Музеєзнавство

2.4. Нові інформаційні технології музейної справи

З появою мас-медіа та Інтернету роль музею в суспільстві суттєво трансформувалася. В наші дні основні функції поширення культури, що належали музеєві раніше, перейшли до преси, телебачення, радіо, Інтернету. З іншого боку, експерти звертають увагу на зростання ролі музею і музейних мереж у справі глобальної "трансляції" культурної спадщини [6, 9, 73 –76, 86]. Таку "трансляційну" функцію сучасні музейні установи світу набули із повсюдним запровадженням музейних технологій та новим етапом розвитку цивілізації, який 3. Бжезінський назвав "відкрите інформаційне суспільство".

Ще на початку 1980-х років Міжнародна рада музеїв (International Council of Museums – ICOM) заявила про необхідність широкого впровадження інформаційних технологій у діяльність музеїв. Тоді ж у Раді музеїв був створений спеціалізований підрозділ – Комітет з документації (International Committee for Documentation – CIDOC). На початку XXI ст. CIDOC поєднує близько 800 фахівців з 65-ти країн світу. Щорічно на міжнародних конференціях CIDOC вони обговорюють загальні тенденції розвитку інформаційних технологій та обмінюються досвідом роботи. Особлива увага приділяється національним програмам у галузі інформатизації музейної діяльності.

Впродовж останніх років за ініціативи й технологічної підтримки CIDOC активно поширюються міжнародні проекти, що гармонізують й уніфікують національні програми різних країн у сфері створення й використання музейних інформаційних ресурсів. Отже, на початку XXI ст. CIDOC перетворюється із науково-проектної й консультативно-дорадчої в транснаціональну партнерську мережну структуру, яка виконує координаційні і консалтингові функції у сфері глобальної музейної комунікації.

У стратегії Четвертої рамкової програми ЄС (на 1994 – 1998 рр.), серед інших планів, з метою вдосконалювання сфери культури в період переходу до інформаційного суспільства було задекларовано такий намір: "Створити умови для гармонійного і збалансованого розвитку ринку сервісних послуг, програмних і телекомунікаційних складових, що забезпечують доступ до європейської культурної спадщини" [82].

За спільною ініціативою комісії європейського співтовариства (European Commission´s Directorate General XIII) і програми ACTS (Advanced Communications Technologies and Services) у 1996 –2002 pp. реалізовано два масштабні проекти:

"Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини" (Multi-media Access to Europe´s Cultural Heritage), скорочено – "проект Mo", термін реалізації 1996 –1998 pp.;

"Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив" (Multi-media for Education and Employment Through Integrated Cultural Initiatives), скорочено – "проект MEDICI", він був продовженням "проекту Mo" і реалізувався з 1998 по 2002 pp.

У рамках реалізації проекту "Мо" комісія європейського співтовариства задекларувала свої позиції в двох базових документах: "Меморандумі взаємопорозуміння" та "Хартії про електронний доступ до культурної спадщини Європи".

Основні положення першого документа зводяться до:

констатації ідеї порозуміння. Меморандум взаємопорозуміння – це добровільна угода між організаціями (музеями та галереями, державними та громадськими організаціями, навчальними та науковими центрами, електронними видавництвами, компаніями, які спеціалізуються в галузі телекомунікаційних і апаратно-програмних комплексів), готовими активно виступати за досягнення консенсусу з проблем, що представляють взаємний інтерес;
окреслення відповідальності членів. Меморандум взає- мопорозуміння не накладає зобов´язуючої законом відповідальності за виконання укладених на його основі угод. Це лише публічне зобов´язання додержуватися визначених принципів та прагнути до досягнення визначеного загального плану і консенсусу [82].

