Проблема крос-культурної (міжкультурної) комунікації є особливо гострою, коли сходяться люди з істотними розбіжностями у поглядах на світ, звичаях, моралі, бізнес-етикеті, ставленні до жінок тощо. Такі ситуації виникають між представниками, наприклад, європейської, американської і арабської культур.

Крос-культурна (англ. cross - перетинати, переходити) комунікація - вербальна і невербальна взаємодія представників різних моральних систем, світоглядів, релігій тощо.

Теоретичною основою розуміння культури ділового спілкування у міжнародному бізнесі є методологічний доробок сучасного американського вченого у галузі теорії менеджменту Річарда Гестеланда, який свого часу співпрацював як менеджер з бізнесменами Німеччини, Австрії, Італії, Бразилії, Індії, Сингапуру. У крос-культурному аналізі бізнес-культур країн Західної Європи, Сполучених Штатів Америки, Японії, Таїланду та ін. Р. Гестеланд уникає оцінного контексту, застосовує новітній культурологічний підхід, який ґрунтується на антитезі між ієрархічно-формальними та егалітарно-неформальними, стриманими і експресивними, поліхрон-ними і монохронними, контактними і дистантними культурами, які обумовлюють відповідні види бізнес-культур.

У міжособистісних стосунках ієрархічно-формальних культур домінують принципи субординації, статусу; в егалітарно-неформальних - принцип професіоналізму особистості. Тому, наприклад, неформальна поведінка представника егалітарної культури може образити посадовця - представника ієрархічної культури, а зосередженість представника формальної культури на важливості своєї персони ображатиме, навіть дратуватиме представника неформальної культури.

Неабияке значення у ділових стосунках має ставлення до фактора часу. Залежно від цього бізнес-культури поділяють на:

а) монохронні. їх представники особливо цінують час І свій, і своїх ділових партнерів ("час - це гроші"). Тому вони пунктуальні, вимогливі до ділових зустрічей і дотримання їх порядку денного;

б) поліхронні (гнучкі). Для їх представників не мають особливого значення пунктуальність, терміни виконання домовленостей, вони цінують зустрічі, на яких можна обговорювати одночасно кілька питань.

Відчутним чинником у міжкультурному спілкуванні є відмінність у поглядах на припустимість чи неприпустимість емоційності. З огляду на це розрізняють експресивну культуру ділових стосунків, для якої емоційність є нормою, і стриману культуру ділових стосунків, яка надає перевагу раціональним способам взаємодії. До експресивних культур належать регіон Середземномор´я, Південна Америка; до частково-експресивних - СІЛА, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Східна Європа, Африка; до стриманих культур - країни Східної та Південної Азії, Північна Європа, Німеччина, Велика Британія, Японія.

У міжкультурному порозумінні важливу роль відіграє ставлення до елементів проксемік. Представники контактних експресивних культур нехтують особистісним простором людини, з якою вони спілкуються. А представники стриманих дистантних культур заради збереження особистісного простору іноді інстинктивно ставлять між собою і співрозмовниками стільці, столи тощо. Правда, це рідко допомагає і є прийнятним у системі моральних цінностей експресивних народів.

Не менш важливими у налагодженні взаємин між носіями різних культур є паравербальні чинники. Так, якщо переривання монологу партнера в експресивних культурах розглядається як звичайний елемент розмови, то у стриманих культурах така поведінка викликає осуд.

У системі крос-культурного спілкування виокремлюють індивідуалістичну (ґрунтується на засадах автономії особистості, поваги до її прав і свобод) і традиційно-колективістську (зорієнтовану на збереження, постійне відтворення національних звичаїв, традицій, норм) культури.

Представники західноєвропейських індивідуалістичних культур акцентують увагу на інформації, а не на способі її донесення, їх цікавить передусім її зміст. Для них характерне лаконічне мовлення, логічно вмотивоване, послідовне, концептуально точне мислення. Така манера спілкування притаманна американцям, які у повсякденному спілкуванні використовують запитання, що не потребують обов´язкової відповіді: "Як справи?", "Який чудовий ранок, чи не так?" тощо. Носії колективістських культур (Схід, Азія), спілкуючись між собою, звертають увагу на контекст повідомлення, особливого значення надають не лише тому, про що йдеться, а й тому, як це висловлюється. З цієї причини спілкування між представниками східних культур здається дещо розпливчастим, неконкретним, перенасиченим непрямими формами висловлень на зразок: "ймовірно", "можливо", "як буде завгодно Аллаху" тощо.

Ґрунтуючись на об´єктивному аналізі головних структурних складових національних бізнес-етосів (ділова орієнтація на угоду чи на міжособистісні стосунки, тип соціальної стратифікації, міра пунктуальності та рівень емоційності, особливості невербальної та пара-вербальної комунікації), концепція крос-культурного спілкування враховує і особливості національного характеру, менталітету народу.

Менталітет, або ментальність (лат. mentalis - розумовий), - відносно цілісна сукупність думок, уявлень і вірувань, які створюють картину світу, зміцнюють єдність культурної традиції; специфіка колективної психології.

Про особливості національного характеру почали розмірковувати у XVIII ст. Наприклад, німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804) вважав, що між представниками німецької та французької націй існують суттєві відмінності: французи надто відверті, галантні, люб´язні і водночас фамільярні, легковажні; німці - поміркованіші, серйозніші, замкнутіші. На існуванні національного характеру наполягали французькі вчені - історик Люсьєн Февр (1878-1956) та етнограф Люсьєн Леві-Брюль (1857-1939), російський філософ Микола Лосський (1870-1965), українські мислителі Микола Костомаров (1817-1885), В´ячеслав Липинський (1882-1931), Володимир Винниченко (1880- 1951) та ін.

