Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§3. Школа і виховання в Стародавньому Єгипті
У Стародавньому Єгипті помітну роль відігравало сімейне виховання. Стосунки між жінкою й чоловіком у родині будувалися на досить гуманній основі, про що свідчить те, що хлопчикам і дівчаткам приділялася рівна увага. Судячи з давньоєгипетських папірусів, єгиптяни багато уваги приділяли турботі про дітей, тому що, за їхніми віруваннями, саме діти могли дати батькам нове життя після здійснення похоронного обряду. Все це відображалося на характері виховання й навчання у школах того часу. Діти повинні були засвоїти думку про те, що праведне життя на землі визначає щасливе існування в потойбічному світі.
За переконаннями стародавніх єгиптян, боги, оцінюючи душу померлого, за основу беруть “жаат” - кодекс поведінки: якщо життя померлого й “маат” урівноважувалися, то покійний міг розпочати нове життя в потойбічному царстві. У дусі підготовки до потойбічного життя складалися й повчання для дітей, які повинні були сприяти формуванню моральності кожного єгиптянина. В їхніх повчаннях утверджувалася й сама ідея про необхідність виховання й навчання: “Кого не навчав батько, той є неук, уподібнений до кам’яного ідола”.
Методи й прийоми шкільного виховання й навчання, що використовувалися в Стародавньому Єгипті, відповідали прийнятим тоді ідеалам людини. Дитині необхідно було, перш за все, навчитися слухати й слухатися. Актуальним був афоризм: “Слухняність - це найкраща якість людини”. Учитель звертався до учнів переважно з такими словами: “Будь уважний і слухай мене, нічого не забудь з того, що я тобі говорю”. Найефективнішим засобом досягнення покірності були фізичні покарання, які вважалися природними й необхідними. Гаслом школи можна вважати вислів, записаний в одному зі стародавніх папірусів: “Дитина має вухо на своїй спині, необхідно бити її, щоб вона почула”.
Абсолютний і беззастережний авторитет батька й наставника був освячений у Стародавньому Єгипті багатовіковими традиціями. Тісно пов’язаний з цим і звичай передавати професію в спадщину - від батька до сина. В одному з папірусів, наприклад, перераховані покоління зодчих, що належали одній єгипетській родині. При всьому консерватизмі давньоєгипетської цивілізації, як, втім, і інших, у її надрах можна виявити процеси, що свідчать про перегляд ідеалів особистості, а з ними і завдань виховання. З тексту одного зі стародавніх папірусів, що датується 1-м тисячоліттям до н. е., можна виявити, що вже тоді визначилися різні точки зору щодо того, яку людину необхідно виховувати. Невідомий автор сперечався з тими, хто відходив від традиційної прихильності сімейного й шкільного виховання ідеалу покірності: “Людина, що живе у вірі, уподібнена до рослини, яка перебуває в теплиці”. Ця думка докладно не розкрита, але головне призначення всіх форм шкільного й сімейного виховання передбачало вироблення у дітей і підлітків моральних якостей, що намагалися здійснювати переважно шляхом заучування різноманітних моральних настанов, як, наприклад: “Краще зважати на людинолюбство, ніж на золото у своїй скрині; краще їсти сухий хліб і радіти серцем, ніж бути багатим і пізнати смуток”. Природно, що розуміння подібних сентенцій у школі було досить утруднене, оскільки вони були записані ієрогліфами архаїчною мовою, далекою від живої розмовної мови.
Загалом, до III тисячоліття до н. е. у Єгипті сформувався певний інститут “сімейної школи”: чиновник, воїн або жрець готував свого сина до професії, якій той повинен був присвятити себе в майбутньому. Пізніше в таких родинах стали з’являтися невеликі групи учнів з інших родин.
Своєрідні державні школи в Стародавньому Єгипті існували при палацах царів і вельмож, згодом - при храмах, а в Новому царстві - при великих державних установах. Мета виховання і школи тієї доби - формування людини, яка коротко й чітко висловлює свої думки, уміє терпіти негаразди й переносити виклик долі.
Навчали в школах дітей з 5 років. Спочатку майбутній писар повинен був навчитися красиво й правильно писати й читати ієрогліфи; потім - оформляти ділові папери. В окремих школах, крім того, навчали математиці, географії, астрономії, медицині, мовам інших народів. Щоб навчитися читати, учневі необхідно було запам’ятати понад 700 ієрогліфів, уміти користуватися швидкими, спрощеними й класичним способами написання ієрогліфів, що вимагало особливих зусиль. Ось що говорив один жрець своєму учневі у цьому зв’язку: “Люби письмо й ненавидь танці. Цілий день пиши твоїми пальцями й читай уночі”. На основі таких занять учень повинен був опанувати двома стилями листа: діловим - для світських потреб, а також статутним, на якому писали релігійні тексти.
