Загальна соціологія
§ 30.3 Методи збору соціологічної інформації
Найдавнішим і найпоширенішим способом одержання соціологічної інформації є метод вивчення документів, які є в будь-якому цивілізованому суспільстві. Під документом в соціології розуміють ті або інші джерела, які містять інформацію про соціальні факти і явища суспільного життя, про ті або інші соціальні суб´єкти, що функціонують в суспільстві.
Аналіз документів дає соціологу можливість побачити важливі сторони соціальної дійсності, допомагає виявити норми і цінності, притаманні суспільству, одержати відомості, необхідні для опису тих або інших соціальних структур і систем, простежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами і окремими людьми.
Щоб добре орієнтуватися в багатоманітності документів, перш за все необхідна їх класифікація, підвалиною якої слугує форма, в якій той або інший документ фіксує вміщену в ньому інформацію.
Від форми, в якій зафіксована інформація, залежить цілі його використання і методи аналізу.
За формою фіксації інформації документи діляться на:
• письмові документи (в них відомості подаються у формі тексту);
• статистичні дані (цифрова форма викладу):
• іконографічна документація (кіно-відео-фотодокументація, картини);
• фонетичні документи (аудіозаписи).
Письмові документи — найбільш поширений вид документації. Джерелами цього типу документів для соціолога є: державні і центральні архіви, архіви організацій і установ, підприємств, фірм, архіви емпіричних даних в машинописній формі, в тому числі, INTERNET, наукові публікації, преса, особистісні документи (листи, автобіографії, мемуари, щоденники, промови і т. п.).
Існують і інші способи класифікації документів. За статусом джерела документи ділять на офіційні і неофіційні. З точки зору спонтанності появи документи ділять на мимовільні (створені незалежно від дослідника); задані (створені спеціально на прохання дослідника). За ступенем опосередкованості виділяють первинні і вторинні документи — одні створені на основі безпосереднього досвіду автора, другі — на базі узагальнення первинних документів. За критерієм авторства документи класифікують на індивідуальні, створені одним автором, і колективні, створені декількома авторами, групою.
В соціологічних дослідженнях найбільш поширеними є традиційний (класичний) і формалізований (якісно-кількісний) метод аналізу документів.
Під традиційним, класичним аналізом розуміється вся багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтеграцію відомостей, що містяться в документі з певної точки зору, застосованого дослідником в кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз документів дає можливість соціологу дати свою інтерпретацію змісту документа, проникнути в сутність явища, що вивчається, виявити логічні зв´язки і протиріччя між ними, оцінити ці явища і факти з певних дослідницьких позицій.
Бажання позбутися суб´єктивності традиційного аналізу обумовило появу принципово нового, формалізованого метода аналізу документів, який одержав назву "контент-аналіз". Контент-аналіз, або науковий аналіз змісту тексту (документа), — це метод дослідження, який застосовується в різних гуманітарних дисциплінах. Але розвиток цього методу переважно пов´язаний з соціологічними дослідженнями ЗМІ. З часом метод контент-аналізу став застосовуватися і при вивченні інших галузей соціальної реальності, іншого типу документів, зокрема, невербальних, іконографічних (портрети, фотографії і т. д.), а також відповідей на відкриті запитання соціологічної анкети. Цей метод дуже часто використовується різними спецслужбами: до 80 відсотків таємної інформації здобуваються за його допомогою і зараз.
Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторони змісту. Тоді зміст документа стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям. Разом з тим обмеженість контент-аналізу полягає в тому, що далеко не все багатство змісту документа може бути виміряне за допомогою формальних (кількісних) показників.
![""]("/imag/sociolog/prim_zs/image040.jpg")
Для здійснення контент-аналізу соціологу треба мати такі документи:
• таблицю контент-аналізу;
• інструкцію кодувальника;
• коду вальну картку.
Таблиця контент-аналізу містить список категорій і підкатегорій і присвоєні їм коди.
Інструкція кодування містить опис одиниць аналізу і рахунку, в ній закладені правила кодування, обумовлюються можливі труднощі. Реєстрація одиниць аналізу здійснюється в спеціальних таблицях, кодувальник картках. Останні включають всі класифікаційні одиниці — категорії і підкатегорії. Одиниці аналізу, виявлені в документі, фіксуються у відповідних графах кодувальної картки.
