Історія зарубіжної літератури XX століття

2. Життєвий і творчий шлях Джека Лондона

Серед американських письменників не було популярнішого письменника, ніж Джек Лондон. У своїх творах він виразив думки та настрої сучасного йому покоління.

За півроку до народження Джека газети Сан-Францисько схвилювали жителів міста жахливою історією про жінку, яка намагалася заподіяти собі смерть. Причиною того став чоловік, який вигнав її з дому, не дозволяючи народити дитину. "Героями" цієї скандальної хроніки були Флора Уїлман та Уільям Чані. Дитиною, чия поява на світ була небажаною - Джон Гріффін Лондон, який народився 12 січня 1876 р. в Сан-Франциско.

Мати Джека вийшла із заможної родини торгівця пшеницею в штаті Огайо, отримала гарну освіту і виховання. Але рано залишила батьківський дім, щоб ніколи вже не повертатися до нього, мандрувала Америкою разом із кузиною-актрисою, заробляла на життя тимчасовими заробітками: навчала музики, танцювала, шила. Захопилася астрологією, і саме це захоплення і зблизило її з "професором" Уільямом Чані.

Звання професора Чані присвоїв собі сам, вчитися йому не довелося. Його дитинство і юність минули в злиднях і поневіряннях. Він був здібною людиною. Захоплювався мовами, математикою, історією. Флора Уїлман не була дружиною "професора", а лише його черговою подругою, дитини він справді не хотів і своє батьківство заперечував. Галас, зчинений навколо скандальної історії, пов´язаної з народженням дитини, примусив "професора" поспіхом виїхати з Сан-Франциско, залишивши жінку саму, без будь-якого забезпечення. Мати Джека знайшла притулок у родині негритянки Дженні і заробляла на життя шиттям. Тоді ж вона познайомилась з удівцем Джоном Лондоном. Через 8 місяців вони побралися. Вітчим Джека був людиною працьовитою, доброю і порядною. Після одруження батьки Джека часто переїздили з місця на місце. У родині Лондонів було троє дітей - дві дівчинки вітчима від першої дружини і Джек. Старша з двох сестер Еліза доглядала хлопчика і назавжди залишалася його добрим другом. Через постійні переїзди родини дитина була позбавлена друзів, якихось сталих інтересів. Вже з дитинства він полюбив читання і це стало головним у його житті. Згодом він сказав, що не може пригадати, коли навчився читати, і взагалі не пам´ятав, щоб коли-небудь не вмів читати. До школи він пішов разом з Елізою, бо його ні на кого було залишити дома. Вчитель ставив маленькій дитині ослінчика, давав книжку з малюнками, яку той роздивлявся довго і уважно.

Після численних переїздів родина оселилася нарешті в Окленді - невеликому містечку, неподалік Сан-Франциско. Тут Джек потрапив до бібліотеки. Йому було 10 років, коли зустрів людину, по-справжньому освічену, закохану в літературу і поезію - поета Айну Кулбріт, яка завідувала місцевою бібліотекою і розвинула у Джека інтерес до читання.

Обставини життя склалися нещасливо. У 1886 році родина остаточно зубожіла, вітчим втратив роботу. Тепер сім´ю повинен утримувати десятирічний Джек, який влаштувався розносити газети. Потрібно було встати затемна, в будь-яку погоду, ще до школи рознести ранкові газети. Вечірня партія газет доставлялася після школи, за дванадцять доларів у місяць. Крім того, ще підробляв, де міг: розносив лід, прислужував у кегельбані. І навіть за умов такого напруженого режиму не покидав читати. Гарне життя і люди приваблювали Джека, і, зібравши певну суму, нарешті купив старий вітрильник і вперше вийшов у море. Але у 1891 р. вітчим потрапив під поїзд, і відтоді вже не міг працювати. Матеріальні нестатки змусили Джека працювати на консервній фабриці. Протягом року в нього вистачало сил лише на те, щоб після роботи дійти до ліжка. І хоча юнак був фізично здоровим, терплячим, проте таке "механічне" життя виявилося не під силу (11 год. робочий день). Він прагнув залишити роботу. Джек позичив у "мами Дженні" гроші, купив старий човен, сам полагодив його і пристав до "устричних піратів". Незаконна ловля устриць у каліфорнійській затоці була дуже прибутковим "промислом", проте досить небезпечним. І Джек у 19 років не тільки став рівним серед дорослих, але й дістав прізвисько "Короля піратів". Одна ніч "піратського промислу" давала прибутку набагато більше, ніж місяць важкої праці на фабриці. Гроші він віддавав матері, платив борг, а решту прогулював у портових шинках. Але в 1892 році йому запропонували служити в рибальському патрулі, і він погодився. Саме тоді повністю зіткнувся із "дном" життя суспільства. Джек зрозумів, що хоче бути моряком. І в 1893 році він найнявся матросом на шхуну "Софі Сазерленд", яка вирушила до далеких берегів за котиками. Повернувшись додому, застав там убогість і безробіття. Майже все, що він заробив під час плавання за рік, пішло на сплату боргів. У 1893 р. Юнак вперше спробував сили в літературі: вирішив взяти участь у конкурсі на краще оповідання автора-початківця, оголошеного сан-франциською газетою "Колл". За дві ночі оповідання "Тайфун біля берегів Японії" (1893) було готове. Юнак описав у ньому те, що сам бачив і пережив. "Перша премія дісталася мені - писав Джек Лондон. - Другу і третю одержали студенти Стенфордського і Берклейського університетів".

