Філософія
Єдність онтологічного, гносеологічного і логічного аспектів відображення предмета філософії в теорії
Крім з´ясування специфіки об´єкта і предмета філософії, важливо з´ясувати основні аспекти відображення її предмета в теорії. В історії становлення і розвитку філософії на всіх етапах цього процесу різні аспекти відображення в теорії набували відносно самостійного значення, що позначалося і на тій проблематиці, якою займалася філософська думка, і на особливостях змісту філософії в цілому Це — питання про обумовленість змісту філософського знання.
Предмет філософи відображається в теорії в трьох основних аспектах: онтологічному, гносеологічному, логічному.
Онтологічний аспект полягає в тому, що зміст філософії є об´єктивним за своїм походженням. Він є відображенням об´єктивно існуючого відношення "людина — світ". А тому філософія, як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості, претендує на те, щоб дати людині знання про світ і про саму людину в їхньому бутті, тобто вона за своїм змістом претендує на те, щоб відповісти на запитання: "Що ж таке світ? Яка його природа? Що таке людина за своєю природою і сутністю? Яке місце вона займає у світі? Як влаштований світ, у якому живе людина? Які існують загальні зв´язки і закони природи, суспільства, мислення? У чому суть самого людського буття, мета і зміст життя?" Іншими словами, онтологічний аспект відображення предмета філософії в теорії акцентує увагу на її змісті, що складається незалежно від бажання і волі людей. Це відображення може бути і істинним, і помилковим. Об´єктивна зумовленість змісту філософії перетворює її на особливий феномен духовного життя людини, що виступає не тільки як результат її життєдіяльності, але і як її передумова, стаючи фактором, що активно впливає на характер ставлення людини до самої себе, на усвідомлення нею змісту свого буття.
Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що світ відображається у свідомості людини не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а через призму практично-діяльного відношення людини до світу і до самої себе, через призму потреб і інтересів. Саме пізнавальне відношення людини до дійсності є практичним за своєю природою. В основі відношення людини до світу лежать її потреби й інтереси. Вони можуть бути задоволені тільки в процесі практичного освоєння людиною дійсності.
Якщо потреби орієнтують людину насамперед на об´єкт задоволення потреб, на пізнання властивостей предметів і їхніх взаємозв´язків, які забезпечують задоволення потреб, то інтереси орієнтують людину на соціальні умови, у яких і за допомогою яких забезпечуються можливості задоволення потреб, а також на пізнання зв´язків і законів, що детермінує створення чи усунення соціальних умов, системи соціальних зв´язків і відносин, у яких здійснюється життєдіяльність людей. Таким чином, потреби й інтереси зумовлюють характер і спрямованість ставлення людини до світу і до себе. Щоб задовольняти свої потреби, необхідно створювати знаряддя праці і за їх допомогою виробляти необхідні для життя засоби, а також укладати певну систему суспільних відносин. Для цього людина повинна мати знання про властивості предметів і явищ, про зв´язки, закони природи, володіти знаннями, необхідними для здійснення виробництва, знаннями про суспільство, закономірності і тенденції його розвитку. Важливо зазначити, що всі ці знання фіксують у собі не тільки дані про об´єктивну дійсність, але і виражають оцінку її людиною.
Внаслідок практичної зумовленості пізнавального ставлення людини до світу теоретичне відображення дійсності у свідомості наповняється конкретним змістом. Тому і зміст філософського знання містить у собі відображення світу не у всій його загальності і багатогранності, а в тій мірі, у якій дійсність включається в сферу практично перетворювальної діяльності людини. На цій основі складається і специфічне бачення світу в рамках буття людини. Іншими словами, світ виступає як світ буття людини. Так само складається і уявлення людини про саму себе, про своє місце у світі, про можливості його пізнання і перетворення, про цілі і сенс життя. Ці особливості відношення людини зі світом як світом свого буття знаходять своє відображення в специфіці змісту філософського знання.
Характеризуючи процес філософського осмислення людиною свого відношення до світу, можна сказати, що історія і логіка теорії, історія і логіка розвитку філософського знання — це не що інше, як історія і логіка розвитку предмета філософії, відображеного через призму історії і логіки інтересів суб´єкта, що пізнає. А через те що основною проблемою філософії є відношення "людина — світ", то й сама історія філософії виступає як процес усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї власної сутності в їхньому взаємозв´язку.
Гносеологічний аспект відображення предмета філософії в теорії впливає на зміст філософського знання, на онтологічний аспект відображення предмета. Онтологічний і гносеологічний аспекти виступають як дві сторони єдиного процесу усвідомлення людиною свого відношення до дійсності. Якщо онтологічний аспект обумовлює необхідність з´ясувати специфіку предмета філософії як певної реальності й одержати про нього знання в його бутті, таким як він є сам по собі, то гносеологічний аспект містить в собі оцінююче ставлення людини до предмета філософії як особливого об´єкта пізнання. Пізнавальне ставлення детермінує специфіку відображення і його вибірковість, виражену в змісті філософського знання, а сам зміст знання є не тільки результатом відображення предмета в його дійсності, але й історичним досвідом, підсумком процесу пізнання людиною дійсності, впливає на пізнавальний процес. В історичному розвитку пізнавального ставлення людини до світу виробляються певні принципи, що мають важливе методологічне і світоглядне значення для визначення спрямованості пізнання, орієнтованої на майбутнє і на різні сфери життєдіяльності людини.
