Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§1. Освіта в країнах Близького і Середнього Сходу
До початку VII ст. на території Південно-Західної Аравії серед племен, що населяли ці землі, виникає нова релігія - іслам, або мусульманство (“мусульманин” означає покірний). Засновником ісламу вважається пророк Мухаммед, що жив у Мецці і отримав від Бога сповіді, записані у Священній книзі - Коран. Богословська доктрина ісламу складається з визнання єдиного Бога Аллаха і пророцтв Мухаммеда, обов’язкової щоденної п’ятиразової молитви, дотримання щорічного посту в останній місяць рамадан, здійснення корисних справ та паломництва в Мекку, на батьківщину пророка Мухаммеда.
Будучи останньою за часом виникнення світовою релігією, іслам складався під впливом усіх попередніх вірувань, особливо близькосхідного християнства, тому численні його канони мають спільні риси з біблійними заповідями.
У кінці VIII - на початку IX ст. під час арабських військових походів і завоювань іслам став швидко поширюватися, відігравати істотну роль у політичному, соціальному та культурному житті завойованих країн. Зародившись як національна релігія арабів, він незабаром перетворився в панівну ідеологію всіх країн, об’єднаних в єдину мусульманську державу - Халіфат, на чолі з халіфом.
У процесі формування мусульманської теології складалися різноманітні її школи, в яких розвивалися наукові знання - математика, астрономія, теоретична граматика арабської мови. У підходах до їхньої реалізації простежується взаємозв’язок ісламу зі стародавньосхідними культурами; зокрема, з сирійської були запозичені коментарі античної філософської спадщини; Візантія виявила вплив на організацію державно-адміністративного управління; вплив персидської та індійської культур простежується в розвитку літературних і природничо-наукових знань; у свою чергу, у результаті розвитку культури країн арабського Халіфату, світ ознайомився з арабською цифровою системою числення, годинником, компасом.
Разом з тим, іслам, як і інші релігії, був могутнім засобом управління масами, основою правової, політичної, філософської, виховної та інших суспільних систем. Іслам і держава, яка прийняла його як ідеологічну основу, складали нерозривне ціле. У Корані, зокрема, містилися всі приписи поведінки людей. З заповідей Корана згодом сформувався канонічний закон - шаріат, сукупність релігійно-етичних і правових приписів ісламу, що є єдиним законодавчим документом для мусульманина.
Засобом адміністративного управління стало тлумачення Корану, а провідником культури стала арабська мова. Оволодіння арабською писемністю, створеною ще в IV ст. на основі арамейського письма, відкривало широкі можливості для освітньої діяльності. Освічені люди, які були здатні не тільки пропагувати Коран, але й навчати грамоті, ставали вчителями в повсюдно створених при мечетях елементарних школах - куттабах. Навчання в них здійснювалося поетапно від прослуховування правил Корану і його початкового осмислення до читання, а потім переписування текстів. Незважаючи на те, що навчання в цих школах мало релігійне спрямування, рівень грамотності в мусульманських країнах значно зріс. Таким чином, поширення ісламу відіграло на певному історичному етапі прогресивну роль у розвитку освіти, хоча й досягалася вона зовсім негуманними засобами: починаючи відвідувати школу з шести років, діти перебували в жорстких умовах - багатогодинні монотонні заняття, жорстокі покарання за лінощі і провини.
Середня й підвищена освіта здобувалися в медресі, поява яких пов’язується з необхідністю “тадрису” - тлумачення Корану. У створюваних при мечетях медресах до елементарних знань початкової школи додавалося поглиблене вивчення арабської мови, осмислення вчинків пророків, оволодіння основами правознавства. Така програма навчання випливала з трьох основних настанов ісламу: засвоєння науки про читання і тлумачення Корану, вчинків пророків і правознавства.
Кроком уперед у розвитку освіти можна вважати організацію в Багдаді з ініціативи халіфа аль-Мамуна (786- 833) культурних центрів - “Будинків мудрості”, в яких збиралися видатні вчені для обговорення текстів античності і дискусій з актуальних проблем сучасного їм світу. У цих центрах накопичилася багата бібліотека, яка привертала до себе увагу всіх зацікавлених у знаннях людей.
Окрім шкіл при мечетях на всій території середньовічного арабського Халіфату виникали платні школи й університети, своєрідні літературні салони, в яких обговорювалися світські й релігійні проблеми. Арабські університети, що з’явилися в цей період, стали прообразом європейських - з бібліотеками, лекційними залами, з запрошенням відомих учених для викладання.
Формування середньовічної арабської культури здійснювалося шляхом проникнення в неї елементів культури всіх народів, що ввійшли в арабський Халіфат, зокрема, численні персидські елементи стали інтегральною частиною арабської літератури, ставши основою ісламської освіти.
Завоювання арабським Халіфатом інших народів обумовлювало загальне знищення самобутніх національних культур. Звільнення у другій половині IX - на початку X ст. народів Середньої Азії, Ірану і Закавказзя від арабського панування сприяло розвитку не лише специфічних рис культури цих країн, які не були втрачені, але й до збагачування її елементами арабської цивілізації.
Як приклад реалізації ісламської концепції освіти можна навести шкільну систему Ірану, що формувалася до IX ст. і представлена двома типами шкіл: арабо-граматичною - “мактаб”, навчання в якій здійснювалося на основі Корану, і школою персидського напрямку - “куттаб”, основою якої було вивчення іранської історії.
Зміст освіти в підвищеній школі - медресі - передбачав мусульманську теологію, правознавство, арабську мову з наголосом на граматику, каліграфію і діалектику. Метою навчання тут була передусім релігійна освіта. Значна увага приділялася розвитку розумових здібностей, у першу чергу - пам’яті.
З кінця X до XI ст. Іран переживав небачений доти культурний розквіт, вплинув на розвиток культури всього середньовічного Сходу, у тому числі й на розвиток педагогічної думки. У цей період від ісламської догматики почали відділятися природничі науки - математика, географія, фармакологія, астрономія, що знайшло відображення і в змісті освіти медресів.
Після визволення в IX ст. від арабської залежності й у зв’язку з формуванням новоперсидської мови (фарсі-дарі) в Ірані з’явилася помітна кількість наукової літератури і книг світського змісту. З метою зберігання книг створювалися бібліотеки, де можна було не тільки ознайомитися з рукописами, але й отримати освіту, оскільки бібліотеки використовувались як центри навчання, або зайнятися переписуванням книг. Добре організоване домашнє навчання дітей знаті успішно доповнювало мережу освітніх закладів Ірану.