Порівняльне літературознавство
6.10. Обсяг і глибина тематологічного зіставлення
Спроби тематичної типології в українському літературознавстві спостерігаємо вже в XIX ст. Маємо на увазі, зокрема, статтю І. Франка «Влада землі в сучасному романі» (1891), опубліковану в польському журналі "Муві" (Краків). Автор відразу зазначив, що вестиме мову «про одне з найцікавіших явищ сучасної європейської літератури - про відтворення в ній відношення землі до людини, вірніше - влади землі над людиною». Франко порівнює роман французького письменника Еміля Золя «Земля» (´Та Іегге") з книжкою нарисів російського автора Гліба Успенського «Влада землі» («Власть земли»). Спільним для обох критик вважає саме концепт влади над людиною землі, без якої селянин нічого не вартий. «Добрий чи поганий врожай, посуха, град, дощ, сніговиця - всі ці явища мають величезний вплив на долю селянства, є для героїв роману предметом радощів і смутку». Але митці дають розбіжні оцінки цьому феномену:
Французький письменник бачить в землі ярмо, що пригнічує людину і в найбільш прогресивній країні XIX ст. тримає її в стані дикості. Натомість російський автор бачить в тій силі землі над своїм народом найкращу запоруку його майбутнього, а селянську працю вважає за одиноко безгрішну, різноманітну, розумну і благородну
Франко ширше виклав етичні аргументи російського письменника- народника, духовне підґрунтя його, здавалося б, безнадійно патріархального погляду:
Відірвіть селянина від землі, від турбот, що пов´язані з нею, від інтересів, якими вона його проймає, доможіться того, щоб він забув про свій селянський світ - і нема народу, нема народного світогляду, нема того тепла, що його він випромінює.
Т&ма землі, власне, влади землі, може бути трактована не лише на рівні констатації цієї влади, а й виявлення її джерел, її праоснови. І тут ми приходимо до можливості глибинного тлумачення ситуації, яку змалював Гліб Успенський, з погляду міфологічної поетики, або теорії архетипів. Що ми вбачаємо в тій силі землі, «без якої людина нічого не варта»? Новітнє втілення античного міфу про Антея, непереможного доти, доки не відірвався від землі.
Характерно, що ці антично-міфологічні універсали використали як методологічну засаду сучасні дослідники двох творів про землю - повісті «Земля» Ольги Кобилянської та кінофільму «Земля» Олександра Довженка - і знаходять у них низку паралелей. Маємо на увазі діалог Олександра Рутковського («О. Кобилянська та О. Довженко як «земляки») і Тамари Гундорової («Кобилянська - Довженко: навколо "Землі" або різниця аналогій») на сторінках журналу «Слово і час» (1997, № 11-12). Збігаються, зокрема, лінії ворожнечі й братовбивства через права на землю (Сава - Михайло, Хома - Василь); подібними є обставини вбивства (трагедія сталася вночі) і позиції авторів щодо вияву вбивці - це подано як постфактум; на похороні Михайла й Василя не присутні вбивці - Сава і Хома - та наречені вбитих Анна і Наталка. Незалежно від того, була повість «Земля» творчим імпульсом для Довженка чи ні - тобто, чи є тут момент контактних зв´язків, - наведені паралелі дуже істотні, і для їх витлумачення чи не найбільше підходить міфологічна призма.
К. Ґ. Юнг у своїй теорії архетипів розрізнив мистецьку творчість за психологічним і візіонерським типами. До першого з цих типів він зараховує ту творчість, змістом якої є стан свідомості і життєвого досвіду.
Такий тип має «денний» характер. Натомість «візіонерське» переживання виражає стан розгублення, збуджує нічні страхи, моторошні передчуття. Цю теоретичну тезу вченого цілком підтверджують тексти і Кобилянської, і Довженка. Перша зустріч закоханих і там і тут відбувається вночі, і вони освідчуються в коханні; і в Кобилянської, і в Довженка дівчат огортає страх - їм ввижаються якісь зловісні примари, що виявилося пророчим передчуттям нещастя. Це те, що зближує обидва твори. Але між ними є істотна відмінність: вбивство Михайла передає традицію влади землі над людиною; вбивство Василя - міф соцреалізму про неминучість класової боротьби і перемоги «нового».
Отже, типологічні паралелі на рівні тем і сюжетних побудов, ідейного освітлення й мотивів можна простежувати і в одній, і в різних національних літературах. Важливо, щоб ці паралелі були не збігом частковостей, а виражали істотні особливості світогляду авторів, концепції творів.