Філософія
Марксистська філософія
Перша половина XIX століття виявилася рубежем, на якому вироблена в історії філософської думки традиція релігійно-міфологічної інтерпретації взаємозв´язків людини і світу, а також сформульовані французьким матеріалізмом і класичною німецькою філософією (від Канта до Гегеля і Фейєрбаха) уявлення про цей взаємозв´язок перестали відповідати потребам нового рівня суспільного розвитку. І це не випадково.
До кінця XVIII і початку XIX століть склалася специфічна ситуація в розвитку світової історії. Процеси, що відбуваються в Європі, стали конкретно-історичним виразом загальних тенденцій суспільного розвитку, тих інтеграційних процесів, що знайшли об´єктивну тенденцію становлення суспільства як цілісної системи.
Щоб повніше усвідомити особливості цього процесу і його всесвітньо-історичне значення, варто брати до уваги те, що до зазначеного часу капіталізм утвердився як панівний спосіб виробництва в найрозвинутіших країнах Європи. Виробництво почало набувати усе більше суспільного характеру. Як відомо, сутність суспільного характеру виробництва полягає в тому, що різні галузі і сфери виробництва переплітаються в єдиний виробничий процес. Виробництво окремих предметів стає можливим тільки за умови встановлення взаємозв´язків між вугільною, металургійною, хімічною й інших галузей виробництва, їхніх взаємозв´язків із транспортом, енергетичними джерелами, з формуванням ринку.
У розвитку суспільного характеру виробництва починають виявлятися дві основні тенденції: а) становлення певних цілісностей у рамках окремих країн, регіонів, що знайшло свій вираз у формуванні націй, стійких державних утворень; б) тенденція розширення і виходу цих взаємозв´язків у сфері виробництва за встановлені межі для включення у виробництво нових джерел сировини, енергетичних джерел, робочої сили, для завоювання ринків збуту і придбання необхідної продукції. Тут, отже, проявилася, з одного боку, тенденція диференціації, що характеризує становлення і зміцнення нових якісних утворень у життєдіяльності суспільства, а з іншого боку — тенденція інтеграції, що фіксує спільність існування розрізнених елементів у суспільному житті і яка виражає необхідність зміцнення їхніх взаємозв´язків для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. Взаємозв´язок цих тенденцій став важливим фактором, що впливає на загальну спрямованість суспільного розвитку, на зміцнення зв´язків, що з´єднують воєдино різні країни, регіони, континенти. Поза цими зв´язками ізольоване існування і розвиток окремих сфер виробництва, окремих країн стає неможливим. У цих умовах закладаються основи загальнолюдської, всесвітньої історії, її орієнтація на майбутнє.
У той же час, сама сутність капіталізму, що полягає у виробництві доданої вартості на основі купівлі-продажу робочої сили за наявності приватної власності капіталіста на засоби виробництва і результати праці, зумовила зміни в соціальній структурі суспільства, різку поляризацію суспільства на соціальних суб´єктів з різними інтересами, різним ставленням до дійсності. Загострення протиріч вилилося у відкриті повстання робітників (Англія, Франція, Німеччина), засвідчили, що суспільний лад, який затвердився, не зміг забезпечити реалізацію сподівань, що покладалися на буржуазні революції: встановлення царства розуму, соціальної справедливості, рівності, свободи.
Важливо зазначити, що розвиток капіталізму зумовив потребу в розвиткові природознавства. Природничо-наукові відкриття, впроваджені у виробництво, сприяли його прискореному розвитку. Наука починає відігравати усе активнішу роль у створенні нових, досконаліших знарядь праці, нових технологій, що, у свою чергу, вимагали вищого рівня розвитку безпосереднього виробника — робочої сили. Намічається тенденція перетворення в перспективі загальної наукової праці на основну продуктивну силу. Поглиблення і розширення суспільного характеру виробництва, впровадження досягнень науки у виробництво вели до того, що людина, що перебуває безпосередньо в процесі виробництва, одержує можливість спочатку стати поруч з виробництвом, а потім — над ним. А це означає, що перед суспільством почала складатися перспектива виникнення реальної можливості формування сукупного суб´єкта трудової і соціальної діяльності.
