Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки

§4. Освіта на території держав Закавказзя в епоху середньовіччя

Існуюча на початку середньовіччя школа на території Грузії (Колхіди) і Вірменії (Айастану) нагадувала римську систему виховання. Програма колхідських шкіл, що існували переважно при церквах або монастирях, передбачала вивчення літератури, астрономії, музики, математики, теології. Знання грецької мови було обов’язковим вже при вступі до школи. Отже, щоб вступити у віці 6-7 років у школу, дитина повинна була отримати попередню підготовку. Таку підготовчу “школу” дитина проходила в будь-якій родині, що могла запросити вчителів для навчання своїх і сусідських дітей, як це мало місце в Західній Європі в системі рицарського виховання. У таких школах користувалися навчальними книгами в рукописному вигляді. Це теологія Шло Мгвімелі, літопис “Звернення Картлі” (історія Грузії), книги про поведінку тварин, тлумачення давніх і нових книг Іпполітом Римлянином; псалми Давида; рукописи, що містили відомості про іудейських, персидських, римських і візантійських імператорів.

У кінці X - на початку XI ст. Грузія стала централізованою державою, що сприяло розвитку міст, ремесел, торгівлі. У зв’язку з цим розвивалася й освіта.

ІХ-ХІІ ст. були ознаменовані розквітом культури, появою праць з історії Грузії, геніальних творів Шота Руставелі. Розвиток культури відобразився на школі. Для викладання запрошувалися освічені наставники (модзгуарі). Здібні діти продовжували навчання у Візантії, Гелатскій академії, яка називалася “другими Афінами”, або в Ікалтойській академії, навчальна програма якої окрім “семи вільних мистецтв” передбачала й медичну освіту.

Серед освітніх діячів Грузії особливо прославився Георгій Мтацинделі. Зібравши понад 80 сиріт, він організував для них виховно-освітнє відділення з метою підготовки до вступу в Іверську монастирську школу. Оскільки діти були різного віку, Г.Мтацинделі поділив їх на вікові групи, розробивши для кожної відповідну програму навчання. Разом зі своїм сподвижником Георгієм Мцире він організував навчання таким чином, щоб воно відповідало природі дитини: у процесі навчання використовувалися фізичні вправи і рухові ігри, які чергувалися з розумовими заняттями.

Оригінальне нововведення в початкове навчання було запропоноване видатним філософом, істориком, граматиком, астрономом Йоганом Петриці: ним були конкретизовані такі дидактичні принципи, як свідомого засвоєння, перехід від простого до складного, детально була розроблена методика навчання риторики.

Поява в літературі поеми Шота Руставелі “Витязь у тигровій шкурі" виявила особливий вплив на концепцію виховання того часу, оскільки тут не тільки були майстерно описані можливості світсько-рицарської освіти, що набувала популярності в суспільстві, але й містилася глибока філософська ідея про залежність доброчинності від рівня людських знань і розуму.

До XII ст., хоча церква й продовжувала зберігати контроль за навчальними закладами, спостерігається поступова секуляризація школи. Бажаючих отримати освіту ставало значно більше, ніж могли вмістити наявні церковні школи. Заможні сім’ї відправляли своїх дітей у Рим, менш забезпечені городяни організовували на зразок західноєвропейських широку мережу учнівства, віддаючи своїх дітей на навчання якомусь ремеслу до майстра-наставника, який мав бути достатньо грамотним.

Вплив західноєвропейської системи освіти і Візантії на школу середньовічної Грузії був досить помітним. Разом з тим, у традиційних школах навчальні посібники були витримані в кращих національних традиціях. Вони складалися освіченими людьми, у них враховувалися особливості рідної мови, історії і культури.

Вірменія, впродовж тривалого періоду перебуваючи в залежності від Персії і Візантії, лише в середині VI ст. отримала відносну незалежність. У зв’язку зі створенням ще в V ст. вірменським просвітителем Месропом Маїитоцем (361-440) національного алфавіту, після отримання незалежності Вірменії тут відкриваються школи для навчання рідною мовою. Але вже в VIII ст., у зв’язку з нашестям арабського Халіфату, успішні починання в галузі освіти призупинилися, і тільки в XI ст. відбувається істотне відродження державної і культурної незалежності країни. Знову відкриваються школи з рідною мовою навчання і центром освіти стає столиця - Вагаршапат, звідки кращі випускники направлялися для освітньої діяльності та поширення вірменської грамоти й християнства по всій країні.

