Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки

§6. Виховання на периферії Римської імперії у перші століття нашої ери

У багатьох так званих варварських народів, що перебували на різних рівнях соціального розвитку, але в цілому на стадії розкладу родоплемінного устрою, зберігались власні традиції, засновані на народній культурі, форми виховання.

Кельти, відомі також, як “галли” і “гелати”, - народ Центральної і Західної Європи, були завойовані римськими легіонерами у І ст. до н. е. - І ст. н. е. Римські письмові джерела свідчать, що кельти виховували у підростаючого покоління хоробрість воїна, гостинність домогосподаря, благопристойний зовнішній вигляд, красномовство співрозмовника. Виховання кельтської молоді було зосереджене в руках жерців-друїдів, які виконували і суддівські обов’язки. Навчання ними дітей здійснювалося в усній формі.

Так, Юлій Цезар (102-44 pp. до н. е.) у шостій книзі “Нотатки про галльську війну” відзначав: “Друїди беруть діяльну участь у справах благочестя, спостерігають за правильністю суспільних жертвоприношень, розтлумачують всі питання, що стосуються релігії, і до них же поступає багато молоді для навчання наукам, і, взагалі, вони користуються у галлів великою шаною”. Ці “науки”, за описом Цезаря, викладалися такими методами, що в римських інтелектуальних колах вважалося корисним відправляти молодь для навчання у Галлію і Британію.

Кельтський фольклор, епічні твори, особливо саги про народного героя Кухуліна, започатковані у перших століттях нашої ери, у загальних рисах дають уявлення про кельтське традиційне виховання. З них видно, що хлопчики з благородних сімей виховувалися в будинку друїда або вождя, об’єднуючись у групи однолітків. Епічні сказання називають вчителя “названим батьком”.

Вихованість Кухуліна, який досяг певного юнацького віку, описується у таких словах: “Багатьма дарами володів він: перш за все, даром мудрості ... далі - даром подвигів, даром гри в різні ігри, даром лічби, даром віщування, даром проникливості”. Він отримав військово-спортивну підготовку і виробив у собі якості справжнього воїна. Наречена Кухуліна також виховувалася у колі однолітків у домі “володарки землі”. У формуванні її особистості брали участь кращі жінки роду, майстрині й знахарки. “Вона володіла ... даром краси, даром співу, даром солодкої любові, даром шитва, даром мудрості, даром чистоти”.

У V ст. н. е. у кельтів було запроваджено християнство. Однак, традиційна увага до питань навчання й виховання отримала у нових формах своє продовження. Не випадково багато британських та ірландських монахів, нащадків кельтів, стали відомими вчителями і просвітниками у ранньосередньовічній Європі.

У германців, які з II ст. до н. е. вели неперервну війну з Римом, не було спеціальних осіб, відповідальних за виховання юнаків, яке здійснювалося й общині, а з певного віку - в дружині, військовому загоні. Цезар писав про плем’я свевів і змалював типову картину общинної організації виховання: “Все життя їх проходить у полюванні й у військових заняттях: вони з дитинства привчаються до праці і до суворого життя. Чим далі молоді люди зберігають гідність, тим більше їм слави...”

Юлій Цезар писав також і про різні прийоми загартування, різні військові вправи, про привчання юнаків до всіх негараздів їх суворого способу життя, про фізичний розвиток, що високо цінувався у германців.

У германців був поширений обряд посвячення у дорослі, що складався з серії випробувань, здійснюваний старійшинами на народних зборах. Так, у творі Тацита (бл. 58- 117 pp. н. е.) “Германія” відзначено, що “в них не у звичаї, щоб хто-небудь почав носити зброю доти, поки община не визнає його гідним. Коли ... хто-небудь з старійшин, чи батько, чи родичі прикрашають юнака щитом і фрамеєю (мечем); це їх “тога”, це перше юнацьке визнання...” (У римлян посвячення 16-річного юнака в тогу було обрядом визнання повноліття). З цієї вікової межі германські юнаки повинні були довести свою дорослість, здійснивши подвиг. Як свідчить Тацит, вони не голилися доти, поки не вбивали ворога: “Тільки після крові і військової здобичі відкривали вони своє обличчя, вважаючи, що тільки тоді вони розрахувалися за своє народження і стали гідними своєї батьківщини і батьків”. Старі заслужені воїни ставали наставниками молоді, вчителями життя.

Починаючи з IV-V ст., з переселенням племен традиція військово-общинного і дружинного виховання поширювалася по всій Європі, здійснивши вплив на становлення системи рицарського виховання і навіть на монастирське виховання. Так, статут бенедиктинців, першого чернечого ордену у Західній Європі, вимагав створення у стінах монастирів не тільки шкіл і скрипторіїв, але й військових загонів. Молоді монахи виховувались одночасно і як книжні люди, і як воїни, а середньовічні рицарі стали прагнути не тільки до військових перемог, але й до ідеалу “воїна Христова”.

Таким чином, до початку середньовіччя у Європі на руїнах західної частини колишньої Римської імперії у галузі виховання, освіти й шкільної справи склалася барвиста картина. Збереглися ще вогнища згасаючої античності, переважно у римських патриціанських сім’ях і у зникаючих разом з міською цивілізацією школах. Разом з тим, у християнських монастирях римський шкільний канон - сім вільних мистецтв - став першою сходинкою освіти, яка передувала богослов’ю. У цих нових центрах освіти готували служителів церкви.