В епоху Стародавнього царства (3 тис. років до н. е., тоді виникла й писемність) ще писали на глиняних черепках, шкірі й кістках тварин. Але вже й у цю епоху як матеріал для письма стали використати папірус - папір, виготовлений з болотної рослини тієї ж назви. Надалі папірус став основним матеріалом для письма. У переписувачів і їхніх учнів був своєрідний письмовий прилад: чашка з водою, дерев’яна дощечка з поглибленнями для чорної фарби із сажі й червоної фарби з охри, а також очеретяна паличка для письма. Майже весь текст писали чорною фарбою. Червоною фарбою користувалися для виділення окремих фраз і позначення пунктуації. Сувої папірусу можна було використати багаторазово шляхом змивання раніше написаного. Варто відзначити, що на шкільних роботах відзначали час виконання даного уроку. Учні переписували тексти, які містили різноманітні знання. Проте, здебільшого вони були проникнуті бюрократичною мораллю: “гни спину перед твоїм начальником”, “не сиди, якщо стоїть той, хто старший за тебе, або вищий за посадовим званням”, всіляко вихвалявся стан писаря і перераховувалися переваги перед ремісниками й землеробами. Крім того, переписували релігійні тексти, гімни та ін. Для вправ зі стилістики учні копіювали письмо різного змісту. Норма переписування складала 3 сторінки на день. На первісній стадії навчали, насамперед, техніці зображення ієрогліфів, не приділяючи уваги їхньому значенню. Пізніше школярів навчали красномовству, що вважалося найважливішою якістю писарів: “Мова сильніша, ніж зброя”; “Вуста людини рятують її, але її мова може й погубити її”, - відзначалося в давньоєгипетських папірусах.
У деяких давньоєгипетських школах учням повідомлялися й початкові математичні знання, які могли знадобитися при будівництві каналів, храмів, пірамід, підрахунку врожаю, астрономічних обчислень, що використалися при прогнозуванні розливів Нілу й тощо. Учні знали дві перші арифметичні дії (множення і ділення здійснювали шляхом додавання і віднімання), обчислювали площі й об’єми різних геометричних фігур; вміли обчислювати площу круга і знали число П, яке в них дорівнювало 3,16. Дроби вживали тільки з одиницею в чисельнику (крім 2/3 і 3/4), вміли розв’язувати рівняння з одним невідомим, невідоме називали словом “куча”.
Разом із цим навчали й елементам географії в поєднанні з геометрією: учень повинен був уміти, наприклад, накреслити план місцевості. Поступово в школах Стародавнього Єгипту стала здійснюватися спеціалізація навчання. В епоху Нового царства (V ст. до н. е.) у Єгипті з’явилися школи, де готовили лікарів. На той час були накопичені знання й створені навчальні посібники з діагностики й лікування багатьох хвороб. У документах тієї епохи дається опис майже півсотні різних хвороб.
У школах Стародавнього Єгипту діти навчалися з раннього ранку й до пізнього вечора. Спроби порушення шкільного режиму нещадно каралися. Щоб досягти успіхів у навчанні, школярі повинні були пожертвувати всіма дитячими і юнацькими радощами. В одному з листів XIX династії відзначені настанови вчителя недбайливому учневі: “Пиши ретельно, не лінуйся, бо будеш жорстоко побитий... Твоя рука повинна безперестану опиратися на науки, жодного дня відпочинку не давай собі, бо інакше тебе будуть бити. У парубка є спина; він відчуває, коли його б’ють. Уважно слухай, що тобі говорять, і ти матимеш із цього користь. Кіз навчають танцювати, коней приборкують, голубів змушують стаюватись, яструбів літати. Тебе не повинна обтяжувати напруга духу, книги не повинні набридати тобі, ти отримаєш із них користь”. Посада переписувача вважалася досить престижною. Батьки не дуже знатних родин вважали за честь, коли їхніх синів зараховували до школи переписувачів. Діти одержували від батьків настанови, зміст яких зводився до того, що навчання в такій школі дасть можливість розбагатіти й зайняти високе становище в суспільстві, наблизитися до родової знаті.
Діти вищої єгипетської знаті навчались у військових школах, звідти виходили військові начальники. Найбільш привілейованою була школа для колісничих, куди навіть дітей з багатих сімей віддавали по протекції. Взагалі школа мала яскраво виражений становий характер: збереглося висловлювання одного з придворних: “зробив я за наказом фараона і заснував я школи з усіма їх учнями з синів людей (тобто знатних), але не з синів бідняків”.