Загальна соціологія
§ 17.1 Урбанізація як тенденція розвитку поселенської структури
Основною тенденцією розвитку поселенської структури є зростання ролі і питомої ваги міст (урбанізація). Якщо на початку століття міста складали 10 % усіх поселенських утворень, то до його кінця їх уже більше 50 %. Для багатьох країн міський спосіб життя є переважним. Уже зараз в Японії у містах живе 4/5 населення, у Німеччині — більш 90 %, в Ізраїлі — 89 %, у Великобританії — 76 %, у СІНА — 75 %. Сьогодні в Україні у містах живе 67,3 %, а на сході 75 - 90 %.
Існує багато видів міських утворень. За числом жителів прийнято розмежовувати чотири види міст:
• малі (50 - 100 тис.),
• середні (100 - 500 тис),
• великі (більш 500 тис),
• найбільші (понад 1 млн.).
За функціями розмежовуються передмістя житлові і промислові, міста-супутники (що мають самостійну виробничу базу, де працює основна маса жителів), міста поліфункціональні і монофункціональні (у яких переважає одна функція, пов´язана з певним матеріальним чи духовним виробництвом). За рівнем містоутворюючих процесів виділяються міста старі й нові.
Звертає на себе увагу нерівномірність розвитку міст різного виду. Особливо швидкими темпами ростуть великі і найбільші міста. Очікується, що до 2004 року у надвеликих містах буде проживати 1/5 частина всіх жителів землі. Можна сказати, що для сучасного етапу урбанізації характерна концентрація населення у надвеликих містах і різке зниження темпів розвитку малих і середніх міст. Найбільш багатонаселеними містами світу є Токіо (18,8 млн.), Москва (64,8 млн.), Мехіко (64,6), Нью-Йорк (7,6), Шанхай (6,4).
Якщо в 1959 р., у країні були лише три міста з населенням понад 1 млн. (Москва, Київ, Ленінград), то в 1987 р. таких міст нараховувалося вже 23.
Загальною тенденцією розвитку поселенської структури є її ускладнення. Модель місто-село вже не вичерпує всього різноманіття зв´язків. Активний процес урбанізації приводить до появи зв´язків місто-місто, місто-передмістя, місто і тимчасові поселення на селі в літній період для забезпечення, відпочинку і відновлення сил, в останні роки і для забезпечення родини продуктами харчування.
У великих і найбільших містах процеси соціального переміщення, соціальної мобільності протікають інтенсивніше. Більше людей одержують можливості для розвитку своїх здібностей, просування, вибору професій. Міста є центрами соціокультурних процесів. Велике місто створює можливості для залучення великого числа людей до техніки, науки, мистецтва. Разом з тим розвиток великого міста має і негативну сторону, тому що поглиблює розрив із природою, загострює екологічні проблеми.
Які ж у зв´язку з цим перспективи розвитку поселенських утворень?
Маються на цей рахунок різні точки зору. Деякі говорять про поглинання міськими формами всіх інших форм, про витіснення сільських утворень, інші вірять у тривале їхнє співіснування, треті виступають за їхнє злиття, четверті вірять, що на базі існуючих міських і сільських поселенських утворень виникнуть нові.
Поселенські утворення, зокрема місто, вивчаються різними науками: історичними, економічними, географічними^ містобудуванням, архітектурою, демографією і т. п. Соціологія на відміну від цих наук вивчає місто як єдиний цілісний соціальний організм. Перші роботи із соціології міста з´явилися на початку XX сторіччя. Це роботи М. Вебера, Г. Зіммеля, К. Бюхера та ін. М. Вебер звернув увагу на зв´язок міських поселенських утворень з індустріалізацією. Соціологи показали відмінність сучасного їм індустріального суспільства від традиційного. Якщо основною формою поселенських утворень традиційного суспільства були невеликі сільські спільності в декілька сотень людей, багато з яких перебували в родинних зв´язках, то в індустріальному суспільстві найбільш характерною формою стають міські утворення, що охоплюють великі маси людей. Безпосередні контакти, коли усі знали один одного, перемінилися складними опосередкованими зв´язками. М. Вебер визначав місто як таке велике поселення, де взаємне особисте знайомство один з одним, що полегшує сусідські зв´язки, відсутнє.
На зміну незначній соціальній мобільності прийшли інтенсивні соціальні переміщення. На зміну строгому соціальному контролі спільності за поведінкою членів, який здійснювався за допомогою звичаїв і традицій, в індустріальному суспільстві прийшли численні строго формалізовані правові норми.
Істотно відрізняється сучасне суспільство від традиційного за соціально-психологічними процесами, психологічній атмосфері. Для нього характерна соціальна напруженість, суперечливість, анонімність в особистому житті.
Соціолог вивчає протиріччя у функціонуванні, розвитку міста. Його найбільше цікавить проблема збалансованого розвитку міста, зокрема, господарської сфери й інфраструктури, матеріальних умов і духовних процесів і т. д. Подружжя Лунд у 30-і роки показали це на прикладі середнього міста. Г. Зіммель, К. Бюхер на прикладі великих міст.
Місто — складне соціальне явище. З одного боку, це середовище перебування людини. З іншого боку, соціальний інститут, що організує і регулює життєдіяльність людей.
Соціологія розглядає місто як єдиний організм, як цілісну, відносно самостійну соціально-економічну і культурну систему.
