• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Музеєзнавство

4.3. Музейна мережа Полісся й Карпатського регіону України

"Полісся, ця космічна поганська колиска, басейн Прип´яті та Десни з його арійською чистотою коренів і древлянською нескаламученістю джерел, з його визначальними генетично-культурними кодами, з найархаїчнішим фольклором, епосом, діалектами..." – так образно характеризує сучасний український письменник Ю. Андрухович у книзі "Дезорієнтація на місцевості" один з етнічно найсамобутніших країв України.

Українське Полісся – це край, у музеях якого експонуються справжні скарби традиційної української етнокультури й народного мистецтва. Він охоплює північну Волинську, Рівненську, Житомирську, Київську й Чернігівську області.

Західне Полісся, або Волинь, – терен, який вчені вважають колискою слов´янства й українського народу, земля, де збереглися старожитні вірування, обряди й традиції, край, який маємо всі підстави називати етнокультурним заповідником просто неба.

Серед низки музеїв області виокремимо Луцький історико-культурний заповідник (вул. К. Лібкнехта, 23), Волинський краєзнавчий (вул. Шопена, 20), Музей Волинської ікони (Луцьк, пл. Перемоги, 4), Волинський художній (вул. Кафедральна, 1-а), Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки (с. Колодяжне Ковельського району), Володимир-Волинський краєзнавчий (вул. Соборна, 27), Волинський регіональний музей українського війська і воєнної техніки (Луцьк, вул. На Таборище, 4), Ковельський історичний, Маневицький краєзнавчий, Любомльський краєзнавчий, Горохівський історичний, Кортеліський історичний та ін.

Замок Любартпа – осердя Луцького історико-культурного заповідника – краща фортифікаційна споруда краю, що постала на крутому вигині-луці річки Случ для захисту літописного граду Лучеська, перша документальна згадка про який у "Повісті времяних літ" датована 1085 р.

Будівництво кам´яної фортеці на місці давньоруських дерев´яно-земляних укріплень розпочато литовсько-руським князем Любартом Гедиміновичем (1340 –1380 pp.), а завершено князем литовсько-руських земель Свидригайлом (1400 –1452 pp.).

Замок Любарта утворюють три наріжні башти: В´їзна (або Вежа Любарта), Стирова (або Вежа Свидригайла) та Владича, з´єднані мурами заввишки 10 –12 м з трьома ярусами бійниць та внутрішніми дерев´яними галереями. Спочатку замок будувався у стилі романо-готичної архітектури, а при перебудові у XVI ст. набув рис ренесансу.

Після реставраційних робіт замку повернуто первісний вигляд. В центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. У Владичій башті 1987 р. відкрито унікальний Музей дзвонів, а у В´їзній башті розміщено виставки будівельної кераміки та старожитностей. Після пошукової праці археологів туристам відкрили доступ у підземну частину собору Іоанна Богослова, де збереглися фрески із зображеннями святих, мозаїка з геометричними та образними візерунками, давні написи.

Волинський краєзнавчий музей у м. Луцьку знайомить туристів з народними промислами та обрядами українців Волині. Тут зберігаються предмети побуту остготів, Качинський срібний скарб антів V ст., колекція безцінних старожитніх волинських ікон, рукописи Лесі Українки тощо. В художньому відділі музею відвідувачі ознайомляться з полотнами Хосе Рібери, Жака Куртуа, Василя Касіяна, Івана Айвазовського, О. Валенти та інших митців Європи.

Музей Волинської ікони містить унікальну колекцію автентичного українського іконопису знаної волинської школи XVII –XIX ст.

Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки відкритий на батьківщині поетеси – ус. Колодяжному. Тут відтворено атмосферу родинного "гнізда", в якому жила і творила Леся Ураїнка, зібрано цінні документи біографічного і творчого шляху поетеси, її листування з видатними діячами української культури, рукописи і збірки поетичних рядків тощо.

Володимир-Волинський краєзнавчий музей – один з кращих музеїв древньої Волині. Основу його експозиції становлять унікальні археологічні знахідки з літописного Володимира, заснованого князем Володимиром Великим після приєднання західноукраїнських земель до складу Київської Русі. В XI –XIII ст. град Володимир був найбагатшим і найвелелюднішим містом історичної Волині, її адміністративним і духовним осередком. З тих часів збереглися величні укріплення-вали давньоруського городища й унікальний Мстиславів храм XI ст., які нині разом з музеєм включені до складу Державного історико-культурного заповідника "Володимир".

Сучасна Рівненська область теж є складовою частиною історичного волинського краю. Кращими музеями цього терену є Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви" біля с. Пляшева Радивилівського району, Державний історико-культурний заповідник у м. Острозі (вул. Академічна, 5 – включає в себе Острозький краєзнавчий музей (та ж адреса) й Музей рукописної книги і книгодрукування на вул. Папаніна, 7), Державний історико-культурний заповідник у м. Дубно (вул. Замкова, 7-а), Рівненський краєзнавчий (вул. М. Драгоманова, 19), Березневський краєзнавчий, Костопольський краєзнавчий, Млинівський краєзнавчий, Сарненський історико-етнографічний, Корецький історичний, Радивилівський історичний, Літературно-меморіальний музей М. Островського (с. Вілія) тощо.

Меморіально-музейна "перлина" Рівненщини – Меморіальний комплекс "Козацькі могили" біля с. Пляшева, де у червні 1651 р. відбулася славнозвісна Берестецька битва козацьких полків Богдана Хмельницького з польською армією. В розпал битви, коли козацьке військо вже починало перемагати, підкуплений поляками Кримський хан Іслам Гірей III зрадив Богдана Хмельницького і, забравши його самого в полон, утік з поля бою, залишивши козацьке військо без керівництва. На екстреній раді козацькі полковники вирішили припинити бій і відступати через болота, щоб наздогнати татар і визволити свого гетьмана. Для прикриття відходу основних частин було залишено кілька невеликих загонів. Очевидець бою француз П´єр Шевальє так описав завершення цієї битви: "В одному місці серед болота скупчилося триста козаків і хоробро боронилися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусіль. Повністю оточені, вони загинули. Лишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього війська польського".

Власне на цьому острівці (річка Пляшевка) на початку XX ст. утворено меморіал "Козацькі могили".

Музей відкрито 17 червня 1967 р. Його експозиція розгорнена у сімох залах будинку, що стоїть поруч з Георгіївською церквою.

Перший зал знайомить відвідувачів з предметами козацького побуту, знайденими під час розкопок в околицях Пляшева: ножами, сокирами, вістрями стріл, окуттями, лопатами та ін. Другий зал займає батальна діорама, яка відтворює початок битви під Берестечком. Експозиція третього залу демонструє виявлені розкопками на місці переправи зразки козацького озброєння – мушкети з ударними та колісними замками.

У четвертому залі розміщуються зразки вогнепальної зброї: мушкети, карабіни, аркебузи, банду лет. А також речі, виявлені біля окремих кістяків на переправі: дерев´яна ложка, викрутка, гак для підвішування шаблі на поясі, гаманець з кулями, монетами, кремінцями та жіночим перснем, знайдені поблизу скелета козака. Зібрано козацькі шкіряні вироби: футляри ножів і ложок, сумки з вирізним орнаментом та гаманці різних розмірів, пояси. Окрасою залу стало викопане на козацькій переправі сідло зі стременами. П´ятий зал експозиції присвячений останнім подіям Берестецької битви та завершенню національно-визвольної війни.

В останньому залі експонуються твори істориків про визвольну війну українського народу – праці П´єра Шевальє, Миколи Костомарова, Івана Крип´якевича, Андрія Малишка, Михайла Стельмаха та ін.

Унікальна колекція зібрана в Музеї рукописної книги й стародруків, розміщеному в оборонній башті Острозького замку.

Житомирщина – це географічне осердя Полісся, споконвічний терен оселення древлян-поліщуків із самобутньою старожитньою етнокультурою. Серед музеїв краю виокремимо: Житомирські краєзнавчий і художній музеї (пл. Замкова, 1), Музей космонавтики ім. С. Корольова (Житомир, вул. Дмитрівська, 5), Музей природи (Житомир, вул. Кафедральна, 14), Житомирський державний літературний (вул. Бердичевська, 77), Музей коштовного і декоративного каміння у смт Володарську-Волинському, Коростенський краєзнавчий, Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, Романівський літературно-меморіальний музей М. Рильського, Верхівнянський літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака (с. Верхівня Ружинського району), Житомирський літературно-меморіальний музей В. Короленка, Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Й. Буханчука.

Житомирський краєзнавчий музей – один з найдавніших на Поліссі, відкритий ще 1865 р. зусиллями членів Товариства дослідників Волині, на чолі якого стояв академік П. А. Тутковський. Експозиція музею знайомить відвідувачів з матеріалами діяльності одного з найбільших краєзнавчих товариств України XIX – початку XX ст., його науковою спадщиною.

Картинна галерея музею володіє унікальними творами образотворчого мистецтва, вилучених під час більшовицького вторгнення 1919 –1920 pp. у поміщиків Волинської губернії. Чимало з цього спадку було втрачено чи вивезено у приватні європейські колекції під час фашистської окупації краю. Однак і те, що вдалося врятувати, безцінне – майже тисяча полотен XVI – початку XX ст. переважно з країн Західної Європи. Пошановувач італійського, голландського, фламандського й французького малярства знайде тут картини усіх жанрів: від портрета й побутових сюжетів до пейзажу і класичного натюрморту.

Окрасою музею є відділ "Мистецтво Італії", де зібрані картини видатних італійських художників епохи пізнього Відродження (XVI ст.) і стилю бароко (XVII –XVIII ст.) – Себастьяно дель Пьомбо, Аннібале Карраччі, Франческо Фуріні, Париса Бордоне, Алессандро Турки, Луки Джордано, Помпео Баттоні, Джакомо Франческо Чіппера, а також художників шкіл Леонардо да Вінчі, Паоло Веронезе й Ти- ціана.

Не менш багата колекція полотен голландських художників XVII ст.: Карела Слабберта, Баренда Аверкампа, Віллема ван дер Вельде Молодшого, Дирка ван Далена III, Лудольфа Бакхюзена, Бартоломео ван дер Хельста, а також представників шкіл Рембрандта, Мельхіору д´Хондекутера, Давида Тенирса, Яна Асселейна.

фламандське мистецтво XVII ст. представлене полотнами Пітера ван Блумена, Олександра Кооземанса, Антоніса Губо, Пітера Баута, Адріана Баудевейнса, а також полотнами художників школи Пауля Рубенса, Ван-Дейка, Хендрика ван Валена.

Художнє мистецтво Франції XVII –XVIII ст. репрезентують картини Якоба Фердинанда Фута, Клода Лефевра, Шарля Лебрена, Жозефа Парроселя, Гюбера Робера та інших майстрів.

Польське образотворче мистецтво XIX ст. ілюструють роботи Йозефа Процинського, Тадеуша Айдукевича, Яна Бонковського, Емілії Дукшинської, Юліуса Коссака, Юзе- фа Брандта і низки інших художників.

Житомирський краєзнавчий музей має у своїй колекції твори художників Швейцарії (Жан-Етьєн Ліотар), Угорщини (Янош Ромбауер), Австрії (Йозеф Грассі), Німеччини (Рудольф Ернст) та багатьох інших країн. Діють багаті експозиції полотен російських та українських художників ХІХ-ХХ ст.

Окрема експозиція краєзнавчого музею присвячена творам народно-прикладного мистецтва поліщуків. Це вишиті рушники, одяг, килими, кераміка й інші предмети побуту селян поліського краю.

Самостійним відділом обласного краєзнавчого музею є Житомирський музей природи. Його перші експонати були зібрані ще акад. П. А. Тутковським та його однодумцями в другій половині XIX ст. Нині у фондах Музею природи зберігається 12 тис. експонатів, що розповідають про природу Українського Полісся. Тут експонується одна з кращих в Україні колекція опудал птахів і тварин поліського краю, а також мінералів, напівкоштовного й коштовного каміння.

Житомирський Державний музей космонавтики ім. С. 17. Корольова (вул. Дмитрівська, 5) – це найбільший український музей історії космонавтики (третій за багатством експозиції музей космонавтики в країнах СНД). Він складається з двох частин: Меморіального будинку-музею С. П. Корольова та павільйону космічної техніки "Космос". У фондах музею розміщено понад 7 тис. експонатів, з них 1,5 тис. є унікальними (не мають аналогів).

Меморіальний музей відкрито у будиночку, в якому народився й провів дитинство майбутній головний конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів Сергій Павлович Корольов. Експозиція музею налічує понад 2 тис. експонатів, що розповідають про життя і наукову діяльність С. П. Корольова.

Павільйон "Космос" присвячений історії прориву людини в космос: від першого штучного супутника Землі і першого польоту людини в космос до наших днів. Тут зібрана унікальна колекція зразків космічної техніки, у т. ч. дослідні апарати "Восток", "Венера-7", "Венера-15", супутники "Інтеркосмос", "Електрон", "Ореол-3", космічний корабель "Союз", спускова камера "Союзу-27", зразки Місячного ґрунту, космічні скафандри, техніка для передпольотної підготовки космонавтів, їжа космонавтів тощо.

Окремий відділ експозиції павільйону висвітлює успіхи української космонавтики (діяльність КБ "Південне" в м. Дніпропетровську, заводів "Артрон", "Коммунар", Інституту імені Патона та ін.). Є відділ філософії світосприйняття космосу та значна бібліотека творів на космічну тематику.

Чернігівщина – край літописних сіверян – займає почесне місце серед поліських областей за багатством музейно-туристичної спадщини. Цей край у всі часи був потужним осередком українського культурогенезу. Тож нині понад 50 пам´яток і ансамблів Сіверщини включено у національну мережу туристичних маршрутів, що знайомлять з давньоруською, козацькою й мистецькою спадщиною України.