1894 рік - один з років масового голоду в Америці: застій у промисловості, масове безробіття, голод, відчай, безвихідь, смерть. Д. Лондон поповнив лаву безробітних Америки і приєднав до тих, хто пішов походом на Вашингтон, щоб домогтися справедливості, наполягати на прийнятті конгресом таких законів, які б давали змогу нормально працювати і чесно заробляти гроші. Джека заарештували за бродяжництво. Провів у в´язниці.

Повернувшись до Орлеана, заробляв на прожиття чим трапиться: мив вікна, підстригав газони, топив печі. Він вирішив вчитися і в 19 років вступив до середньої школи. Юнак незручно почувався серед підлітків. Значно краще відчував себе серед дорослих людей. Так він став постійним учасником, членом Дискусійного товариства Генрі Клея. У цьому місці збиралася інтелігентна молодь, що обговорювала проблеми суспільного життя, науки, культури. Тут зародилося кохання до дівчини з інтелігентної сім´ї Мейбл Епплгарт, котра згодом стала прототипом Руф Морз з роману "Мартін Іден".

Залишивши школу, Джек позичив гроші в сестри Елізи і за кілька тижнів пройшов дворічний курс підготовки до університету. У 1896 р. - зарахований на І курс Каліфорнійського університету. Але незабаром змушений залишити навчання через матеріальну скруту.

Коли в США поширилися чутки про те, що на Алясці є золото, Джек Лондон зібрався на Північ. 26 липня 1897 року він відплив на Аляску. Сестра, заставивши свій будинок, позичила братові 1500 дол. Насамперед його вабила можливість швидко розбагатіти, одружитися з Мейбл Епплгарт, писати. До цього ж долучилося прагнення нових пригод та вражень. Клондайська епопея виявилася дуже важкою. Лондон проявив себе людиною відважною і витривалою. Золота він не знайшов, а от захворів на цингу і в 1898 році змушений був повернутися на батьківщину. На цей час вітчим помер і відповідальність за родину лягла на плечі юнака. Почав займатися літературною діяльністю, вивчив теорію сюжетоскладання і композиції, граматику і стилістику. Наполегливість давала позитивні наслідки. У 1899 році журнал "Оверленд манслі" прийняв до друку оповідання "За того, хто в дорозі". Через місяць цей же журнал надрукував "Білу тишу". Окремі оповідання з´явилися і в інших американських часописах.

У квітні 1900 р. вийшов збірка з дев´яти оповідань "Син вовка", у 1901 - наступна "Бог його батьків", 1902 - "Діти морозу" і роман "Дочка снігів". Цим твором фактично завершився І період письменницької діяльності Джека Лондона, період, який приніс йому популярність, успіх, перші солідні гонорари, змогу спокійно жити і писати.

Ставши членом соціалістичної партії, він познайомився з Анною Струнською, дочкою російських емігрантів, в будинку яких збиралися соціалісти. І вона, і її чоловік У. Уоллінг були також її членами. Анна познайомилася з Джеком Лондоном наприкінці 1899 року 3 цією жінкою прозаїк приятелював, був зачарований нею як жінкою і ще більше як людиною незвичайної чистоти і етичної цілісності. Дружба, духовне спілкування з Анною знайшли вихід не тільки у відвертих розмовах, листуванні, що тривало кілька років, а й у спільній творчості. Струнська і Лондон писали і видавали філософсько-літературний діалог про взаємини чоловіка і жінки в суспільстві - "Листи Кептона і Уейса".

