Філософія
Закон заперечення заперечення
Якщо закон єдності і взаємодії протилежностей розкриває джерело, причину змін, руху, розвитку, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін — механізм розвитку явиш, механізм переходу від однієї якості до іншого, то закон заперечення заперечення відповідає на запитання про спрямованість розвитку і про характер, спосіб внутрішнього взаємозв´язку його ступенів, етапів. Для розкриття специфіки цього закону необхідно насамперед з´ясувати зміст категорій "заперечення", "спадкоємність", "прогрес".
Заперечення — це момент процесу розвитку, у рамках якого, на основі внутрішніх взаємозв´язків, здійснюється перехід від одного ступеня розвитку системи до іншого чи від однієї системи до іншої. Це не просто перехід від однієї якості до іншої. Тут на перший план виступає змістовна сторона процесу розвитку. Найважливішою особливістю цього процесу є спадкоємність.
Спадкоємність — це система зв´язків і відносин, сутність якої полягає в тому, що при переході від одного ступеня розвитку до іншого чи від однієї системи до іншої зберігається частина змісту, що пов´язує попередній з наступним моментом розвитку. Звичайно в процесі спадкоємності зберігається те, що було вироблено в становленні певного явища, системи як основи їхньої стійкості. Наприклад, на основі пристосувальних реакцій у розвитку живого організму виробляється система безумовних рефлексів, інстинктів, що зберігають стійкість виду. Крім того, спадкоємність означає, що нове зароджується не на пустому місці в результаті руйнування старого, а на основі старого, на передумовах, які складаються усередині старого. Нове, зароджуючись на основі й усередині старого, зміцнюючись і розвиваючись, набуває відносної самостійності. Однак воно зв´язане зі старим багатьма нитками. Складний процес зміни старого новим здійснюється як заперечення, при якому зберігається загальна тенденція, спрямованість розвитку.
Спадкоємність і заперечення — це особливості внутрішнього розвитку явищ, процесів, систем. Однак вони тісно пов´язані і з зовнішніми умовами. Зовнішні умови, постійно-змінюючись, можуть бути поштовхом, побудником внутрішніх змін. А ці внутрішні зміни можуть призвести до зародження елементів нового змісту в старому. І це нове, зберігши особливості, вироблені попереднім періодом розвитку, набуває своїх особливостей, обумовлених зміною зовнішніх зв´язків і відносин. Наприклад, той же живий організм пристосовується до швидко змінюваних умов за допомогою умовних рефлексів. Ці рефлекси виражають внутрішню здатність організму до змін, щоб забезпечити своє існування в ситуації, що змінилася. Отже, специфіка внутрішнього процесу спадкоємності перебуває в тісному взаємозв´язку з зовнішніми обставинами, умовами. Заперечення як момент усунення старого і утвердження нового характеризується насамперед збереженням позитивного змісту старого в новому, змісту, який стає основою подальшого становлення і розвитку нового, а також тим, що воно виступає як самозаперечення предмета, що розвивається, і становлення нового предмета. Однак заперечення може включати в процес зміни одного ступеня чи системи іншою і негативні тенденції.
Так, при народженні нового організму може відбутися збереження спадкоємних хвороб, що можуть призвести до його загибелі.
Процес заперечення старого новим характеризується не тільки спадкоємністю, але також поступальністю і послідовністю. Вони усі разом дозволяють уявити цей процес не просто як ті чи інші якісні зміни предметів, явищ при незмінній їх сутності, а саме як процес змін у самій сутності чи заміни однієї сутності іншою.
Важливо зазначити, що процес заперечення розкриває також особливості взаємозв´язку форми і змісту. Якщо в процесі розвитку зміна змісту випереджає зміну форми, то стара форма перетворюється на гальмо розвитку змісту, що призводить до його деформації. У цій ситуації виникає необхідність у заміні старої форми новою, яка відповідала б новому ступеню розвитку змісту. Заперечення старої форми і заміна її новою не тільки сприяє розвитку змісту, але і переходу його на вищий ступінь. Тобто у процесі заперечення наявні і зміна форми, і переробка змісту.
У процесі розвитку заперечення відіграє важливу роль як фактор, що забезпечує єдність переривчастості і безперервності. Якби існувала тільки переривчатість, то подальша поступальність і послідовність стали б неможливими. Точно так же, якби існувала тільки безперервність, то не було б формування чогось цілісного, стійкого, не було би взаємозв´язку між минулим, сьогоденням і майбутнім, був би суцільний неоформлений потік.
Заперечення характеризує розвиток як процес, у якому нове, заперечуючи старе, з однієї сторони, перериває існування старого, а з другої — зберігаючи позитивне, життєздатне зі старого, утримуючи його, зумовлює безперервність розвитку, зв´язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. Заперечення виступає як взаємозв´язок спадковості і мінливості, взаємозв´язок, що обумовлює певну спрямованість, поступальність і послідовність розвитку.
Це особливо наочно можна простежити на розвитку життя. Кожен живий організм, пристосовуючись до безупинно змінюваних умов проживання, зберігає в собі все те краще, що було вироблено на всьому довгому життєвому шляху. Його пристосування до умов, що змінюються, не відкидає особливості взаємодії з навколишнім середовищем, але вносить певні зміни. Нові особливості пристосування, що виникають, зміцнюючись, стають надбанням не тільки окремого індивіда, але і виду в цілому. Цей безупинний процес взаємодії спадковості і мінливості забезпечує виживаність організму, виду в постійно змінюваних умовах життя.
