Історія зарубіжної літератури XX століття

2. Ж.-П. Сартр - теоретик екзистенціалізму у літературі

Жан Поль Сартр (1905-1980) - французький письменник, філософ-екзистенціаліст, лауреат Нобелівської премії (1964 року), прихильник сексуальної свободи особистості. Він став лише уособленням інтелектуального образу людини XX століття: "Я... відповідальний за себе самого і за всіх, і я створюю певний образ, який обираю. Обираючи, вибираю людину взагалі". Сартр завжди перебував у центрі уваги європейської критики. Про нього сперечалися, його творчість відкидали або нею захоплювалися.

До 1942 року французькі читачі, в основному творча інтелігенція, знали письменника по збірці оповідань "Стіна" і роману "Нудота". Зміна відбулася з появою філософських робіт і драматичних творів автора.

Заслуга філософа-екзистенціаніст полягала у тому, що він популярно розкрив питання нової філософії про абсолютну свободу, яка стала актуальним питанням нього часу. Також письменник увів головні ідеї екзистенціалізму у свої романи і п´єси, надавши тим самим напрямку більшої значимості.

Зовнішність митця: "Внешне его нельзя было назвать привлекательным: невысокого роста, узок в плечах, редкие волосы, несимметричное лицо, заметное косоглазие, а вдобавок ко всему - весьма солидное брюшко"

Жан Поль Емар Сартр народився 21 червня 1905 року у Парижі. Належав до числа дрібної французької буржуазії. Батько - Жан Батіст Сартр був морським офіцером, захворів на тропічну лихоманку і помер, коли хлопчикові виповнилося всього лише два роки. Мати - Анн-Марі Швейцер - родом з відомих ельзаських учених, після смерті чоловіка переїхала жити до своїх батьків.

Дитинство майбутнього письменника пройшло у будинку дідуся по лінії матері. Дід Шарль Швейцер професором філології (германіст і літератор), обожнював онука і прищепив йому любов до читання. Пізніше Сартр пригадував: "Я розпочав своє життя як, ймовірно, і закінчу його серед книг". Таким чином, його дитинство пройшло усамітнено, серед читання книг. Вивчати світ він розпочав саме у такий спосіб. У родині Жана Поля жартома називали Пулу.

Виховання професора пророкувало Сартру вибрати професію вчителя або, принаймні, якусь подібну до неї. Саме дід запропонував онукові спробувати свої сили у літературі. Це сталося після того, як Жан Поль помітив, що він малий на зріст, фізично слабший за інших хлопчаків і не завжди ладен за себе постояти. Таке відкриття принесло велике розчарування, але поряд завжди був улюблений дідусь, який і "врятував і підштовхнув до стежини нової самоомани, яка перевернула усе життя".

Такою "оманою", а точніше втечею від буденності, стали письменницькі заняття. У віці восьми років юнак почав писати романи в лицарському дусі. Він брав сюжети з книжок і фільмів, у думках був справжнім хоробрим воїном: "Я був вибраний, проте не був бездарним. Усе, чого я досягну, буде плодом мого терпіння та невдач", - згадуватиме пізніше письменник.

Навчання розпочав у ліцеї Генріха IV, після чого його перевели у 1924 році до привілейованого вищого навчального закладу Еко Нормаль, у якому студіював філософію.

У цей час письменник працював дуже натхненно і самовіддано. Навколо нього утворився гурток талановитої молоді, яка захопилася ідеєю створити новий напрямок у філософії. По закінченні навчання у 1929 році Сартр став одним із тих випускників, який пройшов по конкурсу, отримавши вчений ступінь (диплом першого ступеня), який надав право викладати філософію у вищих навчальних закладах. Так почалося сходження до Олімпу письменника-філософа.

У той час і помітив молодий філософ красиву і розумну студентку Симону де Бовуар, яка, на відміну від інших, трималася гордо і невимушено. У молодих людей зав´язалася стосунки, які переросли у кохання. Симона була особистістю неординарною її батько, відомий паризький адвокат, мріяв про сина і довго не міг змиритися з думкою, що народилася дочка. Прагнучи довести свою "повноцінність", дівчина вже з дитинства набула якостей хлопців: проводилася незалежно, ніколи не плакала, вступала у бійки, а у 13 років остаточно вирішила, що не матиме дітей і стане відомою письменницею. Спостерігаючи за життям батьків, Симона дійшла висновку, що родина вбиває кохання, перетворюючи життя на буденщину.