У 1902 році Асоціація американської преси запропонувала Лондону поїхати кореспондентом на англо-бурську війну. Джек погодився, однак, доки дібрався до Англії, війна закінчилася. Письменник залишився в англійській столиці подивитися коронацію короля Едуарда. Та не коронацію описав у своїх нарисах про життя британської столиці. Вони називалися "На дні прірви" (1903), і темою стало життя лондонського дна, ізгоїв, серед яких було чимало людей і сильних, талановитих, і які все таки опинилися на задвірках цивілізації.

Другий період життя Д. Лондона був пов´язаний зі скандалом, що виник через його розлучення. Одружився у 1900 році з Бетті Мадден, яку не любив і яка, виходячи за Джека заміж, теж його не кохала. Митець вчинив так, як це робили люди, коли одружувалися, керуючись лише міркуваннями здорового глузду: Бетті розумна, лагідна, здорова дівчина. Вона була нареченою його товариша, втратила коханого, який помер на Філіппінах. Почуваючи себе одинокими, Джек і Бетті частіше зустрілися, шукали підтримки і співчуття одне в одного. Між ними виникла дружба, яка дала їм привід вважати, що вони можуть вступити в шлюб. За 2 роки у них народилося дві доньки. Але чоловік захопився іншою жінкою - Чарміан Кіттредж. Чарміан була жінкою енергійною і сильною і до самої смерті письменника залишалася його вірним супутником. Через цю скандальну ситуацію письменник у 1904 році вирушив на російсько-японську війну військовим кореспондентом. Поїздка була невдалою. Спочатку письменник захворів, потім японці всіма засобами заважали кореспондентам, не допускаючи їх на фронт. Він без дозволу влади з ризиком для життя відправився на фронт, через що потрапив до японської в´язниці, ледве вибрався звідти і знову тяжко захворів. Повернувшись додому, зайнявся господарством. У цей час Лондон почав втілювати в життя свою давню мрію - будувати вітрильник, щоб обійти на ньому весь світ, побувати в диких, незайманих куточках землі. На будівництво корабля пішло багато грошей і часу. Нарешті 2 квітня 1907 року недобудований, але вже ремонтований вітрильник був спущений на воду, і Джек з Чарміан вирушили в мандрівку. Здійснилися давні мрії Джека. Він побачив Гавайї, Маркізькі острови - найпрекрасніші місця, гостинний прийом жителів островів, прогулянки верхи, рибалка, спостереження за жителями Тубільці справили на Лондона незабутнє враження. У тогочасній пресі з´явилися нариси письменника, оповідання "Тайпі", "Колонія прокажених", "Незрозуміле і страхітливе". Митець почав замислився над життям, про що свідчили його твори: повість "До Адама" (1907) - роздуми про еволюцію життя; збірка оповідань "Дорога" (1907) - центром якої стали дорожні пригоди і роздуми над ними письменника; збірка оповідань "Любов до життя" (1907).

1907-1909 роки - робота над романом "Мартін Іден". Але тропічне сонце у надмірних дозах виявилося шкідливим організму прозаїка. Лондону довелося перервати плавання на "Снарку" і надовго лягти в лікарню в Сіднеї. Хвороба була невідомою медицині. Він дуже страждав - розпухли ноги і руки, не можна було не тільки писати, але й рухатися. 5 тижнів, що провів у сіднейській лікарні, нічого не дали. Стан здоров´я не покращився і протягом 6-місячного перебування у Сіднеї. Тільки тоді, коли чоловік повернувся до Каліфорнії, з´ясувалося, що в нього рідкісне захворювання шкіри, зумовлене незвичним для нього кліматом. Рідна земля і клімат вилікували митця. Він купив ділянку землі і заснував "Ранчо краси".

В останні роки вийшли такі твори:

- розважальний роман "Пригода" (1911);

- повість "Багряна чума" (1915);

- панегірик "Бунт на Ельсінорі" (1914);

- "Маленька господиня великого будинку" (1916);

- "Серця трьох" (1920);

- збірник "Казки південних морів" (1911).