Серед державних музеїв та історичних заповідників Чернігівської області назвемо найвідоміші: Національний архітектурно-історичний заповідник "Чернігів стародавній", Чернігівський обласний історичний музей імені В. Тарнавського (вул. М. Горького, 4), Чернігівський військово-історичний музей (вул. Т. Шевченка, 55-а), Чернігівський музей народного декоративного мистецтва (вул. М. Горького, 4), Чернігівський обласний художній музей, Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинского (Чернігів, вул. М. Коцюбинского, 5), Новгород-Сіверський історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Ігоревім" (вул. О. Пушкіна, 1), Батуринський державний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця" (Бахмацький район, смт Батурин), Державний історико-культурний заповідник "Качанівка" (Ічнянський район, с. Качанівка), Вертіївський історико-меморіальний музей М. Кирпоноса (Ніжинський район, вул. Т. Шевченка, 4), Кунашівський історико-меморіальний музей М. Подвойського (Ніжинський район), Світанківський музей українсько-чесько-словацької дружби (Ніжинський район, вул. К. Готвальда, 1), Ніжинський краєзнавчий музей, музей "Поштова станція" (вул. Поштова, 5), Ніжинський художній музей (вул. М. Гоголя, 6), Остерський краєзнавчий музей (м. Остер, вул. О. Гагаріна, 30), Сосницький краєзнавчий музей (смт Сосниця, вул. О. Десняка, 2), Сосницький літературно-меморіальний музей О. Довженка (2-й пров. О. Довженка, 2), Літературно-меморіальний музей-заповідник М. Коцюбинського (м. Чернігів), Художньо-меморіальний музей "Садиба народного художника України О. Саєнка" (м. Борзна, вул. Партизанська, 58), Новгород-Сіверський краєзнавчий музей, Ічнянський краєзнавчий музей, Меморіальний музей Д. М. Ревуцького (Ічнянський район), Менський краєзнавчий музей (м. Мена), Семенівський краєзнавчий музей, Прилуцький краєзнавчий музей, Бахмацький історичний музей, Корюківський історичний музей, Коропський регіональний історико-архітектурний музей, Козелецький музей історії ткацтва Чернігівщини (смт Козелець, вул. Комсомольська, 28; Бобровицький район, с. Піски, вул. Тичини, 4) та ін.

Чернігів – град легендарного сіверського князя Черна – був заснований ще в VII –VIII ст. Його перші володарі поховані за прадавнім слов´янським обрядом спалення у лодії при повному бойовому озброєнні й поховані в курганах на

Болдиних горах, включених у заповідну зону "Чернігова стародавнього". Розбудував місто князь Мстислав – брат-суперник Ярослава Мудрого. За Мстислава Володимировича Чернігів був столицею усього давньоруського лівобережжя від верхів´їв Оки і Волги до Тмутаракані й м. Сурожа на Чорному морі й за багатством та торговими оборудками змагався з Києвом.

Зараз у Чернігові розміщено п´ять з 25 архітектурних пам´яток епохи розквіту Київської Русі (XI –XII ст.), що збереглися на території України. Найбільш відомим серед них є Спасо-Преображенський собор з автентичним фресковим розписом XI ст.

У самому центрі заповідника "Чернігів стародавній" на стародавньому Валу (земляні укріплення давньоруського городища й князівського замку-дитинця) у респектабельній губенаторській будівлі початку XIX ст. розташований обласний історичний музей імені Василя Васильовича Тарновського. Це один з найстаріших і найбагатших музеїв України, в 2006 р. він відзначив свій 110-річний ювілей.

Засновником музею є відомий громадський діяч, колекціонер і меценат В. Тарновський, який усе своє життя розшукував, рятував від нищення й збирав українські старожитності, предмети козацького побуту, археологічну колекцію. Всі ці скарби 1896 р. він передав у дар рідному місту.

Зараз у фондах Чернігівського історичного музею нараховується понад 150 тис. експонатів, серед яких найціннішими є творіння українського золотарства XVII –XVIII ст., стародруки та археологічні колекції.

Окремим відділом Історичного музею є Музей народного декоративно-прикладного мистецтва Чернігівщини, який прославився найбільшою в Україні колекцію вишиваних рушників.

Чернігівський художній музей має унікальну збірку творів українського мистецтва XVII –XVIII ст., а також полотна західноєвропейських і російських майстрів пензля.

Державний істпорико-культурний заповідник "Гетьманська столиця" створено 1993 р. в історичному центрі смт Батурина, яке з 1669 по 1708 р. було столицею Гетьманщини, та його околиць, із включенням місцевого історико- краєзнавчого музею, який міститься в будинку козацького Генерального судді В. Кочубея початку XVIII ст.

У Батурині знаходилася резиденція гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи. Саме з Батурина під врочисті марші виступило козацьке військо Івана Мазепи на з´єднання з частинами шведської армії короля Карла XII. За підтримку українських державоборчих змагань, очолених гетьманом Іваном Мазепою, Батурин за наказом Петра І у 1708 р. було взято приступом й сплюндровано російською армією А. Меншикова. Така нелюдсько-кривава розправа над усіма мешканцями багатолюдної гетьманської столиці посіяла в душах сум´яття й стримала широкі верстви козацтва від збройної підтримки повстання І. Мазепи проти російської деспотії.

Зусиллями останнього гетьмана України Кирила Розу- мовського Батурин було відроджено з руїни. Упродовж 1750 –1764 pp. місто знову виконувало функції гетьманської столиці. Але в 1764 р. указом російської імператриці Катерини II Гетьманщину було остаточно скасовано, а Батурин "подарований" в приватне родове володіння графові К. Розумовському.

У славному Батурині понад широкоплесою річкою Сейм збереглися собор Покрови Пресвятої Богородиці – опікунки українського козацтва, збудований 1789 р. у стилі пізнього козацького бароко, палац останнього гетьмана України К. Розумовського, вибудуваний упродовж 1799 –1803 pp. за проектом італійського архітектора А. Рінальді у стилі класицизму, та гетьманська Воскресенська церква-усипальниця (1803 p.). Експозиція Батуринського історико-краєзнавчого музею знайомить зі славними й драматичними подіями історії Гетьманщини та її останньої столиці, долями видатних козацьких ватажків, предметами матеріальної культури козацької доби.

Новгород-Сіверський історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Ігоревім" займає історичний центр міста над річкою Десною – літописної столиці Новгород-Сіверського князівства (з 1097 р.) – уділу князів династії Ольговичів і Давидовичів, одного з найдавніших міст краю (перша згадка датована 1078 p.). Назва музею-заповідника пов´язана з трагічним походом сіверського князя Ігоря Святославовича (1180 –1198 pp.) на половців, оспіваному у "Слові о полку Ігоревім" – шедеврі давньоукраїнської творчості світового значення.

З подіями походу князя Ігоря знайомить експозиція музею "Слово о полку Ігоревім", археологічними знахідками епохи Київської Русі, документами і науковими дослідженнями пам´ятки давньоукраїнської писемності. Окремий відділ музею присвячений козацьким сторінкам історії краю, зокрема обставинам героїчної смерті славетного козацького полковника Івана Богуна у битві з поляками під стінами міста в 1664 р.

Архітектурним осередком заповідника є Спасо-Преображенський монастир, заснований у давньоруську епоху (XII ст.). До складу ансамблю монастиря входять Спасо-Преображенський собор, збудований у 1785 –1787 pp. за проектом Дж. Кваренги, церква Святих апостолів Петра і Павла (ХУЛ ст.), церква св. Іллі (1787 р.) та бурса (1657 –1667 pp.).

Місто Сосниця – батьківщина українського кінорежисера й письменника Олександра Довженка – лежить на півдорозі між Черніговом і Новгородом-Сіверським і тому включена у більшість туристичних маршрутів краєм. У м. Сосниці, в батьківській садибі, з 1960 р. відкрито Літературно-меморіальний музей О.Довженка. Його експозиція знайомить з дитячими та юнацькими роками мислителя, його листами і рукописами, нагородами, світлинами й унікальними особистими речами Довженка.

За популярністю, другим туристичним центром Чернігівщини справедливо вважається м. Ніжин, в якому налічується понад 80 історико-архітектурних пам´яток археології, історії, монументального мистецтва, містобудування, архітектури та культури. Одних лише культових споруд в місті було 36, у т. ч. два монастирі. Серед збережених: п´ятиглавий собор св. Миколая, збудований 1668 р. в стилі козацького бароко, Благовіщенський собор (1716 р.) Благовіщенського монастиря, церква Архістратига Михаїла (1731 p.), церква Святої Трійці (1733 p.), церква св. Іоана Богослова (1752 p.), Хрестовоздвиженська церква (1754 р.), Спасо-Преображенська церква (1757 p.), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1765 р.), Введенська церква (1775 p.), колишнього Введенського жіночого монастиря, церква Всіх Святих (1785 p.), церква св. Василія (кін. XVIII ст.), Вознесенська церква (1824 р.)

Серед музеїв Ніжина визнану популярність серед туристів мають краєзнавчий музей, картинна галерея, музей М. В. Гоголя, музей "Поштова станція", музей древньої і рідкісної книги, будівля однієї з перших аптек на Лівобережній Україні фармацевта М. Лігди.

Ніжинський краєзнавчий музей стоїть в купецькій садибі XIX ст., його фонди налічують 30 тис. експонатів, експозиція розміщена в п´яти залах. Представлені предмети від найдавніших часів (кам´яні знаряддя праці, фрагменти ліпної кераміки давніх слов´ян) до сьогодення. Особливу цінність мають колекції: нумізматична, філателістична, орденів і медалей, українських вишиваних рушників XIX –XX ст., предмети козацької доби.

Відділ природи Ніжинського краєзнавчого музею має багаті геологічну й біотичну колекції. Неабияке зацікавлення викликають скам´янілості морських тварин крейдового періоду (віком понад 70 млн років тому), зокрема 8 кілограмовий зуб з пащі морського хижака-динозавра, кістки мамонта (віком 12 млн років) та ін., а також колекція опудал сучасних тварин Чернігівського Полісся.

Музей "Поштова станція" відкрито у приміщенні найстарішої і єдиної, що збереглася в Україні, поштової станції

XVII ст. Його експозиція оповідає про розвиток поштової справи у періоди Київської Русі, Литовсько-Руської держави, Держави Війська Запорізького, Гетьманщини, УНР, знайомить з унікальними документами, пам´ятками історії й археології.

Київщина – винятковий історико-етнокультурний терен формування українського етносу й української державності. Цей край явив світові дивовижні пам´ятки Трипільської культури з найдавнішими у Європі протомістами IV –III тис. дон. е., пам´ятки чорноліської культури праслов´ян XII – VII ст. до н. е., укріплені твердині скіфів-орачів VI –III ст. до н. е., поселення зарубинецької культури ранніх слов´ян II ст. до н. е. – II ст. н. е., численні селища, грандіозну систему Змієвих валів і багаті скарби воєнної здобичі Антського царства III –V ст., городища полян і уличів VI –IX ст. та пам´ятки давньоруської спадщини X –XIII ст. й козацької доби XV –XVIII ст.

Цю багату історико-етнокультурну спадщину краю репрезентують численні історико-краєзнавчі музеї області: Білоцерківський, Березанський, Богуславський, Бориспільський, Броварський, Боярський, Кагарлицький, Фастівський, Яготинський, музеї-садиби К. Стеценка у с. Веприку та І. Козловського у с. Мар´янівці, а також Державний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 р." у с. Нові Петрівці, Музей героїв Букринського плацдарму в с. Балико-Щучинці.

А справжньою туристичною славою Київщина завдячує Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав", що включає в себе Переяславський музей народної архітектури та побуту, Обласному археологічному музею в Трипіллі і Музею Трипільської культури в с. Халеп´ї Обухівського району та Державному історико-культурному заповіднику в м. Вишгороді.

Історико-етнографічний заповідник "Переяслав" розташований в історичному центрі Переяславі-Хмельницькому (до 1943 р. – Переяслав). Ця князівська столиця на берегах річок Трубежа й Альта вперше згадується ще в договір Київської Русі з Візантійською імперією 907 р. як оді з трьох найбільших міст Русі. Місто розбудував князь Володимир Мономах, відродилося воно й після монголо-татарського погрому у 1241 р. А за козацької доби Переясла прославила Переяславська рада 1654 p., котра ствердила широку автономію Держави Війська Запорізького у скла політичного союзу з Московією.

До складу історико-культурного заповідника "Переясла включено такі музеї: історичний, народної архітектури і п буту, космонавтики, бджільництва, хліба, меморіальні музи Григорія Сковороди і Шолом-Алейхема, будинок, в якої кілька років мешкав Тарас Шевченко, діорама "Штурм" Дніпра в районі Переяслава-Хмельницького", масштаб полотно М. Дерегуса "Переяславська рада" й ін.

Переяславський музей народної архітектури і побуту – перший серед українських скансенів, предтечею музею у с. Пироговому й Шевченківського гаю у м. Львові. У скансені на мальовничій Татарській горі зібрано селянські хати з різних регіонів України, кузні, колекція вітряків XVIII ст. – загалом 370 пам´яток народної архітектури, а також традиційні предмети побуту й народно-ужиткового мистецтва українців тощо. Значну частину експонатів було придбано його засновником і першим директором Михайлом Сікорським на власну зарплату.

Заповідна зона Переяслава охоплює такі пам´ятки, як земляні вали-укріплення давньоруського Дитинця (князівського замку) на мисі, де впадає річка Альти в річку Трубеж, що мають висоту 17 –18 м і ширину при основі 18 м (вул. М. Горького і Велика Підвальна); ансамбль Вознесенського козацького монастиря XVII –XVIII ст. (пл. Возз´єднання) на чолі з величним Вознесенським собором, 1695 –1700 pp., збудованим у стилі козацького бароко на кошти гетьмана Івана Мазепи; церкву Архістратига Михаїла 1646 –1666 pp. (інтер´єр храму розписано художниками київської школи малярства XVIII –XIX ст.) з дзвіницею 1745 р. (вул. Московська, 34) та церкву святих Бориса й Гліба у стилі пізнього класицизму (1839 p.).