Ж.-П. Сартр запропонував Симоні одружитися, але на нових умовах - на своєрідному шлюбному контракті:

o жениться и жить под одной крышей как муж и жена - это буржуазная пошлость и глупость. Дети тоже связывают и убивают любовь, а кроме того, возня с ними - это бессмысленная суета и потеря времени. Поэтому лучше их не заводить;

o если соединяться, то обязуются всегда быть рядом, считать себя принадлежащими друг другу и бросать все, если кому-то из них требуется помощь или внимание;

o влюбленные должны предоставить друг другу полную сексуальную свободу. Від такого шлюбного контракту наречена була у захваті: її стосунки із коханим

будуть унікальними, не схожими на інші. Але батько не розділив захоплення дочки виступив проти шлюбу з людиною, яка підірвала закони суспільства.

Після завершення освіти Симоні і Сартру довелося розлучитися, оскільки вакансій у Парижі не було. Вона поїхала у Марсель, він - у Гавр викладати філософію. Зустрічалися рідко - 2-3 рази у місяць, але листи один одному писали майже щодня. У Марселі Симона нудьгувала і не знала, що їй робити із свободою. Годин у ліцеї мала небагато, колеги-викладачі здавалися їй дурними і нецікавими. Після чергового листа, в якому Сартр написав, що зібрався у Берлін, Симона відправилася до нього. А коли з´явилася у маленькій кімнатці готелю, то чоловік повідомив, що у його житті "намітився невеликий романчик". А оскільки знайомство дружини з героїнями романчиків входило в умови їх договору, Сартр спочатку заочно представив їй свою нову подругу, а потім вмовив познайомитися з нею.

Коханка, Марі Жирар, була дружиною одного із місцевих студентів. Красива, вона захопила викладача своєю мрійливістю. При знайомстві дівчина лише на хвилинку поглянула на дружину свого коханця і порадила їй навчити чоловіка займатися коханням, а то він нудний у ліжку. Симона ледь стримала себе, а Сартр після цього знайомства розказав друзям, що їхній шлюб з Бобром (так він називав дружину) витримав час.

Настав час зайнятися літературою. Вперше Сартр заявив про себе як талановитого письменника романом "Нудота", який побачив світ 1938 року, а вже наступного року була опублікована збірка оповідань "Стіна". Ці книги одразу помітили, оскільки вини не були схожими на традиційну французьку літературу. А творчість їх автора викликала глибокий інтерес як у критиків, так і в читачів-інтелектуалів. А Симона весь час напружено працювала над романом "Гостя".

Подружнє невдовзі оселилося у Парижі, зайнявшись викладацькою і письменницькою діяльністю. їх місцем перебування стала кав´ярня "Три мушкетери". Сюди приходили десятки прихильників філософа, щоб послухати вступи і посперечатися з ним. Правда, вигляд письменник мав дивний: "Грязная рубашка, помятая шляпа, надетая набекрень, стоптанные ботинки, причем иногда разного цвета". А Симона виглядала аскетично: "Накладная коса на гладко зачесанных черных волосах. Непритязательные клетчатые юбки, строгие, приталенные жакеты".

З деякого часу подружжя з´являлося разом з незнайомою чарівною дівчиною. Всі навколо знали, що це була чергова коханка Сартра. У середині 30-х років у цій ролі виступила Ольга Козакевич, донька російських емігрантів, яка ще у Руані була студенткою Симони. У товаристві Ольга поводила себе шокуюче: демонстративно сідала на коліна коханого, обіймала його, пристрасно цілувала. Ольгу змінила її сестра Ванда, потім - Камілла Андерсен, потім - Б´янка Бінефело.

Після перших романів чоловіка Симоні стало все важче витримувати їх, і вона призналася собі, що, незважаючи на незалежність, виявилася простою жінкою. Награвшись студентками Симони, письменник захопився східними красунями, яких знаходив невідомо де. Від ревнощів Бобр стала вживати спиртне, часто з´являлася в аудиторії напідпитку, але друзям говорила, що абсолютно щаслива із Сартром.

Сталася подія, несподівана навіть для самої Симони. Вона закохалася і в цьому призналася Сартру. її захопленням став американський письменник Нельсон Олгрен, з яким жінка познайомилася у Чикаго. їй на той час було 39, йому - близько 50. Вона літала до нього в Атлантику. Нельсон жив у власному будинку з підрізаними вазончиками, дзвіночками на дверях. Під час зустрічей коханій він приносив каву у ліжко, примушував гарно і регулярно харчуватися, давав уроки кулінарної майстерності, дарував пеньюари, красиву нижню білизну. Симона почувала себе щасливою.

