (1209 p.), Парижі (1253 p.), Празі (1348 p.). Університети мали певну автономію по відношенню до церкви, феодалів та міських магістратів. Зокрема, викладачі і студенти самі вибирали розпорядок функціонування університету, посадових осіб (ректора та ін.), ретельно захищали свої права.

Середньовічні університети мали, як правило, 4 факультети: підготовчий (або артистичний, або мистецтв), богословський, юридичний, медичний.

Підготовчий відігравав роль середньої школи; навчання тривало 6-7 p., викладались “сім вільних мистецтв”, після закінчення його учні отримували ступінь “магістра мистецтв”. У подальшому надавалась можливість продовження навчання на одному з трьох вищеназваних факультетів і, провчившись 5-6 років, отримати звання доктора наук.

Основним видом занять в університетах були лекції: професор читав по книзі текст і його коментував. Організовувались також диспути на основі тез доповідей, які повідомлялися раніше, а потім обговорювалися слухачами.

З моменту виникнення університетів церква активно підпорядковувала їх своєму впливові, опікуючи, наводнюючи їх своїми вірнопідданими викладачами.

Згодом провідну роль в університетах став відігравати богословський факультет. Вчені-богослови намагалися примирити науку і релігію, підпорядкувати світські знання вірі. На цій основі розвивалась середньовічна схоластика, що передбачала теоретичне обґрунтування релігійного світогляду шляхом підведення логічних висновків під авторитет священного писання.

І все ж систематичні диспути на релігійні теми з питань християнської філософії, часто обрамлені в наївну і навіть безглузду форму, відігравали і позитивну роль: вони привчали схоластиків до уважного вивчення канонічних текстів, розвивали уміння розглядати факти в логічній послідовності, абстрактно мислити. Все це готувало ґрунт для розвитку науки в епоху Відродження.