Історія зарубіжної літератури XX століття
2. О. Генрі - майстер американської новели. Життєвий і творчий шлях. Цикли новел та їх особливості (на прикладі новел "Дари волхвів", "Вождь червоношкірих", "Серце Заходу", "Останній листок", "З любові до мистецтва")
О´Генрі (1862-1910 рр.), або Уільям Сідні Портер - відомий американський новеліст та непере-вершений майстер оповідання. З провінційного аптекаря та невдалого видавця він перетворився у короля світової новели.
Народився 1862 року на півдні СІЛА, поблизу містечка Грінсборо, до якого родина Портерів переїхала, коли хлопчикові виповнилося 3 роки. Батько Уільяма був лікарем і винахідником-невдахою, який до того ж мав пристрасть до віскі. Мати була освіченою жінкою, писала вірші, малювала, але дуже рано померла. Вихованням хлопчика займалася тітка Евелін, у приватній школі якої навчався Уільям. Потім було навчання у середній школі Грінсборо, де хлопець багато читав творів класиків світової літератури (Шекспіра, Бальзака, Флобера), що у майбутньому вплинуло на формування його літературних смаків.
З 1878 року юнак став учнем свого дядька - аптекаря. В аптеці, де працював дядько, можна було не тільки замовити ліки, поговорити про свої хвороби, й почути останні плітки і новини. Дуже часто відвідувачі аптеки знаходили на столі карикатури на себе і на своїх друзів - веселі дружні шаржі, які дотепно підкреслювали ту чи іншу рису характеру. Хтось сміявся над собою, а хтось скаржився і шукав веселого художника. Ним був малий Уільям, який навчався у дядька фармацевтичного ремесла.
Змалку хлопець бачив навколо себе страждання людей через бідність, мріяв про світле майбутнє, в якому не буде поділу на бідних і багатих і житимуть лише щасливі люди. У 1881 році він отримав офіційне посвідчення, яке дало змогу працювати фармацевтом. У березні 1882 року захворів на туберкульоз. Щоб вилікуватися, поїхав до штату Техас, де прожив 2 роки на скотарському ранчо, вивчав іспанську мову, звичаї ковбоїв та інших мешканців Південно-Західної Америки. Саме там почав писати. Це були гумористичні додатки до листів.
За період 1881-1895 років Уільям змінив чимало професій: працював аптекарем, клерком з питань продажу нерухомості, креслярем в управлінні штату, бухгалтером і касиром у банку. Паралельно із роботою у банківський конторі він публікував свої перші літературні твори, які свідчили про хист гумориста.
У березні 1894 року Портер почав видавати гумористичний щоденник "Роллінг Стоун" ("Перекотиполе"), на який покладав великі сподівання. Однак у зв´язку з фінансовими труднощами газета проіснувала недовго. У 1895-1896 рр. Письменник створив низку нарисів, оповідань, фейлетонів, які з´явилися у техаських періодичних виданнях.
У березні 1895 року сталася подія, яка справила важкий вплив на його подальше життя. Портер був змушений залишити банк, бо ревізія виявила розтрату значної суми грошей (кілька тисяч $) і в усьому його звинуватили Портера.
Пізніше сюжет про те, що банківська ревізія може розкрити відсутність грошей, але це не завжди свідчило про нечесність касира, буде не раз використаний у його новелах, найвідоміша з яких "Друзі з Сан-Розаріо". Понині невідомо, чи був він винен у тому злочині. Спочатку здалося, що прозаїк зумів уникнути судової відповідальності, але 10 лютого 1896 року його було заарештовано. Після звільнення під заставу він втік до Нового Орлеана, де працював репортером під чужим ім´ям.
Звідти поїхав до Гондурасу - країни, що стала притулком усім, хто мав проблеми з американським законом. Уільям планував прожити в Гондурасі три роки (саме таким був термін відповідальності за такі злочини, як розтрата), але був змушений повернутися до США після того, як отримав звістку про смертельну хворобу дружини Атол. Цей період перебування Портера у Центральній Америці пізніше знайшов відображення у його новелах та романі "Королі і капуста". На Батьківщині новеліст добровільно віддав себе в руки правосуддю, але ще раз його звільнили під заставу. Похоронивши дружину, став перед судом, де не визнав себе винним. Однак присяжні засудили до п´яти років ув´язнення.
