Історія зарубіжної літератури XX століття
1. Світоглядні та естетичні засади модерністського мистецтва
Модерністи шукали нові форми, засоби художнього відображення дійсності. У цьому плані модернізм став справжньою революцією. Він став і соціальним бунтарством у сфері художньої форми, оскільки спонукав до виступу проти негараздів соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини, відстоюючи її право на волю особистості.
Модернізм (франц. Модерн - сучасний, найновіший) - загальна назва літературно-мистецьких напрямків, течій та шкіл кінця XIX - початку XX століття нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.
Йому притаманні такі риси:
1. вираження глибинної сутності людини та одвічних проблем буття
2. перевага творчої інтуїції
3. творення нової художньої реальності
4. пошуки нових формальних засобів у мистецтві
5. синтез мистецтв
6. тяжіння до умовності
7. орієнтація на створення не соціальних типів, а "симптомів епохи", тобто культ особистісного, індивідуального начала
Модернізм виник у 1860-1870 роках XIX століття у Франції, а невдовзі поширився в інших країнах. Поява модернізму пов´язана з принципово новим розумінням мистецтва і його співвідношенням з людським буттям. Мистецтво втратило функцію наслідування життя, яка була основною ознакою реалізму та натуралізму.
Виділили два періоди розвитку модернізму:
-ранній - остання третина XIX - 10-ті роки XX століття - символізм, імпресіонізм, неоромантизм
-зрілий (з 10-х років XX століття до останньої третини XX століття) - імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм
Ранній модернізм вперше порвав з традиціями реалізму та натуралізму, відмовившись від зображення життя у формах життя, але не відкидаючи досягнень романтизму, беручи його систему за вихідну. Головною у творчості письменників стала естетична проблематика. Художній твір усвідомлювався не як засіб соціального аналізу, а як виявлення творчої свободи митця.
У зрілому модернізмі простежувався відхід від зневажливого заперечення дійсності, до її освоєння, пошук нових форм одухотворення дійсності, поетика синтезу, перехід від миттєвого до загального.
Письменники-модерністи: ПІ. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, Дж. Джойс, Ф. Кафка, М. Пруст, Р. М. Рільке, О. Блок, М. Вороний, О. Олесь, М. Коцюбинський.
В історії людської цивілізації закарбувалися насамперед події, що наклали відбиток на врівноважений плин часу, порушили спокій. Тому й історичними віхами у розвитку літератури стали саме ті події, які найбільше вплинули на долю людини і світу. Література XX ст. - не виняток із загальної тенденції.
Перший період літературного розвитку XX ст. - це 1871-1914 роки: від Паризької комуни до Першої світової війни. Другий період - 1914-1945 роки, коли, обпалена двома світовими війнами, сформувалася література, яка визначила шляхи творчих шукань подальших мистецьких поколінь. Третій період - 1945-1985 роки: література не лише жила тривогами і сподіваннями часів "холодної війни", а й передусім намагалася осягнути і відтворити складність реального життя.
З кінця вісімдесятих років настав "новий рубіж віків", почалася нова епоха. XX століття, з його протиборством різних політичних систем, із гонкою озброєнь залишилося у минулому. І хто знає, чи не будуть проблеми, породжені цим перехідним часом, ще довго визначати шляхи історичного розвитку людства, а отже, й розвитку літератури?
Якщо у виборі тем, сюжетів, образів письменники завжди так чи інакше прикуті до свого часу, бо не митець вибирає час, а час - його, то форми художнього зображення розвивалися не за законами історії, а за законами мистецтва.
"Письменник створив власний, неповторний художній світ, збудував для людства величезний храм високої духовності. Та щоб його збудувати, митець сам повинен знайти дорогу, що вестиме туди, де йтиме будівництво".
Упродовж віків письменники шукали нових шляхів відтворення подій, сучасних чи історичних. Одні прагнули зображувати життя у впізнаваних формах, без прикрас, інші в метафоричних шукали і знаходили можливості для творення алегоричних картин буття.