Ця специфіка заперечення виявляється у всіх сферах дійсності. Наприклад, в галузі науки жоден дослідник не може щось зробити, не спираючись на досягнення наукової думки минулого і сьогодення. Будь-яке нове відкриття містить в собі певний зміст наукових знань, вироблених людством. Досягнення, набуті працею багатьох поколінь, складають спадок, на якому виростає нове знання. Без знання минулого не можна орієнтуватися в сьогоденні і передбачати майбутнє.
Нове, що зароджується в надрах старого і заперечує його, згодом теж застаріває і піддається запереченню. У цьому процесі заперечень спостерігається специфічна особливість, що полягає в тому, що відбувається мовби повторення, повернення до старого, наче відбувається кругообіг. Однак, це не просте повторення, а відтворення того, що було з урахуванням змін у змісті процесу розвитку і зовнішніх умов. Рух приймає форму спіралі, у якій кожен новий виток є начебто поверненням і у той же час — просуванням вперед. Цей процес спіралеподібного руху характеризується як заперечення заперечення. Він має місце в розвитку складних систем, процесів у природі, суспільстві, у мисленні.
Наприклад, у процесі виробництва здійснюється задоволення життєвих потреб. Потреба як вихідний імпульс життєдіяльності обумовлює необхідність діяльності. Діяльність, забезпечуючи задоволення потреби, заперечує її. Будучи задоволеною, вона мовби загасає. Але в процесі діяльності народжується нова потреба, яка, заперечуючи діяльність, стає реальною дійсністю. Але ця нова потреба є не простим повторенням старої — вона фіксує в собі і розвиток людини, і зміну умов, і необхідність узгодження потреби з умовами. А ця потреба зумовлює необхідність нової діяльності. Отже, потреба заперечується діяльністю, а нова (як би повторювана) потреба заперечує ту діяльність, що її зумовила. Фактором, що пов´язує стару і нову потреби, є спадкоємність.
Подібна картина спостерігається вжитті рослин, тварин. Висіяне зерно заперечується вирослою з нього рослиною. Рослина дає нові зерна (наприклад, колосок пшениці). Це нове зерно уже виступає і як заперечення рослини, як заперечення заперечення, і наче повторення раніше висіяного зерна. У той же час, це вже нове зерно, яке випробувало на собі вплив добрив, вологи, інших умов, що змінюються.
Взагалі заперечення заперечення становить спосіб функціонування системи. Гроші — товар — гроші, яйцеклітина — організм-яйцеклітина - це єдність спадковості і мінливості, в основі яких лежить спадкоємність, це також поступальність і послідовність у розвитку Кожне з заперечень — це процес зміни етапів, рівнів становлення чи сутності зміни одних сутностей іншими в рамках загальнішої системи.
Заперечення — це одночасно і процес розв´язання суперечностей, і перехід кількісних змін у якісні. Це три аспекти єдиного процесу розвитку. Тут закон заперечення заперечення постає як загальна внутрішня форма саморуху, саморозвитку явищ, процесів. Будучи відображенням універсальних зв´язків, реалізованих у генетично пов´язаних етапах поступального розвитку, цей закон виступає результативним принципом передбачення майбутнього. Пізнання і свідоме використання цього закону стає важливим фактором, який впливає на характер практично-духовного освоєння світу.
Варто підкреслити, що загальні зв´язки і закони розвитку дійсності виявляються в природі і суспільстві не однаково. У природі їх дія виявляється стихійно. У суспільстві ж вони виявляються через свідому діяльність людей. Ступінь і характер свідомого використання загальних зв´язків і законів залежить від ступеня, глибини їх пізнання і від характеру і спрямованості інтересів людей. Якщо дія об´єктивних законів не буде відповідати інтересам певних соціальних суб´єктів, то такі соціальні суб´єкти будуть прагнути того, щоб перешкодити дії цих зв´язків і законів, що може стати гальмом суспільного розвитку і призвести до гострих кризових ситуацій. Якщо ж інтереси соціальних суб´єктів збігаються зі спрямованістю дії об´єктивних законів, темпи прогресивного розвитку прискорюються. Це пояснюється тим, що знання і свідоме використання об´єктивних законів у практичній діяльності сприяє збігу бажаного з належним і необхідним.
Таким чином, вирішення питання про загальну структуру і стан, у якому система "людина — світ" перебуває, має важливе методологічне і світоглядне значення.
Спосіб вирішення цього питання стає принципом, що визначає характер бачення, розуміння світу, характер ставлення людини до світу і до себе, характер пізнавальної і практичної діяльності.
Матеріалістична діалектика, вирішуючи питання про єдність світу, про загальні зв´язки і закони функціонування, розвитку дійсності, стає важливим засобом для створення реальних передумов, які забезпечують усебічний розвиток кожної людини, прогресивний, поступальний розвиток суспільства.
У зв´язку з тим, що безпосереднім світом буття людини є суспільство, то знання загальних зв´язків і законів розвитку дійсності є необхідною умовою свідомої творчої діяльності на благо всього людства і кожної окремої людини, умовою розкриття внутрішньої логіки історичного процесу і свідомого управління ним.