Меморандум взаємопорозуміння підписали 465 представників різних інституцій, в тому числі 297 музеїв, 47 державних установ (наукових і навчальних), 76 комерційних компаній та 45 неурядових організацій. Підписуючи "Меморандум", учасники проекту "Мо" взяли на себе визначені зобов´язання:

створювати умови для співробітництва музеїв і галерей із приватним сектором;
внести необхідні уточнення в законодавство у сфері права на інтелектуальну власність й авторське право;
брати участь у витратах на створення електронних інформаційних ресурсів, у тому числі у випадках, коли це не продиктовано прямим суспільним чи комерційним інтересом;
сприяти співробітництву і забезпечувати поширення інформації в школах, університетах і громадських організаціях;
підтримувати механізми електронного маркетингу (у тому числі захищати комерційні інтереси музеїв і власників авторських прав й інтелектуальної власності).

Зобов´язання виготовлювачів (організацій, що займаються апаратно-програмними комплексами, операторів телекомунікаційних мереж, служб та електронних видавництв):

співпрацювати у створенні протоколів високого ступеня сумісності, пошуку даних, процедур доступу тощо;
розробляти ринкові механізми та технології захисту прав на інтелектуальну власність для регулювання доступу, збору абонентської плати та її перерозподілу серед власників збірок і авторських прав;
брати участь у фінансуванні робіт зі створення електронних зображень музейних колекцій і широкого ринку подібних товарів і послуг;
сприяти тому, щоб електронний доступ до культурної спадщини Європи став частиною навчальних планів шкіл і університетів.

Зобов´язання музеїв і галерей:

домагатися того, щоб через електронні мережі став можливий доступ до значної частини їхніх зібрань;
встановити єдиний порядок створення електронних зображень і мережного доступу до них;
дійти згоди про єдині правила і протоколи опису змісту, порядку мережного доступу, виробити цінову політику для індивідуальних користувачів, для шкіл і університетів на території Європейського Союзу і за його межами;
дійти згоди про організацію різних рівнів доступу до інформаційних ресурсів;
пропагувати електронний доступ до інформаційних ресурсів музеїв як доповнення до безпосередніх відвідувань музеїв і спосіб поширення у світі знань та уявлень про світову культурну спадщину [82].

Результати, отримані в рамках проекту "Мо", стимулювали подальші ініціативи комісії європейського співтовариства через реалізацію проекту "MEDICI" у рамках П´ятої Рамкової програми ЄС (1999 –2002 pp.).

У рамках проекту реалізовано (окремі підпроекти тривають досі) комплекс заходів із чотирьох основних напрямів:

міжмузейні тематичні віртуальні виставки;
культурна спадщина та нові інформаційні технології в освіті;
культурна спадщина та нові інформаційні технології у туризмі;
підготовка практичного керівництва, що містить конкретні рекомендації з найсуттєвіших для користувача питань (правові питання, стандарти, фінансування тощо).

Щодо стандартів, то Міжнародною організацією зі стандартизації (International Organisation for Standartization – ISO) нещодавно прийнято музейний стандарт ISO-10918 8 для баз даних комп´ютерних зображень. Цей стандарт містить уніфіковані норми мінімального опису музейного предмета ("етикетка"), представленого на комп´ютерному зображенні, та єдиний формат комп´ютерних зображень. Індексація комп´ютерного зображення відбувається шляхом приєднання стандартизованого короткого опису безпосередньо всередину файла зображення.

На основі цього стандарту вже створена єдина європейська мережа комп´ютерних зображень "Museum On Line" (MOL), а також стандартизований пакет сервісних програм інформатизації музеїв світу.

На момент написання цього навчального посібника ЄС проводить подальші кроки з розширення проектів європейського мережного співробітництва у сфері культурної спадщини музеїв, освіти і туризму поза межі співтовариства, і насамперед – на сусідів ЄС. На початку XXI ст. Європа зацікавлена й готова прийти в Україну з пакетом нових інформаційних технологій гуманізації й демократизації нашої національної музейної спадщини як складової глобальної культурної спадщини людства.

Музейні установи України в умовах задекларованого державою євроінтеграційного курсу не мають права існувати й розвиватися поза спільноєвропейським інформаційно-культурним простором. Українським музеям нині необхідно динамічно наздоганяти своїх європейських колег й активно включатися у реалізацію спільних музейно-інформаційних проектів. Адже за ними – майбутнє музейної справи постіндустріального суспільства.

