Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§2. Школа і виховання в Межиріччі (Месопотамії)
Найдавнішим населенням Межиріччя (Месопотамії) було плем’я шумерів. За 4 тисячі років до нової ери в межиріччі Тигра і Євфрата виникли міста-держави - Шумер і Аккад, які існували до початку нової ери, а також стародавні держави, такі як Вавилон і Ассирія. Всі вони мали достатньо розвинену культуру. У них набули розвитку астрономія, математика, сільське господарство, була створена своєрідна писемність (клинопис), виникли різноманітні мистецтва.
У містах Месопотамії існувала практика насадження дерев, будівництва каналів і мостів через них, а також палаців для знаті. Перші школи в містах Месопотамії виникли ще в III тисячолітті до н.е. у зв’язку з потребами тогочасного господарства, культури в грамотних людях - писарях, які мали високий соціальний статус. Перші навчальні заклади, в яких готували писарів, називали Будинками табличок (шумерська назва - едубби), що походить від назви табличок на глині, на яких здійснювалося клинописання. Писання здійснювалося дерев’яним різцем на сирій глиняній плитці, яка потім обпалювалася і набувала міцності. На початку І тисячоліття до н. е. писарі стали користуватися дерев’яними табличками, покритими тонким шаром воску, на якому викарбовувалися клинописні знаки. У клинописі кілька сот знаків трьох видів: ідеограми (означають цілі слова), фонетичні (склади), детермінативи (назви слів).
Перші подібні школи з’явилися при сім’ях писарів, а з утворенням Аккадської, а потім Вавилонської держави були організовані школи при храмах і палацах - “будинки табличок". Існували школи для жреців і суддів, у яких крім загальних предметів вивчали право, астрономію, астрологію, гадання на печінці тварин (використовувалися “наочні посібники”, наприклад, модель печінки овечки). У цей період шумерська мова починає витіснятися аккадською. Цей процес завершився у Вавилонському царстві у IX-VI ст. до н.е.
Поступово едубби набували автономії. Ці школи мали переважно одного учителя, який здійснював управління школою та виготовлення нових табличок-зразків, які учні вивчали, переписуючи їх у таблички-вправи. У крупних “будинках табличок” були окремі вчителі письма, рахунку, малювання, а також спеціальний управитель, який стежив за порядком і навчальним процесом у школі. Навчання в школі було платним. Для привернення додаткової уваги з боку вчителя до своєї дитини її батьки дарували йому подарунки.
У перший період свого існування школи вирішували переважно утилітарні завдання - підготовка необхідних для господарського життя писарів. Пізніше едубби поступово перетворювалися в центри культури і просвіти. Вони мали крупні книгосховища, як, наприклад, Ніппурська бібліотека у II тисячолітті до н. е. і Ніневійська бібліотека у І тисячолітті до н. е.
Становлення школи як освітнього закладу здійснювалося на засадах традицій патріархально-сімейного виховання і ремісничого учнівства. Вплив сімейно-общинного укладу життя на школу зберігався впродовж всієї історії держав Межиріччя. Провідна роль у вихованні належала сім’ї. У “Кодексі Хаммурапі” (вавилонського царя, 1750 р. до н. е.) відзначено, що батько повинен відповідати за підготовку сина до життя і навчання його своєму ремеслу. Найважливішим методом виховання в сім’ї і школі вважався приклад старших. В одній з глиняних табличок, в якій міститься звернення батька до сина, батько закликав його наслідувати позитивний приклад батьків, родичів, друзів і мудрих керівників.
Очолював школу - “батько школи”, учителі називалися “великими братами”, учні - “синами школи”, які поділялися на старших і молодших “дітей едубби”. Навчання в едуббі передбачало, перш за все, підготовку до ремесла писаря. Учні повинні були здобути техніку виготовлення глиняних табличок, засвоїти систему клинопису. За роки навчання учень повинен був виготовити повний комплект табличок з визначеними текстами. Впродовж всієї історії “будинків табличок” універсальними прийомами навчання в них було заучування й переписування. Зміст уроку передбачав запам’ятовування “табличок-моделей” і їх копіювання в “таблички-вправи”. Пізніше почали використовувати вправи на зразок диктанту.
У школах вивчали дві мови: шумерську й аккадську. Пізніше, у першій третині II тис. до н.е. шумерська мова перестала бути засобом спілкування і залишалася лише в релігійних обрядових текстах. Аккадська мова стає панівною; шумерська клинопис була пристосована до аккадської мови.