Крім того, розвиток природознавства, новітні відкриття в різних галузях дослідження природи показали обмеженість метафізичного уявлення про світ як сукупності непов´язаних між собою явищ, процесів. Ці відкриття приводили до висновків, що в природі відбуваються якісні перетворення, зміни, розвиток, що у всій природі існує взаємозв´язок. Почали відбуватися істотні зміни в самій науці: з науки, яка збирає, науки про закінчені предмети вона стала перетворюватися на науку, яка упорядковує, науку про процеси, про зв´язки, що поєднують ці процеси в єдине ціле. Природознавство давало матеріал для осмислення, розкриття всезагального зв´язку і взаємозалежності явищ природи, безупинного руху й історичного розвитку її, і тим самим підводило до якісно нового погляду на світ природи і на саму людину.
Відкритий і експериментально доведений М. В. Ломоносовим (1748 р.) і пізніше (1842-1845 р.) науково обґрунтований німецьким натуралістом Ю. Р. Майєром закон збереження і перетворення речовини і руху (як загальний закон природи) встановив, що речовина і рух не можуть з´являтися з нічого і не можуть зникнути, а переходять з однієї форми речовини і руху в іншу. Це відкриття стало першим кроком до відкриття в XIX ст. закону збереження і перетворення енергії. З відкриттям цього закону стало можливим довести, що природа — це єдине пов´язане ціле, обґрунтувати ідею нестворюваності і неможливості знищення матерії і руху.
Космогонічна теорія Канта і Лапласа, що з´явилася в другій половині XVIII ст. про природне походження сонячної системи як історичного процесу, створення Н. І. Лобачевським (XIX ст.) нової геометрії підривало метафізичний підхід до питання про співвідношення простору і часу. Теорія клітинної будови живих організмів (П. Ф. Горянінов - 1809 р., Ян Пуркіньє - 1816 р., Т. Шванн і М. Я. Шлей ден - 1816 р.) зруйнувала уявлення про існування нездоланної грані між різними видами тварин, а також між тваринним і рослинним світом і сприяла зародженню ідеї органічної єдності всього живого, саморозвитку живої природи. Еволюційна теорія Ч. Дарвіна (1859 р.) підірвала уявлення про види тварин і рослин як Богом даних і незмінних і довела безперервність процесу розвитку. Вона показала, що величезне різноманіття видів тварин і рослин є результатом тривалого історичного процесу їхньої зміни і розвитку шляхом природного добору. Тим самим була обґрунтована ідея безперервності процесу розвитку усього органічного світу, у тому числі і людини. Тепер і людина постала як природний результат тривалої еволюції життя на Землі.
На основі відкриттів в галузі природознавства виникла потреба в створенні нової картини світу, заснованої на визнанні його матеріальності, а також визнання загальних зв´язків між предметами, явищами, процесами, визнання загальності руху і розвитку, що охоплюють не тільки природу, але і суспільство. Перед наукою постало завдання розкриття взаємозв´язку людини і світу її буття, значення дослідження природи для забезпечення життєдіяльності людини. Вже в цей час, нехай у зародковій формі, почала виявлятися тенденція зближення природничих і суспільних наук, що відкривало перспективу їхньої інтеграції в єдину науку про людину.
Посилення взаємозв´язків між усіма сторонами життя суспільства, а також взаємозв´язків людини з навколишнім світом, розкриття загальної основи природи і суспільства зумовили потребу в новому підході до розуміння сутності людини і світу її буття. Це стало важливим і тому, що сформована в історії філософської думки традиція проблеми людини і світу, природи і сутності людини вирішувалась окремо і з різних позицій. Так, навіть французькі матеріалісти XVIII ст., що були послідовними матеріалістами в поглядах на природу, залишалися ідеалістами в поглядах на суспільство. Отже, загальна проблема відношення "людина - світ" вирішувалась з різних методологічних позицій, які визначали вихідні світоглядні принципи.
Матеріалізмом, що передував марксизму, реальна дійсність розглядалася "у формі об´єкта чи у формі споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб´єктивно" (К. Маркс). Цей матеріалізм не зміг піднятися до розуміння соціально-діяльної сутності людини і світу її буття як світу людської дійсності. Ідеалізм же, акцентуючи увагу на діяльному боці, вирішував її абстрактно. Гегель, наприклад, показавши, що діяльність є властивим самому буттю принципом, його джерелом саморуху і розвитку, обмежив її тільки сферою абсолютного духу. Тим самим людина, як носій духовного, виявилася поза полем зору.