Інформаційне суспільство переходить від бюрократичного до інформаційного менеджменту, в основі якого лежать принцип управління інформацією й управління за допомогою інформації. Управління інформацією – це формування й організація інформаційного простору, управління за допомогою інформації – використання цього простору як спонуку до діяльності.

За допомогою нових технологій сьогодні можна сформувати розвинену інформаційно-комунікаційну структуру, що містить у собі не лише комп´ютеризацію й інформатизацію музею, але й систему постійно діючих комунікативних зв´язків та інформаційного обміну в межах держави й глобальних мережних альянсів і партнерств.

Кращими у світі національними еталонами такої управлінсько-комунікативної інформаційної системи є національні музейні мережі (банки даних) "MONARCH" (Велика Британія) та "MERIMEE" (Франція).

Державна англійська електронна база даних "MONARCH" створена в середині 1990-х років при Королівській комісії з історичних пам´яток Англії (Royal Commission on the Historical Monuments of England, RCHME) й 1999 p. інтегрована у структуру Служби Англійської Спадщини (English Heritage) [53]. Офіційний веб-сайт цієї служби [77] містить статистичну довідку, що державна комп´ютерна база даних "MONARCH" налічує понад 400 тис. описів археологічних місць, розкопок і архівів, архітектурних пам´яток, морських та інших об´єктів. Близькою за принципами побудови й функціонування, структурою й стандартами накопичення інформації є створена у першій половині 1990-х років французька державна база даних міністерства культури Франції і департаменту спадщини "MERIMEE". Порівняно з ними Музейний фонд України, як не прикро це констатувати, на вигляд є морально застарілим архівом закритого типу з дуже ускладненим для дослідника (особливо іноземця, який не має можливості безпосередньо прибути для ознайомлення з колекціями цього фонду) режимом обмеженого доступу.

Інформаційні технології у XXI ст. пронизують усі сфери діяльності музею: від інформаційного менеджменту й електронної комерції до традиційної експозиційної діяльності [37].

У глобальному інформаційному полі Інтернету свою діяльність розгорнули маркетингові служби усіх комерційно успішних музеїв світу. Через Інтернет вони проводять маркетингові дослідження серед тих, хто відвідав той чи інший музей, та рейтингові опитування популярності музеїв серед потенційних відвідувачів. Інтернет служить для проведення агресивних чи іміджевих рекламних кампаній, через Інтернет музеї популяризують і прищеплюють суспільству сучасні культурні цінності.

Нові інформаційні технології забезпечують музеєві низку стратегічних переваг. Серед них, зокрема, такі:

І. Створення комп´ютерних систем музейного обліку формує передумови для того, щоб контроль за станом музейних колекцій став можливим не лише з боку органів державного управління, а й з боку інших музеїв і самого суспільства.

ІІІ. Інформаційні канали комунікації виступають як ефективний інструмент пошуку партнерів і взаємодії з ними в рамках спільних музейних програм і проектів. Створення корпоративних банків даних і загальних порталів доступу до інформаційних ресурсів, електронне переписування, обмін ідеями під час телеконференцій, взаємне оперативне консультування, дистанційна розробка і координація планів спільних дій – все це активізує технологічні процеси, зміцнює і розширює палітру партнерських взаємин між музеями та іншими організаціями сфери культури та бізнесу.

IV. Завдяки інтерактивності веб-сайту музею його працівники мають можливість надавати цілу низку платних пошукових, інформаційно-консультативних та експертних послуг численним користувачам глобальної мережі Інтернет. Обробка й обслуговування комп´ютерних запитів, які щодень надходять на сайти музеїв, за статистикою, на початку XXI ст. принесуть тисячам музеїв Європейського Союзу вагомі прибутки.

IV. При наявності електронних каталогів і баз зображень музейних предметів вирішення багатьох дослідницьких і популяризаційних (зокрема видавничих) завдань стає можливим і без виносу предметів зі сховища, що сприятливо позначається на їхній схоронності.

