Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділової комунікації
4.1. Морально-етичні концепції сімейних стосунків
Традиційною складовою культури міжособистісних стосунків у сім´ї є етика сімейних стосунків. її нормативна база залежить від історичної епохи, особливостей національної культури, релігійних доктрин тощо.
Сім´я - соціальне об´єднання людей, члени якого пов´язані кровним або шлюбним зв´язком, спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою.
У більшості морально-етичних концепцій минулого і сучасності етика сімейних стосунків зводиться до патріархальної моралі - системи морально-етичних норм, сутність яких полягає у беззастережному визнанні права чоловіка на владу у родині та підлеглого становища жінки. Особливого поширення патріархальна мораль набула в Арабських Еміратах, Китаї, Росії, Японії та інших країнах.
Ідея чоловічого домінування і жіночої субординації зародилася в період формування класового суспільства, коли групові шлюби замінили полігамія (грец. polys - численний, gamos - шлюб) - тип шлюбних стосунків, що базується на праві чоловіка володіти кількома жінками, і моногамія (грец. monos - один) - шлюб одного чоловіка з одною жінкою (парний шлюб).
Шлюб - форма існування сім´ї, традиційний спосіб державного (церковного) контролю над стосунками між партнерами, який встановлює їхні взаємні права та обов´язки.
Вважається, що однією із причин виникнення полігамії було переважання за кількістю жінок, спричинене численними втратами чоловіків у нескінченних війнах. Як відомо, чоловіче населення переможеного народу повністю винищувалося, а жінки перетворювалися на рабинь або на дружин. Полігамні шлюби існували у стародавніх Вавилоні, Іудеї, Індії, Китаї, Давньому Єгипті та багатьох інших рабовласницьких суспільствах. В Індії, наприклад, полігамні шлюби проіснували до XX ст. (у XIX ст. приблизно 5% індусів мали полігамні шлюби), їх доцільність вбачали насамперед тоді, коли перша дружина або не могла народити взагалі, або народжувала тільки дівчаток.
У первісному суспільстві траплялася і поліандрія (грец. polys - численний, andros - чоловік) - шлюб однієї жінки з багатьма чоловіками. Вона була поширена серед деяких племен Індії, Тибету, Південної Америки. Виникнення поліандрії пов´язують із дефіцитом жінок, зумовленим жорстоким ставленням до дівчаток, від чого вони часто помирали. Наприклад, британські колоністи, провівши наприкінці XVIII ст. перепис індійського населення, виявили, що у вищих кастах серед немовлят були лише хлопчики, тому наречених доводилося вибирати з нижчих каст. Як пізніше з´ясувалося, немовлят жіночої статі вбивали. Тоді британці стали виплачувати грошові компенсації тим, хто відмовлявся від цього звичаю. Однак багато місцевих мешканців гроші брали, а дівчаток, хоч і не вбивали, однак кидали напризволяще.
На сучасному етапі послідовно підтримує полігамію іслам. Коран дозволяє мусульманину мати чотири законних дружини. У багатьох арабських країнах можна мати стільки дружин, скільки чоловік здатен утримувати. З погляду ісламської етики, чоловік має право одружуватися лише тоді, коли він може забезпечити сім´ю.
У Європі та інших країнах, які опинилися під впливом християнської ідеології, узаконився моногамний шлюб. Християнська мораль заперечує полігамію через сакралізацію (освячення) шлюбу, яка пов´язана передусім із тлумаченням шлюбу як таїнства - священного діяння, що засвідчує присутність у фізичному, тілесному обряді божественної благодаті.
Важливу роль при цьому відіграє християнська метафізика статі - вчення про сутність і природу статі, яке ґрунтується на визнанні особистісної рівноцінності "чоловічого" і "жіночого". Однак чоловіча і жіноча стать самі по собі є неповноцінними, розірваними. Одним із способів подолання статевої половинчастості, "субстанційної неповноти" є пошлюблення, освячене християнською церквою. Містичне таїнство міжстатевого возз´єднання любов´ю у шлюбі, як стверджував український і російський філософ Микола Бердяєв (1874-1948), полягає у тому, щоб не потрапити у рабство безликого природного інстинкту, тріумфу плоті і гріха, а здійснити через любов ідею Бога, тобто набути безсмертя. Шлюб без любові є порушенням головної заповіді християнства - любові до ближнього. Тому возз´єднання чоловіка і жінки має відбуватися не лише тілесно, а й духовно. Це християнська концепція шлюбу. Однак християнська етика сімейних стосунків, розроблена представниками східної християнської патристики, базується на беззастережному праві чоловіка головувати у родині, передбачає відчутні обмеження жіночої поведінки.
Основою християнської концепції шлюбних стосунків є морально-етичний кодекс субординації (підлеглості) жінки. З одного боку, християнська етика передбачає однакові для чоловіка і для дружини норми: саме вільний вибір партнера на основі любові, міцність подружніх стосунків, вірність, дошлюбну незайманість подружжя, орієнтацію на народження та виховання дітей. Саме це вважається моральною цінністю сім´ї та її головною метою. З іншого боку, складовою християнської етики сімейних стосунків є доктрина, за якою лише чоловік має владу в сім´ї. Він повинен бути моральним, юридичним, фізичним її захисником, суддею, виявляти необхідну рішучість за найважчих обставин: "Панування чоловіка над дружиною є природним. Чоловік є старшим від жінки за створенням. Він є основа, а жінка - похідна. Його створено самостійно, а жінка подібно до того, як немовля народжується від матері, народжується від чоловіка, має життя від його ребра. У цьому сенсі згідно зі словом Господнім вона називається "залишком духу чоловіка"" (Буття: 5, 24).
