Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§2. Походження виховання, його становлення як усвідомленого цілеспрямованого процесу
Найважливішим джерелом вивчення походження людини, найдавніших етапів її історії слугують матеріали археологічних розкопок. Відтворення історично-культурних процесів, що відбувалися на ранніх етапах історії людства, ґрунтується насамперед на використанні даних етнографії, яка збирає й описує предмети та явища матеріальної і духовної культури різних народів. Особливе значення в даному випадку мають праці вчених і мандрівників XVIII-XIX - початку XX ст., які описали життя і побут аборигенних народів Австралії, островів Полінезії, Далекого Сходу, внутрішніх районів Сибіру, індіанських племен Південної і Північної Америки та інші, які перебували на первісній стадії розвитку. Навіть в умовах сучасної постіндустріальної епохи збереглися оазиси, до яких не дійшла цивілізація. Етнографічні паралелі дозволяють за принципом аналогії реконструювати деякі важливі історично-культурні явища первісної епохи.
У глибинах народної пам’яті зафіксовані вікові звичаї і традиції, у тому числі й педагогічні, у формі різноманітних зразків усної народної творчості: пісень, казок, легенд, билин, прислів’їв і тощо. Ці форми пам’яті народу своїми джерелами мають стародавні пласти культури, в яких сконцентрована і споконвічна мудрість народного виховання. Педагогічна думка і виховні традиції кожного народу відображають багатогранну історію його духовно-морального життя, є важливим підґрунтям у справі відтворення загальної картини виховання в найдавніші періоди історії людства.
При розгляді питання про походження виховання в радянській історико-педагогічній літературі тривалий час була традиційна критика таких концепцій походження виховання, як еволюційно-біологічна (Ш.Летурно, Дж.Сімпсон, А.Еспінас), яка історію виховання і самого суспільства розглядала з точки зору еволюції людського роду, зводила виховну діяльність людей первісного суспільства до інстинктивної турботи про своїх нащадків, яка спостерігається у вищих тварин; або психологічна (П.Монро), що пояснює походження виховання наявністю у дітей інстинктивно-несвідомого прагнення наслідувати дорослих.
Не заперечуючи певної послідовності між формами організації розумової діяльності деяких вищих тварин і людини, навряд чи можна погодитися з тими дослідниками, які вважають, нібито відмінність між людиною і твариною може бути зведена до кількісних характеристик. Вони міркують приблизно так: якщо людина виготовляє і використовує знаряддя праці, то у деяких тварин також спостерігаються зачатки навичок виготовлення їх; люди будують житло, греблі - і бобри створюють подібні споруди і т.д. У таких міркуваннях нехтується відмінність людини від тваринного світу, не береться до уваги, що кількісні зміни в даному випадку перейшли в якісні, обумовивши розрив поступовості, стрибок від тварини до людини і принципова відмінність проявів їх діяльності. Критика таких підходів має свої підстави, оскільки в них не розкривається соціально-історична обумовленість походження виховання. Саме виховання як поняття в одному випадку занадто біологізується, в іншому - його походження пояснюється причинами переважно психологічного характеру. Проте не слід повністю ігнорувати згадані концепції. Вміщені в них спостереження і висновки доцільно враховувати при осмисленні пройденого людиною природно-історичного шляху: від царства тварин - до світу людського суспільства.
Близько 3 млн. років тому з тваринного світу - загону приматів - відокремилась гілка гомінідів. Вона була початковою формою еволюції предків людини - австралопітека та прадавніх людей - архантропів і палеоантропів.
Розмірковуючи про процес формування людини і подолання на цьому шляху твариноподібних форм життя,
І.П.Павлов відзначав, що при цьому мав місце і процес розвитку виховання, який, як і всі інші форми існування людини, лише поступово пробивався крізь твариноподібні форми в умовах формування соціуму. Крок за кроком протягом мільйонів років відбувалися перетворення властивої інстинктивної турботи батьків про нащадків і властивого нащадкам інстинкту наслідування механізму передачі соціальної спадщини культури, попередніх поколінь.
На цьому величезному хронологічному інтервалі можуть бути позначені лише основні етапи - своєрідні опорні пункти на шляхах антропогенезу: від 1,5 млн. до 300-200 тис. років тому в праобщинах архантропів і від 300- 200 тис. до 45-35 тис. років тому в праобщинах пелеоан- тропів - збирачів і мисливців - починається поступовий перехід від первісних твариноподібних форм діяльності до справжньої людської праці.