Музей Трипільської культури V –III тис. до н. е. (Обласний археологічний музей) розташований у Трипіллі, наприкінці XIX ст. археологом Вікентієм Хвойкою було відкрито світові перше поселення найдавнішої землеробської культури України.

Село Трипілля лежить на правому березі Дніпра в долині річки Красної. Назва села пов´язана з характером місцевості: тут сходяться три родючі долини, три поля, розмежовані річками Стугною, Красною та Бобрицею. Саме в долині річки Бобриці 1901 р. Вікентій Хвойка розкопав одне з трьох поселень трипільської доби. Інші археологічні пам´ятки села змістовно підкріплюють наукову тезу істориків-автохтоністів про неперервність етногенезу й історико-етнокультурного розвитку українського народу ще з доби міді-бронзи. Адже на території с. Трипілля збереглися укріплене городище ранньослов´янської зарубинецької культури "Дівич Гора" (III ст. до н. е. – II ст. н. е.) та давньоруське городище-фортеця Треполь, збудоване за наказом Ярослава Мудрого близько 1032 р. й уперше в Літописі згадане 1093 р.

Обласний археологічний музей Трипільської культури V –III тис. до н. е. розташований на території давнього городища Треполя. Тут експонуються зразки розписної ритуальної й побутової кераміки, сакральні статуетки Великої Богині-Матері трипільців (рис. 4.24), кам´яні зернотерки, реставроване лляне вбрання, глиняні прикраси, земляна піч для обпалювання глиняних горщиків і статуеток тощо. Три збільшені скульптури Богині-Матері трипільців заввишки 1,5 м встановлені на даху музею, а ритуальна біноклевидна посудина є анімаційною окрасою його інтер´єру.

Музеї Трипільської культури відкриті також у Халеп´ї Ржищеві та низці інших поселень Київського Подніпров´я. Стало доброю традицією щоліта на Івана Купала (з 3 по 7 липня) у Ржищеві проводити фольклорно-етнографічний "трипільський" фестиваль "Ржищівський вінок", який здобув славу найбільш масового туристично-анімаційного шоу у Середньому Подніпров´ї. У цьому місті створено також оригінальний Трипільський сквер, в якому вишикувані чотири фігури трипільських богинь, реконструйовані й збільшені в десять разів (на повний зріст) Л. Смоляковою, а також височить 5-метрова біноклевидна культова посудина трипільців.

У наші дні зусиллями археологів Інституту археології НАН України й членами товариства "Коло-Pa" реалізується проект з відкриття на околиці м. Ржищева на високому правому березі Дніпра скансену – міста-музею трипільців Аррати-Оріяни на базі історичних реконструкцій реальних одно-, двоповерхових будинків IV тис. до н. е. (рис. 4.25) з традиційною ужитковою й сакральною керамікою, печами тощо.

Проектом передбачено здійснити історичну реконструкцію чотирьох поселень (Трипільської культури, епохи бронзи, селища слов´ян Черняхівської культури та давньоруського селища). У поселеннях будуть відтворені ремесла, знаряддя праці, помешкання, традиції та побут минулих поколінь. Тут туристів знайомитимуть із зразками давнього одягу, прикрас, зачісок і навіть татуювання, а також з обрядами наших пращурів. Поблизу відроджених давніх поселень розміститься науково-музейний центр з бібліотекою та конференц-залом. На базі комплексу передбачено створити міжнародний туристичний центр з готелем у трипільському стилі на 100 місць. Вартість проекту комплексу становить 3,15 млн доларів.

Анімаційну складову скансену першої землеробської культури над Дніпром зголосилися забезпечувати ентузіасти-шанувальники давньоукраїнської релігії. Ржищівська міська адміністрація вже прийняла рішення про виділення шести гектарів землі для створення "Трипільського містечка".

Історично-анімаційний комплекс "Трипільське містечко" має стати чільною ланкою діючого археолого-туристичного маршруту "Трипільське намисто Київщини (або Золотий вінок Київщини)": Київ – Трипілля – Ржищів – Канів – Переяслав-Хмельницький – Київ.

Багатою музейною спадщиною володіє м. Яготин – гетьманська резиденція Кирила Розумовського, що перейшла у спадок його онуці Варварі, одруженій з князем Рєпніним- Волконським. На запрошення княжни Варвари в маєтку Рєпніних подовгу гостювали Т. Шевченко, М. Гоголь та інші видатні діячі української культури. Зараз у садибі князів Рєпніних відкрито Художній музей диво-квітів Катерини Білокур – простої селянки, яка, не маючи художньої освіти, стала найпрославленішою у світі народною художницею України. Квіти К. Білокур нині прикрашають мистецькі колекції відомих художніх музеїв у понад двадцяти країнах світу.

Найбільший скансен України – Національний музей народної архітектури та побуту у Пироговому (рис. 4.26) – вирізняється найбільшою кількістю різноманітних анімаційних заходів, фольклорно-етнографічних фестивалів, святкувань та конкурсів-виставок. Скажімо, на базі п´яти кузнь музею у серпні щорічно організовується День коваля, на який з´їжджаються майстри ковальського мистецтва з усіх куточків України, щоб показати свою майстерність. Для туристів у дні цього "малого" фестивалю діють безплатні майстер-класи з опанування азів ковальської справи. У Пироговому на виставки-ярмарки традиційно збираються члени Української спілки сільського зеленого туризму тощо.

При підготовці цього розділу, з метою уникнення дублювання широко розтиражованої інформації, ми обмежилися лише згадкою про унікальні зібрання музеїв столиці України, оскільки детальна характеристика м. Києва, його музеїв і туристичних атракцій наведена в низці інших посібників та туристичних путівників. Натомість, більше уваги зосередили на описі музеїв Карпатського туристичного регіону як таких, що експонують унікальні й багаті колекції шедеврів української етнокультурної спадщини.

Карпатський туристичний регіон охоплює адміністративні області заходу України, в межах яких простягаються масиви Українських Карпат. До складу регіону входять Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області.

На території Львівської області представлена низка музеїв, серед яких особливо треба виділити Державний історико-архітектурний заповідник у Жовкві, Державний історико-культурний заповідник "Тустань" в Уричі Сколівського району, Державний історико-культурний заповідник "Нагуєвичі" в Нагуєвичах Дрогобицького району, Музей-заповідник "Олеський Замок" у смт Олеську Буського району, Музей "Золочівський замок" (вул. Замкова, 3), Музей "Підгорецький замок" у Підгірцях Бродівського району, Бродівський історико-краєзнавчий (майдан Свободи, 5), Перемишлянський краєзнавчий (вул. Привокзальна, 6), Історико-краєзнавчий музей м. Винники (вул. Галицька, 26), Історико-еунографічний музей "Бойківщина" у м. Самборі (пл. А. Чайковського, 4), Червоноградський філіал Львівського музею історії релігії (вул. О. Пушкіна, 10) і Музей "Сокальщина" у Червонограді (вул. Б. Хмельницького, 16), Сокальський музей "Людина, Земля, Всесвіт" (вул. А. Шептицького, 74), Стрийський краєзнавчий музей "Верховина" (вул. Олесиницького, 15), Музей "Дрогобиччина" у Дрогобичі (вул. М. Гоголя, 42), Музей оборонної архітектури "П´ятничанська Вежа" у П´ятничанах Жидачівського району, Музей історії давньоруського міста Звенигорода у Звенигороді Пустомитівського району, Художній музей Михайла Біласа у Трускавці (майдан Кобзаря, 3), Музей-садиба Маркіяна Шашкевича у Підлиссі Золочівського району, Музей Устияновичів у Вовкові Пустомитівського району,

Меморіальний музей Степана Бандери у с. Волі Задеревецькій Стрийського району, Музей Петра Сагайдачного у Кульчицях Самбірського району, а також музеї Львова.

Самобутню етнокультурну спадщину окремих теренів Львівщини репрезентують крайові музеї: "Бойківщина", "Дрогобиччина", "Верховина", "Сокальщина".

Історико-етнографічний музей "Бойківщина" є одним з найстаріших галицьких музеїв. Його заснували у Самборі 1927 р. члени однойменного науково-краєзнавчого товариства. Становлення музею відбувалося у складних умовах польської, а пізніше німецької окупацій. Але ніхто з чужинців не наважився ліквідувати музей. Лише 1954 р. радянська влада закрила "Бойківщину".

Нова сторінка в історії музею розпочалася в грудні 1990 р. Міська рада, на прохання Товариства імені Володимира Кобільника (один з найперших організаторів музею, член товариства "Бойківщина"), надала музеєві приміщення колишньої парафіяльної школи (будівля зведена мешканцями міста на фундаментах XVI ст. у 1679 р.) на площі Чайковського. Нині музей має понад 17 тис. експонатів, а бібліотека – майже 8 тис. примірників (книжок, періодики).

Постійні експозиції музею: "Матеріально-господарська культура бойків та бойківська ноша", "Родина Козакевичів" (один з найдавніших самбірських родів, якому понад 200 років тому присвоєно шляхетський титул), "Боротьба за українську державність на Самбірщині та Бойківщині", систематично організовуються тематично-краєзнавчі й мистецькі виставки.

Музей "Бойківщина" підтримує зв´язки з етнічними бойками Польщі, зокрема з Сяноцьким музеєм народного будівництва, Жешувською галереєю мистецтв, Краківською академією вмілостей (відділ археології). З 2000 р. спільно з Львівською академією мистецтв у музеї щорічно проводиться майстер-клас "Малеча творить писанку".

Дрогобицький краєзнавчий музей "Дрогобиччина" – це один із значних науково-дослідних і культурно-освітніх закладів Львівщини. Створений у травні 1940 р. В основу фондів музею лягли колекції графа Лянцкоронського, Хирівської єзуїтської школи, а також окремі збірки колишніх Самбірського історико-етнографічного та Трускавецького природничо-етнографічного музею.

Музей "Дрогобиччина" має три відділи: відділ природи, історії, етнографії (вул. І. Франка, 32), відділ пам´яток дерев´яної архітектури (вул. Солоний ставок, 25; вул. Зварицька, 9), художній відділ (вул. Січових Стрільців, 16).

Унікальним є й відділ пам´яток дерев´яної архітектури. У найдавнішій частині Дрогобича, де колись зосереджувалися соляні промисли, збереглися дві видатні пам´ятки української дерев´яної архітектури галицької школи. Зліва, на пагорбі, височить споруда церкви св. Юра (1657 p.). Цей храм у розібраному вигляді перевезено із села Надієво Івано-Франківської області і тут складено заново. А праворуч від нього – наметова будівля церкви Воздвиження Чесного Хреста (кінця XV ст.). Храми мають високу художньо-мистецьку цінність унікальних розписів інтер´єрів.

Церкви св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі – кращі твори галицької школи української дерев´яної архітектури.

Музей-заповідник "Олеський замок" – найдавніший збережений фортифікаційний ансамбль Львівщини (рис. 4.27). Його можна побачити ще здалеку, адже укріплення закладене на вершині пагорба, що на 48 м піднімається над оточуючою рівниною. Перша письмова згадка про замок в Олеську датується 1327 р. Цей кам´яний замок було закладено на місці дерев´яного давньоруського городища.

Кам´яний замок збудовано одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича – Андрієм або Левом. Після смерті останнього галицького князя за володіння Олеською твердинею розгортається запекла боротьба.

З історичних джерел відомо, що з 1340 по 1366 pp. замок належав литовсько-руському князеві Дмитрові-Любартові, а відтак був здобутий польським королем Казимиром III. Польський гарнізон перебував у твердині менш як чотири роки, і в 1370 –1377 pp. повернуто до Волині литовсько-руським володарем Любартом. У 1377 р. численна армія короля Угорщини й Польщі Людовіка та загони рицарів-хрестоносців вдруге здобули Олесько. Однак і на цей раз надовго закріпитися тут полякам не вдалося, енергійний волинський князь Любарт за підтримки місцевих українських бояр у 1382 р. відвойовує замок назад. Та польська експансія на українські землі лише набирала обертів. Уже 1390 р. Римський папа Боніфацій IX дарчою буллою закріпив новозахоплені твердині Галичини (замки Олеська і Тустані) за католицьким єпископом краю.

Подальша доля замку має чимало героїчних і драматичних сторінок.

У1431 р. Олесько стало опорним пунктом боротьби українців проти польського поневолення. Єдиним законним спадкоємцем західноукраїнських земель повсталі визнали православного волинського князя Свидригайла. У цілковитому розпачі польський король Ягайло листовно звернувся, просячи допомоги, до Великого магістра хрестоносців, звинувачуючи Свидригайла у тому, що він "за допомогою своїх прихильників і наших повстанців зайняв замок у Збаражі, Крем´янці та Олеську".

Одним з лідерів антипольського повстання був український боярин Івашко Преслужич Рогатинський – воєвода замку й староста Олеська. За неприступними мурами твердині він зібрав ополчення з усіх навколишніх сіл. Свої загони привели старости Масько Каленикович, Олехно Черемоський (зі с. Черемошні), Івасько Мостич Кадлубиський (зі с. Кадлубиська), Сенько Смоленський (зі с. Смільного), Демко Жидівський, (зі с. Ожидова), Януш з Під горець, Лев Старобродський (з Бродів), Лев Чеський (зі с. Чехи).

Армії поляків та німців-хрестоносців тримали в облозі Олеський замок два місяці, однак здобути приступом так і не змогли. Лише глибокої зими 1432 p., коли запаси оборонців вичерпалися, а підмога від Свидригайла так і не надійшла, повсталі бояри пішли на змову з королем і капітулювали за умови, що Ягайло не переслідуватиме їх і поверне їм у довічне володіння конфісковані короною маєтки з названими поселеннями.