В історії становлення соціально-правових інститутів сім´ї та шлюбу чоловік був повноважним "судією". Як єдиний суб´єкт права, яке зобов´язувало його нести відповідальність за членів родини перед законом, чоловік був законом усередині сім´ї - карав і милував, дбав про її моральний і духовний добробут не менше, ніж про її матеріальні статки. Застосування чоловіком тілесних покарань, передусім до дітей, відповідно до аскетичної християнської доктрини вважалося прийнятним засобом виховання.
Аскетизм (грец. аsket - добре навчений) - моральний принцип, що полягає в крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, відмові від життєвих благ і насолод з метою морального чи релігійного самовдосконалення.
Одним із свідчень цієї доктрини є пам´ятка російської патріархальної моралі, морально-дидактичний твір "Домострой", авторство якого приписують благовєщенському священику, соратнику Івана Грозного Сильвестру. Сформульовані в ньому принципи "накладання ран" у вихованні покірності поширювалися переважно на стосунки між батьком і сином; матері піднімати руку на дітей суворо заборонялося. Дружина була зобов´язана слідкувати за домашнім господарство, виконувати домашню роботу, допомагати чоловікові, не сперечатися з ним, бути ніжною, лагідною, веселою, набожною, зберігати подружню вірність, вибачати чоловікам і родичам, навіть якщо ті виявляють немилосердний норов, бути сердечною, мудрою у вихованні дітей.
Питання рівноправного розподілу влади та обов´язків між членами родини є головним критерієм, що характеризує рівень культури сімейних стосунків в ліберально-демократичному суспільстві, основою якого є визнання людини як найвищої цінності. У цій світоглядній, морально-етичній площині сформувалася егалітарна модель сімейних стосунків, яка відкидає патріархальну мораль, проголошує рівноцінні права подружжя і відповідний розподіл сімейної влади.
Егалітарна (франц. egalite - рівність, міра, мірило, зразок) модель сімейних стосунків - сукупність морально-етичних цінностей сім´ї, які формуються за принципами рівності, взаємоповаги, взаємодопомоги та емоційної близькості між членами родини.
Принцип рівності у сім´ї передбачає розподіл домашніх обов´язків на засадах справедливості, ставлення до партнера як до особистості, повагу до його духовних, професійних, ділових інтересів і пріоритетів. Відповідно до нього подружжя біархатної сім´ї орієнтується на спільне примноження добробуту і спільні цінності, високий рівень свободи в особистісній самореалізації.
Біархатна (лат. "bі" - два, "arche" - зверхність, головування) сім´я - сім´я, в якій подружні стосунки грунтуються на справедливому розподілі влади та обов´язків, встановленні психологічної солідарності між партнерами.
Противники біархатної сім´ї стверджують, що егалітарні взаємини призводять до непомірної нестриманості і самовпевненості, недбалого ставлення партнерів один до одного. На їх погляд, наслідком рівноправного становища жінки у сім´ї є численні чвари через різні дрібниці, недостатнє засвоєння дітьми цінностей, норм і моралі суспільства. Усе це породжує такі соціальні наслідки, як самотність, неспроможність людини створити або зберегти сім´ю тощо. Тому біархатний (егалітарний) тип сім´ї насправді є тріумфом матріархату, що виступає її головною руйнівною силою. Це твердження вони аргументують тим, що в індустріальному суспільстві суттєво збільшується кількість розлучень, а в постіндустріальному ця тенденція набуває загрозливого для сім´ї характеру.
Домінування у сім´ї, за деякими твердженнями, залежить від часового чинника: у перші роки подружнього життя важелі влади зосереджені в руках дружини, а після двадцяти років спільного проживання вони поступово переходять до чоловіка. Це зумовлено тим, що на початку подружнього життя жінка знає, що вона є привабливою, тому не цінує сімейного життя. їй здається, що в неї багато шансів. Крім того, молоді родини частіше підтримують батьки дружини, що породжує в неї ілюзію матеріальної незалежності від чоловіка. На цій підставі вона часто формулює ультиматуми, а чоловік або виконує їх, або подає на розлучення. Вагомим важелем жіночого домінування і маніпулювання чоловіком є дитина. Після двадцяти років спільного проживання чоловік здобуває матеріальну незалежність, набуває особливої привабливості завдяки змужнілості. На цьому етапі важелі сімейної влади переходять до його рук.
Отже, міжособистісні стосунки у родині, які ґрунтуються на чіткому усвідомленні сімейного обов´язку, на взаємній довірі та повазі, мають унеможливити фізичне та психічне насилля, приниження людської гідності, маніпуляцію. Тому, попри існуючі на сьогодні патріархальні стереотипи, егалітарна модель сімейних стосунків є найкращою для особистісної самореалізації людини.