А у Парижі їй доводилося вести зовсім інше життя. У 1949 році вийшла її книга під назвою "Друга стать", що стала класикою фемінізму. Жінка стала відомою письменницею. У розквіт слави до Симони у Париж приїхав Нельсон і поставив перед нею умову - він або чоловік. Симона зробила свій вибір - вона залишилася із Сартром, оскільки не змогла "зрадити спільні ідеали".

З початком II Світової війни Сартр через слабкий зір був звільнений від призову до армії, його взяли на службу працівником метеослужби. У 1942 році, коли фашисти окупували Францію, письменник співпрацював з журналом, який підпільно видавав французький рух Опору. У 1943 році до митця прийшла очікувана слава, пов´язана з виходом п´єси "Мухи". Головна тема твору - екзистенційне поняття свободи, яка стала однією із провідних у творчості письменника. Мухи, які заполонили ціле місто, стали символом почуття совісті народу. У тому ж році вийшла і головна філософська праця "Буття і ніщо", де автор розкрив думку, що людина відповідає за свої вчинки лише перед своєю совістю.

Наприкінці II Світової війни Сартр став визнаним ідеологом екзистенціалістів.

Наступні десять років письменник працював особливо плідно. Написав рецензії, критичні статті, дослідження про життя і творчість Шарля Бодлера і Жана Жене, у яких автор використав досвід філософії екзистенціалізму.

У 1964 році Сартр був удостоєний Нобелівської премії, хоч сам завжди скептично ставився до слави.

У 1965 році, коли йому виповнилося 60, а їхньому шлюбу з Симоною - 36 років, він наніс їй останню душевну травму, удочеривши свою 17-річну алжирську коханку Арлет Елкаїм. Дівчину загрожувала депортація із країни, а Сартр не хотів з нею розлучатися. Вона оселилася на квартирі у коханця і навіть осмілилася не пускати туди Симону. Одного разу дружина не витримавши кинула у свою суперницю банан. Але, незважаючи на ці негаразди, Симона залишилася єдиною людиною, яка повністю розділяла погляди, письменника-філософа.

В останні роки життя Сартр більше займався політикою, ніж літературою. Здоров´я погіршилося, він майже повністю втратив зір через глаукому, проте від активного життя не відмовився: давав інтерв´ю, обговорював політичні події із друзями, слухав музику, просив дружину читати йому вголос. Помер Жан Поль Сартр 15 квітня 1980 року. У некролозі газети "Монд" йшлося про те, що жоден із французьких інтелектуалів XX століття, жоден лауреат Нобелівської премії не здійснив на культуру такого глибокого впливу, як Сартр.

Головною домінантою творчості французького письменника стала проблема індивідуальної свідомості. Тривога і страх - домінують категорії, які прозаїк вивів у своїх творах. Характери героїв показані не в діях, а міркуваннях, внутрішніх монологах.

Герої Сартра - одноманітні, це люди "самотньої свідомості", слабкі перед жахливим обличчям абсурдного світу, песимісти, багато розмірковують про себе, переживають.

В оповіданні "Стіна" ("Мир") розповідь йшла від першої особи - імені головного героя - Пабло Іббіети. Він в´язень, якого разом з іншими засудили на смерть. Ув´язнені очікували виконання вироку. їм залишалося жити до ранку, а вранці всіх трьох поведуть на розстріл: "Раньше я никогда не думал о смерти - не было случая, но теперь мне ничего не оставалось, как задуматься о том, что меня ожидает". Кожен герой у камері поводив по-різному: наймолодший в´язень майже не говорив, почав мочитися, сам того не відчуваючи; інший - Том - весь час розмовляв, розказував про воєнні події, про своє життя. А сам Пабло спочатку мовчав, а потім пригадав епізоди зі свого життя: кохану, товаришів та інше. Але часи очікування пролетіли і прийшов ранок: "Той минуты, как я понял, что мне предстоит умереть, все вокруг казалось противоестественным. Тем не менее я не хотел об этом думать, хотя прекрасно понимал, что всю эту ночь мы будем думать об одном и том же, вместе дрожать и вместе истекать потом..."