У столичних навчальних закладах вивчалися вірменська, грецька і сирійська мови, історія, музика, теологія, природничо-наукові предмети. Учні шкіл одержували також певну підготовку з методики викладання навчальних предметів з тим, щоб у подальшому вони могли працювати вчителями.

Навчальні заклади були державними, церковними, суспільними і приватними, поділяючись на елементарні школи, підвищені училища, семінарії і вардапетарани - церковно- монастирські школи, що готували проповідників. Навчання тривало від 2 до 5 років у громадських школах, від 4 до 6 років у церковних і 7-8 років у школах підвищеного типу. Повний курс освіти сягав 25 років.

На зміст освіти в цих школах особливий вплив виявляло відродження сформованого ще в V ст. світського грекофільського напрямку культури, засновником якого вважається Давид Анахт. Саме завдяки цьому напрямку система освіти набувала світського характеру: пізнання зовнішнього світу здійснювалося у відповідності з розвитком і вдосконаленням самої людини.

Видатний просвітитель, засновник вірменської історіографії Мовсес Хоренаці (410-492) рекомендував виховувати нове покоління на прикладах героїчного минулого свого народу. Для вироблення уміння формувати розум і душу було необхідно, на його думку, створювати спеціальні центри підготовки високоосвічених і морально бездоганних вчителів і наставників.

Найбільше економічне піднесення і відновлення науки й культури припадає у Вірменській державі на XII-XIV ст. Тоді набули розвитку хімія, медицина, математика, астрономія, які, у свою чергу, сприяли розвитку і економіки, і культури в цілому. Центром підготовки фахівців у цих галузях знання стали університети, курс навчання в яких тривав 7-8 років і передбачав вивчення філософських, економічних, математичних, політичних, гуманітарних знань, а також Старого і Нового завіту. Випускники університету складали письмові іспити і виступали з випускною промовою, після чого їм присвоювався титул вардапета, що був навіть вище церковного чину.

За загальним зразком середньовічного Сходу окремі просвітителі відкривали вищі школи, де самі й викладали.

Так, відомий філософ Григір Магістр (7-1058/59) переклав Евклідову геометрію вірменською мовою і пристосував її для потреб навчання.

Видатним філософом у сучасників вважався Ованес Саркаваг Імастасер (1045-1129). Організована ним школа в місті Ани стала однією з кращих у країні. Викладацьку діяльність і вдосконалення шкільної програми він поєднував з серйозними науковими розробками, займався перекладами і аналізом праць античних мислителів; у системі навчання дотримувався думки, що кожному виду ремесла, мистецтва або наукової дисципліни повинні відповідати специфічні методи і засоби навчання. Сам він розробив новий підхід для початкового навчання дітей - метод одночасного опанування читання і письма.

Відомим у Вірменії XIV ст. центром науки вважався Татевский університет, засновником якого був громадський діяч і філософ Ованес Воротнеці (1315-1386). Його філософсько-педагогічна спадщина справедливо вважається найвищим досягненням середньовічної вірменської теоретичної думки, що в подальшому отримала розвиток у працях його знаменитого учня Григора Татеваці (1346-1409), якого ще за життя називали “тричі видатним вірменським філософом і вчителем”. Найобдарованіший природою музикант, живописець, мислитель, він очолював університет і вищу школу Апракуніс, читав лекції з різноманітних дисциплін у Мецапській, Сагмосаванській і Єреванській школах. Навчальні посібники і рекомендації Г.Татеваці вийшли за межі середньовічної науки, заклавши ґрунт для розвитку багатьох важливих наукових положень наступних століть.

У кінці XIV ст. Вірменія була окупована полчищами Тимура. З 1555 р. Західна Вірменія переходить до Туреччини, а Східна - до Персії. З середини XV ст. вірменська національна культура занепадає.

Запитання і завдання

  1. Що таке іслам? Яка його роль у розвитку освіти в країнах Близького і Середнього Сходу у VIII-XI ст.? 2. Які особливості навчання в куттабах, медресе? 3. Дайте характеристику розвитку культури й освіти в Ірані у X- XI ст. 4. Охарактеризуйте найважливіші особливості Східного Ренесансу. Що слугувало методологічною основою розвитку ідей про виховання в цей період? У чому сутність арабського арістотелізму? 5. Назвіть видатних вчених- енциклопедистів арабського Сходу ІХ-ХІІІ ст. Охарактеризуйте їхню спадщину, світогляд, філософсько-соціальні і педагогічні погляди, а також внесок у розвиток світової науки. 6. Проаналізуйте найважливіші особливості освіти і виховання в Грузії і Вірменії в епоху Середньовіччя. Охарактеризуйте педагогічну спадщину, педагогічні ідеї й погляди найвидатніших грузинських і вірменських просвітителів.