У 1441 р. король Владислав Варненьчик віддав "замок Олеський з містом та цілою округою" лицареві Янові з Сієни за заслуги в обороні руських земель від татарських набігів. У XV –XVI ст. замок зазнавав неодноразових руйнівних нападів татар. Він перейшов у власність Каменецьких, а згодом – Гербуртів. У 1590 р. новий господар – коронний гетьман Станіслав Жолкевський поновив напівзруйновані замкові фортифікації.

Після переходу 1605 р. у власність Івана Даниловича Олеський замок остаточно реконструюється й стає осередком давньоукраїнської культури і громадсько-політичного життя. Зокрема, на військовій службі у руського воєводи Івана Даниловича перебував Михайло Хмель (батько Богдана Хмельницького). Згодом, коли Данилович став чигиринським старостою, то своїм підстаростою він призначив Михайла Хмельницького, переселивши його з родиною на хутір Суботів. У 1648 р. Богдан Хмельницький на чолі козацького війська повернувся в Олесько й звільнив місто від магнатського врядування.

У 1629 р. в покоях замку народився майбутній король Речі Посполитої Ян III Собеський (онук власника замку Івана Даниловича, який 1627 р. влаштував у замку розкішний бенкет з приводу одруження своєї доньки Теофілії з Якубом Собеським). Згодом, уже ставши королем Польщі, Ян III Собеський викупив свій отчий замок і став подовгу мешкати у ньому зі своєю коханою дружиною. 1639 р. у покоях Олеського замку народився ще один король Польщі – Михайло Корибут-Вишневецький.

З XVIII ст. королівський замок починає поступово занепадати. Все цінне з нього Жевуські повивозили у Підгорецький замок (наприклад, розкішний стіл з чорного мармуру, на якому хрестили майбутнього володаря Речі Посполитої Яна Собеського). З 1882 р. забитий дошками замок майже століття простояв у "законсервованому стані", переживши Першу і Другу світові війни.

І тільки з 1970 p., завдяки зусиллям директора Львівської галереї мистецтв Бориса Григоровича Возницького, в Олеському замку розпочалися реставраційні роботи з одночасним формуванням музейної експозиції.

Зараз замок відреставровано, можна оглянути його могутні зовнішні контрфорси, укріплену браму, внутрішній двір, замковий колодязь, пробитий аж до підніжжя гори на глибину 42 м, прогулятися дерев´яними замковими галереями.

Нині тут відкрито архітектурно-художній музей-заповідник "Олеський замок" – відділ Львівської галереї мистецтв. У виставкових залах замку-музею експонується понад півтисячі творів давнього українського мистецтва X –XVIII ст. Експозиція включає колекцію давньоруських коштовностей XII ст. (2 зал), раритетних іконостасів та ікон XV –XVII ст. (зали 4, 9), картин-портретів XVI –XVII ст. і скульптури XVII ст. (зали 5 –6), стародавніх меблів, а також найбільшу в Європі збірку барокової дерев´яної скульптури XVIII ст. (майстрів Іоанна Георгія Пінзеля, Томаша Гутера, Яна Оброцького, Конрада Кутшенрайтера, Себастіана Фесінгера, Антонія Осінського й багатьох інших – зал 11).

Серед мистецьких перлин експозиції – батальне полотно "Битва під Віднем" (рис. 4.28) італійського художника Мартіно Альтомонте (1692 p., 7,65 х 7,38 м) з центральною постаттю короля Яна III Собеського в блискучому парадному обладунку (10 зал), дерев´яний іконостас зі с. Голоски (маляра Федора Сеньковича), надгробок княгині Сенявської з Бережанського замку, що на Тернопільщині, портрет власника замку Івана Даниловича (1620 p.), французькі гобелени початку XVIII ст. з мотивами поезій Овідія тощо.

Замок оточує ландшафтний парк XVTII ст. з водоймищами, алеями і скульптурними композиціями. Тут можна прогулятися й сфотографуватися на фоні олеських левів, які охороняють парадний підйом до грізного замку.

Навпроти Олеського замку його власником Северином Жевуським закладено монастир капуцинів XVIII ст. із костьолом св. Йосифа (1739 p., стиль бароко, архітектор Мартин Добравський). Монастир утворює єдину архітектурно-ландшафтну композицію із замком. Розкішний парадний фасад костьолу звернутий до узвозу, що веде до воріт Олеського замку. У фондосховищах і виставковому залі монастиря зберігаються шедеври давньоукраїнського і європейського мистецтва.

Туристичне відродження наймогутнішого із замків "Золотої підкови Львівщини" було б неповним без реалізації ще одного проекту – відновлення в одному з підземних залів оригінальної атмосфери давньоруської гридниці – ресторану "Гридниця".

Стіни гридниці, вимуровані русичами наприкінці XIII ст., "пам´ятають" десятки легендарних воєначальників і лицарівгриднів, інтер´єри повністю відтворюють побут бенкетного залу галицьких князів, столи, лави, світильники, кераміка є точними копіями речей тогочасної епохи. А вбрання персоналу ресторану пошите за модою Речі Посполитої XV – XVI ст.

Страви, приготовлені за віднайденими давньоукраїнськими рецептами, та "жива" середньовічна музика доповнюють ауру цілковитого занурення гостей замку і "Гридниці" в епоху Галицької Русі і и спадкоємиці – Литовсько-Руської держави.

Музей-заповідник "Золочівський замок" (вул. Тернопільська, 5) включає в себе архітектурні ренесансні комплекси Великого і Китайського палаців (початок XVII ст.), надбрамну башту, оборонні мури з бастіонами й ландшафтний парк площею 12 га. Завершується формування виставкової експозиції східного (Китайський палац) та європейського мистецтва (Великий палац) (рис. 4.30).

Основними об´єктами екскурсійно-туристичного огляду у замку є:

Золочівський замок бастіонового типу. Прямокутний у плані, оточений високими валами, які ззовні укріплені тесаними кам´яними плитами. На кожному розі збереглися п´ятикутні бастіони, що закінчуються шестибічними сторожовими вежами-кавальєрами (після перебудови в XIX ст. вежі набули романтично-декоративної форми). На кожній з веж збереглися кам´яні плити з родовими гербами, датою "1634 (рік побудови)" та ініціалами J.S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). З бастіонів прострілювався весь периметр міста. Збереглася також в´їзна башта, до якої в XIX ст. було добудовано надбрамний корпус.

Замкове подвір´я з розташованими по його периметру Надбрамним корпусом і господарськими спорудами. Подвір´я в наш час слугує ареною для театралізованих лицарських турнірів.

Великий палац – двоповерхова споруда, зведена посеред замкового подвір´я з дотриманням архітектурно-стилістичних канонів італійської ренесансної школи. У палаці відкрита музейна експозиція.

Китайський палац XVII ст. Його будівництво (за привезеними із Франції ескізами китайських будівель) приписують вишуканій француженці Марії де Аркуйон, дружині польського короля Яна III Собеського. Бідним тринадцятирічним дівчам у свиті французької принцеси Марії-Людвіги, яка їхала брати шлюб з королем Владиславом IV, вона прибула у Польщу. Гарна на вроду, французький шарм і кокетство, вроджені хитрощі й уміння використовувати сексуальні слабкощі чоловіків для просування до вершини багаства і влади – риси, завдяки яким низькородна Марія домоглася офіційного шлюбу з очарованим нею Яном III Собеським. Тривалий час вона мешкала в Золочівському замку на правах впливової потаємної любаски короля. І лише після смерті дружини короля Теофілії (останньої з руського роду Даниловичів) Ян III уже не крився і повінчався з Марією-Казимирою. Щоправда, згодом більше половини свого життя королева Марія-Казимира, з огляду на постійні татарські набіги на Золочівську резиденцію, проводила у Франції при дворі свого кума – французького короля Людовика XIV (він хрестив її сина королевича Якова). А після смерті чоловіка Марія де Аркуйон остаточно виїхала в Італію.

Нині у приміщеннях Китайського палацу розгорнуто експозицію східного мистецтва. А обіч палацу розмістилася літня пагода у східному стилі.

Містична брила вагою 10 тонн із загадковим тайнописом лицарів-хрестоносців ордену тамплієрів та "камінь життя і смерті (камінь бажань)" з ритуальним заглибленням посередині (рис. 4.31). Брили віднайдено в одному з важкодоступних урочищ Гологорів біля с. Новосілки й перевезено у 1990-х роках. На високому камені вирізьблено два сплетених вінки: правий із квітів, лівий із терену – символи життя та смерті. Різьба орієнтовно датується кінцем XIV – початком XV ст. Готичний тайнопис другої брили досі не розшифровано.

Камені-жертовники – це все, що залишилося від сплюндрованого турками в XVI ст. Новосілківського замку. Заснували його наприкінці XIV ст. рицарі-хрестоносці ордену тамплієрів, які втекли сюди від переслідування коаліції монархів Франції, німецьких земель і Угорщини. Тамплієри були наймогутнішим і наймістичнішим орденом тогочасної Європи й Близького Сходу, середньовічною "мафією". Удару затруєним кинджалом тамплієрів боялися герцоги, наслідні принци і королі. Після прокляття й цькування ордену тамплієри пішли у глибоке підпілля і невдовзі зникли з історичної арени (передавши свої містичні ритуали масонському ордену).

Золочівський замок зберігся до сьогодні у майже непорушеному вигляді. Він поступово перетворюється на справжню туристичну перлину Львівщини, котра приймає дедалі більшу кількість відвідувачів. Вже стало традицією проводити тут міжнародні мистецькі пленери, фестивалі, а також – щорічні лицарські турніри.

Королівський замок-музей м. Жовкви має строгу прямокутну форму з чотирма кутовими баштами. Тут можна оглянути замкові башти й двоповерхові житлові корпуси, прогулятися дерев´яними замковими галереями, зазирнути в парадні внутрішні покої. Нині в них розміщується еспозиція музею. Зараз завершується формування мистецької експозиції Жовківського замку як філії Львівської галереї мистецтв. Згідно з розробленим інвестиційним проектом реконструкції історико-культурного комплексу, у приміщеннях замку для туристів планується відновити королівські покої, відкрити "королівський" ресторан у ренесансному стилі, концертний зал камерної музики, діючу кузню-музей, каретний двір із конюшнею (на 12 коней) та мистецькі майстерні.

Літературно-меморіальний музей Івана Франка у Нагуєвичах відкритий 1946 р. в рідному селі Великого Каменяра у невеликому будиночку племінника письменника - Миколи Захаровича Франка. В 1951 р. експозиція була перенесена в більш просторе приміщення, де перебуває і сьогодні. Музей Івана Франка в Нагуєвичах є філіалом Літературно-меморіального музею у Львові. В 1961 р. було побудовано нове приміщення музею навпроти колишньої садиби батьків письменника. Матеріали експозиції музею розповідають про життя, діяльність і творчість мислителя – "титана думки і праці".

Художній музей Михайла Біласа у Трускавці відкрито 1992 р. Це перший в Україні прижиттєвий музей митця світової слави відкрито саме там, в історичній будівлі, звідки його родовід.

Народний художник України Михайло Білас відомий нині як митець текстильної пластики на всіх континентах. Його ім´я записане у понад 100 виданнях та публікаціях різними мовами світу. Він творець чудових килимів, верет, гобеленів, ліжників, а також вишиваних серветок, доріжок, подушок, автор неперевершених сюжетних панно та аплікацій, іграшок, декоративних квітів.

"Скільки треба мати сонця в душі, тепла в серці і мудрості в руках, щоб виткати таке диво, таку радість для людей, таку неповторність – хай буде благословен Михайло Білас і всі, хто допомагає йому прийти до людей. Трускавець, а з ним і ціла велика Україна, має видатного митця", – так писав Іван Драч.

Музей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ відкритий 1998 р. У залах музею експонувалися виставки ікон XVII – XX ст. (збірка музею Унівської лаври), виставка Ірини Сеник (Борислав) – багаторічного політв´язня, поетеси, вишивальниці, виставка "Патріарх Йосиф – громадянин, патріот, Ісповідник Віри" та ін.

Історико-краєзнавчий музей м. Винники стоїть на околиці Львова і має з ним зручне транспортне сполучення. Його фондові зібрання налічують понад 14 тис. одиниць.

У музеї функціонують такі відділи: археологічний, середньовічної і нової історії, краєзнавчо-етнографічний, відділ історії переселенців з Холмщини, Лемківщини і Надсяння.

В археологічній експозиції представлені експонати з часів мезоліту, колекції низки таких археологічних культур: лінійно-стрічкової кераміки, трипільської, скіфської і слов´янської доби, періодів Київської Русі і середньовіччя.

Історія середньовіччя і нового часу представлена матеріалами, що стосуються розвитку місцевості в околицях стародавнього Львова. Це різноманітні предмети повсякденного побуту, починаючи з XIV ст., зокрема ті, що стосуються виробництва тютюнових виробів і тютюнового виробництва в Галичині. Окремої уваги заслуговують твори сакрального мистецтва: різьблення по дереву представника українського бароко Ф. Оленського, а також унікальні збірки церковних і церковно-службових стародруків XVII –XIX ст.

Експозиція відділу історії переселенців з Холмщини, Лемківщини і Надсяння знайомить з трагічними сторінками насильницького переселення комуністичним режимом українського населення зі своїх споконвічних земель – Холмщини, Лемківщини і Надсяння (українські етнічні землі, передані Й. Сталіним після Другої світової війни до складу Польської Республіки).

