Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки

§4. Виховання й школа в Ізраїльсько-Іудейському царстві

В історії стародавніх цивілізацій Сходу становлення релігійного принципу єдинобожжя було вирішальним фактором у розвитку культури і пов’язане з виникненням нових моральних уявлень. Багато джерел, що дійшли до нас, свідчать про труднощі при визначенні критеріїв Добра й Зла, з якими мали справу народи того часу. Численні божества, яким поклонялися люди, переважно були злими, і, отже, їхнього гніву боялися. Духи добра допомагали, але могли в будь-який момент змінити милість на гнів. Містична свідомість людей підштовхувала їх до формального жертвопринесення у вигляді відкупу. Будь-який чаклун брався вирішувати складні життєві й господарські проблеми. Заступництво язичеських богів було слабким, а їхня безмежна кількість вносила помітні розбіжності між людьми.

Вже деякі єгипетські фараони, прагнучи зміцнити свою владу, намагалися встановити єдинобожжя. Так, фараон Ехнатон був за це покараний на забуття. Аналогічні явища спостерігалися в Межиріччі й у Персії. Уперше в історії встановити єдинобожжя вдалося єврейському народу.

Стародавні євреї були вихідцями із семітських кочових племен, що оселилися в Месопотамії в часи Шумеру. Пізніше деякі з цих племен перекочували в Єгипет, де були віддані в рабство єгиптянами. Саме в цей період, як стверджує легенда, іудейський бог Яхве уклав із цим пригнобленим народом договір, і Мойсей (Моше) був вибраний тим посередником, за допомогою якого Яхве спілкувався з єврейським народом. За свої діяння Яхве зажадав виконання всіма його волі. У Старому заповіті описано й чудодійний порятунок єврейського народу з рабства, й жорстока кара, що випала на долю поневолювачів, і містичні явища, і, можливо, реальні історичні події. Містицизм і історія практично нероздільна в стародавніх джерелах. Встановити істинне походження десяти моральних заповідей, нібито вручених Мойсееві на Синайській горі самим Яхве, навряд чи хтось візьметься. Але це не важливо. Важливо те, що була окреслена межа між Добром і Злом. Нехай умовна, і така, що не співпадає з сучасними уявленнями, але чітка й зрозуміла для людей того часу. Яхве не приймав жертв від грішників. Людину, яка вбила ближнього свого, необхідно було схопити навіть біля жертви й покарати смертю. Передбачалося не лише виконання кожним іудеєм заповідей Яхве, але й звершення суду над тими, хто їх порушує, - право судити й карати.

Разом з єдинобожжям у давньоєврейській релігії з’явилась ще одна особливість. Яхве вважався владним над всіма народами і їхніми богами, але обрав для піклування тільки іудейський. Релігійне й національне в самосвідомості євреїв стали нерозривно пов’язані між собою.

Після втечі з Єгипту давньоєврейські племена дійшли до країни Ханаан (Палестина) і створили державу Ізраїль, від якої в 925 р. до н. е. відокремилося самостійне царство Іудея. В 722 р. до н. е. ассирійський цар Саргон II зруйнував Самарію - столицю Ізраїлю, полонив ізраїльский народ і повів в Ассирію значну його частину. У підсумку Ізраїль припинив своє існування. В 586 р. до н. е. Навуходоносор II захопив останній оплот іудеїв - Єрусалим і відвів полонених у Вавилонію.

За переказами, саме в цей період відбулося переосмислення іудеями своєї долі. У них виникла ідея необхідності вимолювати прощення й волю у всесильного Яхве. Численні пророки в цей період стали немовби вчителями свого народу. В 538 р. до н. е. іранський цар Кір II відпустив єврейський народ на волю.

Надзвичайно складні історичні перипетії, а також містицизм свідомості стародавніх євреїв відобразилися на їх ставленні до виховання, яке можна охарактеризувати як релігійно-національне явище, в якому обидва компоненти були єдиним цілим. Продовження роду набуло для цього народу особливого духовного змісту, і школа стала шануватися нарівні із храмом. Якщо поселення було мало й не було можливості побудувати школу, то діти навчалися в синагозі, молитовні. Учитель, найчастіше проповідник, грошей за свою працю не одержував, бо вважалося, що слова Біблії, особливо Тори (П’ятикнижжя), дані народу Богом безкоштовно, а, отже, й передаватися дітям теж повинні безкоштовно. Повага до вчителя виховувалася в родині задовго до вступу дітей до школи. Стародавня мудрість стверджувала: “Якщо ти побачив, що батько твій і вчитель твій спіткнулися одночасно, то першому руку подай учителеві своєму”, хоча батько в родині й шанувався як абсолютний пан.

Виховання в родинах іудеїв хоча й мало деспотичний характер, але передбачало й повчальні бесіди з дітьми, що пропонувалося Торою.

Шкільне виховання й навчання було переважно триступеневим. Іудеї створили власну систему писемності і на першому щаблі навчання діти повинні були опанувати початками читання й письма, а також рахунку, що збереглося в своїй основі до наших днів. У початковій школі вчитель і учні сиділи на підлозі, демонструючи свою рівність перед Богом, коли ж старші діти одержували можливість включатися в дискусію, учитель сідав на певне підвищення.

Тора й Талмуд - збірка релігійно-етичних і правових догм іудаїзму, а також тлумачення Тори - слугували головними предметами шкільного вивчення. Тору заучували майже напам’ять, розвиваючи пам’ять, що вважалася в стародавніх іудеїв найважливішою властивістю розуму. У процесі цих занять дітей навчали міркувати й викладати прочитане й заучене. Третій етап навчання був пов’язаний з підготовкою до майбутньої професійної діяльності. Оскільки професія найчастіше передавалася у спадщину, батько виконував і роль учителя.

Дівчаток також знайомили із Торою й письмом, але в меншому обсязі. Знання ці були необхідні для дотримання строгих і складних традицій при веденні домашнього господарства. Ідеалом жінки вважалися мати й зразкова дружина. Практичні знання, які забезпечувала давньоєврейська освіта, були досить убогими. Іудеї не будували пірамід і складних зрошувальних систем, не займалися мореплаванням і вели замкнутий спосіб життя, лише певного мірою контролюючи прокладені через їхню країну караванні шляхи між Іраном і Єгиптом. Легкість, з якої Іудея скорилася римлянам, свідчить про те, що вони практично не займались військовою справою. Очевидно, причини цих явищ криються в релігії. Народ, обраний Богом, не повинен змішуватися з іншими народами. Це положення вважалося найважливішою цінністю в давньоєврейському вихованні. Чистота душі, чистота крові, чистота їжі й чистота тіла вважалися шляхами до спасіння, а досягнення цих ідеалів було суттю всього давньоєврейського виховання, на що була зорієнтована й діяльність школи.

Перехід до єдинобожжя був важливим кроком до аналізу категорій Добра й Зла, на чому формувалися ідеали, що слугували основою поглядів на виховання. Звичайно, дохристиянська мораль здається сьогодні дивною сучасному європейцеві. Принципи на зразок “око за око” вважаються сьогодні аморальними, але в них уже виявилися зародки моралі, що відрізнялися від первісних табу. А, отже, в іудейських вихователів уже з’явився предмет для обговорення з дітьми, що було першим, хоча й невеликим, кроком до усвідомлення норм і принципів справедливості через виховання.

Після завоювання Іудеї Римом у І ст. до н. е. єврейський народ розселився практично по всьому світу, але елементи стародавньої віри й традицій виховання донині продовжують зберігатися, і навколо них ведуться багатовікові дискусії.