Навчання в “будинках табличок” було складним і трудомістким. На першому етапі навчали читати, писати, лічити. Були складені таблиці з групами слів: списки назв - дерев і кущів; тварин, комах, птахів; країн і міст; каміння і мінералів. Учні запам’ятовували схематику накреслення слів, потім записували їх. У процесі оволодіння грамотою необхідно було запам’ятати багато клинописних знаків. Друга частина програми містила вправи літературного характеру - учні переписували і заучували поетичні й релігійні тексти, міфи, казки, легенди, гімни царям і богам, прислів’я й повчання морально-етичного характеру, набували певного запасу практичних знань і умінь, необхідних при складанні ділових документів. Багато уваги приділялося вивченню математики.
Найважливішими методами навчання в едуббах було багаторазове повторення, запам’ятовування слів, текстів, задач та способів їх розв’язування. Очевидно, використовувалися й такі методи, як діалоги-дискусії, до того ж не лише з учителем чи учнем, але й уявним предметом. Учні групувалися парами й під керівництвом учителя доводили або спростовували ті чи ті положення. За запізнення, невивчений урок, негарну каліграфію, розмови на уроці карали ударами батога. Навчання тривало довго - від раннього дитинства до юності, утримання учнів коштувало дорого, тому в школах навчалися тільки діти знатних чиновників і багатих рабовласників.
Про соціально-педагогічне спрямування діяльності тогочасної школи в Межиріччі засвідчують записи на таблицях, знайдених на руїнах столиці Ассирії - Ніневії: “Справжній писар не той, хто думає про хліб насущний, а хто зосереджений на своїй праці”; Наполегливість допомагає учневі “вийти на шлях багатства й благополуччя” та ін. Ассирійський цар Ашшурбаніпал (669 - бл. 633 pp. до н.е.) навчався в придворній школі для жреців і відомий не лише своїми численними війнами, але й заснуванням бібліотеки в Ніневії, де були зібрані десятки тисяч “глиняних книг” історичного, релігійного, магічного і наукового змісту. Десятки тисяч клинописних табличок з бібліотеки Атшатур- баніпала були знайдені археологами, і нині ці “глиняні книги” зберігаються майже у всіх великих музеях світу. Знайдені матеріали дозволяють скласти уявлення про рівень розвитку науки. У математиці використовувалася шестидесяткова система числення (у вимірі часу вона збереглася й до нині), була відома теорема, яка дістала назву Піфагорової, інші теореми, основи алгебри; вміли обчислювати відсотки. Значного розвитку досягли астрономія і медицина, які, однак, значною мірою були пов’язані з магією та астрологією.
Випускник едуббу повинен був володіти письмом, чотирма арифметичними діями, уміти обчислювати площу земельної ділянки, розділити майно, співати і грати на музичному інструменті, орієнтуватися в законах, знати ритуали здійснення культових обрядів, бути обізнаним у назвах і характеристиках тканин, металів, рослин тощо, розуміти професійну мову жреців, ремісників, пастухів.
Школи, що виникли в Шумері й Аккаді у вигляді “будинків табличок”, з плином часу зазнавали помітної еволюції. Поступово вони перетворювалися у своєрідні центри просвіти. Разом з тим виникла особлива література, призначена для обслуговування школи. Перші, умовно кажучи, методичні посібники - словники й хрестоматії - з’явилися в Шумері за 3 тисячоліття до н. е. У них містяться повчання, настанови, оформлені у вигляді клинописних таблиць.
У період розквіту стародавньої Вавилонської держави (перша половина II тисячоліття) провідну роль в освіті відігравали едубби при храмах і палацах, які містилися переважно в культових приміщеннях - зіккуратах, в яких були бібліотеки і приміщення для занять. Такі комплекси називалися “Будинками знань". Освіта стає доступнішою не лише для знаті й духовенства, а й для купців, ремісників, інших верств населення.
В Ассирійсько-Нововавилонський період (І тисячоліття до н. е.) особливого поширення набули едубби. З розвитком господарства, культури, помітною диференціацією праці в Стародавній Месопотамії здійснювалася спеціалізація грамотних людей, що відобразилося й на характері навчання в школах. До змісту освіти стали долучатися заняття, умовно кажучи, з філософії, літератури, історії, геометрії, географії, права. Особлива увага приділялася вивченню математики. Освічені люди були обізнані з логарифмами, добування квадратного й кубічного коренів. Помітного розвитку набула медицина. У посібниках містилися відомості про діагнози і способи лікування багатьох хвороб. В Ассирійсько-Нововавилонський період з’являються вже спеціальні школи для дівчаток зі знатних сімей, в яких навчали письму, читанню, лічбі, релігії, історії, танцям і музиці.