Поворот до гуманістичної проблематики намітився особливо в антропологічному матеріалізмі Фейєрбаха. Однак і цей матеріалізм мав потребу в подальшій розробці проблеми сутності людини, сутності взаємовідношення людини і навколишньої дійсності, сутності історичного процесу, тому що для Фейєрбаха людина залишалася тільки природною істотою, він не зміг розкрити тієї загальної основи життєдіяльності людини, що складає її сутність.
Загалом, можна сказати, що у вирішенні питань про сутність людини, сутність історичного процесу панували ідеалістичні погляди. Природно, що за умов усе більшого ускладнення і поглиблення взаємозв´язків між усіма сторонами життя суспільства, між людиною і природою, посилення інтеграційних процесів у сфері виробництва, соціально-політичного і духовного життя суспільства, в сфері науки виникає необхідність" у розкритті загальної основи цих процесів. А через те, що все це — умови життєдіяльності людини, то виникла потреба в з´ясуванні сутності самої людини.
Крім того, потреба в розкритті сутності людини була зумовлена необхідністю дослідження конкретної реальної дійсності. Строкатість, розмаїтість дійсності, уявний хаос, що панує в суспільному житті, потребували вироблення засобів орієнтації в цьому складному світі для визначення свого місця в ньому, визначення цілей практичної діяльності. Але ускладнення соціальної структури суспільства, загострення протиріч між соціальними суб´єктами з різними інтересами зумовлювали виникнення різних точок зору на вирішення завдань теоретичного осмислення того, що відбувається у світі, вирішення проблеми сутності людини і світу її буття. Важливу роль у вирішенні цих проблем зіграв марксизм.
Марксизм виник як закономірний результат розвитку філософської, економічної і соціально-політичної думки, як результат усвідомлення логіки історичного процесу. Оцінюючи місце марксистської філософії в історії філософської думки, не можна забувати, що вона виникла за певних історичних умов, при певному рівні розвитку матеріально-технічного, економічного, політичного, наукового, духовного розвитку суспільства, при певній структурі суспільства і рівні соціальних суперечностей, соціальних протистоянь. Крім того, не слід ототожнювати філософські погляди з політичними поглядами тих чи інших мислителів, з висновками, що стосуються оцінок конкретних історичних подій, їхнього історичного значення. До марксизму варто ставитись як до будь-якої теорії, керуючись принципом історизму, з огляду на історичну зумовленість постановки і вирішення Марксом і Енгельсом тих чи інших проблем як у загальнофілософському, так і в соціально-політичному плані.
К. Маркс і Ф. Енгельс, критично осмислюючи своє ставлення до попередніх і сучасних їм філософських, економічних і соціально-політичних поглядів, зводячи рахунки зі своєю колишньою філософською совістю, показали, що природна, суспільна і духовна сфери є світопорядком, де людина виступає активним і смисл о-утворюючим началом, а світ стає воістину людським світом, тобто не просто об´єктивною реальністю — природою, матерією, всесвітом, але і "дійсністю людських сутнісних сил". (Маркс), людською дійсністю. їхня головна заслуга у філософському осмисленні дійсності полягає в розкритті соціально-діяльної сутності людини, що дозволило в концептуальному плані вирішити проблему людського начала, розкрити сутність історичного процесу як процесу становлення і розвитку людської сутності, нерозривний зв´язок між людиною і світом її буття.
К. Маркс і Ф. Енгельс показали, що людина, як і будь-яка тварина, повинна насамперед задовольняти свої життєві потреби. Але на відміну від тварини, що задовольняє потреби в безпосередній взаємодії з природою, людина задовольняє свої потреби опосередковано: процесом виробництва, де виробництво знарядь праці і засобів для забезпечення життя стає особливою (соціальною) потребою, системою суспільних відносин, потребою в новому типі орієнтації у світі, яким стала суспільна свідомість, потребою у свободі. Інакше кажучи, вони показали, що сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є заснованим на матеріальному виробництві, здійснюваним в системі суспільних відносин процесом свідомого, цілеспрямованого перетворювального впливу на навколишній світ і на саму людину для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. Це означає, що людське начало полягає саме у виникненні опосередкування задоволення життєвих потреб системою потреб соціальних і відповідними до них видами діяльності. Але сутність людини не існує сама по собі. Насправді вона є системою усіх суспільних відносин, реальним суспільством, у якому і за допомогою якого здійснюється життєдіяльність людей. Тому суспільство постає як безпосередній світ буття людини. А історичний процес — як процес становлення і розвитку людської сутності, процес абсолютного руху становлення людини (К. Маркс).
