Загальна соціологія
§ 6.2 "Соціологізм" Е. Дюркгейма як методологія наукового дослідження суспільства
Як узагальнююче поняття, що виражає основні принципи теорії і методології соціології Дюркгейма, виступає поняття "соціологізм".
За Дюркгеймом, соціальна реальність включена в загальний універсальний природний порядок, і вона настільки ж ґрунтовна, а головне "реальна", як і інші види реальності (біологічна, психологічна, економічна), а тому, як І останні, розвивається відповідно до визначених законів.
З метою розуміння дюркгеймівського "соціологізму" у цьому понятті варто розрізняти два аспекти: по-перше, онтологічний, по-друге, методологічний. Стосовно першого, онтологічного аспекту "соціологізму" можна виділити кілька вихідних теоретичних чи позицій постулатів.
Суспільство — реальність особливого роду, що не зводиться до інших її видів. І тут варто підкреслити одну основну ідею, яка пронизує всю наукову творчість Дюркгейма. Мова в даному випадку йде про безумовне визнання автономії соціальної реальності, і, насамперед, про індивідуальну, біопсихічну реальність, яка втілена в окремих індивідах. Розходження індивіда і суспільства виступають у нього в формі дихотомічних пар, у яких так чи інакше втілюється (виражається) різнорідність цих реальностей.
В усякій теорії суспільства, теорії соціології явно чи не явно присутня теорія людини, вона (теорія соціології) так чи інакше базується на філософській антропології. І в цьому плані людина для Дюркгейма — це двоїста реальність, у якій співіснують, взаємодіють і протистоять один одному дві сутності: соціальна й індивідуальна. Ці два початки людської природи також виступають у Дюркгейма в різноманітних дихотоміях, зокрема:
• фактори, специфічні для суспільства, характеристики людської природи, що виділяються і постулюються;
• фактори, загальні для даного суспільства чи групи, і характерні для одного чи декількох індивідів;
• свідомість і поведінка асоційованих індивідів, з одного боку, та ізольованих індивідів — з іншого і т. п.
Ця дихотомічність мала глибокі методологічні і теоретичні наслідки та причини. Слід особливо зазначити, що "соціологізм" Дюркгейма (в онтологічному плані) не зводився тільки до затвердження готівки й автономії соціальної реальності. Він затверджував і обґрунтовував пріоритет соціальної реальності стосовно індивідуальної, а також її виняткове значення в детермінації людської свідомості і поведінки.
Тому в зазначених вище дихотомічних парах ті сторони, що втілюють соціальну реальність, превалюють, панують над одиничними, індивідуальними. Так, колективна свідомість — над індивідуальною, священне — над світським і т. п. Тобто з повним правом можна стверджувати, що за Дюркгеймом, суспільство є більш багатою і більш "реальною" реальністю, ніж сам індивід. Суспільство в Дюркгейма домінує над індивідом.
Ця характерна риса "соціологізму" одержала в історії соціології назву "соціальний реалізм".
У цьому відношенні важливе значення мав його антипсихологізм. Психологізм у той час був головним втіленням методологічного індивідуалізму. Не дивно, що саме в ньому Дюркгейм бачив явну чи сховану перешкоду на шляху формування соціології як самостійної науки й у цьому відношенні був постійним опонентом свого співвітчизника Г. Тарда.
З онтологічного аспекту дюркгеймівського "соціологізму" випливали відповідні методологічні принципи пізнання соціальної реальності. Ці принципи були симетричні його онтологічній позиції
Перший і основний методологічний постулат Дюркгейма зводиться до наступного: оскільки суспільство — частина природи, постільки наука про суспільство — соціологія — у методологічному плані подібна наукам про природу. З пізнавальною метою Дюркгейм проголошує дослідження стійких причинно-наслідкових зв´язків і закономірностей. Він наполягає на застосуванні в соціології методів пізнання, аналогічних методам природничих наук.
Його знаменитий вираз "соціальні факти варто розглядати як речі" виступає основним принципом методології Дюркгейма.
Методологічна установка Дюркгейма має велике значення для розуміння наступного розвитку соціології, формування різних соціологічних шкіл і, зокрема, німецької соціологічної школи. Методологічний монізм Дюркгейма, його установка на єдність наукового знання в соціальних і природничих науках протистояла дуалістичним установкам методології (В. Дільтей, В. Віндсльбанд, Г. Ріккерт).
