Філософія
Суспільна обумовленість процесу пізнання
Чому виникла сама потреба в пізнанні людиною об´єктивної дійсності, властивостей, особливостей предметів, явиш, зв´язків, відносин, закономірностей розвитку природи, суспільства, мислення, у пізнанні сутності світу і самої людини, її місця у світі, відношення до нього і до себе?
У тварин немає цілеспрямованої, зумовленої заздалегідь, визначеної цілі пізнавальної діяльності. Тваринним способом життєдіяльності є безпосередня взаємодія тварини з навколишнім світом шляхом пристосування і збирання, що здійснюється на основі системи умовних і безумовних рефлексів, інстинктів. Ця взаємодія визначається і диктується життєвими потребами, задоволення яких забезпечується на основі даних органів чуття.
Людський спосіб життєдіяльності, як це зазначалося раніше, полягає в тому, що задоволення життєвих потреб забезпечується не в безпосередньому взаємозв´язку з умовами існування, а в опосередкованому. Між життєвими потребами й умовами життя стає потреба у виробництві знарядь праці і трудова діяльність, потреба в суспільних відносинах і діяльність по їх відтворенню. Людина не просто пристосовується до природи, а пристосовує її до себе, перетворює відповідно до своїх потреб. Опосередкування задоволення життєвих потреб процесом виробництва і системою суспільних відносин зумовило потребу в якісно новому способі орієнтації з навколишнім світом. І таким способом орієнтації стала свідомість, закріплена в мові.
Особливо важливим у цьому відношенні є те, що залежність задоволення життєвих потреб від соціальних умов буття, виражена в інтересах, знаходить своє втілення в цілях. Інтерес виражає суб´єктивно-ціннісне відношення до дійсності й зумовлює необхідність в активній діяльності для забезпечення своєї життєдіяльності, а щоб ця діяльність була ефективною, вона повинна будуватися на знанні властивостей, зв´язків, законів дійсності.
Процес нагромадження знань про світ і про саму людину виник стихійно. Але в міру її виходу з тваринного світу стихійний процес поступово почав поступатися місцем свідомому, цілеспрямованому ставленню до навколишнього світу Щоб створювати знаряддя праці, а при їхній допомозі — засоби задоволення життєвих потреб, — щоб підкорити природу, необхідні знання. Так у практичному відношенні людини до дійсності виникає потреба в пізнанні навколишнього світу і самої людини. Необхідність активно взаємодіяти з навколишнім світом, шукати шляхи створення, за допомогою свідомого, цілеспрямованого перетворення світу і самої людини, умов для забезпечення її існування і розвитку, забезпечення виживання людства, зумовлює виникнення пізнавальної потреби.
У взаємодії з навколишнім світом, підкорюючи його, людина постійно втілювала результати освоєння дійсності в безпосередній, реальний процес життя. У цьому процесі здійснювалася оцінка, перевірялася значимість для людини результатів його діяльності, накопичувався досвід, здійснювався добір і систематизація здобутих знань про світ і про саму людину. Тому пізнавальне відношення людини до дійсності є практичним за своєю природою. Практика в цьому плані виступає як всезагальний спосіб буття людини.
Часто практика розуміється як предметно-чуттєва, матеріально-перетворююча діяльність. Такий підхід заслуговує на увагу, але він призводить до того, що практика розглядається тільки як один з аспектів діяльності. Тим самим, поняття практики за своїм змістом та обсягом стає вужчим ніж поняття діяльності, залишаються в тіні її "достоїнства всезагальності". Звичайно, поняття практики і діяльності нерозривно зв´язані, але кожне з них характеризується своїми особливостями.
При розкритті специфіки діяльності увага акцентується на тому, що остання виступає як спосіб активного впливу людини на навколишній світ і на саму себе для забезпечення задоволення своїх потреб. У той же час вона є передумовою й умовою відтворення і народження нових потреб.
При з´ясуванні специфіки практики варто виходити з того, що вона, по-перше, є процесом, у якому перевіряється, визначається відповідність змісту знань, цілей і результатів діяльності об´єктивним закономірностям розвитку природи, суспільства, мислення, а по-друге, вона визначає відповідність діяльності і її результатів тому, що потрібно людині, тобто її потребам і інтересам. Отже, практика — це реальний процес життя, у якому цілі і результати людської діяльності співвідносяться з об´єктивними закономірностями, тенденціями розвитку дійсності, а також з потребами й інтересами людей. Розкриваючи відповідність змісту знань, цілей, результатів діяльності об´єктивним законам розвитку дійсності, практика проявляє себе як критерій істинності наших знань. А розкриваючи відповідність цілей і результатів діяльності потребам та інтересам людей, практика виступає як показник того, що потрібно людині, його корисність чи шкідливість.
Якщо в діяльності на першому місці є відношення "суб´єкт — об´єкт", взаємодія останніх для забезпечення задоволення потреб, то в практиці на першому місці виступає оцінний момент, у якому реально співвідносяться ціль, результати діяльності людини зі ступенем її впливу на навколишню дійсність і ступенем забезпечення задоволення потреб.
Практика виступає також як процес, у якому підсумки минулого і сьогодення є передумовою визначення характеру діяльності, спрямованої в майбутнє. Вона є процесом співвідношення результатів діяльності, досвіду минулого і бажаного, належного і можливого в перспективі.
У процесі опосередкування життєдіяльності людини матеріальним виробництвом, у якому виробництво знарядь праці перетворюється в особливу, соціальну потребу, а також системою суспільних відносин, відтворення яких також стає особливою потребою, виникає необхідність у її пізнавальному відношенні до дійсності. Якщо в ході становлення людини освоєння дійсності базувалося переважно на емпіричному досвіді, то в міру розширення сфери взаємодії людини з навколишнім світом, сфери її діяльності, пізнавальне відношення стає особливою стороною життєдіяльності, виникає потреба в більшій кількості знань для забезпечення її існування, функціонування, розвитку.
Стосовно пізнавального процесу практика виступає в різних аспектах. Насамперед вона є передумовою й основою процесу пізнання. Але, крім того, вона визначає задачі, цілі, спрямованість пізнання, створює засоби для його здійснення, є сферою застосування результатів пізнання, критерієм істинності знань, показником того, якою мірою цілі і результати пізнання співвідносяться з об´єктивними тенденціями і законами розвитку природи, суспільства, мислення, а також з потребами й інтересами людей, показником того, наскільки результати пізнання корисні чи шкідливі для людини.
Вихідним імпульсом процесу пізнання є потреби та інтереси людини, а також ті можливості, що вміщуюють у собі умови її життя.
Потреба, виражаючи протиріччя між необхідністю існування, функціонування, розвитку людини й обмеженістю можливостей і засобів її забезпечення, орієнтує людину на пізнання властивостей предметів, явищ, розкриття зв´язків, необхідних для її життя. Інтереси, виражаючи залежність задоволення потреб від соціальних умов буття, орієнтують людину на дослідження цієї залежності для створення необхідних умов життя.