Вирішення питання про сутність людини стало необхідною умовою з´ясування специфіки соціальних суб´єктів як носіїв людської сутності, визначення їхнього місця і ролі в суспільному житті, розглядання їх як суб´єктів суспільного виробництва, суб´єктів історичного процесу, тобто необхідною умовою осмислення всього багатства людської дійсності.
Розкриття Марксом і Енгельсом сутності людини, здійснене особливо в "Німецькій ідеології", було необхідним для аналізу сучасної їм дійсності. Ця задача найповніше вирішена в "Капіталі". Необхідно було з´ясувати, що капіталізм, будучи закономірним результатом суспільного розвитку, як і будь-яке соціальне явище, історично минуще і самою логікою внутрішнього розвитку створює необхідні умови подальшого суспільного прогресу.
Але, щоб вирішити ці питання, необхідно було критично осмислити досягнення попередньої економічної і соціально-політичної думки, що були не тільки теоретичним обґрунтуванням вирішення назрілих соціальних завдань, але і важливими факторами для соціальних суб´єктів у визначенні ними змісту і спрямованості своєї практичної діяльності.
Відомо, що економічні теорії англійських економістів не були вузькоекономічними, вони базувалися на філософському осмисленні сутності людини, суспільства, історії, антропології. Тому критичне засвоєння і переробка Марксом економічних поглядів минулого і сьогодення було в той же час філософським і економічним обґрунтуванням проблем суспільного розвитку, взаємозв´язків людини і суспільства. Необхідно було перебороти однобічність концепції людини, на яку спиралися представники англійської політичної економії і яка розглядала людину як відособленого товаровиробника, як людину, що щось виробляє. Такий підхід, хоча і був значним кроком вперед порівняно з попередніми концепціями людини, тому що він дозволив розробити теорію трудової вартості, залишав у тіні питання про суть усієї життєдіяльності людини. Виникла необхідність здійснити перехід від світу людини-вироб-ника до світу буття людини як цілісності, що охоплює всі сторони її життя.
З огляду на особливості і результати промислової революції, становлення індустріального суспільства, враховуючи також поглиблення і загострення соціальних суперечностей, суспільного поділу й усуспільнення суспільної праці, перспективи перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, Маркс змушений був перейти до аналізу всього суспільного буття людини, розкриття усього ЇЇ способу життя. Отже, якщо у філософських і в економічних вченнях нового часу суб´єкт розглядався як ізольований інди-від, то в марксистській філософії людина розглядалась як суб´єкт соціально-історичного розвитку і суспільного виробництва. Суспільство й особа постали як суб´єктне буття людської сутності.
Маркс і Енгельс критично освоїли досягнення соціально-політичної думки просвітителів, представників утопічного соціалізму. На відміну від цих мислителів, які прагнули створити конкретну картину суспільства майбутнього, вони основну увагу звернули на тенденції суспільного розвитку, залишивши питання про конкретні форми цього суспільства ходу історії. Вони ніколи не давали конкретних рецептів форм суспільного устрою.
Головним змістом марксизму є гуманізм. Саме людина розглядається як вища мета і цінність суспільного розвитку. Тому центральною проблемою в марксизмі стає пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх сутнісних сил людини, усіх її здібностей. Звичайно, підходи до вирішення цієї проблеми визначаються не добрими побажаннями, а насамперед конкретним станом суспільства, рівнем розвитку суспільного виробництва, співвідношенням соціальних сил, гостротою внутрішніх суперечностей. Крім того, усвідомлення самої цієї проблеми і бачення шляхів її вирішення залежить від того, інтереси яких соціальних сил виражає той чи інший мислитель, який його власний рівень інтелектуального розвитку. Це важливо враховувати при оцінці історичного значення будь-яких теоретичних досліджень, а, отже, - і марксизму. Маркс і Енгельс - представники конкретної історичної епохи. Тому не слід дивитися на марксизм як вчення, у якому містяться відповіді на питання, придатні для всіх часів і для всіх епох.