Зранку охоронці прийшли і забрали на розстріл двох ув´язнених, а Пабло сказали, що доведеться почекати. Через деякий час прийшли і за ним. Але повели не на подвір´я, де розстрілювали, а до начальника на допит. Героя знову запитували про те, де переховувався Рамон Гріс. І хоча Пабло знав (Гріс переховувався у його двоюрідних братів), проте сказав, що той сховався на цвинтарі у будинку сторожа. Охорона зібралася і йшла туди. А герой зрадів, що обдурив, хоча розумів, що коли ті повернуться ні з чим, то його одразу ж розстріляють. Пабло побачив, як привели ще нових арештантів, серед них був знайомий Гарсіа. Він і розказав Пабло, що Гріс попався.

- Он свалял дурака, разругался с братцем и ушел от него. Желающих его приютить было хоть отбавляй, но он никого не захотел ставить под удар. Он сказал мне: "Я бы спрятался у Ибеетты, но раз его арестовали, спрячусь на кладбище". А сегодня утром туда нагрянули. Накрыли его в домике сторожа. Грис отстреливался, а они его прихлопнули. Перед очима у героя все попливло, він впав на землю і сміявся так нестримано, що з очей капали сльози.

Назва оповідання символічна: Стіна як порятунок (Пабло) і смерть (в´язні та його товариш). Тема - зображення внутрішнього світу героя під час очікування смерті.

У оповіданні "Кімната" розповідь йшла про родину Дарбеда. Пані Дарбеда хвора психічно, за нею доглядав чоловік. Подружжя мало дочку, яка була заміжньою і проживала окремо від батьків. Єва вийшла заміж за нормального чоловіка, але згодом він збожеволів: називав її Агатою, сидів у кімнаті, нікуди не виходив, висловлював різні нерозумні думки (перефарбувати кімнату у чорний колір, бо замало чорного кольору). Шарль Дарбеда час від часу провідував дочку. Під час зустрічей він намагався відмовити дитину від такого життя, просив її переїхати до них жити, щоб доглядати за матір´ю. Але Єва не слухалася. Вона була впевнена, що кохає чоловіка. П´єр вимагав від дружини різноманітних забаганок, згадував такі події, які ніяк не були пов´язані з нею. Єва намагалася втекти від проблеми, вона замикалася у себе в кімнаті, але тоді дії врятували її. Героїні все рівно доводилося обслуговувати чоловіка. П´єр часто марив. "Когда он засыпал, Ева испытывающее смотрела на него: каким он проснется? Именно это терзало ее. Она боялась, как бы он снова не проснулся с этими бегающими глазами и опять не стал бы бредить. А наступит день, когда черты его лица исказятся, челюсть отвиснет и он с трудом будет прикрывать слезящиеся глаза. Ева склонилась к руке Пьера и коснулась ее губами: "Но я убью тебя раньше "".

Кімната символізувала глухий кут, безвихідь. Тема оповідання - показ життєвої безвиході головної героїні, її прагнення втекти від реальності.

У романі "Нудота"(1938) вже з´явилися окремі екзистенціалістські мотиви та ідеї. Головний герой роману - Антуан Рок антен, опинившись у невеличкому провінційному містечку Бувіль, писав книгу про маркіза де Ролебона. Рок антен вів щоденник, головним змістом якого стали "осяяння", що їх переживав герой. Ця низка "осяянь" склалася у сюжет роману, послідовною темою якого стало відкриття особистістю абсурду. Відкриття Рокантеном абсурдності буття відбулося внаслідок його конфліктів з предметами, які оточували героя. Світ речей і - ширше - природне буття виявили ворожість щодо людської суб´єктивності. Гідність та свободу особистості сам Сартр вбачав у тверезому визнанні абсурдності буття. Рок антен подолав відчуття нудоти, вносячи у ворожий до людини природній світ суб´єктивний, особистісний елемент. Здійснивши вільний вибір у "межовій, пограничній ситуації", Рок антен став героєм, що екзистенціює. Він відмовився від звичних форм життя та діяльності і хоче перетворити своє життя на своєрідну подобу досконалого мистецького твору.

На виборі Сартром щоденникової форми розповіді, АН сповідальності романної інтонації позначилося сартівське розуміння природи філософської ідеї. Для письменника вона не результат спекулятивного, абстрактно-логічного мислення, а інтимне, особистісне переживання.

У романі відсутній фінал, не було і справжнього початку, адже життя втратило сенс, а події - лише причинно-наслідкові зв´язки.

Сартр був володарем дум значної частини європейської інтелігенції середини XX століття, виразив її сумніви та пошуки. Творчість письменника залишила слід у філософії та літературі, в естетиці та критиці, у театрі та кінематографі.

Українською мовою твори Сартра були перекладені Р. Доценко, О. Жупанським, В. Борсуком, Г. Філіпчуком та іншими.