Вчення про національний характер, існування єдиної психології нації, крізь призму характеристик якої розглядають окремого її представника, може базуватися на властивому кожній нації етноцентризмі.

Етноцентризм - світоглядна або психологічна установка, дотримуючись якої, іншу культуру оцінюють крізь призму культурних цінностей власного народу.

Сприймаючи власні цінності як нормальні або взірцеві, учасники міжкультурної комунікації не припускають можливості іншого погляду на світ, іншого дискурсу, наслідком чого є категоричне несприйняття відмінних від власних правил, установок, норм, негативне ставлення до партнера через неприйняття його ментальних якостей.

Етноцентризм є джерелом культурного шоку - стресового впливу на психіку людини, який спричиняє інша культура. Коли людина опиняється в умовах нової культури, її звична система орієнтації руйнується, оскільки їй необхідно пристосовуватися до інших норм, правил, стереотипів тощо. Наслідком цього процесу є психологічний дискомфорт - відчуття людиною самотності або тривожності через неприйняття інших цінностей, неспроможність пристосуватися до нових умов, депресію тощо.

Нерідко етноцентризм заважає у налагодженні економічних" будь-яких інших ділових відносин між представниками різних культурних традицій, суперечить сутності такого феномена як культура міжнаціонального спілкування, основою якого є повага до іншої людини як до особистості та до її національної культури. На відміну від усталеного етнопсихологічного детермінізму, який пояснює манеру поведінки і спілкування представників певного народу особливостями його національного характеру (менталітету), упереджений етноцентризм передбачає оцінну характеристику нації, її представників через приписування їм позитивних чи негативних рис з позиції власної культури. Однією з таких малопродуктивних спроб можна вважати концепцію європейських народів - "рас", запропоновану німецьким етнологом Гансом Гюнтером (1891 - 1968) у праці "Расові типи Європи" (1926). Послуговуючись фізіономічно-психологічним інструментарієм, Г. Гюнтер майже всі народи Європи згрупував у чотири категорії ("раси"): нордійці, динарці, середземноморці та остійці.

Нордійці (народи Скандинавії, Великої Британії, Бельгії, Голландії, Північних Німеччини та Франції), як правило, є високими на зріст; мають видовжене з рожевою шкірою обличчя, прямий ніс; упертий, холодний, стриманий характер. Вони лаконічні у висловлюваннях і негативно ставляться до фамільярності, балакучості, емоційності, впевнені у своїх діях, мають здоровий глузд, люблять порядок, розуміють прекрасне. Багатьом із них притаманні аристократичні нахили, творчий дух, вони цінують свободу, дотримуються обов´язку перед собою та людьми, віддані не лише родині, а й суспільству, не байдужі до влади, експансивні, вміють керувати іншими.

Динарці (народи Сербії, Боснії, Хорватії, Албанії, Греції, Австрії) високі на зріст, у їх представників великий загнутий ніс, темне волосся, кремезна статура. Вони схильні до буйних веселощів, співу, дуже вразливі, але добродушні. їм притаманне почуття гордості, честі та войовничості, патріотизм. Динарці - гарні друзі, люблять життєві насолоди, схильні до гумору. Однак їм не вистачає дисциплінованості, чіткості мислення, поміркованості, нерідко вони впадають у крайнощі.

Середземноморці (мешканці Піренеїв, Корсики, Італії, півдня Франції, півдня Балканського півострова. Північної Америки, іспаномовні народи Латинської Америки) переважно невисокі на зріст, довголиці, мають темне волосся. їм притаманні неспокійний, одержимий, енергійний темперамент, закоханість у життя, кмітливість, талановитість. Вони дали світові обдарованих і геніальних митців, революціонерів, пророків і апостолів, організаторів духовного життя.

Остійці (представники багатьох культур Східної Європи) здебільшого не мають чітко вираженої прихильності, сформованих почуттів, витончених естетичних смаків, не вміють володіти собою, схильні до бюрократії, легко піддаються спокусам, гонитві за модою. їм притаманний конформізм (пристосування до оточення, вступ до партій більшості), нездатність якісно працювати. Під час суперечки вони вдаються до брутальної лайки.

Представлений Г. Гюнтером концептуальний підхід, що базується на ідеї вищості однієї культури та неповноцінності іншої, унеможливлює крос-культурну комунікацію. Багато вчених довели наукову неспроможність такого підходу.

Безперечно, кожен народ має певною мірою специфічні уявлення про культуру міжособистісних стосунків, свої стандарти поведінки та спілкування - культуру знайомства, привітань, звертання тощо. Однак ділове спілкування у міжкультурному просторі послуговується фундаментальними міжнародними морально-етичними стандартами комунікативної поведінки, зокрема принципами чемності, пунктуальності, тактовності, поваги і толерантності. Обов´язковою умовою вдалого ділового спілкування між представниками різних культурних регіонів є ставлення до іншої культури як до рівноцінної, міжкультурна компетентність, знання національних звичаїв і традицій, специфіки національних бізнес-культур,

У міжнародному бізнесі виокремлюють арабську, азійську та американську моделі комунікативної поведінки у бізнесі, які конкретизуються відповідними національними бізнес-культурами й істотно різняться у вербальному і невербальному сенсах. Європейська культура ділового спілкування не є монолітною, а поєднує в собі різні типи комунікативної поведінки у бізнесі - формально-ієрархічні та егалітарні, максимально стримані та експресивні, монохронні і поліхронні культури спілкування, бізяес-культури, орієнтовані на угоду, та бізнес-культури, орієнтовані на стосунки, тощо. Однак, попри культурну поліфонію, європейські культури ґрунтуються на принципах автономії особистості, гідності людини, що відрізняє їх цінності від традиційно-колективістських культур арабо-азійського світу.