В контент-аналізі передбачається своя вибірка. Масив документів, об´єднаних загальною ознакою, представляє генеральну сукупність, яка має бути вивчена. Якщо перед аналітиком-соціологом стоїть завдання провести контент-аналіз кампаній по виборах президента України, то в межі генеральної сукупності треба включити всі документи, які опубліковані у зв´язку з виборами з моменту початку кампанії до її завершення.
Для формування вибіркової сукупності документів для контент-аналізу зазвичай використовують суцільний і випадковий відбір. Щодо застосування скерованого типу відбору, то він виключається через відсутність даних про розподіл в генеральній сукупності документів.
Робота з документами вимагає від соціолога крім спеціальних знань великої винахідливості, вона завжди є дослідницьким пошуком.
Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.
Анкета, як правило, починається з преамбули — звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина — паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).
За предметним змістом запитання анкети поділяють на:
• запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.;
• запитання про знання, мета яких — з´ясувати, що знає і що може повідомити респондент.
• запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;
• запитання про мотиви, покликані викликати суб´єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.
За своєю логічною природою запитання класифікуються таким чином:
• основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються.
• запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою;
• контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості.
• запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.
За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на:
• контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респондентом, їх мета — створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь.
• буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: "Як Ви думаєте?"
• прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції;
• опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань.
За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види:
• відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: "Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до політики?"
• запитання закритого типу: "Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які збігаються з Вашою думкою: ©відвідую рідних і знайомих; ©зустрічаюся з друзями; Ф слухаю радіо і т. д."
• запитання напівзакритого типу засноване на додаванні до списку відповідей фрази: "Вкажіть інші види занять".
• запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;
• шкальні запитання — відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;
• дихотомічні запитання: "Чи вірите Ви у гороскопи і астрологічні прогнози?" Відповідь: "Так-Ні".
Після того, як дослідник визначився із змістом запитань, особливу увагу треба надати упорядкуванню анкети. Верстка анкети передбачає не лише компановку запитань та їх послідовність, про що вже йшла мова, а також і художньо-технічне оформлення анкети. Всі розділи анкети можна виділити відмінним від основного шрифтом. Добре використати різний шрифт при друкуванні запитань і відповідей, при можливості використати кольоровий друк.
Коли анкета складена, треба здійснити пробне (пілотажне) опитування, в ході якого перевіряється зміст анкети, формулювання і послідовність запитань та варіантів відповідей і т. д. Пробне опитування охоплює невелику кількість осіб (20-30 чоловік), відібраних за основними характеристиками, які визначаються темою, метою і завданнями дослідження.
За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:
• роздавальні, коли анкетер особисто вручає анкету і чекає, поки вона заповнюється, і тут же одержує її — очне роздавальне опитування, або одержує заповнену анкету через декілька днів — заочне роздавальне опитування;
• поштове — анкета за попередньою домовленістю висипається і одержується поштою;
• пресове — анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію;
• телетайпні (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв´язок).
За типом дослідницьких завдань опитування бувають:
• стандартизоване — націлене на одержання статистичної інформації;
• фокусоване — збираються дані за умов конкретної ситуації;
• глибинне — спрямоване на одержання пошукової інформації. За рівнем компетентності респондентів розрізняють:
• масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми);
• масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується);
• симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань дослідження);
• експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається).
Соціометричний метод — це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи).
Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту з опитуваним — ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, не дивлячись на наявність відмінних рис, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування (анкетного і інтерв´ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.
Поява соціометричного методу або просто соціометрії в арсеналі соціологічного дослідження пов´язана з іменем американського соціального психолога і соціолога Як. Морено (1892 -1974 рр.). Термін "соціометрія", запропонований ним, походить від двох латинських слів: "socius" — друг, товариш і "metrum" — вимірювання, міра, тобто в буквальному сенсі "соціометрія" означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних відносин між індивідами в групі.
За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптимальну інформацію про позиції індивідів в групі (наприклад, про ступінь популярності, про типи міжособистісних відносин, про наявність підгрупи, неформального лідера в групі, про групову згуртованість і т. д.) і на їх основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має дуже велике значення для корегування міжособистісних відносин в групі.
Інтерперсональні вибори можуть вивчатися на двох рівнях:
• поведінковому, коли дослідник безпосередньо спостерігає поведінку індивідів в якихось конкретних ситуаціях, реєструючи дані своїх спостережень, а потім аналізуючи їх;
• вербально-прожективному, коли дослідник за допомогою опитування на основі спеціальної анкети-питальника виявляє бажані типи відносин між індивідами, ті, яким вони надають перевагу. Соціометричний тест формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин.