Коли Джек Лондон дізнався, що Чарміан чекала дитину, вирішив розпочати будівництво "Вовчого дому" - створити маєток, родове гніздо який став би засновником династії. Він чекав сина - Чарміан народила дочку. Дитина прожила лише неповних 3 дні. Було, нарешті, закінчено будівництво дому, на який пішло коштів значно більше, ніж передбачалося. Пишно умебльований, унікально споруджений будинок чекав на ранок в´їзду свого господаря. Проте вночі його було підпалено. Припускали, що це було зроблено людиною з близького оточення Джека Лондона. Це стали ударом письменника. Зламало його не лише те, що фінансові збитки були непоправними, а й те, що його життєва програма, його життєва віра виявилася неспроможною. І 22 листопада 1916 р. Джек Лондон помер. Як заповідав , його було поховано серед прекрасної каліфорнійської природи, серед величезних секвой у Місячній долині. На уламку кам´яної брили, під якою закопано урну з останками, викарбувано лише "Джек Лондон".

Кожен, хто писав про нього певністю твердив, що письменник покінчив з собою. І кожен дослідник знав, що це факт недоведений. Твердження, що на нічному столику Лондона на ранок після смерті було знайдено обчислені смертельні дози отрути, ніхто не спростував, проте ніхто і не довів. Ніяких ознак того, що Д. Лондон збирався піти з життя, напередодні загибелі не було. Увечері він говорив про плани на майбутнє і не залишив ніяких прощальних листів і заповітів. Вночі у нього став напад хвороби. Не в змозі перенести біль, він прийняв смертельну дозу наркотику. Можливо, прийняв її свідомо, бажаючи тим самим припинити свої страждання і своє життя. Тепер не можливо довести жодну із версій. Але є підстави твердити, що прозаїк повільно вбивав себе протягом останніх років життя. Постійне насильство над собою призвело до повного нервового виснаження. Звичка і потреба в алкоголі зруйнували організм.

Проживши всього 40 років, Джек Лондон написав 19 романів, 18 збірок оповідань і статей, 3 п´єси, 8 автобіографічних творів, понад 30 віршів.

Особливості творчого методу

o Звернення до методів: натуралізму, романтизму, реалізму.

o Головна домінанта, що проходило крізь усю творчість Д. Лондона - людина.

o Людина - герой виступив у протиставленні з природою, як її органічною складовою частина, продовження і розвиток всього живого.

o Оптимізм.

o Своєрідний письменницький стиль: зображення життя в його руках, контрастах, формах, реаліях, діалоги гранично стислі і лаконічні, мова творів позначена колоритністю та різноманітністю стилів.

o Джек Лондон - майстер оповідання - Short story - національного американського оповідного жанру. У його розвиток письменник зробив певний внесок: наповнив оповідання певним психологізмом; у центрі сюжету - не ускладнені колізії, а зіткнення характерів, виражених через дію.

"Північні оповідання" стали першими творами митця. Вони з´явилися на сторінках періодичних видань у кінці XIX ст., а потім були зібрані в збірку "Сни Вовка" (1900). Наступними вийшли збірки: "Бог його батьків" та інші оповідання (1901), "Діти морозу" (1902), "Віра в людину" та інші оповідання (1904), "Жага до життя" та інші оповідання (1906), "Смок Беллю" (1912).

Провідні теми "Північних оповідань"

o Романтичне протиставлення природи і буржуазної цивілізації.

o Негативний вплив на людську психіку.

o Протиставлення корисності капіталістичного суспільства і "північної моралі", яка заснована на товаристській довірі і чесності.

o Засудження офіційної релігії.

o Тема аморального впливу цивілізації на побут і світогляд північної моралі. "Біла тиша" - розповідь про драматичний момент з життя трьох людей -

Мейсона, його дружини індіанки Руфі та чесного, мудрого, справедливого Мелмю-та Кіда. Серед Білої Тиші подорожували ці троє, без запасів їжі, озброєні лише власною мужністю. У таких умовах собаки перетворилися на диких хижаків, лише сильні люди зберегли свої людські риси. Дерево впало на Мейсона, скалічила його, не було жодної надії на порятунок. І тоді Мейсон попросив друга застрелити його, аби врятувати дружину і сина, якого вона носила під серцем.

"Люди з сорокової милі" - це оповідання можна було б назвати побутовою сценою, якби у ньому не піднімалася проблема життя і смерті. Проте на Півночі ця проблема теж побутова. її успішно розв´язав Мелмют Кід, який завдяки своїй хитрості зумів примирити двох приятелів, здатних убити одного.