Надзвичайно багатий музеями івано-франківський край. Цей терен репрезентують: Національний заповідник "Давній Галич" (вул. І. Франка, 3), Івано-Франківський краєзнавчий музей, Івано-Франківський обласний художній музей (вул. Низова, 2), Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського (вул. Театральна, 25), Косівський музей народного мистецтва і побуту Гуцульщини (вул. Незалежності, 55), Музей "Писанка" у Коломиї (пл. Відродження, 47), Карпатський крайовий музей визвольних змагань у Яремчі (вул. Свободи, 269), Музей визвольних змагань Прикарпатського краю в Івано-Франківську (вул. Тарнавського, 22), Краєзнавчий музей "Бойківщина" у м. Долині (вул. В. Чорновола, 2-а), Музей "Гуцульщина" у с. Яблуниці Верховинського району, Приватний музей Верховинського побуту та музичних інструментів у смт Верховині (вул. І. Франка, 35), Історико-етнографічний музей "Берегиня" у Бурштині (вул. Коновальця, 2), Музей історії Надвірнянщини у Надвірній (майдан Шевченка, 43), Калуський історико-краєзнавчий музей (вул. Т. Шевченка, 9), Державний музей історії міста Болехова (вул. Січових Стрільців, 9), Музей історії міста Коломиї (вул. Р. Шухевича, 80), Музей історії с. Голови та Гуцульського повстання у с. Голови Верховинського району, Історико-меморіальний музей Олекси Довбуша в Івано-Франківську (вул. Гетьмана Мазепи, 3), Історико-меморіальний музей Степана Бандери у Старому Угринові (вул. С. Бандери, 48), Музей-оселя родини Івана-Франка у м. Калуші (вул. Івано-Франківська, 22),

Музей-садиба Михайла Грушевського (вул. М. Грушевського, 20), Літературно-меморіальний музей Івана Франка (вул. М. Грушевського, 4) та Музей гуцульської господарки у Криворівні Верховинського району, Музей гуцульського театру Гната Хоткевича у с. Красноїллі Верховинського району, Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини (вул. Т. Шевченка, 101), Снятинський художньо-меморіальний музей імені В. Касіяна (вул. Воєводи Кос- нятина, 48-а), Літературно-меморіальний музей Василя Стефаника у Русові Снятинського району (вул. Мигаля, 2), Торговицький літературний музей Леся Мартовича у Торговиці Городенківського району, Музей-садиба Миколи Угрина-Безгрішного у Рогатині (вул. М. Угрина-Безгрішного, 15), Музей дерев´яної архітектури – церква Святого Духа у Рогатині (вул. Роксолани), Хресто-Воздвиженський Манявський монастир-музей біля с. Манява Богородчанського району, Музей-школа імені Т. Кисілевського у с. Ільці Верховинського району, Шкільний краєзнавчий музей у с. Буківці Верховинського району, Будинок-музей кінофільму "Тіні забутих предків" у смт Верховині (вул. Жаб´ївський потік, 3).

Серед всесвітньо відомих музеїв області охарактеризуємо найперше такі:

Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей

Створений у 1940 р. на базі давніх Покутського і Жаб´ївського краєзнавчих музеїв та приватних колекцій. З 1959 р. музей міститься в історичній будівлі міської ратуші. Експозиція музею тематично розділена на три відділи: природи, історії, народного мистецтва. Відділ природи знайомить з біотичним різноманіттям Українських Карпат. Окрасою відділу історії є колекція археологічних пам´яток доби Київської Русі й Галицько-Волинської держави. Унікальними є знахідки з розкопок княжого стольного граду Галича (нині село Крилос) – одного з найбагатших міст Європи в XI –XIII ст. У відділі народного мистецтва експонуються речі народного побуту, народний одяг, витвори декоративно-прикладного мистецтва (художньої обробки дерева, шкіри, металу, ткацтва, кераміка, вишивка тощо), зібрані з Галицького Подністров´я, Покуття і Гуцульщини. Загальнонаціональну цінність мають ікони та ювелірні вироби XII –XIII ст., ікони XVI –XIX ст., церковна скульптура, стародруки, колекції зброї та нумізматики.

Івано-Франківський художній музей

Розміщений у ренесансній споруді Колегіального костьолу Непорочного Зачаття Діви Марії – пам´ятці архітектури XVII ст. Цей музей є справжньою скарбницею образотворчого і народного мистецтва краю. Його колекція налічує понад 15 тис. експонатів. Музей знайомить з унікальними пам´ятками галицького іконопису й барокової скульптури, творчістю класиків українського малярства: К. Устияновича, І. Труша, Я. Пстрака, Ю. Панькевича, О. Новаківського, О. Сорохтея, О. Кульчицької та ін., а також творами зарубіжних майстрів XVIII – першої половини XX ст.

Експозиція художнього музею демонструє твори світського мистецтва (живопис, графіка, скульптура) кінця XIX – XX ст., а також сакрального малярства, представленого розписами Е.-Р. Фабіянського інтер´єрів костьолу (1877 р.) та іншими творами. Найпопулярніша серед відвідувачів експозиція "Сакральне мистецтво Галичини XV –XX ст. представляє іконопис і стародруки XVI –XX ст., висвітлює творчість окремих майстрів барокової скульптури XVIII ст. (Й.-Г. Пінзель, М. Полейовський) та доробок місцевих осередків іконопису Бойківщини і Гуцульщини. Експозиція народного мистецтва репрезентує багаті колекції художніх виробів майстрів Гуцульщини, Покуття, Бойківщини та Опілля.

Окрема екскурсія проводиться у підхрамову крипту-усипальницю роду Потоцьких; працівники музею пропонують мистецтвознавчі екскурсії до архітектурних пам´яток старого міста, лекції з історії українського та зарубіжного мистецтва. При музеї діє бібліотека довідкової й художньої літератури. Тут представлено альбоми, у яких показано різні напрями і види образотворчого, народного мистецтв та архітектури, архів робіт художників краю.

Художній музей має два регіональні відділи: Музей-пам´ятка дерев´яної архітектури та живопису XVI –XVIII ст. у Рогатині та Художньо-меморіальний музей В. Касіяна у м. Снятині.

Домінантою інтер´єру величного музею-храму Святого Духа є ренесансний п´ятиярусний іконостас, споруджений коштом Рогатинського братства в 1650 p., експозицію доповнюють ікони XVI ст., стародруки XVII ст. та народна різьба по камені.

Сум. Івано-Франківську й Історико-меморіальний музей Олекси Довбуша (вул. І. Мазепи, 1). Його архівні матеріали знайомлять відвідувачів з легендарною постаттю ватажка національно-визвольного руху карпатських опришків Олекси Довбуша. Крім того, у музеї розгорнуто експозиції: "Національно-визвольне повстання українських селян під проводом Івана Мухи (XVI ст.)" та "Богдан Хмельницький і Галичина".

Діє в обласному центрі Музей визвольних змагань прикарпатського краю (вул. Тарнавського, 22). У ньому представлені речі та документи, що охоплюють період від XI до XX ст. й висвітлюють події багатовікової визвольної боротьби українців Карпат і Прикарпаття за незалежність України від чужоземних поневолювачів. "Левова частка" експозиції музею представлена документами, які знайомлять з жахливими фактами сталінського терору й етноциду на Прикарпатті (меморіал "Дем´янів Лаз"), зі славетними і драматичними сторінками боротьби Легіону українських Січових стрільців, бійців У HP, ЗУ HP, борців ОУН і У ПА за незалежність держави у XX ст.

Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені И. Кобринського у Коломиї – це один з найбільших і найпрославленіших етнографічних музеїв не лише України, а й Європи і цілого світу. Музей міститься за адресою: вул. Театральна, 25, в історичній будівлі Українського Дому, збудованого 1880 р. Колекція цього музею налічує близько ЗО тис. оригінальних експонатів – пам´яток матеріальної культури автохтонів Гуцульщини і Покуття від доби трипілля до сьогодення. Це дає змогу відвідувачам музею простежити культурну неперервність етнічного розвитку на землях Українських Карпат і Прикарпаття впродовж п´яти останніх тисячоліть і на власні очі переконатися у феноменальній сталості художньо-мистецьких традицій мешканців цього самобутнього терену.

Музей має 18 експозиційних залів, побудованих за хронологічно-етнографічним принципом. Окрасою експозиції є художні вироби майстрів Гуцульщини з металу та рогу, виготовлені різноманітною технікою: гравірування, інкрустації, гарячого й холодного кування, плетіння й жирування. Гуцульська кузня (набірні пояси та ін.) чітко відповідає художнім прототипам епохи Хорватського союзу племен й Київської Русі. Чільне місце в експозиції також посідають гуцульські й покутські писанки. Своєрідною є музейна колекція гуцульських сирних іграшок-оберегів з виразною давньо-слов´янсько-язичницькою символікою.

А найоригінальнішим музеєм України по праву визнано Коломийський музей "Писанка". Це оригінальна будівля у формі велетенської писанки (заввишки 13 м). Саме на Гуцульщині й Покутті українське писанкарство сягнуло найвищого мистецького рівня й глибини філософського світовідображення. Тож експозиція музею "Писанка" знайомить з багатотисячолітньою історією писанкарства, з технікою її розпису та розмаїттям орнаментальних мотивів української писанки.

Ще один музей Івано-Франківщини, що відразу після свого заснування переріс у відомий центр освітньо-краєзнавчого паломництва мешканців заходу України, – це Історико-меморіальний музей Степана Бандери на його "малій батьківщині" у с. Старому Угринові Калуського району. Експозиція цього музею знайомить з життям і громадсько-політичною діяльністю найвідомішого провідника Організації Українських Націоналістів – Степана Бандери, ім´я якого на багато десятиліть стало знаковим для всіх українських борців за незалежність рідної землі у XX ст.

Серед "малих" краєзнавчих музеїв Івано-Франківщини назвемо – музеї "Бойківщина" і "Берегиня".

Долинський краєзнавчий музей "Бойківщина" Тетяни та Омеляна Антоновичів – один із наймолодших у Карпатському регіоні, його засновано 1998 р. Тут створено відділи природи, історії, етнографії та сакрального мистецтва Бойківщини. Урочисте відкриття новозбудованого (завдяки фінансовій допомозі благодійної Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів (США) приміщення музею "Бойківщина" відбулося 5 вересня 2003 р. і було приурочене першому Всесвітньому бойківському фестивалю на Прикарпатті.

Експозиція музею "Бойківщина" знайомить з природою, історією, етнографією і культурою Підкарпатської Бойківщини – однієї з найсамобутніших етнографічних земель України. В експозиції представлені археологічні знахідки, знаряддя праці та побуту минулих часів, велика колекція бойківського одягу і вишивки, документи, що висвітлюють різні події з історії краю, стародруки, видані в Україні, твори образотворчого українського і народного мистецтва, а також твори сакрального мистецтва.

Музей веде жваву екскурсійну діяльність. Серед пропонованих тем екскурсій по музею такі: "Оглядова", "Природні ресурси Прикарпаття", "Флора і фауна Карпат", "Кам´яне диво Бойківщини", "Видатні люди Бойківщини", "Митці Долинщини", "З історії "Просвіти" Долинщини", "Історія міста Долини", "Сім´я Антоновичів" та ін.

Працівники музею, крім тематичних програм, пропонують відвідувачам екскурсійні маршрути до легендарних Гошівського монастиря та Скель Довбуша.

Експозиція музею "Берегиня", розташованого у Бурштині, знайомить з етнографією та оригінальною народною культурою ще одного історико-географічного краю заходу України – Опілля.

Багатий на унікальні музейні зібрання закарпатський край. У ньому функціонують: Закарпатський краєзнавчий музей (рис. 4.35) (м. Ужгород, вул. Капітульна, 33), Закарпатський музей народної архітектури та побуту (м. Ужгород, вул. Капітульна, 33-а), Закарпатський обласний художній музей імені Й. Бокшая (м.Ужгород, вул. Жупанатська, 3), Закарпатська обласна філармонія (м. Ужгород, пл. Театральна, 10), Мукачівський історичний музей "Замок Паленок", Зоологічний музей Ужгородського національного університету (вул. Волошина, 54), Музей екології гір та історії природокористування Карпат (освітньо-музейний центр Карпатського біосферного заповідника) у м. Рахові (вул. Красне Плесо, 77), Свалявський історичний музей (вул. Головна, 33), Виноградівський історичний музей (вул. Миру, 4), Історико-краєзнавчий народний музей "Сріберна Земля" у с. Грушовому Тячівського району (вул. Прикордонна, 2), Районний етнографічний музей "Лемківська садиба" у Зарічевому Перечинського району (вул. Чапаева, 26), Музей Берегівщини у Береговому, Хустський краєзнавчий музей (вул. Пирогова, 1), Затиснянський краєзнавчий музей у с. Тісобикені Виноградівського району, Музей історії солекопалень у смт Солотвині Тячівського району, Музей ткацтва у Великих Берегах Берегівського району, Кузня-музей "Гамора" ус. Лисичевому Іршавського району, Музей освіти у Зарічевому Перечинського району (вул. Миру, 7), Меморіальний будинок-музей народного художника України А. А. Коцки у м. Ужгороді (вул. Віннична, 20), Меморіальний будинок-музей Ф. Ф. Манайла в Ужгороді (вул. Другетів, 74), Дегустаційний зал-печера для вин в Ужгороді (вул. Собранецька, 54), Будинок вина "Берегвідек" у с. Яноші Берегівського району (вул. Головна, 78) (рис. 4.36) та ін.

Серед найвідоміших музеїв "Срібної землі" назвемо:

Закарпатський обласний краєзнавчий музей. Розташований на території Ужгородського замку XIII –XVIII ст.

Ужгородський замок (Castellum Ungwar) – це найстаріша з усіх фортець Закарпаття. Дерев´яне укріплення білих хорватів існувало на Замковій горі над річкою Уж з раннього середньовіччя (з VII ст.) і руйнувалося аварськими та угорськими кочівниками. У 1322 р. король Угорщини Карл Роберт Анжу за віддану службу подарував замок Унгвар італійському графові Філіппу Другету, який перебудував його за італійськими рицарськими канонами. Рід Другетів володів замком із 1322 по 1691 pp.