Тридцять місяців перебування у в´язниці - найтяжчий період у житті Портера. Його врятувало знання аптекарської справи - з 25 квітня 1898 року - аптекар у в´язниці Каламбуса. Одним із обов´язків стало нічне чергування у в´язничній лікарні. Тоді у цього з´явився вільний час і чоловік активно почав писати. У Каламбусі написав чотирнадцять оповідань, із яких було опубліковано три. Саме тоді і вирішив стати професійним письменником. Протягом цих років, що минули за ґратами, сформувалось його художнє світобачення. Прозаїк не хотів, щоб його донька Маргарет, яка виховувалась у родичів, відчувала його відсутність. Наближалося Різдво, коли всі діти отримували подарунки від батьків. Але де взяти гроші на подарунок доньці бідному арештанту? Ув´язнений № 34 627 згадав, що незадовго до втечі видавав гумористичну газету, в якій друкував власні оповідання і гуморески. І ось в 1899 році в одному з журналів з´явилося оповідання "Різдвяний подарунок Свистуна Діка" підписали О´Генрі. Так донька отримала свій подарунок від батька. Псевдонім взято від імені автора фармацевтичного довідника Стенса Оссіна Генрі.
24 липня 1901 року митець звільнився з в´язниці. Замість 5 років він провів 3 роки 3 місяці, термін ув´язнення було зменшено "за зразкову поведінку". Поїхав до Нью-Йорка, де поринув у літературу.
Період 1902-1903 років став часом напруженої праці та матеріальних труднощів, а з кінця 1903 року розпочався період популярності.
У 1904 році він опублікував 66 оповідань, протягом наступних років темп роботи дещо знизився, бо виснажлива праця перевищувала фізичні сили.
Вийшов роман у новелах "Королі і капуста", збірки: "Запалений світильник" (1907); "Чотири мільйони" (1906); "Серце Заходу" (1907); "Шляхи долі" (1909); "На вибір" (1909); "Ділові люди" (1910); "Кружляння" (1910). Три збірки видано після смерті автора: "Усього потроху" (1911), "Під лежачий камінь" (1912), "Залишки" (1917).
Останні місяці життя О´Генрі минули на самоті в номері готелю, в глибокій депресії. Він відмовився вживати їжу, майже не пив води. Це було повільне самогубство. Помер 5 червня 1910 р. в нью-йоркській лікарні у віці 47 років. Його останніми словами були: "Запаліть вогонь, я не хочу вмирати в темряві".
За бажанням другої дружини, тіло було поховане у містечку Ешвілль, в якому він жив перед смертю і яке нагадувало місто дитинства Грінсборо.
Літературний спадок становить 273 новели і один роман. Новели О´Генрі можна розподілити на кілька циклів.
Перший - головний^ найчисельніший (близько 150 новел) був присвячней велетенському місту Нью-Йорку з 4 млн його мешканців, починаючи з вуличних злидарів і закінчуючи королями біржі, банкірами. Саме в цих новелах можна побачити риси таланту автора - людяність, демократизм, гумор і ліризм, трагікомізм і вміння зображувати світ пересічних людей.
Другий - твори про Техас та інші штати Заходу і Південного Заходу США. (близько 100 новел). Герої техаських новел: ковбої, скотарі, бандити, пройдисвіти. У них автор відтворив романтику життя, вільного, мов степ. Людина тут не відчував впливу великих міст, вона - втілення сили, мужності, енергії.
Третій - новели, які розповідали про Південь США - батьківщину (близько 28 новел).
Письменник залучив до своїх творів численних персонажів з усіх прошарків американського суспільства і в, такий спосіб, перетворив свій доробок на своєрідну гумористичну енциклопедію американської дійсності поч. XX століття.
Особливості новелістики О´Генрі
o Герої - типові "маленькі" люди, але надзвичайно сильні, мудрі, щасливі;
o Показ справжньої Америки, дух життя і людей, спосіб їх мислення, а також пісні, легенди, казки;
o Частині творів притаманні рефлексія і роздуми;
o Частина новел ґрунтується на комічній ситуації, хоча твір не був власне гумористичним;
o Чітко виражений динамізм композиції та гумор. Динамічність композиції посилювала загостренням сюжету, коли звичайна логіка подій порушена і читач переходив від однієї несподіванки до іншої;
o Має місце такий комедійний жанр казки, як гіпербола;
o Найбільшого значення сюжетна напруга у набула у фіналі. Саме тут відбулася різка раптова зміна читацьких очікувань, зруйнувала емоційно-психологічна тональність. Такий тип фіналу мав назву кінцівки-педант (фр. "крапка").
o Тема "маленької людини", подавленої скрутою. Звернувшись до своїх читачів, О´Генрі ніби промовив їм: "Ви чекаєте на скарби, які ніби манна небесна, упадуть до ніг у вигляді золотих доларів чи хрустких кредиток, а між іншим у кожного з вас є величезні скарби, які ви мало цінуєте". І письменник створив розповіді про скарби душ маленьких людей, яких подавляла скрута.