Ця динаміка простежується на етапі палеолітного розвитку людини. У межах Євразійського регіону первісні люди з’явилися в ранньому палеоліті: близько 700 тис. років тому цей регіон охоплював Крим, Кавказ, Середню Азію; 500-300 тис. років тому він охоплював також Придністров’я і Сибір. Перші основи власне трудової діяльності людини виявляються в пізнішому палеоліті. Тогочасні обробки каменю відрізняються вже стабільністю форми і функціонального призначення знарядь, що свідчить про вдосконалення рухового апарату і суттєві зміни, які відбувалися у свідомості прадавньої людини. Очевидно тоді ж виникає і примітивна виразна мова. Варто звернути увагу на взаємодію біоморфологічного розвитку людини з її знаряддєвою діяльністю: праця приводила в рух всі природні сили людини.
В общинах палеоантропів удосконалювались способи виготовлення знарядь праці і полювання, інші види колективно-групової діяльності. Загальна еволюція господарської діяльності сприяла збільшенню й урізноманітненню харчового раціону, поліпшенню загальних умов життя. Поряд з тимчасовими таборами почали з’являтися постійні стоянки. Створювалися більш сприятливі умови для збільшення чисельності дітей, продовження періоду дитинства, збереження бажання нездатних брати участь у виробництві людей похилого віку.
Все це в історичній перспективі сприяло виникненню умов, необхідних для зародження власне виховання. Разом з тим, розширення емпіричного досвіду діяльності з допомогою знарядь праці викликало потребу в його збереженні й продовженні. У результаті цих двох взаємопов’язаних явищ дітей почали залучати до трудової діяльності разом з дорослими. У цій спільній праці, яка виявлялася у підтримуванні вогнища, приготуванні їжі, збиранні їстівних плодів і коренів, участі у риболовлі тощо, що було доступно дітям і літнім людям і що об’єднувало їх у відокремлені групи і здійснювався розвиток дітей та підлітків.
Раннє залучення дітей до господарської праці було обумовлене бідністю і монотонністю життєвого циклу в первісну епоху, низьким рівнем розвитку засобів виробництва. Не можна не відзначити, що в умовах зростання народжуваності в турботі старших про підростаюче покоління відбувались якісні зміни: виховання дітей стає колективною справою, а передавачами підростаючому поколінню накопичених у суспільстві традицій і досвіду стають представники старшого покоління.
Однак, у цей час ще були відсутні спеціальні прийоми та організаційні форми виховання, а виховання не відокремлювалося від спільної праці. Тому в даному випадку можна говорити лише про тенденції, які свідчать про зародження найпримітивніших форм виховання: повністю був відсутній спеціально організований процес навчання і виховання; виховний вплив здійснювався як безпосередній і переважно спонтанний вплив на дитину навколишнього середовища. Проте ця спільна праця дітей і дорослих набувала з боку старших повчально-спрямувального характеру у відповідності з поступово усвідомлюваними ними завданнями і кінцевим результатом. З другого боку, дитяче наслідування поведінки дорослих у побуті, спільній праці, в іграх якісно відрізнялося від тваринних форм: тут спостерігається вже
усвідомлена цілеспрямована діяльність, яка передбачає вольові зусилля і певну систему соціальних зв’язків. Варто відзначити, що виховні відносини з моменту їх виникнення ґрунтувалися на активності та самостійності підростаючого покоління.
Так розпочався процес зародження власне людських форм виховання з метою передачі не тільки досвіду господарської діяльності, а й відтворення необхідного типу особистості, який відповідав існуючому досвіду господарювання. Навчально-спрямувальний образ дій об’єктивно вимагав і певного способу його організації. У цьому процесі формування виховання зароджувалися власне педагогічні акти: кожне покоління навчалося у попереднього і з цією метою формувалася суспільна традиція передачі і наслідування набутих навичок.
Зі встановленням загальної господарської діяльності і певних соціальних зв’язків відбувалося якісне перетворення одержаного в спадщину від тваринного світу інстинктивного механізму турботи батьків про нащадків і притаманного нащадкам інстинкту наслідування в соціальний механізм людського досвіду.
Загалом, можна зробити висновок, що разом зі свідомою цілеспрямованою трудовою діяльністю людей зароджується й виховання як один з її видів.