У наші дні в тридцяти залах Ужгородського замку розмістилася унікально багата експозиція Закарпатського обласного краєзнавчого музею, яка налічує понад 120 тис. експонатів і розповідає про яскраві сторінки історії цього краю та його мешканців. Щорічно його відвідує близько 50 тис. туристів.

Зібрання музею нараховують близько 110 тис. експонатів, які знайомлять із самобутньою багатовіковою історією та культурою краю. У музеї діють такі відділи: народного мистецтва (має унікальну колекцію народних музичних інструментів), відділ духовної культури та історії релігії, відділ природи, етнографічний (колекція з двох тисяч народних вишивок), археологічний (найбільша в Україні колекція виробів доби бронзи, нумізматична колекція, арсенал вогнепальної зброї XIV – початку XX ст., старовинні манускрипти тощо).

Сьогодні у замку діє кузня, де майстри за "дідівськими" технологіями здатні виготовити туристові будь-яку кузнь (сувенір) на замовлення і навіть залучити його до виготовлення цієї речі. Аматори народних промислів сподіваються також відкрити свої майстерні просто неба у дворі замку.

Закарпатський музей народної архітектури та побуту. Міститься поряд з обласним краєзнавчим музеєм. Це колоритний скансен, що представляє із себе ансамбль зразків народної дерев´яної архітектури та виробів народного ужиткового мистецтва населення краю. Тут налічується сім садиб, шість хат, церква, дзвіниця, школа, кузня, млин, корчма, збудовані з дерева. Фонд музею налічує понад 14 тис. експонатів.

Мукачівський історичний музей "Замок Паланок" – це один із найбільших оборонних комплексів Східної Європи, що повністю зберігся до наших днів (рис. 4.39). Розташований на горі вулканічного походження заввишки 68 м, займає площу 14 тис. м² і має форму витягнутого прямокутника. Замок складається з трьох частин і розміщений на трьох терасах. Найстаріший – Верхній замок (XIV –XVI ст.), розташований на вершині гори. Середній замок (XVII ст.) – на терасі, на 6 м нижче, і Нижній замок (теж XVII ст.) – ще на 10 м нижче від Середнього. На фронтоні правого бастіону Нижнього замку зберігся фундаційний запис завершення будівництва – 1670 р. На четвертій терасі ще на 10 м нижче на початку XVIII ст. була збудована башта для охорони воріт, а також дорога до замку по західному схилу гори.

У наші дні Мукачівський замок – це один з найбільших історичних музеїв України. Тут експонуються знаряддя кам´яного віку, мідно-бронзової доби, зброя та ужиткові речі від кельтських часів до пізнього середньовіччя тощо. Етнографічний відділ музею розповідає про культуру, побут і мистецтво мешканців Закарпаття. У картинній галереї музею поряд з полотнами видатних українських, угорських та польських художників представлена унікальна колекція закарпатських ікон XVI –XIX ст. У середньовічних двориках та аркових галереях замку розміщено виставку сучасної скульптури.

До послуг туристів у замку відкритий художній салон-магазин, в якому можна придбати картини чи вироби декоративно-прикладного мистецтва. На бастіонах замку відвідувачі перепочивали за філіжанкою кави, милуючись краєвидами долини річки Тиси та смарагдовими вершинами вулканічних Карпат. Щорічно замок-музей відвідує близько 40 тис. туристів.

Історико-краєзнавчий народний музей "Сріберна Земля" розташований у приватному будинку закарпатського художника Василя Васильовича Тегзи у с. Грушовому Тячівського району. Господар будинку-музею, він же директор і збирач експонатів, завдяки своєму ентузіазму абсолютно безкорисливо зберігає й популяризує справжні скарби Срібної Землі: історію, культуру, звичаї і побут багатьох поколінь закарпатців. Музей "Сріберна Земля" останні чотири роки поспіль займає перше місце в Україні за показовою роботою серед музеїв такого напряму.

Василю Тегзі вдається організувати протягом року понад ЗО виїзних виставок, які популяризують творчий доробок митців краю: кераміку, вишивку, вироби з дерева. Крім того, при музеї діє ансамбль "Просвітяночка" і вертеп, які завжди привертають увагу численних відвідувачів.

У музеї "Сріберна Земля" зібрано понад 200 зразків одягу, переважно гуцульського, 250 домотканих рушників, прялки з мотовилами, велика кількість предметів домашнього вжитку (діжки, маслобійки, глечики, бербенички, розписані тарелі). І кожна з цих речей унікальна, орнаменти й вишиті мотиви не повторюються. Серед експонатів музею є й унікальні: рукописне "Євангеліє" 600-річної давності, 65 фоліантів релігійного змісту XVIII ст., старовинні церковні чаші, ікони закарпатської школи живопису, перші українські гривні, рідкісні марки багатьох країн тощо. Загалом експонати "Сріберної Землі" згруповані у 12 відділів.

У музеї можна також помилуватися виставкою полотен самого Василя Тегзи. На картинах майстра – натюрморти із зображенням старовинних речей домашнього вжитку, культові споруди (дерев´яні церкви), пейзажі рідного краю.

Оригінальним є Хата-музей "Лемківська садиба", розташований в межах етнографічної Лемківщини у с. Зарічеві Перечинського району. Музей розповідає про життя та побут лемків – найзахіднішої етнографічної групи українського народу. Відведена під музей лемківська хата збудована 1902 р. з букових колод. До комплексу забудови традиційної лемківської садиби входять: житлова частина (хижа, сіни і комора) та господарські прибудови (стодола, хлів і хлівець), що міститься під одним спільним дахом. Саме такий тип забудови характерний для горян лемків. У музеї "Лемківська садиба" зібрані предмети побуту, котрі знайомлять з традиціями лемківського способу життя і ґаздування.

Подібним міні-музеєм є Кузня-музей "Гамора", розташований у с. Лисичевому Іршавського району. Діюча донині кузня – це унікальна пам´ятка ковальського ремесла початку XIX ст. Оригінальність кузні полягає в тому, що для приведення в дію важких ковальських молотів під час виготовлення залізних виробів використовується сила падаючої води із річки Лисичанки. Для цього було перегороджено спеціальною греблею. Водовідвідним каналом струмінь річкової води спрямовується на лопасті коліс кузні, які приводять у рух ковальські молоти вагою до 125 кг.

Із ще одним традиційним закарпатським промислом знайомить Музей історії солекопалень у смт Солотвині Тячівського району. Музей розташований поряд із Солотвинськими солекопальнями (чи не найбільшими у Європі). Його експозиція знайомить зі способами видобування солі від доби бронзи до наших днів, знаряддями праці шахтарів-солекопів.

Вагомою науково-освітньою установою краю у 1990-ті роки, став Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах Карпатського біосферного заповідника. Музей міститься у курортно-туристичному Рахові. Експозиція музею складається з двох відділів: "Природа Карпат" та "Природокористування в Українських Карпатах".

У першому відділі гості біосферного заповідника мають можливість ознайомитися з походженням Карпат, їх геологією, геоморфологією, основними типами ландшафтів, рослинним і тваринним світом. Окрасою відділу є дві діорами – "Карстова печера" та "Буковий ліс". Перша діорама у найменших деталях (зі сталактитами й сталагмітами) відтворює інтер´єр однієї з карстових печер Угольсько-Широколужанського масиву Карпатського біосферного заповідника. Діорама "Буковий ліс" репрезентує фрагмент незайманого букового пралісу на скелях Угольсько-Широколужанського масиву, де дерева мають вік 300 –500 pp. і досягають велетенських розмірів.

Наступний відділ експозиції – Природокористування в Українських Карпатах – знайомить з історією освоєння людиною Карпатських гір від епохи палеоліту до сьогодення.

Найцікавішим меморіальним музеєм Закарпаття є Будинок-музей видатного українського художника Федора Федоровича Манайла (1910 –1978 pp.) в місті Ужгороді.

У меморіальних (майстерня і вітальня) та експозиційних приміщеннях цього музею зібрані особисті речі, документальні матеріали та велика колекція художніх творів майстра пензля. Фонди музею налічують близько 2 тис. експонатів, серед яких твори живопису та графіки, ескізи до художнього оформлення книжок, експонати монументального та декоративно-прикладного мистецтва, документи з особистого архіву митця. Експозиційні зали музею розширюються завдяки низці пересувних виставок, які розкривають окремі аспекти творчості художника.

Музей є осередком естетичного виховання молоді, центром культурного життя закарпатського краю. У ньому постійно організовуються зустрічі з творчою інтелігенцією, школярами та студентами, відбуваються концерти камерної та народної музики.

Доволі багата музеями Буковина – самобутній історико-етнографічний край у південно-східній околиці Українських Карпат (Чернівецька обл.). Його багатющу історико-культурну спадщину репрезентують: Чернівецький краєзнавчий музей (вул. О. Кобилянської, 28), Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту (вул. Світловодська, 2), Чернівецький обласний художній музей (Центральна пл., 10), Музей буковинської діаспори у м. Чернівці (вул. Й. Главки, 1-а), Музей природи Вижницького національного природного парку у с. Зеленові Кіцманського району, Хотинський історичний музей (вул. Свято-Покровська, 17), Кіцманський історичний музей (вул. Незалежності, 50), Чернівецький літературно-меморіальний музей Юрія Федьковича (пл. Соборна, 10), Чернівецький літературно-меморіальний музей М. Емінеску (вул. О. Кобилянської, 28), Чернівецький меморіальний музей Володимира Івасюка (вул. Маяковського, 40), Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської (вул. Димитрова, 5), Музей-садиба Ольги Кобилянської у селі Димці Глибоцького району (вул. О. Кобилянської, 1).

Детальніше охарактеризуємо головні музеї області.

Чернівецький краєзнавчий музей

Міститься у витонченій кам´яниці XIX ст. Цей музей має давню історію. Першу спробу відкриття краєзнавчого музею на Буковині було зроблено ще 1863 р. У 1877 р. колекції цього музею передали Чернівецькому університету. І лише 1893 р. зусиллями видатного буковинського краєзнавця проф. К. А. Ромшторфера було відкрито Крайовий музей, що діяв до Першої світової війни. У 1935 р. Крайовий музей об´єднано з Промисловим під назвою Музей Короля Кароля II. Після приєднання Буковини до складу Української РСР у 1940 р. шляхом об´єднання експозицій музею Короля Кароля II і Музею церковного мистецтва започатковано Обласний краєзнавчий музей.

Нині колекції Чернівецького краєзнавчого музею нараховують понад 82 тис. експонатів, аналогів яким (з огляду на багатовікову ізоляцію Буковини від решти території України) не існує. Це оригінальна нумізматична колекція, що нараховує більш як 3 тис. монет, збірка стародруків, колекція холодної та вогнепальної зброї, археологічні знахідки з терену Буковини й Північній Бессарабії. Справжньою окрасою музею є багата колекція буковинських ікон XVI ст.

Чернівецький краєзнавчий музей має два міські філіали та два крайові відділи. А саме: Чернівецький літературно-меморіальний музей Ю. Федьковича (вул. О. Кобилянської, 28), Чернівецький літературно-меморіальний музей О. Кобилянської (вул. Димитрова, 5), Хотинський історичний музей та Кіцманський історичний музей.

Чернівецький обласний художній музей розміщений в аристократичній кам´яниці, яка збудована 1901 р. за проектом Г. Гесснера за взірцем сецесійних віденських палаців. В інтер´єрах і зовнішньому обрамленні цієї пам´ятки архітектури поєднано майолікове панно, художнє кування і скульптура, настельні барельєфи й мозаїчні підлоги і вітражі.

В експозиції художнього музею представлено роботи відомих буковинських майстрів образотворчого мистецтва кінця – першої половини XX ст.: Є. Максимовича, М. Івасюка, Є. Ліпецького, Е. Бучевського, А. Кохановської. Також цей музей експонує колекції буковинських вишиваних сорочок і писанок, народних килимів, буковинських мальованих "хатніх" образів.

Чернівецький музей народної архітектури та побуту – це другий за величиною (після Шевченківського гаю у Львові) скансен Західної України, що міститься на окраїні м. Чернівців за адресою вул. Світловодська, 2. Вперше ідею створення у Буковині музею такого типу висунуто ще 1906 р. на засіданні наукового товариства у Зальцбурзі (Австрія). Але сучасний музей постав щойно з 1977 р. Нині Чернівецький скансен – це просторий архітектурно-ландшафтний комплекс пам´яток народного будівництва Буковини й Північної Бессарабії кінця XVIII – початку XX ст. Загалом тут зосереджено 35 дерев´яних будівель житлового, господарського й сакрального призначення. Серед них – селянські садиби, кузня, корчма, сільська управа, церкви, дзвіниці. Окрасою експозиції є стрункі млини-вітряки початку XIX ст.

Фонди музею налічують понад 8 тис. етнографічних експонатів (з них більш як 1,5 тис. виставлені в експозиції). Слугує окрасою колекції святкового одягу мешканців Буковини й Бессарабії, налавників, обрядових вишиваних рушників, барвистих килимів, гуцульських кожухів і яскраво декорованих чересів. Є також збірка різьблених, кованих і мальованих хатніх скринь.

Музей буковинської діаспори – це перший в Україні музей діаспори й досі один з кращих (взірцевих) музеїв подібної тематики нашої держави. Його відкрито в серпні 1992 р. На початку XXI ст. фонди музею налічують близько 4 тис. експонатів. Музей містить значну кількість документальних матеріалів, енциклопедичної літератури та художніх альбомів, пов´язаних з історією, розвитком і сучасним побутом вихідців з Буковини, взаєминами з отчим краєм, участю у становленні держави та примноженні матеріальних і духовних скарбів людства.

