Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§1. Зародження організованих форм виховання в умовах формування і розвитку стародавніх цивілізацій
Під країнами Стародавнього Сходу розуміють стародавні рабовласницькі держави, що існували на території Південно-Східної Африки, Середньої, Східної і Південної Азії (III тис. - середина І тис. до нової ери). Найбільші рабовласницькі деспотії Стародавнього Сходу сформувалися в басейнах великих річок, де природа створила сприятливі умови для землеробства: Єгипет - на басейнах Нілу; Вавилонія й Ассирія - в долинах Тигру і Євфрату; Індія - в басейнах Інда і Гангу; Китай - на ріках Янцзи і Хуанхе. Створена першими рабовласницькими державами цивілізація виявила в подальшому величезний вплив на весь культурний розвиток людства. У всіх цих державах існувала своєрідна система письма і в спеціальних школах готували майбутніх чиновників-писарів, а також жреців.
У стародавніх державах, що замінили союзи племен, виховання й навчання дітей здійснювалося переважно в родинах. Про важливу роль родини у вихованні дітей відзначалося в таких документах стародавніх держав Близького і Далекого Сходу, як Закони царя Вавилонії Хаммурапі (1792-1750 pp. до н. е.), книга Притч іудейського царя Соломона (965-928 pp. до н. е.), індійська Бхагавадгита (середина І тисячоліття до н. е.) та ін. Поступово разом з формуванням державних структур з метою підготовки державних службовців - чиновників, жреців, полководців почала формуватися й особлива соціальна інституція - школа.
Школа і виховання в умовах стародавніх цивілізацій Близького і Далекого Сходу розвивались під впливом різноманітних економічних, соціальних, культурних, етнічних, географічних та інших факторів. Хоча хронологічно ці цивілізації не співпадали, однак їм були властиві подібні риси, у тому числі й у сфері навчання й виховання.
У всіх народів тієї епохи здійснювалися глибинні зміни в практиці виховання підростаючих поколінь, удосконалювались подібні за своєю сутністю способи передачі здобутого досвіду від старших поколінь до молодших. Фактично завершився дописемний період історії, коли мова і піктографічне письмо як найважливіші способи передачі інформації (орієнтовно з III тисячоліття до н. е.) стали поступово доповнюватися писемністю - клинописною та ієрогліфічною. Виникнення і розвиток писемності стало найважливішим фактором розвитку школи. При переході від піктографічного письма до використання логограм, що передають не лише загальний зміст мови, але й розчленування її на окремі слова (стародавньо єгипетські й китайські ієрогліфи, шумерська клинопис), письмо поступово перетворювалося в складну техніку, яка вимагала спеціального навчання. Подальший розвиток письма був пов’язаний з появою його нових форм - спочатку складового (в Стародавній Ассирії), а потім фонетичного (в Стародавній Фінікії), що обумовило спрощення навчання грамоти.
Відокремлення розумової праці від фізичної поступово сприяло виникненню особливої професії - учителя. Школа і виховання в країнах Стародавнього Сходу відображали в своєму розвитку еволюцію культурних, моральних, ідеологічних цінностей. Людська особистість готувалась до виконання традиційних соціальних обов’язків і заміщенню визначеного наперед місця в суспільстві.
Виникнення шкіл стало відповіддю на певні економічні, культурні, політичні потреби життя. З соціальними змінами ці потреби також змінювалися, а з ними змінювалися зміст, методи навчання й виховання.
Головним місцем навчання й виховання в стародавніх державах Сходу були родина, храми й держава. Родина, однак, не була в змозі дати дітям навіть мінімальну освітню підготовку - навчити писати, читати, лічити. Це стало головним завданням школи. Школи мали певну самостійність і виявляли певний вплив на еволюцію суспільства.