"Північна одіссея" - розповідь про любов, вірність, мужність чоловіка з індіанського племені, який усе життя, ціною невимовних злигоднів, втрат ішов до заповітної мрії - повернути собі кохану, яку колись у нього вкрав білий чоловік.

"За того, хто в дорозі" - сцена з життя золотошукачів. Довга північна ніч, друзі, які зібралися у маленькій хатині на краю землі й пригадали різні епізоди свого життя. Вони з великим співчуттям прийняли випадкового подорожнього-мужнього, сильного, благородного. Виявилися, він завинив перед законом: вкрав 40 тисяч. Тільки це - половина правди, яка полягала у тому, що герой узяв грошей лише стільки, скільки було вкрадено в нього самого - отже, він не злодій. І йому, тому хто знову вирушив у дорогу, всі золотошукачі бажали, щоб вистачило їжі, щоб не стомилися собаки, щоб сірники були сухими.

У 1907 р., під час подорожі на "Снарку", письменник почав писати один з кращих своїх творів - роман "Мартін Іден". Це найбільш зрілий і довершений твір. Зрілий за своєю думкою, довершений за його художнім втіленням. Він розповів про долю хлопця з робітничої сім´ї, який став відомим і визначним письменником, але, розчарувавшись у житті, до якого прагнув, покінчив життя самогубством. Певною мірою - це роман автобіографічний. У ньому знаходимо ряд автобіографічних ознак - портрет героя, історія першого кохання, окремі деталі. Однак провідна спільна риса - спільність долі, пошуків і прагнень Дж. Лондона та його героя. Головна тема - роздуми про місце митця в суспільстві. Трагічна історія Мартіна їдена перетвориться на розповідь про загибель таланту в американському суспільстві. Образ героя подано у розвитку. Спочатку це незграбний, грубуватий, погано вдягнений молодий чоловік. Але витривалість і працездатність змінили його: він за короткий час опанував стільки, що йому не соромно з´явитися у товаристві друзів та оточенні Рут.

Оповідь у творі письменник розпочав з певної сцени: Мартін Іден врятував під час бійки Артура, сина багатої родини Морзів. Саме хлопець привів у цей респектабельний будинок Мартіна, де все йому, плебеєві, видалося втіленням елегантності, витонченості та високої культури, того, чого йому так бракувало. У багатому будинку і відбулося знайомство героя із сестрою Артура Рут, котра привабила моряка як фізично, так і духовно. Таке кохання було близьким до поклоніння. Під впливом почуття, прагнучи стати гідним дівчини, хлопець внутрішньо і зовнішньо змінився, відійшов від людей свого кола, почав жадібно читати, особливо поезію. Він працював над своїми манерами, зовнішністю, старався не вживати брутальних, жаргонних слів, прислухався до порад коханої, котра керувала його читанням та освітою. Приваблював Рут і Мартін, оскільки став втіленням чоловічої сили та безпосередності, був несхожим на юнаків її кола.

Але в міру того, як духовно та інтелектуально зростав Іден, перед ним розкривалося лицемірство та егоїзм Морзів, їхні самовдоволеність та претензії на культурну зверхність. Зрозумів він і те, що Рут розділяла погляди свого середовища, що уявлення її про життя - обмежені та вузькі. Він заручився з коханою, хоча старші Морзи цьому перешкоджали, оскільки вважали його негідною партією для своєї дитини. Врешті-решт дівчина і сама збагнула це.

Головним сенсом життя Мартіна стало бажання стати письменником. Покинувши кар´єру моряка, на мізерні заощаджені ним кошти він працював у своїй скромній комірчині, вкладаючи в оповідання та нариси свої знання про життя. Але в Рут, з якою він ділився, герой не знайшов однодумця. Визначаючи безумовну силу його оповідань, дівчина бачила у них "грубість", а іноді "бруд". Світ людських пристрастей, ним зображений, залишився для неї чужим. Не менш трагічним стало для молодого письменника і те, що видавці журналів одностайно відхилили його рукописи. У ту саму мить, коли він знаходився на порозі визнання, кохана відмовилася від нього та розірвала їхні заручини. Це стало черговим ударом.