Логічний аспект відображення предмета філософії в теорії полягає в тому, що результати практично-діяльного і пізнавального відношення до дійсності, відображені в змісті філософського знання, фіксуються, знаходять свій вираз в понятійно-категоральному апараті філософії. У системі понять, категорій, законів знаходять своє вираження гранично загальні основи буття людини і світу, усвідомлення людиною своєї сутності і сутності світу в їхньому взаємозв´язку, свого місця у світі, цілей і сенсу життя. Тому поняття і категорії є показником ступеня усвідомлення людиною свого відношення до світу і до себе. Зміст понятійно-категоріального апарату, його структура, динаміка відбивають динаміку розвитку як самої дійсності, людини, так і їхнього взаємозв´язку. Можна сказати, що ступінь розробки понятійно-категоріального апарату, чіткість і ступінь розкриття змісту понять, категорій, законів свідчить про ступінь розвитку пізнавальних можливостей людини, розвитку і зрілості самої теорії. Логічні форми відображення дійсності є підсумком попередньої пізнавальної діяльності, сходинками пізнання, освоєння світу, важливим засобом його перетворення. Вони відіграють важливу роль у цілепокладальній діяльності людини, у визначенні нею як програмних, стратегічних, так і найближчих, практичних цілей діяльності. Тому ці логічні форми виступають, з одного боку, як результат, підсумок попередньої життєдіяльності, а з іншого боку - як її передумови, як умови, фактори і засоби пізнання людиною навколишнього світу і його перетворення відповідно до своїх потреб та інтересів для забезпечення свого існування, функціонування і розвитку.
Розвиток і удосконалення філософського знання не може успішно здійснюватися без удосконалення, розвитку понятійного апарату, у якому фіксуються результати освоєння світу, ступінь проникнення людського пізнання в сутність предметів, процесів об´єктивної дійсності. Зневажливе ставлення до розробки понятійного апарату, недбалість у використанні термінології часто призводять до значних втрат у дослідженні явищ дійсності і навіть до помилок, до нерозуміння дослідниками один одного.
Логічний аспект відображення предмета філософії в теорії нерозривно пов´язаний з онтологічним і гносеологічним аспектами. І хоча кожний з них має свою специфіку, тільки разом вони дозволяють осмислити цілісність філософського знання як форми суспільної свідомості. Особливо в сучасних умовах постала потреба в розкритті специфіки філософії в єдності онтологічного, гносеологічного і логічного аспектів відображення предмета в теорії. Це зумовлено виниклою потребою розкриття діалектичної єдності людини і світу, її буття для осмислення взаємозв´язку минулого, сьогодення і майбутнього як усього людства, так і можливостей самореалізації кожною людиною своїх сутнісних сил.
Відомо, що в історії філософської думки уявлення про світ склалося насамперед як уявлення про світ природи, що існує поза людиною. Сама людина переважно розглядалась як продукт і частина природи. Та й у сучасній філософській думці розуміння сутності людини найчастіше не виходить за рамки чисто антропологічної чи екзистенціалістичної інтерпретації.
Значна заслуга в створенні діалектико-матеріалістичного розуміння сутності людини і світу як світу її буття, розуміння їхнього взаємозв´язку належить насамперед К. Марксові. І хоча на хвилі критики марксизму ця його заслуга, як правило, не згадується, пам´ятати про це необхідно. Історію не можна ні поліпшувати, ні погіршувати. Саме життя вимагає об´єктивного аналізу, розуміння й оцінки минулого, сьогодення і майбутнього. Без цього практична діяльність приречена на зіткнення з багатьма дуже серйозними труднощами. Вихідні ідеї Маркса, як і всіх інших філософів, мають потребу в їхньому осмисленні й інтерпретації відповідно до умов сучасної дійсності. Застосування діалектико-матеріалістичного підходу до осмислення специфіки філософії як форми суспільної свідомості припускає необхідність розкриття насамперед суспільно-історичної і соціально-діяльної сутності людини, діалектичної єдності людини і світу. Такий підхід дозволяє побачити світ не просто як щось протиставлене людині, як світ природи поза людиною і
людини поза світом. З цього погляду світ — це світ людського буття, включений у сферу предметно-практичного, пізнавального, творчо-перебудовного відношення людини до дійсності. Місце людини у світі визначається не просто світом як об´єктивною реальністю, а його соціально-діяльною сутністю. В залежності від цього усвідомлення відношення людини і світу виступає не просто як усвідомлення природи людини і світу в їхньому бутті, а як усвідомлення шляхів забезпечення всебічного розвитку людських сутнісних сил, шляхом утвердження соціальної справедливості і справжньої людської свободи.