V. Застосування нових інформаційних технологій значно активізувало видавничу діяльність музеїв і прискорило процес публікації наукових (монографії, каталоги) і популярних (путівники, енциклопедії) видань, у т. ч. на електронних носіях (DVD, SD-R).

VI. Поширюється практика попереднього бронювання та продажу музейних квитків, каталогів, сувенірів через Інтернет. Це набагато зручніше для індивідуального, а особливо корпоративного споживача музейного продукту, це вигідно для туристичних компаній, що формують програмний турпродукт чи забезпечують культурне дозвілля туриста-індивідуала, це набагато простіше для людини західного менталітету, яка звикла до безготівкових розрахунків за спожиті послуги, а також це ощадливіше, бо музеї традиційно надають невеликі скидки на квитки і товари, замовлені через Інтернет.

VII. Фондові відділи, включені в локальну мережу музею, стають доступними для інших підрозділів музею і, отже, активніше втягуються у виробництво кінцевого музейного продукту (як матеріального – експозиційного, виставкового, поліграфічного, – так і віртуального).

VIII. Нові інформаційні технології суттєво розширюють аудиторію віртуальних відвідувачів музею, дають змогу заявити про себе чи нагадувати про своє існування, популяризують зібрання, експозиції й імідж музею в усьому світі. З їх допомогою відвідувач може оперативно отримувати інформацію про нові події та музейні акції, про експоновані предмети та їх каталоги, зробити віртуальну екскурсію музеєм за допомогою електронного путівника тощо.

Тут мусимо наголосити для консервативно мислячих співробітників музею – віртуальна екскурсія не здатна замінити людині справжню екскурсію залами музею. Маленькі картинки на екрані монітора не в змозі замінити художні шедеври, виставлені в залах того чи іншого музею, комп´ютерні картинки – це звичайнісінька інформаційно-психологічна "наживка", що карбується в пам´яті людини й породжує в неї бажання при нагоді неодмінно завітати в цей музей. Формується цільова зацікавленість людини комп´ютерної епохи (яку, до речі, важко кудись витягнути через наявність комп´ютера) музейною спадщиною, їй прищеплюються мистецькі й загальнокультурні цінності, Інтернет мотивує людину до здійснення пізнавальних туристичних подорожей, в обов´язкову чи факультативну програми яких включено відвідання закладів культури (музеїв, анімаційних скансенів, галерей, арт-студій, театрів тощо).

Консервативно налаштовані фондові працівники можуть опонувати: "Хіба ж це не дурість і збиткова марнотратність розміщувати в Інтернеті зображення музейних шедеврів і колекцій, які можна з дотриманням ексклюзивних авторських прав друкувати й дуже вигідно реалізувати населенню як поліграфічно-сувенірну продукцію? Хто ж захоче купувати музейний CD чи книжку-каталог, якщо у нього є змога безоплатно завантажити собі інформацію з Інтернету?".

Відповідь на такі скептичні запитання недвозначна: світовий мас-медійний простір розвивається у жорстких рамках визначеного міжнародним законодавством принципу охорони авторського права. Авторським правом на музейні зібрання володіють самі музеї. А загальнодоступні безкоштовні інтернет-зображення музейних предметів є всього-на-всього їх розтиражованими копіями низької якості. Річ у тому, Що зображення, поміщене в Інтернет, має низьку якість – як би гарно воно не виглядало на екрані, ця картинка не годиться для комерційної поліграфії. По суті, це та ж таки реклама: "Погляньте-но, що в нас є! Заплатите – і ви отримаєте і цифрове зображення високої якості, і поліграфічний слайд, і право на його комерційне тиражування, обумовлене відповідною юридично підготованою угодою між музеєм та товаровиробником".

Зрештою, музеї ж і створювалися для того, щоб зберегти і альтруїстично популяризувати серед усіх верств сучасників природну й культурну спадщину. Користувачі Інтернету – це саме та громадськість, інтереси якої зобов´язаний задовольняти музей постіндустріальної епохи. І вигоди від віртуалізації сучасних музеїв набагато очевидніші, ніж певні дріб´язкові втрати.

