Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки

§4. Візантійський вплив на подальший розвиток освіти

У наступну епоху вплив Візантії відчула Персія, Закавказзя, арабський світ, Східна й Західна Європа. Одночасно й культура Візантії відчула вплив культур інших народів. Переплетіння різних гілок єдиної культури людства надавало неповторного колориту православній візантійській цивілізації: античне світосприймання, розвиненість педагогічної думки, тверда, могутня позиція світської освіти, християнське віровчення, яке проповідували елліністично виховані люди, підпорядкованість церкви і школи владі кесаря, престижність освіти - це далеко неповний перелік, який характеризував візантійський феномен. Для світової культури Візантія, будучи країною високої освіченості, відіграла роль мосту, який поєднав античність з середньовічною освіченістю. Після 1453 року, коли сама імперія зникла, візантійська освітня традиція, що була започаткована ще у V сторіччі, продовжувала існувати. Окрім того, що Візантія була культурним мостом у часі, через Константинополь потік духовної культури успішно поєднував Захід і Схід. Цей унікальний історичний досвід, який свідчить про можливість становлення загальнолюдських цінностей у шкільній справі, повинен бути осмислений сьогодні, що допоможе позбутися як європоцентристських, так і інших однобічних поглядів на розвиток світової культури. Візантія вже в перші століття свого існування транслювала грецьку шкільну традицію в Персію і далі на Схід. При Юстиніані, після закриття ним у 529 р. Афінської академії, язичницькі філософи і вчителі переїхали до палацу шахін-шаха Хосрова й організували там школу, де викладали “еллінську мудрість”. Цей приклад наслідували християни-несторіани. Навіть у далекому середньоазіатському Мерві існувала колонія християн з Сирії, де функціонували школи “вільних мистецтв”.

У культурну орбіту Візантії входив кавказький та причорноморський світ. На кордонах з Вірменією в Капподокії здійнювалась педагогічна і релігійна діяльність Василя Кесарійського, Григорія Назіанського, Григорія Нісського та ін. У Грузії закінчив свій шлях засланий в один з абхазьких монастирів Іоан Златоуст. В 405-406 р. просвітитель Месрон Маштоц створив вірменську письменність, що дозволило з першої половини V ст. навчати дітей Вірменії рідною мовою, цьому сприяв також переклад візантійських підручників вірменською мовою. Після VII ст. в монастирях Вірменії почали відкривати школи вищого типу, вардалетарани. У XIII ст. був заснований Гладзорський університет, де вивчали і богослов’я, світські науки.

Центром грузинської освіти була Гелатська академія, заснована біля Кутаїсі Давидом IV. Навчання в ній здійснювалось за візантійським зразком. Інтелектуальний міст з арабо-ісламським світом виник ще за життя засновника Корану пророка Мухамеда (570-632), який був знайомий з християнсько-візантійською книжною культурою. Грецький переклад Корану був відомий у Візантії вже в X ст.

У VII ст. араби завоювали багато східних і південних провінцій Візантії, де була високо розвинута педагогічна культура. За допомогою сирійської мови - одного з діалектів арамійської мови, близької до арабської, мусульмани познайомилися з греко-візантійською культурою і педагогічною думкою. Характерно, що після перемоги над імперією в 830 р. араби брали данину не золотом, а книгами. В 832 р. халіф аль-Мамун створив у Багдаді “Будинок мудрості”, який був одночасно і скрипторієм (місцем переписування книг), і вищою школою. Більшість викладачів були християнами. По візантійському мосту арабо-ісламський світ від Андалузії до Індії живився джерелами античної думки, перш за все, творами Платона й Арістотеля, трактатами Порфирія, Силенліція, Іоана Грамматика та інших.

Візантійська традиція шанобливого ставлення до світських знань як попередника богослов’я була сприйнята в арабському Халіфаті. Так, видатний арабський мислитель Аль-Фарабі (870-950) у педагогічно насичених трактатах “Про основи знань”, “Про достоїнства науки і мистецтва”, “Вказання дороги до щастя”, “Перлина мудрості”, як і візантійські педагоги, стверджував, що лише завдяки широкій, у тому числі й світській освіті людина стає добро- діяльною. Він радив учням шанобливо ставитись до вчителів, вимагав від учителів здійснення обов’язкової наукової роботи, що знову ж таки перегукувалося з візантійською школою. Через арабську співучасть візантійські підходи до шкільного навчання проникли і в Західну Європу, вплинувши на Р.Бекона, Ф.Аквінського та інших.

Одночасно з арабським вторгненням з півночі у VII ст. в межі Візантійської імперії проникають слов’янські народи Балканського півострова. Вони розселяються на її території, їх поселення сягають від Кріта до Малої Азії. У 863 р. в столиці князівства Велиграді була створена перша школа, де викладання здійснювалося слов’янською мовою. Кирило і Мефодій вперше переклали з грецької мови на слов’янську низку богословських книг і шкільних текстів. Після прийняття Болгарією християнства (865 р.) зусиллями учнів і послідовників Кирила і Мефодія - болгарськими просвітителями, Климентом Словенським і Костянтином Болгарським у країні була створена мережа слов’янських шкіл. Найбільш відомі - Охридська і Преславська. Зміст освіти і методика навчання в цих школах зводились до візантійських традицій.