Дія новели "Дари волхвів" відбулася перед Різдвом. Делла, маючи лише 1 долар 87 центів, мріяла купити особливий, рідкісний та дорогоцінний подарунок для коханого Джеймса. Делла перерахувала тричі і єдине, що залишилося, - просто впасти на ліжко і плакати. Делла так і зробила. Звідси напросилася філософське питання і висновок: "Життя складається зі сліз, суму і усмішок, причому сум переважає". Делла з Джеймсом мешкали в невеличкій квартирі за 8 доларів на тиждень: "В обстановке не то чтобы вопиющая нищета, но скорее красноречиво молчащая бедность".
Героїня заспокоїлась і тихо ходила по кімнаті, розмірковуючи про те, що завтра - Різдво, а вона ще не купила подарунок коханому Джеймсу. Раптом підійшла до трюмо і у неї одразу з´явилась надія. Швидко витягла шпильки з волосся і розпустила його - це був скарб Делли, тоді як скарбом героя був золотий годинник, що колись належав його батькові й діду.
Дівчина побігла на вулицю. Зупинилася біля вивіски: "Різноманітні вироби з волосся" і піднялася на другий поверх:
- Чи не купите ви моє волосся? - запитала у мадам
- Я купую волосся. Зніміть капелюха, треба подивитися товар... 20 доларів. - сказала мадам, зважуючи в руці густу масу.
-Давайте швидше, - сказала Делла.
Делла літала, мов на крилах, у пошуках подарунка для коханого. Зупинила свій погляд на платиновому ланцюжку для годинника, який придбала за 21 долар. Щаслива дружина благала бога про те, щоб вона не перестала подобатися Джеймсу.
Зморений після роботи Джеймс прийшов додому і на його обличчі Делла помітила не зовсім зрозумілу реакцію. Тоді вона сама швидко все почала розповідати. Джеймс дістав із кишені згорток і поклав на стіл:
- Ніяка зачіска не може примусити розлюбити мою дівчинку. Розгорни цей згорток, і тоді ти зрозумієш, чому я одразу розгубився.
Чоловік купив дорогі гребінці, на які давно дивилась дружина. Тільки тепер вона зрозуміла, що не подарувала коханому ланцюжок. Але виявилося, що він не знадобиться поки що йому, бо він продав годинник.
-Делл, доведеться нам поки сховати наші подарунки... Вони для нас зараз дуже гарні...
Волхви, ті, що принесли дари немовляті в яслах, були, як відомо, надзвичайно мудрими. Саме завдяки їм на Різдво роблять подарунки. Найкращим буде той подарунок, який став для того хто дарує, найдорожчим. З усіх, хто дарував і приймав дари, істинно мудрими будуть лише подібні до героїв. Вони і є волхви.
"Коли любиш Мистецтво, ніякі жертви не тяжкі", - саме так розпочав новелу "З любові до мистецтва" письменник.
Твір розвінчив цю ідею думками та діями головних героїв: Джо Лерребі, закоханого у живопис та Ділії Керузер - усім серцем люблячу музику. Саме Мистецтво допомогло їм зустрітися, вони закохалися один в одного і не вагаючись вирішили одружитися. Джо і Делія були просто щасливі, бо належали один одному, а Мистецтво - їм. Мешкали у невеличкій квартирці, але будинок, у якому царювало щастя, не може бути занадто тісним.
"Пусть комод, упавший ничком, заменит вам бильярд, каменная доска - трюмо, письменный стол - комнату для гостей, а умывальник - пианино! И если все четыре стены вздумают надвинутся на вас, - не беда! Лишь бы вы со своей Ди-лиейуместились между ними..."
І Джо, і Делія брали приватні уроки у відомих майстрів до того часу, поки не закінчились гроші.