Успішні музеї світу вже давно мають свої представництва в Інтернеті – інтерактивні веб-сайти, де можна отримати інформацію про склад фондів та експозиції, про години роботи музею і його нових виставок тощо. Існує таке неписане правило: веб-сайт повинен постійно обновлюватися шляхом своєчасного анонсування музейних подій, розміщення нових аналітичних статей і досліджень окремих музейних експонатів, а також зміни самого інтерфейсу чи структури сайту, додавання нових розділів, переукомплектування "вивішених" на сайт каталогів та колекцій зображень музейних предметів. Ці оновлення необхідні для того, щоб постійно актуалізувати увагу до сайту (а отже, і до самого музею) потенційних відвідувачів, зацікавлювати їх появою чергових новинок, блокбастерів, культурно-масових акцій (мистецьких тусовок і презентацій), які просто гріх проґавити.

Серед консервативно налаштованої частини музейних працівників досі побутує ще один поширений стереотип (острах): на веб-сайт варто розміщувати мінімально необхідну кількість інформації й бляклі, низькоякісні картинки, щоб цей сайт не заміняв собою сам музей і не шкодив продажу поліграфічної продукції цього музею. Це черговий міф, який легко розвінчує практика діяльності інформаційно відкритих музеїв в інформаційному суспільстві.

Статистика, що оперувала такими показниками, як популярність музею серед віртуальних і реальних відвідувачів, престижність музею, поінформованість суспільства про існування і діяльність музею, комерційна активність музею та прибутковість музею, переконливо довела: в інформаційному суспільстві тримаються на плаву, успішно конкурують з іншими закладами індустрії дозвілля, залучають значні потоки відвідувачів, отримують стабільні прибутки й мають імідж привабливих і успішних комерційних партнерів ті музеї, які максимально повно й широко розповсюджують інформацію про себе (ведуть маркетингову стратегію глобальної віртуальної присутності через обміни банерами, електронне розсилання прес-релізів усім світовим мас-медіа тощо) [74].

Простий приклад: збираючись у туристичну подорож в Європу, пересічний американець зазвичай зазирає в Інтернет і переглядає американські турсайти із загальною туристичною інформацією про іншу країну. Ця інформація побудована таким чином, щоб усіляко привернути його увагу й заманити на інші сайти, де представлена ціла палітра інформації, скажімо, про Союз національних музеїв Франції з тисячами яскравих повноколірних зображень наявних у них шедеврів європейського мистецтва. Звісно, такий сайт не може не зацікавити, тож у потенційного туриста уже в процесі інформаційної підготовки до майбутньої подорожі виникає непереборне бажання опинитися там – серед величі музейних залів з розкішними художніми полотнами, дорогим умеблюванням та коштовними аксесуарами – неодмінно зняти усе це (і себе на цьому фоні) на своє домашнє відео, щоб потім з гордістю демонструвати враження ("і я там був") від відвідин Європи усім своїм друзям.

В інформаційному суспільстві масового споживання поширюється інший стереотип: якщо музей ефектно не представлений в Інтернеті, якщо він не здатен заявити про себе й віртуально репрезентувати свої колекції, то це якась консервативна, вбога установа, запилене сонне царство, де для пересічного туриста зовсім нема нічого цікавого. А сучасний споживач погоджується тратити свій дорогоцінний час лише на найкращу пропозицію.

Дуже важливо, що користувачі Інтернету – це здебільшого люди молоді, тобто ті, для кого вибір – піти в музей чи у бар – зважується часто безпосереднім враженням від побаченого чи почутого і для кого часто буває зовсім не зайвою елементарна інформація про саме існування якого-небудь музею, хоча він може бути тричі знаменитий, уже не кажучи про з´ясування його місця розміщення і складу його колекції.

З іншого боку, навіть для переконаних поціновувачів музеїв постійно оновлювана інформація (анонси, прес-релізи) про новинки виставкового та культурно-масового життя знайомого з дитинства музею, прочитані в Інтернеті, відіграє визначальне мотиваційне значення при виборі їхніх планів на проведення дозвілля у найближчі вихідні.