Виділяються і вивчаються наступні елементи міста:
• господарська сфера;
• соціально-побутова інфраструктура (житлово-комунальне господарство, торгівля і суспільне харчування, побутове обслуговування, охорона здоров´я, дошкільне виховання, транспорт, освіта, матеріальна база культури);
• природне середовище;
• керування містом.
Місто виконує різноманітні функції.
1. Економічна — забезпечує ефективне використання індустріального і науково-технічного потенціалу, трудових і природних ресурсів.
2. Екологічна — забезпечує доцільне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища.
3. Демографічна — забезпечує формування його населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорону здоров´я.
4. Соціально-побутова функція пов´язана з організацією побуту, задоволенням побутових потреб населення.
5. Суспільно-політична — пов´язана з організацією політичного життя.
6. Культурно-виховна — з організацією системи освіти, виховання і культурно-просвітницької діяльності.
Реалізація функцій має своєрідні специфічні риси в містах різного виду. Так, у нових містах особливо активно реалізуються суспільно-політична і соціально-побутова функції. Цікаво, що в нових містах, як свідчать дослідники, перші 10-15 років вища середня народжуваність, що не може не позначатися на реалізації соціально-побутової функції.
У монофункціональних містах усі функції підлеглі виконанню головній, пов´язаній з організацією визначеного виробництва.
У найбільших містах особливого значення набуває проблема збалансованого розвитку міста, забезпечення відповідності розвитку матеріального виробництва і соціальної інфраструктури.
Предметом уваги соціологів є і просторова організація міста.
Великі міста відрізняються складною просторовою структурою, що проходить ряд ступенів розвитку. Спочатку найзручнішим і престижним є центр. Надалі з´являються мікрорайони, виникає проблема відновлення центру. Є кілька теорій розвитку міста як феномена.
Американський урбаніст Ернест Бургесс говорив у 20-і роки про 5 концентричних зон:
• 1-а центральна зона — центр ділового, комерційного, соціального життя;
• 2-а зона — житлові райони, у яких переважає невпорядковане житло, бідняцькі і етнічні квартали;
• 3-я зона — житлові райони для працюючих за наймом, для робітників;
• 4-а зона — для представників середнього класу, тут переважають упоряджені житлові будинки, у тому числі особняки для однієї родини;
• 5-а зона — за міською рисою для представників вищого шару середнього класу і вищого класу.
Американський урбаніст Хойот (1939) розвиває концепцію секторів, у яких комфортні райони переміщаються від центру до периферії.
Широко розповсюдженою зараз є концепція багатоядерної структури з декількома центрами І. Гарріса та Е. Ульмана. Усі ці моделі не виключають одна одну. У реальних містах можна знайти ознаки всіх типів внутрішньої структури.
Розселення населення у певних частинах міста і передмістя пов´язане насамперед із соціальним і економічним становищем жителів міста й у свою чергу закріплює це нерівне положення. Можна виділити 3 основних фактори, що визначають соціально-просторову диференціацію населення.
1) Це соціально-економічний статус. Прямими показниками соціально-економічного статусу є прибуток, рівень освіти, характер зайнятості, непрямими — якість житла, розмір його оплати.
2) Це сімейний статус (включає розмір родини, вік її членів, число дітей — прямі показники; тип житла, його вік — непрямі). До передмістя тяжіють багатодітні і багатопоколінські родини.
3) Расово-етнічний статус (раса, національність, мова).
У різних країнах соціально-просторова структура міста має свої особливості. Так, у містах Радянського Союзу не було, як правило, етнічних поселень, не було різкого контрасту за соціальним складом комфортних і некомфортних районів. Хоча і тут соціально-економічне положення позначалося на просторовому розселенні й особливо на типі житла. Особливе значення мав такий фактор, як професійний зв´язок з визначеними підприємствами, установами, їхня вагомість, матеріальні можливості. Робочі передмістя також виявилися пов´язаними з визначеними підприємствами, районами їхнього розташування.
У 80-і роки в зв´язку з необхідністю реконструкції центру в ряді найбільших міст Радянського Союзу було проведено спеціальне вивчення проблем центру. Аналізувалася думка населення щодо концентрації в центрі торгових, побутових, культосвітніх установ, кінотеатрів. Був зроблений висновок про необхідність збереження в процесі реконструкції двору як замкнутого простору, характерного для старого міста і високооціненого жителями. Виявилося, що не виправдовує себе будівництво в центрі величезних кінотеатрів, оскільки жителі воліють відвідувати кінотеатри у себе в мікрорайоні. Разом з тим їх залучають у центрі торгові підприємства, і в зв´язку з цим, потрібне розширення їхніх приміщень.
Міста відрізняються своїм архітектурним виглядом, географічними умовами. Неповторність, самобутність місту додають його історія, культура, духовна атмосфера. Своєрідні міста, своєрідні і жителі міста. У художній літературі ми можемо знайти опис цієї неповторності, самобутності. Досить згадати книгу АЛ. Купріна "Київські типи" і А. Гіляровського "Москва і москвичі".
Міста відрізняються за своїм соціальним складом. Місту Харкову несхожість на інші додавали, наприклад, кваліфікований робітничий клас, студентство. На вигляд Києва накладає відбиток не тільки Дніпро і Дніпровські схили, але і колосальний столичний чиновницький апарат.