Література

  1. Аль-Фараби. Естественнонаучные трактаты [Текст] / Аль-Фараби / пер. с араб. М.С.Барабаева, Б.Н.Тайжановой. - Алма-Ата: Наука, 1987. - 495 с.
  2. Аль-Фараби. Философские трактаты [Текст] / пер. с араб. / Аль-Фараби. - Алма-Ата: Наука, 1970. - 512 с.
  3. Бартольд В.В. История Ислама и Арабского Халифата [Текст]: соч.: в 9 т. Т. 2, б / Бартольд В.В. - М.: Изд-во вост. лит., 1966.
  4. Бируни Абу Райхан. Избранные произведения [Текст] / Бируни Абу Райхан / пер. А.Б.Халидова, Ю.Н.Завадского. - Ташкент: Изд-во АН Уз. ССР, 1963. - 423 с.
  5. Возвращение учителя: О жизни и творчестве Фараби [Текст] / сост. М.М.Ауэзов. - Алма-Ата: Жазуши, 1975. - 199 с.
  6. Григорян С.Н. Великие мыслители Арабского Востока [Текст] / Григорян С.Н. - М.: Знание, 1960. - 190 с.
  7. Ибн-Сина Абу Али. Избранные произведения [Текст] / Ибн-Сина Абу Али - М.: Изд-во вост. лит., 1980. - 611 с.
  8. Ибн-Сина Даниш-Намэ. Книга знания [Текст] / Ибн- Сина Даниш-Намэ / пер. и предисл. А.М.Богоутдинова. - Сталинабад: Таджик Госиздат, 1957. - 216 с.
  9. Избранные произведения мыслителей Ближнего и Среднего Востока. IX-XIV вв. [Текст]. - М.: Соц.-экон. лит., 1961. - 320 с.
  10. История Ирана с древнейших времён до конца XVIII в. [Текст]. - JL: Изд-во ЛГУ, 1958. - 244 с.
  11. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в. [Текст]: учеб. пособие для пед. ун-тов / Под ред. академика РАО А.И.Пискунова. - М.: ТЦ “Сфера”, 2001. - 512 с.
  12. Источники по истории высших школ средневековой Армении (XII-XV вв.) [Текст]. - Ереван, 1983.
  13. Косымджанов А.Х. Абу Наср аль-Фараби. [Текст] / Косымджанов А.Х. - М., 1982. - 182 с.
  14. Коран [Текст] / Пер. И.Ю.Крачковского. - Уфа: Башк. кн. изд-во, 1991. - 227 с.
  15. Луния Б.Н. История индийской культуры с древних веков до наших дней [Текст]: Луния Б.Н. / Пер. с анг. - М.: Изд-во иностр. лит., 1960.
  16. Очерки истории школы и педагогической мысли древнего и средневекового Востока [Текст]: сб. научных трудов / Под ред. К.И.Салимовой. - М.: Изд-во АПН СССР, - 198 с.
  17. Руставели Шота. Витязь в тигровой шкуре [Текст] / Руставели Шота / пер. с груз. Н.Заболоцкого. - М.: Дет. лит., 1991. - 206 с.
  18. Сагадеев А.В. Ибн-Рушд [Текст] / Сагадеев А.В. - М.: Мысль, 1973. - 207 с.
  19. Страна Хань: Очерки о культуре Древнего Китая [Текст] / Под общ. ред. Б.И.Панкратова. - Л.: Гос. изд-во дет. лит. МП РСФСР, 1959. - 309 с.
  20. Тагор Р. Собрание сочинений: в 12 т. - М., 1965.
  21. Тлашев Х.Х. Общепедагогические идеи выдающихся мыслителей Ближнего и Среднего Востока эпохи средневековья [Текст] / Тлашев Х.Х.- Ташкент: Фан, 1985.
  22. Хайрулаев М.М. Абу Наср аль-Фараби [Текст] / Хайрулаев М.М. - М., 1982. - 220 с.
  23. Шидфар Я. Абу Нувас [Текст] / Шидфар Я. - М.: Наука, 1979. - 232 с.