При оцінці історичного значення марксизму в розвитку філософської, економічної і соціально-політичної думки необхідно звертати увагу на розробку загальних методологічних, філософсько-світоглядних проблем, що дозволили Марксові і Енгельсу зробити глибокий аналіз сучасної їм дійсності.
Як зазначалося, у центрі їхньої уваги було розкриття соціально-діяльної сутності людини. Маркс і Енгельс виходили з того, що зрозуміти будь-яке явище, процес можна найповніше тільки виходячи з аналізу найвищого рівня його розвитку. Це дозволяє розцінити і здійснену логіку історичного процесу, і альтернативні його можливості, що не реалізувалися в дійсність. А через те, що найвище розвиненою у навколишній дійсності є людина, то для визначення свого ставлення до неї їм необхідно було звернутися до з´ясування сутності людини, а звідси — до сутності світу, їхнього взаємозв´язку, до вирішення питання про місце людини у світі, ставлення до нього, про можливості його пізнання і перетворення, про граничні основи буття світу і людини, а також питання про загальну структуру світу (як він улаштований: сукупність явищ чи взаємозалежне ціле) і стану, у якому людина і світ перебувають (у стані руху, розвитку чи спокою). Усе це й зумовило для Маркса і Енгельса необхідність визначити своє ставлення до суспільної думки минулого, а також свої вихідні методологічні, філософсько-світоглядні позиції для оцінки сучасної їм дійсності, виявлення тенденцій і закономірностей суспільного розвитку.
Розглядаючи процес життєдіяльності як процес виробництва і відтворення людини, Маркс і Енгельс приділили особливу увагу розкриттю ролі в ньому практики. Вони показали, що суспільне життя є власне кажучи практичним, що практика - це універсальний спосіб взаємодії людини і світу. Отже, суспільно-практична діяльність - це та основа, що опосередковує усі сторони життя людини. Практика визначає зміст і спрямованість зв´язку людини з природою, характер освоєння людиною навколишньої дійсності.
Маркс і Енгельс показали, що свідомість людини є не чимось іншим, як усвідомленим буттям. Але будучи зумовленою суспільним буттям, суспільна свідомість відіграє активну роль, перетворюючи діяльність людини на целепокладальну діяльність. Виникнувши як результат людської життєдіяльності, вона перетворюється на її передумову. Особливістю цілепокладальної діяльності є те, що в ній спрямованість до досягнення бажаного з неминучістю повинна узгоджуватися з можливостями, зумовленими об´єктивними умовами життя людини, об´єктивними закономірностями розвитку дійсності. Це значить, що цілепокладальна діяльність нерозривно пов´язана з свободою. Саме рівень людської свободи характеризує людину як суб´єкта соціальної діяльності, визначає її місце і значимість у життєдіяльності суспільства й особи.
Значне місце в марксистській філософії займають питання пізнання і перетворення світу. Маркс і Енгельс показали, що пізнання є практичним за своєю природою, що пізнавальне і перетворювальне ставлення людини до світу і до себе випливає з її соціально-діяльної сутності. Опосередковуючи задоволення своїх життєвих потреб процесом виробництва і системою суспільних відносин, людина змушена не просто пристосовуватися до природного середовища, а перетворювати його на умови свого існування. Природно, що від ступеня пізнання властивостей, зв´язків, законів природи і громадського життя залежать її суб´єктивні устремління, можливості їхньої реалізації.
Важлива заслуга Маркса і Енгельса полягає в розробці діалектики. Як зазначалося в першій темі, філософія, розкриваючи специфіку взаємозв´язку людини зі світом, крім з´ясування питання про природу і сутність світу і людини, з´ясування граничних основ їхнього буття, розглядає і питання про те, як світ улаштований, чим він є за своєю загальною структурою, а також про те, у якому стані він перебуває: у стані спокою, незмінності, чи в стані руху, зміни, розвитку. В історії філософської думки відповідь на це питання знайшла своє вираження в метафізиці і діалектиці.
Маркс і Енгельс, спираючись на досягнення попередньої філософської думки, з´єднали діалектику з матеріалізмом. Матеріалізм і діалектика в марксистській філософії набули значення найважливіших принципів обґрунтування ідеї гуманізму, обґрунтування можливостей створення реальних умов, що забезпечують вільний розвиток кожної окремої людини, усіх її сутнісних сил і суспільства. Діалектика тут стала методологічним принципом, що визначає спосіб підходу до аналізу, оцінки явищ, характер ставлення до них, характер і спрямованість пізнавальної і практичної діяльності, принципу, що потребує всі явища, процеси розглядати в системі загальних зв´язків, у русі, зміні, розвитку. Відповідно до діалектичної концепції розвитку джерело розвитку варто шукати у внутрішній суперечливості самих явищ, процесів.