Делія заявила, що буде давати сама приватні уроки доньці багатого сеньйора. Джо соромно було сидіти вдома без заробітку, але найматися на роботу, відірвану від Мистецтва, дружина не дозволяла. Тоді він почав приносити заробіток аргументуючи тим, що продавав доволі вдало свої ескізи.
Таємниця розкрилася, коли Делія прийшла додому з опеченою рукою. Виявилося, що вона вже давно працювала у пральні, а Джо - у котельні тієї ж пральні.
"Оба рассмеялись, и Джо начал:
- Когда любишь Искусство, никакие жертвы... НоДилия не дала мужу договорить, зажав рот рукой.
- Нет, - сказала она. - Просто: когда любишь..."
Читач прийшов до висновку, що щасливою була та людина, яка пізнала силу справжнього кохання.
Автор у новелі "Незакінчене оповідання" змалював долю дівчини, для якої не залишилось нічого іншого, як відмова від своєї честі.
В центрі - Делсі, яка служила в універсальному магазині, де отримувала тільки 6 доларів на тиждень. Вона погодилась піти обідати з Піччі, який мав гроші і не дуже пристойну репутацію. На цей раз Делсі зупинила якась внутрішня сила. Але пізніше Піччі знову запросив її, коли та "буде відчувати себе особливо самотньою і тоді...".
Тема "благородного пройдисвіта", людини, вільної від забобонів міщанського середовища прозвучала у новелі "Вождь червоношкірих".
Це розповідь про те, як здорова натура, любов до романтики і безстрашність життєрадісного хлопчака одержала перемогу над планом викрадачів дітей. Твір ввійшов у збірку "Коловорот".
Сем і Біл хотіли провести шпигунську спекуляцію земельних ділянок. Для цього їм необхідно було 2 тисячі доларів, а 600 доларів спільного капіталу в них уже було. Тоді виникла ідея викрасти сина багатого видного чоловіка на ім´я Ебінезер Дорст.
Хлопчик був непосидючим розбишакою і назвався викрадачам Вождем Червоношкірих, грози рівнин. Сема він тут же охрестив індіанським іменем Зміїне Око. Йому дуже сподобалося в лісі, оскільки він:
- не любив ходити до школи;
- не любив дівчат;
- бешкетував, кидав каміння у кота, який сидів на паркані, поцілив каменем в око Біллу;
- цікавився різного плану деталями.
Одного разу він мало не зарізав уночі Білла, а Семові пригрозив, що вранці підсмажить його не вогнищі.
Злодії написали батькові листа з вимогою викупу єдиного сина у розмірі дві тисячі доларів. У відповідь вони отримали лист, у якому йшлося:
"... Вы приводите Джонни домой и платите мне 250 дол. наличными, а я соглашаюсь взять его у вас с рук долой. Лучше приходите ночью, а то соседи думают, что он пропал без вести, и я не отвечаю за то, что они сделают с человеком, который приведет Джонни домой".
Тема Нью-Йорка, де прості люди прагнули звичайного щастя, що не вимірявся лише однією міркою долара, теж мали місце у творчому доробку новеліста. О´Генрі знайшов і змалював романтику справжніх людських почуттів: кохання, дружби, самопожертви, подвигів. Ці новели складали "Голос великого міста".
Дія новели "Персики" відбувалося одного зимового вечора. У центрі твору - молоде подружжя, яке тільки-но повернулося з весільного турне. Медовий місяць ще був у розпалі. Молода наречена та її чоловік, відомий боксер Малий Мак-Гаррі, сиділи у своїй квартирі. Раптом їй забажалося персика. Мак-Гаррі мовчки встав і вийшов, що дістати той "скарб". Він обійшов кілька крамниць, але персиків ніде не було, йому пропонували лише соковиті апельсини. У відчаї герой дістався до одного знатного закладу. Там він вступив у бійку, використавши свої професійні можливості, і йому вдається знайти персик саме тут. Тоді на душі у Малого одразу стало легше Коли чоловік підніс персик своїй коханій, вона люблячим голосом сказала:
- Разве я просила персик? Я бы гораздо охотнее съела апельсин. Новела закінчилася словами: "Благословенна будь, новобрачная!"
Дива на цьому світі ще не вичерпалися. Є романтика, значить було кохання, а тоді й життя здалося просто чудовою казкою. Дана тема прозвучала у таких новелах: "Поки чекає автомобіль", "Квадратура круга" та ін.