Дюркгейм дотримувався принципу, згідно з яким соціальні факти повинні пояснюватися іншими соціальними фактами. Разом з тим він виходив за рамки цього методологічного принципу. Проголошуючи суспільство домінуючою соціальною реальністю, Дюркгейм фактично робив соціологічний спосіб пояснення єдино вірним способом пізнання, що виключає інші способи. Тобто соціологія виступає в нього не тільки як специфічна наука про соціальні факти, але і як свого роду наука наук. Вона була покликана обновити і соціологізувати усілякі галузі знання: філософію, етику, логіку, історію, економіку і т. п., тобто "соціологізм" у Дюркгейма виступає як філософське вчення.
Підбиваючи підсумок, можемо з повним правом сказати, що необхідність і можливість соціології як самостійної науки одержала в Дюркгейма як теоретичне, так і методологічне обґрунтування.
Предмет соціології, згідно з Дюркгеймом, — соціальні факти, що характеризуються двома основними ознаками: по-перше, вони існують поза індивідом; по-друге, роблять на нього примусовий вплив.
Його соціологія поділялася на три основні сфери:
• соціальну морфологію,
• соціальну фізіологію,
• загальну соціологію,
що відбивали у певній мірі його погляди на призначення тих чи інших сфер соціального життя.
Соціальна морфологія аналогічна анатомії; вона досліджує "субстрат" суспільства, його структуру, матеріальну форму. У її сферу входить вивчення географічної основи життя народів у зв´язку із соціальною організацією, а також народонаселення, його об´єму, щільності, розподілу по території.
Соціальна фізіологія, яка досліджує "життєві прояви суспільств" охоплює ряд приватних соціальних наук. Вона містить у собі:
• соціологію релігії;
• соціологію моралі;
• юридичну соціологію;
• економічну соціологію;
• лінгвістичну соціологію;
• естетичну соціологію.
Загальна соціологія подібно до загальної біології здійснює теоретичний синтез і встановлює найбільш загальні закони.
Укладаючи цей розділ соціологічного вчення Дюркгейма варто підкреслити плодотворність ряду положень його концепції "соціологізму" на тому історичному періоді розвитку соціології. Серед них можна назвати наступне:
• визнання суспільства самостійною об´єктивною реальністю стосовно до складових його індивідів;
• розгляд впливу соціального середовища на індивідуальну свідомість і поведінку;
• а також обґрунтування соціальної природи моралі, релігії і самого процесу пізнання.
Але не слід упускати з виду і крайності його "соціологізму", який приводив до того, що фактично сама соціальна реальність виявлялася існуючою як зовнішньо-індивідуальна і надіндивідуальна реальність.
Що стосується його твердження про примусову силу (вплив) стосовно індивідів, то Дюркгейм приводить безліч прикладів, причому дуже різних, які демонструють застосування терміну "примус".
Так, за Дюркгеймом, примус має місце, коли на зборах чи у натовпі усім вселяється будь-яке почуття чи колективна реакція (наприклад, сміх). Такий феномен виявляється типово соціальним, оскільки його опорою і суб´єктом виступає група, а не окремий індивід.
Крайності "соціологізму" пояснюються часом його зайвою полемічністю з індивідуалістичними теоріями, а також відомим в історії науки фактом, що нові концепції чи стилі мислення (парадигми) при своєму виникненні часто претендують на абсолютність і універсалізм. Крім того, не можна не враховувати й еволюцію поглядів Дюркгейма, що під впливом критики і методологічних труднощів значно знизили максималізм його "соціологізму".
Якщо в початковий період своєї наукової діяльності він постійно підкреслював зовнішній і примусовий характер соціальних фактів і при поясненні соціальних явищ часто звертався до демографічних і соціально-економічних факторів (обсяг і щільність населення, структура і ступінь складності соціальних груп і т. п.), до "соціального середовища" і "соціальних умов", то згодом він усе частіше звертається до понять "почуття боргу", "моральний" авторитет суспільства та до інших психологічних, а часом і символічних посередників між суспільством та індивідом.
Дана зміна понятійних пріоритетів, виражає відоме усвідомлення Дюркгеймом того, що соціальні факти впливають на індивідуальне поведінку не безпосередньо, а через певні механізми їхньої інтеріоризації, що зовнішня детермінація здійснюється не прямо, а через ціннісні орієнтації індивідів, а також що дієвість соціальних регуляторів визначається не тільки їхньою примусовістю, але і бажаністю для індивідів.
Дюркгейм, прагнучи побудувати соціологію як спеціальну наукову дисципліну, яка має свій особливий предмет, що піддається емпіричному дослідженню, наполягав на загальнозначимості її результатів для всіх соціо-гуманітарних наук.