Найчастіше соціометричний тест застосовується до вивчення малих груп (до 10-25 чоловік), де він дає найбільший ефект, хоча з його допомогою іноді вивчають і структури відносин та зв´язків у великих групах. Соціометричне опитування можна проводити лише в колективах, які мають деякий досвід сумісної діяльності (три і більше місяців), на основі якої вже виникли певні сталі взаємовідносини між його членами. В іншому випадку дослідження зафіксує випадкову структуру.
![""]("/imag/sociolog/prim_zs/image041.jpg")
Соціометричне опитування може проводитися як у формі роздавального анкетування на місці, так і у формі своєрідної анкети — інтерв´ю. В першому випадку дослідник просто роздає респондентам анкети, контролює їх заповнення, а потім збирає їх. У другому випадку дослідник зачитує питальник респондентам, кожний з яких на чистому листку паперу, нумеруючи черговість запитань, відразу ж відповідає на них.
Соціологи використовують чимало різних методів обробки даних соціометричного опитування, які можна поділити на дві групи:
1) графічні методи (соціограми);
2) кількісні методи (індекси, статистичний аналіз, факторний аналіз).
Соціограма являє собою графічне зображення структури міжособистісних відносин в групі.
Першим етапом обробки результатів соціометричного опитування є побудова соціоматриці, тобто зведення всіх результатів опитування в таблицю. На основі даних соціоматриці визначають індивідуальні і групові індекси, за допомогою яких здійснюється характеристика статусу індивіда в групі і його ставлення до інших членів групи, а також групова інтеграція, групова стійкість і групова експансивність.
Отже, за допомогою соціометричного опитування можна досить швидко зробити моментальний знімок з динаміки внутрішньо-групових відносин — встановити типи взаємовідносин, виявити підгрупи, охарактеризувати позицію кожного члена групи, соціально-політичний клімат в групі і т. д.
Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв´ю (англ. Interview). Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв´юер (той, хто оптує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях
Інтерв´ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв´юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв´юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження. Види інтерв´ю:
• вільне інтерв´ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань.
• глибинне інтерв´ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;
• фокусоване спрямоване інтерв´ю — вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;
• стандартизоване (формалізоване) інтерв´ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.
Важливий вплив на достовірність і повноту інформації, яку одержують за допомогою інтерв´ю, здійснює фактор часу. Якщо інтерв´юер прагне одержати інформацію у людини, яка тільки-но повернулась із нічної зміни або з тривалого відрядження, то можливості одержати об´єктивну інформацію, будуть мінімальними, навіть якщо респондент завчасно був проінформований про мету і значення опитування. Час інтерв´ю має бути найзручнішим не для інтерв´юера, а для респондента.
На сам процес інтерв´ю впливають також вік і стать його учасників. Результати інтерв´ю кращі, коли його учасники приблизно одного віку. В інтерв´ю з багатьма запитаннями, які мають за мету виявити ціннісні орієнтації опитуваного, доцільно, щоб інтерв´юер і респондент були однієї статі і приблизно одного віку. Взагалі ж жінкам-інтерв´юерам вдається, як свідчить соціологічна практика, одержувати більш щирі відповіді, ніж чоловікам.
Для стимулювання відповідей респондентів, одержання найбільш повної і точної інформації існує чимало засобів, деякі застосовуються більшістю інтерв´юерів.
1) Вираз згоди (уважний погляд, хитання головою, усмішка, піддакування).
2) Використання коротких пауз.
3) Повторення основного запитання.
4) Часткова згода, наприклад: "Ви говорите, що... Проте деякі люди вважають, що...".
5) Прохання пояснити, наприклад: "Мені не зовсім зрозуміло, як..."
6) Уточнення за допомогою неправильного повторення відповіді.
7) Вказівки на протиріччя у відповідях.
8) Повторення останніх слів респондента (метод "луни")
9) Нейтральна вимога додаткової інформації.
10) Вимога певної додаткової інформації.
Після будь-якого висловленого сумніву або незгоди і одержання на них роз´яснення інтерв´юер повинен висловити своє розуміння, згоду, схвалення.
Якщо в процесі інтерв´ю одержано відповідь типу "не знаю", то перш за все інтерв´юер повинен з´ясувати, що криється за ним:
1) чи дійсно незнання;
2) нерозуміння змісту запитання;
3) невміння висловити свою думку;
4) побоювання висловити це вголос;
5) побоювання дати "неправильну" відповідь.
