Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§5. Виховання і школа в Стародавньому Ірані
Стародавній Іран - це країна, яку населяв один з найзагадковіших народів Землі - арійці. Індуси, німці, кельти, італійці, греки, прибалта, деякі слов’янські народності перебувають в історичному родстві з арійцями, сліди яких виявлені не тільки в Західній Європі, але й у Гімалаях, і в Монголії, і на Уралі. Племена стародавніх персів були в І ст. до н. е. близькосхідною гілкою арійців і поєднувалися вірою, що започаткована, можливо, від індійських Вед, яка стала згодом основою для багатьох самостійних вірувань. Зороастризм - це ще один із прикладів єдинобожжя. Тут поклоніння й богу Ахурамазді, що персоніфікує Добро в споконвічній боротьбі Добра й Зла, наклало відбиток і на характер виховання.
В Авесті - пророцтвах Заратуштри, на думку сучасних істориків, містяться елементи, що ввійшли пізніше в еллінську й римську культури. Багато положень Авести перегукуються й з Торою, і з Біблією, і з Кораном. У стародавньому Ірані, звідки був родом Заратуштра, виникли своєрідні уявлення про цінності людини, її душу й співвідношення з тілом.
Так, Заратуштра стверджував, що людина подібна до Бога, а душа її - це частина Божої сили. Сенс життя полягає в реалізації даної Богом сили для боротьби зі злими духами, які живуть у самій людині у вигляді смерті, безплідності, облудності, лінощів, заздрощів, і встановленні царства Добра. Це робило релігію іранців хоча й абстрактною, але й з достатньо розвиненим етичним змістом.
Сімейне виховання в стародавніх іранців, як і в інших східних народів, було досить суворим. До семирічного віку дитині дозволялося все, ніяких заборон не існувало, але після закінчення цього строку вона мала право ослухатися тільки три рази, на четвертий раз її чекала страта. Така жорстокість, очевидно, була зворотною стороною ідеї чистоти. Дитина, яка не здатна засвоїти з трьох раз вимогу коритися, вважалася неповноцінною, “нечистою”, а все нечисте було породженням царства Зла й повинне було бути “очищене”.
Важливим засобом виховання в родині в стародавніх іранців вважалося привчання дітей до виконання численних обрядів, що супроводжували все життя людей того часу. Разом з тим, батьки повинні були роз’ясняти дітям основи релігії, в яких помітне місце займали питання моральності.
Навчання хлопчиків у школах починалося з 7-річного віку. Основним джерелом початкових знань була Авеста - сукупність священних книг, написаних особливим авестійським письмом. Учні писали на глиняних черепках і на сирій глині, використовуючи техніку письма, подібну до вавилонської. Після закінчення школи вони мали можливість одержати спеціальну військову чи чиновницьку підготовку, а частина - освоїти професію жерця. Майбутній чиновник повинен був освоїти не тільки грамоту, але й навчитися бути помірним у житті, спокійним і покірним. Учням нерідко доводилося спати прямо на землі біля шкіл і не завжди одержувати їжу. Виховання майбутніх воїнів було ще більш суворим. Різноманітні тяжкі вправи повинні були сформувати дух майбутнього воїна непохитним, а тіло - витривалим і швидким.