Розкриття соціально-діяльної сутності людини і сутності світу її буття, соціальної зумовленості змісту і структури суспільної свідомості, практичної зумовленості пізнавального ставлення до навколишнього світу і до себе, розробка питань діалектики дозволили Марксові і Енгельсу довести, що тим спільним, що об´єднує усіх людських індивідів у рід "людей", є не природні узи, а соціально-діяльна сутність людини, тобто опосередкування задоволення її життєвих потреб системою соціальних потреб і відповідними їм видами діяльності.
Маркс і Енгельс не ставили перед собою мети створити, подібно до Гегеля, струнку, логічно викладену й обґрунтовану систему філософського знання. Для них головним було — визначити своє ставлення до попередньої і сучасної їм філософської думки, а також визначити ті вихідні методологічні принципи, спираючись на які вони змогли б підійти до аналізу сучасної їм соціальної дійсності, розкрити закономірності і тенденції її розвитку. Тому філософія марксизму формувалася в процесі дослідження Марксом і Енгельсом тих реальних процесів, що відбувалися в повсякденному житті. Природно, що поглиблення дослідження дійсності, безупинні зміни в суспільному житті зумовили певні зміни й у їхніх поглядах, оцінках конкретних подій. Це зумовило для них необхідність творчого підходу до аналізу логіки історичного процесу, до змісту понятійного апарату. Це ж зумовлює необхідність творчого підходу до оцінки самої філософії марксизму. Вона — не сума догм, рекомендацій, придатних для всіх часів і народів, її основні принципи і методологічні засади містять потребу в подальшому розвитку, вдосконалюванні відповідно до нових історичних умов.
Кінець XIX і початок XX ст.ст. ознаменувалися значними змінами у всіх сферах життя суспільства. Подальший розвиток суспільного характеру виробництва, завершення територіального поділу світу, перетворення капіталізму на світову систему господарства, що включала в себе всі країни з будь-яким рівнем техніко-техноло-гічного, економічного, соціально-політичного, духовного розвитку, зумовило постановку ряду філософських проблем. Виникла потреба в осмисленні як загальних тенденцій розвитку суспільства, так і аналізу й оцінки реальних процесів, що відбуваються в різних сферах життя, різних країнах, різних регіонах.
В. І. Ленін, полемізуючи з представниками емпіріокритицизму, приділив багато уваги питанням теорії пізнання. У "Філософських зошитах" він виявив зацікавлення щодо загальних проблем діалектики, проблем матеріалістичного розуміння історії.
В роки після революції 1917 р. філософська думка почала активно розвиватися. Однак у міру зміцнення адміністративно-командної системи в розвиткові філософської думки виникли серйозні труднощі. Ядро марксистської філософії — концепція соціально-діяльної сутності людини, а також питання діалектики, теорії пізнання були догматизовані, перетворені на засіб обґрунтування адміністративно-командної системи як суспільного устрою, який найбільш повно відповідає логіці історичного процесу. Звичайно, не можна стверджувати, що філософська думка завмерла. У багатьох галузях філософського знання були досягнуті значні успіхи, але вони найчастіше залишалися результатами дослідників-ентузіастів.
Величезної шкоди розвиткові філософії завдала розбіжність між теоретичними установками, уявленнями про бажане і належне, ідеалами, що служили світоглядними орієнтирами, з одного боку, і практикою господарської і соціально-політичної діяльності керівництва країни — з іншого. Криза, що охопила суспільство, пов´язана з тими перетвореннями, що відбулися, особливо з розпадом СРСР, знайшла своє відображення і у філософській думці. Тому за сучасних умов виникла потреба як у збереженні всього кращого, що було досягнуто в розвитку історії філософської думки, так і у філософському осмисленні сучасної дійсності, сучасного життя, закономірностей і тенденцій історичного процесу. Важливу роль в подальшому дослідженні методологічних, філолофсько-світогляд-них проблем суспільного розвитку, проблем суті людського буття повинен відіграти творчий розвиток марксистської філософії.