В залежності від цього інтерв´юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.
Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв´ю (за допомогою диктофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв´юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв´ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.
На завершення розмови про інтерв´ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв´юерів. Вона передбачає:
• ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз´яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації;
• засвоєння інтерв´юерами основних принципів поведінки в процесі опитування;
• навчання їх техніці інтерв´ювання;
• надання їм можливості пройти практику проведення інтерв´ю;
• набуття інтерв´юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв´ю.
Фокусоване групове інтерв´ю — якісно-кількісний метод збирання соціологічної інформації, що виникає в середині XX ст. у США. Його передвісником були так звані вільні інтерв´ю, що їх застосовували в американській соціології кінця 30-х і в 40-х pp. У таких інтерв´ю заздалегідь задавалася загальна тема бесіди і певне коло відкритих питань.
Першим узагальненням, присвяченим власне фокусованому груповому інтерв´ю, стала праця Р. Мертона "Фокусовані інтерв´ю" (1956р.). Цю розробку було адаптовано П. Лазарсфельдом та ін. авторами для маргетингових досліджень. Саме в цій галузі фокусоване групове інтерв´ю знайшло свій дальший розвиток і широке застосування. Пізніше метод фокусованого групового інтерв´ю активно перейняли, власне, соціологи. Він дозволив їм одержувати більш глибшу інформацію про думки, сподівання і досвід людей, ніж кількісні методи. Метод фокусованого групового інтерв´ю має спільні риси з деякими варіантами опитування, скажімо — з груповим інтерв´ю. Проте фокусоване групове інтерв´ю є не просто чергуванням запитань інтерв´юера і відповідей респондентів, а є свого роду дискусією. Респонденти мають більше свободи тут у виборі форми виразу своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Особливістю методу фокусованого групового інтерв´ю є те, що дискусія має фокусований характер: тема дискусії, логіка і форма запитань (кількість яких має не перевищувати десять) визначаються заздалегідь і фіксуються в інструкції ведучому.
Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються.
При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.
Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.
Можна також виділити спостереження:
1) нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні;
2) стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмета і процедури спостереження.
Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.
Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.
Експеримент — це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу.
Експертне опитування — це одержання інформації щодо стану і прогнозування зміни соціального явища процесу від компетенційних осіб-експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об´єкт дослідження. До групи експертів добираються найдосвідченіші спеціалісти. Головний серед усіх критеріїв відбору експертів — компетентність. Для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку експертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів в експерти.
Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних монографічних дослідженнях. Процедура опитування експертів може бути очною і заочною. Для експертної оцінки використовують також і атестацію, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія.
Одержані в ході соціологічного дослідження опитування (спостереження тощо) емпіричні дані підлягають інтерпретації, тобто поясненню. Соціолог має зробити висновки, виявити тенденції, перевірити висунені в програмі соціологічного дослідження гіпотези. Одержану первинну соціологічну інформацію йому треба узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати одержані дані, скласти таблиці, графіки, діаграми і т. д. Тобто скласти підсумковий документ аналізу соціологічної інформації.
В практичній діяльності соціологи використовують такі підсумкові документи соціологічного дослідження: інформацію, інформаційну записку, аналітичну записку, звіт про науково-дослідну роботу. В інформації зміст результатів дослідження подається без їх інтерпретації. Вона включає:
• короткий виклад проблемної ситуації, яка виявилась в даному дослідженні;
• перелік цілей і завдань дослідження;
• опис соціально-демографічних характеристик вибіркової сукупності;
• розподіл відповідей на запитання анкети або інтерв´ю, результати аналізу документів і спостережень у відсотковому викладі.
Число розділів у звіті зазвичай відповідає числу гіпотез, сформованих в програмі дослідження.
Інформаційна записка, як і інформація, містить ті ж підрозділи, а в підрозділах, подаються результати досліджень, підсумкові дані коментуються, тобто описуються, цифровий матеріал може групуватися і зіставлятися. В заключній частині даються висновки з позначенням тенденції, що виявилися.
Аналітична записка, як різновид підсумкового документа соціологічного дослідження, може завершити важливий етап дослідження або виступати основним підсумковим документом невеликої науково-дослідної роботи. Вона може бути значною за обсягом і мати таку структуру:
1) вступ;
2) основна частина;
3) заключна частина.
Головним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про науково-дослідну роботу. Він включає ряд обов´язкових розділів: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, вступ, основна частина, заключна частина, список використаної літератури, додатки.