З прийняттям християнства на Русі у 988 р. князь Володимир відкрив у Києві школу “вчення книжного”. Турбота Володимира та інших давньоруських князів про справу освіти, створення ними центрів освіти, найімовірніше, запозичені у Візантії, імператори якої опікували школи, що існували при палацах і в яких навчалися діти служилої знаті з метою підготовки суддів і збирачів податків. У давньоруських школах “вчення книжного” вивчались сім вільних мистецтв і використовувались античні за своєю природою методи навчання.

З візантійських мислителів у слов’янському світі найбільшою популярністю користувався Іоан Дамаскін. Преклад його праці “Джерело знань” увійшов до слов’янської мови у X ст. через болгарский переклад Іоана Екзарха. У руську культуру органічно ввійшли й педагогічні ідеї інших просвітителів - Іоана Златоуста, Василя Кесарійського, Іоана Лествичника, Максима Ісповідника, Сімеона Нового Богослова.

Західноєвропейську цивілізацію і її систему освіти неможливо уявити без візантійського впливу. В Європі класична освіта будувалась на основі знання грецької та латинської мов. Традиції навчання за античними книгами зберігались у Візантії протягом усього середньовіччя і передавались звідти на Захід через Італію, яка в V ст. була провінцією Візантії, а в XV ст. - місцем еміграції інтелектуальної еліти. З XIII-XIV ст. ця контактна зона розширилася за рахунок європейських університетських центрів, школярів і професури. Гуманістична концепція людини і розуміння завдань її виховання ставали спільними і обґрунтовувалися відношенням людини до Бога, якого розуміли як вічне особистісне начало, і до розуміння цінностей.

Антично-візантійські педагогічні ідеали в атмосфері Західної Європи набули нового звучання, значно посилилися такі мотиви, як орієнтація на світські знання, на реальні земні завдання виховання особистості як найвищої цінності на землі. Багато видатних педагогів, вихідців з вищих шкіл XV ст. (Варлаам, Никифор Гритора, Акіндін, Геміст Пліфон та інші), самі або за допомогою своїх учнів подали могутній імпульс Європейського Відродження.

Багато візантійських мислителів-педагогів в Італії та інших європейських країнах стали видатними вченими і професорами давньогрецької мови, риторики, античної філософії, видавцями греко-елліністичної спадщини в різних європейських університетах. Безпосереднє їх спілкування з західноєвропейськими гуманістами було надзвичайно вчасним і плідним. Для Західної Європи, яка знайомилася з античністю за допомогою розкопок археологів, здобутих у глибинах монастирських книгосховищ, зустріч з живими носіями античного спадку була дуже важливою. Відомо, що візантієць Метозит був учителем Петрарки, Геміст Пліфон читав лекції з філософії у Флоренції, Никифор Влеммід, знавець Платона, виявив вплив на Миколу Кузанського.

Під ударами турків-османів впав у 1453 р. Константинополь. Візантія перестала існувати як держава, але візантійсько-православна традиція виховання і навчання надовго збереглася.

Запитання і завдання

  1. Які основні етапи розвитку культури й освіти у Візантії? Які особливості характерні для кожного з них? Якими факторами були обумовлені ці особливості? 2. Який ідеал освіченої особистості у Візантії? 3. Якою була система освіти у Візантії? Охарактеризуйте дошкільну, початкову, середню і вищу школу у Візантії. 4. Охарактеризуйте педагогічні ідеї й погляди найвидатніших представників візантійської педагогічної думки Василя Кесарійського, Іоана Златоуста, Максима Ісповідника, Іоана Дамаскіна, патріарха Фотія, Сімеона Богослова, Михайла Пселла, Геміста Пліфона та інших просвітників. 5. Де і в чому виявився вплив Візантії на розвиток культури й освіти?

Література

  1. Диль ПІ. Основные проблемы византийской истории [Текст] / Диль Ш. - М., 1947. - 183 с.
  2. Диль Ш. История Византийской империи [Текст] / Диль Ш. - М., 1948. - 160 с.
  3. Игнатенко А.А. В поисках счастья: Общественно- политические воззрения арабо-исламских философов средневековья [Текст] / Игнатенко А.А. - М.: Мысль, 1989. - 225 с.
  4. Из истории Византии и византиноведения [Текст]. - JL: Изд-во Ленингр. ун-та, 1991. - 157 с.
  5. История Византии [Текст]: Т. 2. - М.: Наука, 1967. - 471 с.
  6. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в. [Текст]: учеб. пособие для пед. ун-тов / Под ред. академика РАО А.И.Пискунова. - М.: ТЦ “Сфера”, 2001. - 512 с.
  7. Каждан А.П. Византийская культура [Текст] / Каж- дан А.П. - М.: Наука, 1968. - 233 с.
  8. Каждан А.П. Книга и писатель в Византии [Текст] / Каждан А.П. - М.: Наука, 1973. - 152 с.
  9. Культура Византии. IV - первая половина VII в. [Текст]. - М.: Изд-во АН СССР, 1984. - 725 с.