Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділової комунікації
3. Культура спілкування як вимір культури міжособистісних стосунків
Культура міжособистісних стосунків завжди існувала як ефективний засіб приборкання та моделювання пристрастей. Відсутність афектації у поведінці була і є ознакою гарного тону в багатьох цивілізованих суспільствах. Уміння контролювати свої емоції та бажання є необхідною умовою суспільного успіху і для сучасної людини, що безпосередньо проявляється, у міжособистісному спілкуванні. Однак, якщо у доіндустріальних суспільствах мораль ефективно контролювала поведінку індивіда поза втручанням державних інституцій, то в сучасних високорозвинутих суспільствах і суспільствах перехідного періоду цей соціальний інститут переживає глибоку кризу. Сьогодні домінують: ідеологія індивідуалізму; високий рівень соціального відчуження; прагнення до уніфікації, деперсоналізації культурних цінностей; прагматична мотивація; недооцінювання традиційних моральних ідеалів (добра, порядності, любові, некорисливості, шляхетності тощо). Натомість високий рівень соціальної і міжкультурної мобільності спонукає людей частіше спілкуватися, що вимагає від них засвоєння моральних основ комунікативної культури, спілкування у системі "особистість - особистість".
Тому в більшості сучасних концепцій культури міжособистісних стосунків помітне перенесення акцентів з культури "моральних чеснот" на культуру спілкування, морально-етичний зміст якої розкривається у вербальному, невербальному, формально-рольовому, світському, науковому, психологічному та інших аспектах. Культура "тонкого політесу" набуває комунікативного сенсу.