Експозиція музею починається з матеріалів, що розповідають про еміграційний рух на Буковині кінця XIX – першої половини XX ст. В часи Австро-Угорської імперії понад 50 тис. буковинців виїхало за океан, переважно до Канади, частково до США та інших країн. Експонуються фотографії перших буковинців-емігрантів: родини Василя Загари із Брідок та сім´ї Сидора Шандра з Банилова; матеріали, які ілюструють перші кроки на чужій землі, побутові та ужиткові речі переселенців, зразки одягу жителів Буковини тогочасного періоду.

Окремий розділ експозиції висвітлює еміграційні процеси другої та третьої хвиль еміграції, що привели до виникнення української, в тому числі буковинської діаспори. Наступний зал присвячений діяльності діаспори в країнах найбільшого розселення: США, Канаді, Південній Америці, Європі, Австралії. Тут-таки представлені матеріали про єврейську буковинську еміграцію.

Матеріали Музею буковинської діаспори також ілюструють зв´язки України, і зокрема Буковини, з діаспорою на сучасному етапі. Численні документи, світлини, оригінальні речі розповідають про наших земляків, які знані у світі: Аркадія Жуковського, Миколу Суховерського, Костянтина Поповича, Рудольфа Вагнера та ін. Вагоме місце відведено інформації про життя та діяльність генерал-губернатора Канади Рамона Джона Гнатишина, онука Михайла Гнатишина, який виїхав на початку XX ст. із с. Вашківці в Канаду.

Значне місце посідають експонати, присвячені показу культурної спадщини буковинської діаспори, зокрема видатної майстрині прикладного мистецтва з Відня Ксенії Колотило, художника українського походження Василя Курилика, скульптора Ярослава Паладія, співака Йозефа Шмідта, поетів Пауля Целана та Рози Ауслендер (класики німецької літератури) тощо.

Музей Буковинської діаспори підтримує жваві контакти з українськими громадами за кордоном, національними культурологічними організаціями, Центром буковинознавства.

На нашу думку, вкрай невдалим є режим роботи музею: (з 9 до 17 год.) вихідні субота і неділя, тобто часом, коли в Чернівцях в рамках маршрутного туризму на один-два дні (а часто – всього на півдня) зупиняється найбільша кількість українських та іноземних туристів.

На завершення цього розділу охарактеризуємо палітру музейного фонду м, Львова як міста – центру міжнародного туризму, невід´ємною складовою якого є музейно-екскурсійний сервіс.

Чарівність львівської атмосфери, своєрідний характер міста, як і всієї Львівщини, приваблює багатьох туристів. Допомогти їм краще пізнати Львів, ближче ознайомитись з його історичними, меморіальними, архітектурно-мистецькими пам´ятками, встановити ділові стосунки та добре відпочити допомагають унікальні музеї.

У Львові працює 40 музеїв (враховуючи окремо розташовані філії), тому це місто можна назвати містом-музеєм. Серед них найвідоміші: Львівська галерея мистецтв (вул. В. Стефаника, 3), Національний музей (просп. Свободи, 20), Історичний музей (пл. Ринок, 6), Музей старовинної зброї "Арсенал" (вул. Підвальна, 5), Археологічний музей (вул. В. Винниченка, 24), Музей народної архітектури та побуту (вул. Чернеча гора, 1), Музей історії релігії (пл. Музейна, 1), Музей "Личаківський цвинтар" (вул. Пекарська, 95), Музей Іоанна Георга Пінзеля (вул. Митна, 2), Музей найдавніших пам´яток (вул. Ужгородська, 1), Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (просп. Свободи, 15), Каплиця Боїмів (вул. Катедральна, 2), Музей-аптека "Під Чорним орлом" (вул. Друкарська, 2), Будинок органної та камерної музики (вул. С. Бандери, 8), Державний природознавчий музей НАН України (вул. Театральна, 18); Мінералогічний, Геологічний і Археологічний музеї Львівського національного університету імені І. Франка, Художньо-меморіальні музеї Олекси Новаківського (вул. Листопадового Чину, 11), Олени Кульчицької (вул. Листопадового Чину, 7), Леопольда Левицького (вул. Устиновича, 10/1), Івана Труша (вул. І. Труша, 28), Музично-меморіальні музеї Соломії Крушельницької (вул. С. Крушельницької, 23) і Станіслава Людкевича (вул. С. Людкевича, 7); Літературно-меморіальні музеї Івана Франка (вул. І. Франка, 152), Михайла Грушевського (вул. І. Франка, 154), Меморіальний музей-майстерня Теодозії Бриж (вул. Мартовича, 5), Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича (вул. Білогорща, 76-а), Музей "Русалки Дністрової" (вул. М. Коперника, 40), Музей "Літературний Львів першої половини XX ст." (вул. Гвардійська, 18), Музей мистецтва давньої української книги (вул. Коперника, 15-А), Музей давніх графічних технік (вул. Дрогобича, 8), Музей метрології та вимірювальної техніки (вул. Князя Романа, 38), Музей історії медицини Галичини імені Мар´яна Панчишина (вул. Кармелюка, 3), Музей історії Львівської залізниці (вул. Федьковича, 54), Музей вишиваних ікон та образів (просп. Чорновола, 2-а), Муніципальний музей сучасного львівського мистецтва, Музей археології при Інституті українознавства, Музей меблів і порцеляни (пл. Ринок, 10), Народний музей хліба Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Пасічна, 89), Галерея "Ґердан" (вул. Руська, 4), Галерея сучасного мистецтва "Дзиґа" та інші.

Зробимо коротку екскурсію найвідомішими музеями Львова.

Львівський історичний музей

Відкритий 22 грудня 1892 р. Носієм ідеї його відкриття став історик та колекціонер Олександр Чоловський. Основою новоствореного музею стали чисельні муніципальні й цехові пам´ятки, що зберігалися у міському архіві в будинку Ратуші.

Сьогодні Львівський історичний музей один з найбагатших музеїв України, налічує у своїх фондах понад 330 тис. музейних предметів.

Відділ історичного музею "Історичні коштовності" (пл. Ринок, 6) розгорнуто у Королівських залах палацу Корнякта, який у XVII ст. використовувався як резиденція польського короля Яна III Собеського. Експозиція репрезентує унікальні пам´ятки XVII –XVIII ст. – меблі, живопис, старовинні годинники, музичні інструменти, художні вироби зі скла і порцеляни, рідкісні ордени і відзнаки. Окремо експонується збірка європейського художнього срібла періоду історизму та модерну. На особливу увагу заслуговують представлені тут срібні пам´ятки історії Львова; серед них – церемоніальний ланцюг президентів міста, виконаний львівським ювеліром Яном Яжиною у 1892 р.

Відділ історичного музею "Історії стародавнього світу і середніх віків" (пл. Ринок, 24) репрезентує пам´ятки історії від кам´яної доби до XVIII ст. Серед них: кістяна сопілка віком 20 тис. років, колекція розписної трипільської кераміки IV –III тис. до н. е. тощо. На особливу увагу серед них заслуговує експозиція "Археологічні пам´ятки Галицько-Волинської держави". У ній представлені археологічні знахідки найбільших літописних давньоруських міст заходу України: Белза, Крилоса-Галича, Плісненська, Звенигорода.

Відділ зброї – Музей старовинної зброї "Арсенал" (вул. Підвальна, 5) містить унікальну колекцію холодної і вогнепальної зброї (рис. 4.40), захисного обладнання і військового спорядження майже із сорока країн світу. Його окрасою є також велика збірка військових орденів і медалей. Музей розгорнуто в історичному приміщенні-укріпленні прадавнього львівського Міського арсеналу (1555 p.).

У 1995 р. історичний музей здійснив перебудову експозиції відділу "Нова і новітня історія". Вперше в історії українського музейництва правдиво висвітлено національно-визвольні змагання українського народу за свою державність у 1914 –1941 pp., діяльність Організації Українських Націоналістів, боротьбу Української Повстанської Армії, геноцид під час сталінських репресій тощо. Також тут представлено експозиції "Історія української діаспори" та "Історичний одяг українки" – колекція зразків жіночого вбрання роботи Союзу українок Нью-Йорка (США) на основі досліджень М. Грушевського та Я. Пастернака.

У салоні музею – Італійському дворику – часто збираються відомі львівські поети, письменники, літературознавці, музиканти. Класичну музику у виконанні знаменитих маестро можна почути і в королівських залах.

Львівська галерея мистецтв (до 4 лютого 1998 р. – Львівська картинна галерея) – це найбільший художній музей України, в якому зібрані унікальні твори живопису скульптури, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва країн Західної та Східної Європи від середньовіччя до сучасності. В залах музею виставлені роботи Донателло, Караваджо, Вічелліо Тіціана, Пітера Пауля Рубенса, Хосе Рібери, Лукаса Кранаха, Жоржа де Латура. Загальна кількість експонатів збірки становить понад 55 тис. Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва прийняте міським магістратом у 1897 р. Протягом 1960 –1990-х років Львівська картинна галерея перетворилася на значний музейний центр з кількома філіалами. Музей володіє найбільшою в Україні збіркою творів польського та австрійського малярства, дерев´яної скульптури, великою колекцією українського портрета XVI –XVIII ст.

Основний корпус Галереї мистецтв розташований у будинку на вул. В. Стефаника, 3, який збудований архітектором Ф. Покутинським у 1872 –1874 pp. у стилі неоренесансу. Тут на площі 3409 м² представлені такі експозиційні відділи: мистецтво Італії, Німеччини, Фландрії, Голландії, Іспанії, Франції, Австрії, Угорщини, Польщі XIV –XX ст.

У Львові функціонують такі відділи Львівської галереї мистецтв: Музей "Русалка Дністровая" (вул. Коперника, 40), Музей сакральної барокової скульптури (пл. Митна, 2), Музей мистецтва давньої української книги (вул. Коперника, 15-а), Музей давніх пам´яток Львова (вул. Ужгородська, 1), Каплиця Боїмів (пл. Катедральна, 2).

Львівська галерея мистецтв має такі філіали у Львівській області:

Олеський замок – пам´ятка архітектури XIII –XVIII ст. У залах замку з 1975 р. розгорнута найбільша в Україні експозиція давнього українського мистецтва X –XVIII ст. Вона включає унікальну колекцію ікон (близько 1000) та ужиткового мистецтва (серед них стародавні художні меблі – понад 2000 предметів). Особливу цінність Олеської колекції становить найбільша в Європі (близько 2500 експонатів) збірка дерев´яної скульптури епохи бароко (львівська школа XVIII ст.) та чимала збірка українського портрета XVI –XVIII ст. (близько 800 творів).

Золочівський замок XVІІ ст. (експозиція відкрита 2005 р. у Великому палаці (інтер´єри XVII –XIX ст.) та Китайському палаці (Музей східного мистецтва).

Підгорецький замок у с. Під гір ця х Бродівського району. Ландшафтно-архітектурний комплекс включає в себе палац, заїжджий двір (де нині планується відкрити готель і таверну), дерев´яну церкву XVIII ст., костьол XVIII ст., ландшафтний парк площею 12 га. Зараз завершуються роботи з відновлення у кімнатах замку музейної експозиції, яка була в дорадянський час (до 1939 p.), близько 80% автентичних експонатів Підгорецького замку нині зберігаються у музейних фондах м. Львова).

Музей оборонної архітектури "П´ятничанська вежа" у П´ятничанах Жидачівського району. Включає в себе оборонну вежу-донжон початку XIV ст. та середньовічний оборонний двір з надбрамною кам´яною вежею середини XV ст.

Меморіальний музей-садиба М. Шашкевича у Підлиссі Золочівського району.

Національний музей у Львові. Один із найзначніших музеїв України, фонди якого нараховують понад 130 тис. предметів. Колекція закладена у 1905 р. як приватна фундація Митрополита Андрея Шептицького під назвою "Церковний музей". 13 грудня 1913 р. відбулося відкриття Національного музею – урочистим актом колишній "Церковний музей" передано в дар українському народові. Діяльність музею розвивалася при активній участі української громади.

У будинку на просп. Свободи, 20, побудованому у 1904 р. в стилі неоренесансу за проектом Л. Марконі, розташовані експозиції давнього українського мистецтва та мистецтва XIX – початку XX ст. Палітру розвитку сучасного українського образотворчого та народного мистецтва відображають експозиції у приміщенні на вул. Драгоманова, 42, збудованому архітектором В. Раушем у 1897 р. і закупленому в 1911 р. митрополитом А. Шептицьким для Національного музею.

Важливою складовою експозиційних фондів Національного музею є збірка народної сакральної скульптури, яка не має собі рівних за кількістю і художньою вартістю. Водночас у фондах музею зберігаються шедеври митців європейського значення – Пінзеля, Полейовського, Філевича та ін., діє виставка "Скульптура епохи бароко і рококо на теренах Західної України". Дуже вартісною у колекціях музею є добірка української народної та професійної гравюри XVII – XVIII ст. (близько 1 тис. одиниць). Особливої уваги також заслуговує збірка рукописів та стародруків. Тут представлені краківські видання Швайпольта Фіоля (1491 –1495 pp.), празькі та віденські стародруки, майже всі видання українського першодрукаря Івана Федорова, видання Ставропігійського братства, Києво-Печерської лаври. Серед найдавніших – особливо вартісні пергаментові рукописи XI –XV ст. (Бучацьке Євангеліє XIII ст. та ін.).

Національний музей у Львові має чотири філіали – художньо-меморіальні музеї Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Леопольда Левицького, Івана Труша. Крім філіалів у Львові, Національний музей має філіали в області: Музей-садиба Устияновичів (с. Вовків, Пустомитівський район), Музей "Бойківщина" та Музей Леся Курбаса (Самбір), Музей "Сокальщина" (Червоноград), Музей М. Біласа (Трускавець).

Археологічний музей Інституту українознавства НАН України (вул. В. Винниченка, 24) розташований у будинку НТШ. У шести залах музею експонується близько 3 тис. експонатів. Експозиція створена за історико-хронологічним принципом і художньо-реконструктивним методом. Кожен зал музею присвячений окремій археологічній добі в історії України. Особливої уваги заслуговують наукові реконструкції палеолітичного та трипільського житла, а також знахідки з розкопок літописних міст княжої доби Галича, Звенигорода, Львова, Володимира, Пересопниці, Белза.

