Основи журналістики
Словник молодого журналіста
ЗАПИСНИК ЖУРНАЛІСТА - зошит чи блокнот, у який журналіст заносить факти, прізвища, дати, висловлювання об´єкта під час інтерв´ю, свої спостереження й роздуми над життям, характерні події і явища, почуті, вичитані чи вдало самим придумані вислови, афоризми, назви та інше.
Характер цих записів залежить від завдань, що стоять перед журналістом, властивостей його пам´яті, від звичок і способів збирання та накопичення матеріалу для майбутнього журналістського твору. Майже всі журналісти користуються записниками, хоч останнім часом їх витісняють диктофони. Записи сприяють поглибленню знань про потрібну журналістові сферу життя, виробляють уміння відбирати найбільш характерні факти, підвищують спостережливість, шліфують майстерність, вчать повсякчасній професійній роботі над словом. Зрозуміло, що далеко не всі записи використовуються в журналістському творі. Але ведення їх - важливий елемент професійної діяльності журналіста.
У практичній роботі слід розрізняти стратегічний і тактичний записники. У стратегічний - заносяться перспективні теми і проблеми майбутніх журналістських творів, вдалі вислови, що можуть бути використані як заголовки чи епіграфи, міркування, які можуть правити за висновкові роздуми з приводу конкретних подій, цитати з художніх, публіцистичних та наукових творів і т. д.
У тактичний - заносяться розмови й бесіди під час проведення конкретного журналістського розслідування, фіксуються висловлювання героїв (чи антигероїв) майбутнього твору, цифри, факти, прізвища, дати. Це блокнот оперативної інформації. Вік такого записника короткий, він швидко відправляється до архіву.
За спогадами Ю. Мокрієва, Костянтин Паустовський навіть під час відпочинку, на прогулянці, не розлучався із записником, занотовуючи туди свої нові спостереження і враження, влучні словесні формули. Розповівши якось співбесідникам цікаву історію і почувши їх пораду написати про це, він відповів: "Може й напишу. У всякому разі в записній книжці у мене вже воно є... [...] Записна книжка... - продовжував. - Хтось зрівняв її з етюдниками художника. Може, це й справді так. Хоча, скажу вам, записати слово все ж таки легше, ніж схопити й зафіксувати на полотні фарби природи".
У романі Леоніда Жуховицького "Зупинитися, озирнутися" (1973) описано переглядання журналістом-оповідачем свого записника, привезеного з відрядження. Цей епізод прикметний не лише констатацією певних фактів, але й наведенням перебігу думок, що виникають у газетяра при роботі із записником. "Я відсунув склянку з квітами, сів на підвіконня і дістав з кишені блокнот. Він був пом´ятий і брудний, - читаємо в романі. - У журналістських блокнотів узагалі коротке життя - одна поїздка. Ось і цей був увесь пописаний і покреслений, останній запис виліз на обкладинку.
Я став переглядати блокнот. Деякі фрази були підкреслені, іноді навіть двома рисками, а збоку ще стояв знак оклику. Але тепер цим поміткам не варто було особливо вірити: на місці здається важливим одне, а коли під руками весь матеріал -інше. Я розбирався в кляузній квартирній справі, говорив з десятками потрібних і непотрібних людей, кожен з них залишив хоча б рядок у блокноті.
Зовсім не обов´язково було записувати стільки. У мене гарна пам´ять, і за бажання я міг би навіть зараз написати нарис, узагалі не заглядаючи в блокнот. Раніше я так і робив. Я брав пам´яттю, витрачав її, не рахуючи, - перші свої нариси взагалі складав у голові як вірші. Але я збирався жити довго і працювати багато, а голова в людини одна - тому тепер я заощаджував свою пам´ять, як розумний майстровий береже інструмент. Пам´ять - хліб газетяра, головне при збиранні матеріалу. Ще важлива ерудиція.
Я відшукав у кишені червоний олівець і заново підкреслив найбільш істотне. Тепер залишалося написати".
Досвід головного героя роману Георгія Неспанова свідчить про такі важливі засади журналістської праці: 1) у журналістській інформації немає нічого зайвого чи неважливого, усе має бути старанно записане, зафіксоване; адже завдяки документалізму газетярство і відрізняється від інших видів творчості, а забезпечення документальності можливе лише за умов автентичного відтворення висловлювань, позицій, поглядів, що їх фіксує в своєму записнику журналіст; 2) не намагайтеся працювати над журналістським твором до цілковитого завершення збирання матеріалу; це два різних етапи творчої праці журналіста: збирання інформації та написання твору; лише завершення першого етапу озброює журналіста остаточною, перевіреною концепцією; не витрачайте час і зусилля на гіпотези, які можуть виявитися марними і розваляться від бесіди з наступним інформатором; 3) якою б гарною пам´яттю ви не володіли, заощаджуйте її, користуйтеся записником, знайте, що можливості людської пам´яті обмежені.
КОНВЕРГЕНТНА РЕДАКЦІЯ (від лат. сопvergentio - наближення, зближення) - організація роботи колективу журналістів у такий спосіб, коли матеріали створюються передусім для електронної версії часопису, а вже потім надаються для інших технічних каналів комунікації - паперових газет, телебачення чи радіомовлення. Головний смисл конвергентної редакції -в обслуговуванні одночасно усіх каналів поширення інформації, але електронному ресурсу надається пріоритет через його надоперативність. Журналіст, сидячи на події за портативним комп´ютером, спочатку виготовляє коротку замітку й негайно розміщує її на постійно оновлюваній стрічці новин; цей текст звучить на радіо й на телебаченні в новинах; далі автор береться за виготовлення більш докладного повідомлення, супроводжує його фотографіями; потім звертається за коментарем до незалежного експерта; потім бере розгорнуте інтерв´ю в провідного ньюзмейкера і т. д. Усі ці тексти в міру їх появи розміщуються в мережі. Для паперової газети з цих кількох текстів виготовляється аналітична стаття, яка подає подію в усій її глибині, контекстних зв´язках тощо. Ця версія вміщується в електронній версії паперової газети. Таким чином, електронний текст розглядається як головний, а інші як його версії.