Поряд з цим, в добу масового туризму і розмаїття дозвіллєвої пропозиції, сучасники не особливо обтяжують себе пошуками саме того музею. Якщо скрізь про нього немає інтригуючої загальнодоступної інформації, турист піде в інший, сусідній музей, який ефектно прорекламував себе в Інтернеті й туристичних буклетах.

Сучасні музеї зіштовхнулися з новою інформаційною реальністю: якщо гучно не заявити про себе й раз у раз не нагадувати про своє існування, суспільство в умовах споживання надмірного об´єму різнопланової інформації через деякий час просто забуває про існування в рідному місті цієї установи. А щодо туристів з інших регіонів і країн. В інформаційно перенасиченому XXI ст. діє безкомпромісна формула: "Якщо музею немає в Інтернеті чи на шпальтах туристичних довідників-путівників, – його взагалі немає".

Насамкінець повернемося до ролі інформаційних технологій у поліпшенні та унаочненні експозицій музею. Без залучення комп´ютерних продуктів в експозиційну діяльність значна частина західних музеїв на початку XXI ст. уже не мислить свого конкурентоздатного існування. А популярність серед відвідувачів науково-технічних та природничо-наукових музеїв (скажімо, широко знайомих українському туристові лондонського Музею науки чи віденського Музею техніки) нині вже безпосередньо лімітується масштабами й анімаційним розмахом мультимедійного компонування їхніх експозиційних залів.

Йдеться про спеціально створені аудіо-, відео- і мультимедійні продукти, що виступають рівноправними учасниками експозиціювання поряд із традиційними музейними предметами. Прикладів успішності запровадження таких продуктів у експозиційну практику музеїв більш ніж достатньо. Скажімо, повністю мультимедієзованим та світло-ілюмінаційноанімізованим є відомий європейський Музей діамантів Сваровскі поблизу м. Інсбрука (Австрія). Його відвідувач, переступивши поріг, повністю занурюється у феєричний ілюмінаційно-віртуальний світ, де на кожен твій крок підлога реагує "вибухом" фантасмагоричного мерехтіння, де ілюмінація розфарбовує в усі барви райдуги скляні стіни, доверху заповнені діамантами, де ефект споглядання найбільшого у світі штучно створеного діаманта анімаційно підсилюється несподіваною для відвідувача грою світла й тіней, де можна потрапити в зал, наче всередину велетенського діаманта, що повільно рухається довкола тебе й створює неповторні відчуття ефектом заломлення світла, де існують зали релаксу з м´якими широкими диванами, на які можна розлягтися і в сутінках під класичну музику споглядати штучно створену з діамантів копію зоряного неба із відомими й віддаленими сузір´ями й галактичними скупченнями тощо.

Подібна практика поширена в експозиціях музеїв, що знайомлять відвідувачів з походженням Всесвіту, Сонячної системи, планети Земля й основними тектоніко-геологічними етапами її розвитку, із зледеніннями й періодами вулканічної активності, з зародженням й еволюцією життя на нашій планеті. У цій групі музеїв сучасні засоби відображення інформації виявляються набагато цікавішими й видовищнішими, а головне більш справжніми, реальними, ніж що-небудь інше (макети, схеми тощо.) Відтак уже не речові пам´ятки, а саме мультимедійні продукти переймають на себе функцію пізнавального фокуса музейної експозиції, перетворюються на найпопулярніші повноправні музейні експонати.

Одначе і в музеях інших профілів (художніх, історичних, етнологічних та ін.) практика експозиційного синтезу комп´ютерного мультимедіа й речових експонатів у XXI ст. є, радше, нормою, ніж інновацією. Прикладами служать, скажімо, експозиційне поєднання вбрання шамана з трансляцією відеозапису його ритуального танцю (Музей етнології, м. Лейден); опудала тварини з трансляцією відеозапису її поведінки й життєдіяльності в природному середовищі (Музей "Натураліс", м. Лейден); раритетного музичного інструменту та стереотрансляції його звучання (Музей музики, Стокгольм, Будинок музики, Відень) тощо.