Музей етнографії та художнього промислу. Один з найбільш спеціалізованих етнографічних музеїв Європи і одна з найбагатших художніх скарбниць декоративно-ужиткового мистецтва України. У його фондах зберігається близько 83 тис. пам´яток традиційно-побутової культури, народного мистецтва українців та унікальні зразки художніх промислів багатьох народів світу.

Історія музею бере свій початок у 1874 p., коли у Львові був створений Міський промисловий музей. Сьогодні музей розміщений у двох будинках. Домінуюче місце серед етнографічних збірок займає колекція народного одягу, тканин, знарядь праці, художніх виробів з дерева, гуцульських дерев´яних ікон, народної та сучасної кераміки тощо.

Музей володіє найбільшою і найповнішою у світі колекцією українських писанок, яка нараховує понад 13 тис. одиниць. Унікальними є музейні колекції (збірки) художнього металу, меблів, годинників, дорогоцінних речей тощо. Музейна колекція годинників є найбагатшою й найціннішою в Україні.

Крім механічних, у збірці є і сонячні годинники (найдавніший датовано 1584 р.)

Музей проводить активну науково-експозиційну діяльність, що знаходить відображення у втіленні спільних міжнародних проектів з музеями, приватними галереями та особами Польщі, Австрії, Ізраїлю, Канади, США, Фінляндії тощо.

Державний природознавчий музей НАН України у Львові – це один з найстаріших і найбагатших за науковими природничими фондами серед музеїв Європи. Його засновник – граф Володимир Дєдушицький (1825 –1899 pp.) – відомий зоолог, етнограф та археолог. У будинку музею знаходиться найстаріший у Європі механічний ліфт, виготовлений у Відні в середині XIX ст. 1970 р. вважається часом офіційного заснування музею. Основу музею становлять його фонди, які налічують близько 500 тис. музейних предметів. Тут зберігаються колекції та окремі пам´ятки природи світового значення.

Наукова бібліотека музею налічує близько 70 тис. томів природничої тематики, починаючи з XVI ст.

Музей народної архітектури та побуту (вул. Чернеча гора, 1) розмістився на площі 50 га Шевченківського гаю і є одним з найбільших скансенів Європи (заснований у 1966 p.). Музей займає 60 га "кайзерського лісу" – Кайзервальду, котрий отримав цю назву після відвідин Львова кайзером (імператором) Австро-Угорської імперії в 1780 р. В музеї просто неба експонуються найхарактерніші зразки будівництва різних етнографічних зон Західної України (Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, Поділля, Полісся, Волині і Закарпаття), в тому числі шість храмів, житлові будівлі, господарсько-виробничі споруди. Загалом на території музею за етнографічним принципом розміщено 124 пам´ятки народної дерев´яної архітектури. Серед них – хати карпатських горян, найстаріші з яких зрубано в 1749, 1792, 1812 pp., а також господарські споруди – вітряки, водяний млин, сукновальня, тартак, кузні. Особливою гордістю музею є шість дерев´яних храмів, що репрезентують народні школи сакрального зодчества Бойківщини, Гуцульщини і Буковини. Всі будівлі було перенесено і відтворено в оригінальному вигляді. Вони органічно вписались в ландшафт, близький до природи етнографічних зон, з яких вони походять.

У житлових будинках розміщені типові зразки домашнього оздоблення, одягу, сільськогосподарських і ремісничих інструментів, транспортних засобів, за принципом ансамблевої музеєфікації відтворено колоритну атмосферу й реальні умови життя українських селян XVIII – початку XX століть.

Загалом у фондах музею зосереджено понад 20 тис. предметів побуту і творів народного мистецтва. Наприклад, одна лише збірка стародруків налічує 122 експонати.

Із усіх експонатів музею найбільше приваблює велична церква св. Миколая 1763 р. з с. Кривки на Турківщині. Церква має три верхи, увінчані маківками, кожний – з чотирма заломами. На західному фасаді влаштовано ґанок із чотирма фігурними колонами. Завдяки численним заломам створюється каскад горизонтальних членувань, котрі надають споруді мальовничого вигляду. Пам´ятник є шедевром теслярського мистецтва майстрів бойківської школи української дерев´яної народної архітектури.

Львівський музей історії релігії (пл. Музейна, 1) – це найбільший музей України, експозиція якого присвячена пам´яткам сакрального мистецтва різних епох, народів, культур і вірувань планети. У фондах музею зберігається понад 100 тис. предметів, зокрема, сакральні предмети Трипільської культури, стародавніх вірувань Єгипетського царства, Греції і Римської імперії, Візантії, велика збірка ікон XVI –XX ст. (близько 1000), сакральна скульптура, надгробки, велика колекція стародруків XVI –XVII ст. (у т. ч. Острозька Біблія 1581 р. Івана Федорова та "Требник Петра Могили"), єдиний у світі мавзолей Top XV –XVIII ст. (понад 400 одиниць) та багато іншого.

Експозиція музею складається з таких розділів: "Релігії стародавнього світу та неорелігії", "Юдаїзм", "Походження християнства", "Православ´я в Україні", "Католицизм", "Українська греко-католицька церква", "Протестантизм", "Іслам", "Буддизм".

Музей представляє собою вагому науково-дослідну установу. Він має спеціалізовану бібліотеку релігієзнавчого профілю. Серед 50 тис. примірників представлені, зокрема, праці вчених-теологів Київської, Львівської, Санкт-Петербурзької та Московської духовних академій, трактати католицьких інституцій Італії, Франції, Німеччини, Австрії, Польщі, збірка релігійних видань мусульман Кримського ханства, повне зібрання творів видавництва Українського католицького університету в м. Римі.

Музей-аптека "Під Чорним орлом" (вул. Друкарська, 2) розташований у приміщенні найдавнішої з існуючих у Львові аптек, що працює з 1735 р. (рис. 4.42). Цей музей нараховує понад 8 тис. експонатів. До наших днів тут зберігся старовинний інтер´єр торгового залу аптеки, поліхромні розписи стелі, виконані на початку XIX ст. віденськими майстрами й символізують чотири складові елементи всесвіту: вогонь, воду, землю і повітря. У музеї зібрана унікальна колекція кам´яного, порцелянового, фаянсового, дерев´яного, скляного аптечного посуду, ступ та ваг, зібрані ручні таблеткові машини, преси для приготування лікувальних порошків, сушильні шафи, керколятори, старовинні рецептурні журнали та медичні книги. Чимало експонатів присвячено розвитку фармації в Україні. Бібліотека зберігає понад тисячу старовинних медичних книг та понад 2 тис. періодичної фармацевтичної літератури. Окремими відділами музею є під- вали-пивниці з експозицією розвитку львівських винокурів та пивоварів, а також алхімічна лабораторія.

Музей барокової скульптури І. Пінзеля знайомить із унікальними творами видатного скульптора епохи бароко (XVIII ст.), який плідно співпрацював з усесвітньо відомим архітектором Б. Меретином і перебував під особистим заступництвом графа М. Потоцького. Коштовні скульптури І. Пінзеля у XVIII – першій половині XX ст. прикрашали церкви та палаци Галичини і Поділля. Його найвищим досягненням вважаються скульптури, встановлені на фасаді собору св. Юра у Львові: кінна статуя Юрія-Змієборця і дві монументальні фігури отців східної Церкви – св. Лева та св. Афанасія.

Музей меблів та порцеляни розташований в одному з будинків площі Ринок – колишньому палаці Любомирських, спорудженому 1763 р. Музей представляє українські та європейські меблі, вироби з текстилю, металу, порцеляни, фаянсу, кераміки великої мистецької та історичної цінності з епохи Ренесансу до XX століття.

Зоологічний музей Львівського національного університету імені /. Франка заснований у XIX ст. і входить сьогодні У число десяти кращих університетських музеїв Європи. У ньому представлено фауну всіх континентів. Серед 35 тис.

експонатів – близько 24 тис. комах, 10 тис. хребетних, 1 тис. молюсків. Особливий інтерес представляють колекції метеликів і жуків, райських птахів і колібрі, сумчастих тварин. Унікальними експонатами є скелет морської корови з острова Беренга, роги тура з частиною черепа.

Державний меморіальний музей Михайла Грушевського розміщений у віллі, в якій визнаний вчений-історик, голова Української Центральної Ради, перший президент Української Народної Республіки мешкав з родиною у 1902 –1914 pp.

У шести експозиційних залах висвітлюються майже всі етапи життя та подвижницької праці видатного історика й політичного діяча. Особливий акцент зроблено на львівському періоді діяльності М. Грушевського (1894 –1914 pp.), коли повною мірою розкрився великий науковий талант М. Грушевського як вченого, керівника українських наукових інституцій та видань ("Записок Наукового товариства ім. Т. Шевченка", "Літературно-Наукового Вістника", "Українсько-Руської Видавничої Спілки" тощо), історика-дослідника, літературознавця, професора Львівського університету.

У меморіальних інтер´єрах музею представлені: оригінали видань Михайла Грушевського, його світлини, особисті речі, листи й документи вченого, періодика, добірка автентичних документів; фото його дружини – Марії Сильвестрівни, її книжки, переклади, статті, епістолярія; фотографії та рукописи доньки Катерини – талановитої вченої-дослідниці; речі побуту, меблі; особисті речі, фото і матеріали родини Грушевських; художні полотна; видання, стародруки, періодика 1900 –1940-х років; першовидання класиків української літератури, сучасників Михайла Грушевського; добірка автентичних матеріалів Першої світової війни, періоду української революції та Центральної Ради.

У меморіальному музеї першого президента України Михайла Грушевського проведено цілий комплекс ремонтно-реставраційних робіт та відновлено віллу М. Грушевського, внутрішні інтер´єри приміщень будинку. Учасники шостого саміту, який відбувся 1999 р. у Львові, – дев´ять президентів Центральної та Східної Європи – заклали президентський сад на меморіальній території музею.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької (вул. С. Крушельницької, 23). Розпочав свою діяльність у 1991 р. Історія Львова тісно пов´язана з іменами видатних діячів музичної культури – композиторів, музикантів, співаків. Серед цих імен належне місце посідає славетна українська оперна співачка Соломія Крушельницька (1873 –1952 pp.), яка в музичному світі кінця XIX – першої чверті XX ст. була символом неперевершеності і досконалості. її дуже красиве лірико-драматичне сопрано майже в три октави – унікальне явище в історії оперного мистецтва. Творча доля Соломії Крушельницької склалася так, що виступала вона у різних країнах світу, співала на найпрестижніших оперних сценах. У фондах музею відтворено мистецькі інтер´єри початку XX ст., фонди налічують 15 тис. експонатів, у т. ч. колекція з 5 тис. грамофонних платівок із записами голосів легендарних співаків Карузо, Баттістіні, Шаляпіна тощо. Розміщено музей на другому поверсі будинку, який колись належав співачці.

Літературно-меморіальний музей Івана Франка (вул. І. Франка, 150 –152). Музей розташований у власному будинку письменника, збудованому 1902 р. Іван Франко (1856 –1916 pp.) належить до найвизначніших українських діячів культури другої половини XIX – початку XX ст. Письменник, перекладач (знав 14 іноземних мов), учений, видавець, громадсько-політичний діяч, людина енциклопедичних знань і титанічної працездатності. У Львові минуло 40 років життя І. Франка. У власному будинку він прожив останніх 14 років. У ньому він і помер 28 травня 1916 р. Після смерті І. Франка у цьому будинку мешкали його дружина та сини Тарас і Петро зі своїми сім´ями. Завдяки старанням і виходячи з пропозиції львівських письменників, 10 жовтня 1920 р. в будинку відкрито літературно-меморіальний музей. Фонди музею нараховують 26 тис. предметів. Найціннішим є меморіальний музейний фонд, до якого входять особисті речі І. Франка та його родини, рукописи письменника, першовидання його творів з автографами, оригінальні фотографії.

Музей-заповідник "Личаківський цвинтар" репрезентує монументальне мистецтво XVIII –XX ст. Це одне з найцінніших у Європі зібрань високомистецьких некропольних скульптур. Відкриття кладовища відбулося у 1786 р. Тривалий час кладовище було місцем поховання заможних міщан, вищого духовенства, міських урядовців Львова і Галичини. На їхніх могилах зводилися пишні надгробки, споруджувалися склепи-гробівці, каплиці-усипальні. Більшість із них добре збереглася і становить неабияку мистецьку цінність. Прикрашає кладовище двоє парадних воріт у неоготичному стилі (1875 p.).

Личаківський цвинтар-заповідник займає територію завбільшки 40 га і розбитий на 86 полів. Охоплює 3,5 тис. надгробних пам´ятників та композицій роботи відомих скульпторів та архітекторів з усієї Європи. На ньому поховані М. Шашкевич, І. Франко, М. Яцків, Я. Опільська, А. Петрушевич, В. Шухевич, О. Новаківський, І. Трупі, А. Лотоцький, Г. Тютюнник, М. Павлик, оперна співачка С. Крушельницька, В. Івасюк, Р. Братунь, композитори С. Людкевич, А. Кос-Анатольський та ін.

На Личаківському цвинтарі також є багато меморіалів, військових поховань і братніх могил: меморіали учасників польських повстань 1830 –1831 pp. і 1863 –1864 pp.; братня могила учасників барикадних боїв у Львові 1902 p.; меморіал поляків – учасників українсько-польської війни 1918 –1919 pp.; пам´ятник в´язням австрійського концтабору Талергоф, 1914 –1918 pp.; братня могила жертв терору НКВС 1941 p.; військовий меморіал, де поховані воїни і партизани, які загинули у боях за визволення Львова 1944 р. У 1991 р. до складу заповідника включено військове кладовище героїв Другої світової війни "Пагорб Слави".