Але невдовзі доля посміхнулася героєві, його есе було прийнято до друку. Видавці, які раніше відмовили прозаїкові, зрозуміли, що його творіння матимуть прибуток. Мартін Іден швидко розбагатів, хоча не писав нічого, а жив попереднім багажем. Молодого чоловіка почали запрошувати на прийоми та звані обіди, багатії запевняли його, що він "великий письменник". Але він не надто облещувався подібними похвалами, розуміючи, що слава-ефемерна, що цими людьми керувало "сліпе стадне почуття". Тому героя охопила спустошеність та розчарування. Рут, яка колись його покинула, сама повернулася з каяттям. Але письменник уже не бажав відновлювати колишні стосунки.

Розчарувавшись у житті багатіїв, Мартін уже не міг повернутися до життя простих робітників, яким і сам був колись. Щоб звільнитися йому від такого життя, відправився у морський круїз на пароплаві "Маріпоза". Там у хвилю непереборної туги він викинувся з ілюмінатора у відкритий океан.

Трагедія Мартіна їдена:

o Неприйняття героя сучасним йому суспільством.

o Мета написання творів - здобуття слави і отримання грошей, щоб забезпечити своє майбутнє. Це зумовило його поразку у двобої з суспільством, яке змушувало талановиту людину жити за виробленими ним законами.

o Він не знайшов себе в жодному з полярних світів роману: буржуазне суспільство позбавило його віри в людей, розтоптало його почуття і мрії, повернутися до рідного звичного середовища не може.

Сюжет роману "Мартін Іден" побудовано навколо головного героя, і будь-які другорядні сюжетні лінії відсутні. Інші персонажі додатково розкривають і відтінюють центральний образ.

Роман не мав експозиції, а починається з дії.

"Мартін Іден" - це роман виховання, радше - роман кар´єри. Це ніби подвійна історія - звичайного хлопця, що досягнув багатства і слави завдяки власній праці, з одного боку, і визрівання митця, пошуки ним свого місця в житті - з другого. Обидві історії нанизано на стрижень любовної лінії. І попередній життєвий досвід, і новітні філософські вчення формують Мартіна-індивідуаліста, який вірив лише у силу власних рук, м´язів і переконань.

Послідовно Лондон розкрив перед читачем процес становлення Мартіна-письменника. На початку твору - це людина з багатою уявою й динамічним образним мисленням, але недорікуватість, відсутність культури і знань зробили його скутим і незгарбним у рухах і мові. Та у фіналі роману його мова, не втрачаючи виразності і барв, набула логічності, яскравості, гнучкості. І все це викликало кохання до дівчини Рут Морз, яка надихнула героя на осягнення культурних здобутків, на очищення, на реалізацію найсокровеннішого ядра власного "я". Проте побачена Мартіном як уособлення американської мрії, як символ багатства, перетвореного на красу, Рут насправді виявилася не такою.

Вже з першої появи на сторінках роману Мартін виділився з буденного потоку життя. Роман, у свою чергу, "обрамлено" океаном. Океанський простір, в якому втілено безмежну волю, виступив як романтичний символ, такий характерний для Америки. Океан з´явився і у фіналі, в ньому зник навіки Мартін - море служить немовби масштабом, знаком вищого життя для героя. І в такій іпостасі, з цієї височини, Мартін врешті-решт зрозумів, що його "золотава квітка" - просто пересічна жінка, неспроможна розуміти прекрасне.

Крім океану, через увесь роман невидимо проходив образ Свінберна. У фіналі саме поезії Свінберна підказали героєві трагічний вихід з життя: адже справжнє мистецтво абсолютно непотрібне в тому суспільстві, яке вдавало із себе інтелектуальне. Так само йому годі знайти аудиторію серед народу. Митець завис у безповітряному просторі. Мартін Іден зазнав запланованої автором поразки, але, переможений, він залишився чи не протягом сторіччя улюбленцем читачів, бо письменник змалював його образ живим, переконливим, чистим, сильним. У листах до друзів автор наголосив, що його біографія не збігалися з життєвим шляхом героя, котрого він змусив покінчити життя самогубством, покаравши таким чином за індивідуалізм.

Творчість Джека Лондона користувалася популярністю і в Україні. Серед перших українських перекладів творів письменника - оповідання "Батар", "Син вовка", "Непохитність жінки", "Бог його батьків". У різні часи твори письменника перекладали В. Гладка, С. Куликівна, К. Корякіна, М. Рябова, Ю. Лісняк, Ф. Яцина, М. Рильський, І. Стешенко, Е. Хоменко, О. Терех, Є. Попович, П. Соколовський та інші.