Зміцнювався масовий християнський рух, що проповідував нову мораль, яка суперечила античному ідеалу освіченої людини. Християнська практика релігійного виховання не вимагала шкільних форм навчання. Теоретично- педагогічна думка “отців церкви” значно поступалася тому, що було створено греко-римською культурою, вона розвивалася переважно в межах теології. Хлинувши в межі нового світу, стихія різноманітних племінних культур в умовах формування феодальної державності потребувала об’єднавчої сили християнства, його церковної організації, будучи байдужою до культури греко-римського світу.

Складні соціальні умови того періоду, постійні війни й побутова невлаштованість негативно вливала на організацію шкільництва. Педагогічна думка стала складовою богослов’я, а школи замикалися в стінах монастирів. Домінували індивідуальні форми навчання, викликані до життя необхідністю підготовки служителів християнського культу, служителів церкви.

Запитання і завдання

  1. Дайте порівняльну характеристику спартанської й афінської систем виховання. 2. Розкрийте зміст положення Демокріта: “Хорошими людьми становляться більше від вправ, ніж від природи”. 3. Які основні шляхи набуття мудрості за Демокрітом? 4. Розкрийте сутність сократівських бесід. 5. У чому суть сократівського вчення про мораль? б. Яка мета і які завдання виховання молоді за Сократом? 7. Які найважливіші принципи педагогічної системи Сократа? 8. Проаналізуйте філософські ідеї, покладені в основу педагогічної системи Платона. 9. Як визначаються мета і завдання в педагогічній системі Платона? 10. Якою мірою педагогічна система Платона співзвучна зі спартанською й афінською системами виховання? 11. Назвіть найважливіші твори Арістотеля. У чому сутність філософської концепції мислителя? 12. Визначте мету і завдання виховання за Арістотелем. 13. Охарактеризуйте вікову періодизацію, запропоновану Аристотелем, і особливості навчання й виховання в кожному з вікових періодів. 14. У чому сутність і які найважливіші ознаки освіти в період еллінізму? 15. Розкрийте організаційні засади освіти в період еллінізму. Чим характерна педагогічна думка еллінійської епохи? 16. Визначте основні етапи освіти й виховання в Стародавньому Римі. Розкрийте особливості навчання й виховання в кожний з цих періодів. Дайте характеристику школи граматиста і риторських шкіл. 17. Розкрийте педагогічні погляди Марка Фабія Квінтіліана. Які він висував вимоги до вчителя? 18. У чому суть ранньохристиянської традиції виховання? Розкрийте педагогічні ідеї ранньохристиянських ідеалів прихильників педагогічної думки. 19. Які особливості освіти і виховання у кельтів, германців у перші століття нашої ери?

Література

  1. 1. Античная Греция [Текст]: в 2-х т. Т. 2. - М.: Наука, 1983.
  2. 2. Античные государства Северного Причерноморья [Текст]. - М.: Изд-во АН СССР, 1984. - 448 с.
  3. 3. Аристотель. Риторика [Текст] // Античные риторики. - М.: Изд-во МГУ, 1978. - 352 с.
  4. 4. Аристотель. Этика. Политика. Поэтика [Текст] // Собр. соч.: в 4-х т. Т. 4.- М.: Мысль, 1984. - 830 с.
  5. 5. Блаватская Т.В. Греческое общество второго тысячелетия до новой эры и его культура [Текст] / Блаватская Т.В. - М.: Изд-во АН СССР, 1976. - 325 с.
  6. Быт и история в античности [Текст]. - М.: Изд-во АН СССР, 1988. - 270 с.
  7. Вардиман Е. Женщина в древнем мире [Текст] / Вардиман Е. - М.: Изд-во АН СССР, 1990. - 334 с.
  8. Винничук JI. Люди, нравы и обычаи в Древней Греции и Риме [Текст]/Винничук Л. -М.: Высшая школа, 1988. -495 с.
  9. Гомер. Илиада [Текст] / Гомер. - М.: Просвещение, - 398 с.
  10. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов [Текст] / Диоген Лаэртский - М.: Мысль, 1986. - 570 с.
  11. Жураковский Г.Е. Очерки по истории античной педагогики [Текст] / Жураковский Г.Е. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963. - 510 с.
  12. История Древнего Рима [Текст]. - М.: Высшая школа, 1981. - 335 с.
  13. История Древней Греции [Текст]. - М.: Высшая школа, 1986. - 424 с.
  14. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в. [Текст]: учеб. пособие для пед. ун-тов / под ред. академика РАО А.И.Пискунова. - М.: ТЦ “Сфера”, 2001. - 512 с.
  15. Квинтилиан. Двенадцать книг риторических наставлений [Текст] / Квинтилиан - СПб., 1834. - 483 с.
  16. Ксенофонт. Киропедия [Текст] / Ксенофонт. - М.: Наука, 1976. - 334 с.
  17. Ксенофонт. Сократические сочинения [Текст] / Ксенофонт. - М.: Наука, 1935. - 417 с.
  18. Кессиди Ф.Х. Сократ [Текст] / Кессиди Ф.Х. - М.: Мысль, 1988. - 220 с.
  19. Платон. Диалоги [Текст] / Платон - М.: Мысль, 1986. - 605 с.
  20. Платон. Избранные диалоги [Текст] / Платон - М.: Худож. лит., 1965. - 442 с.
  21. Плутарх. Сравнительные жизнеописания [Текст]: в 3-х т. - Т. 3./ Плутарх - М.: Изд-во АН СССР, 1961-1964.
  22. Плутарх. Застольные беседы [Текст] / Плутарх. - Л., 1990. - 592 с.
  23. Сенека Л.А. Нравственные письма к Луцилию [Текст] / Сенека Л.А. - М.: Наука, 1977. - 383 с.