Житлове право України
§ 2. Правове становище співвласників квартир багатоквартирного жилого будинку
Відомий український юрист І.М. Кучеренко, аналізуючи правове стаиовище житлово-будівельних кооперативів та об’єднань співвласників багатоквартирного будинку, виділяє три відмінні особливості: 1) ЖБК створюється з метою будівництва жилого будинку та його експлуатації, а об’єднання – тільки для належного утримання та експлуатації; 2) члени кооперативу мають рівні права щодо голосування у вищому органі управління, а в статуті об’єднання можна передбачити інший порядок голосування, наприклад, залежно від розміру площі, яка належить власнику; 3) власником будинку в ЖБК є кооператив, а в об’єднанні – всі співвласники жилого буднику.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» житлово-будівельні кооперативи можуть бути реорганізовані в об’єднання. Реорганізація відбувається за рішенням загальних зборів. Відповідно до статуту (положення) кооперативу збори можуть прийняти рішення про реорганізацію кооперативу в об’єднання. З моменту прийняття цього рішення зазначені збори вважаються установчими зборами об’єднання. Участь в установчих зборах беруть члени житлово-будівельного кооперативу, які повністю сплатили вартість жилих приміщень і належної частки у вартості нежилих приміщень та іншого майна і виявили таке бажання.
У разі неповної оплати вартості жилих приміщень і належної частки у вартості нежилих приміщень та іншого майна окремими членами житлово-будівельного кооперативу вони можуть брати участь у зборах, зазначених у частинах 2 і 3 цієї статті, з метою вступу до об’єднання за згодою власника невиплаченої частки майна.
Об’єднання може бути створене в будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповноваженої особи, власників жилих приміщень, а також власників нежилих приміщень.
Останнім часом за рахунок бюджетних асигнувань будується лише невеликий відсоток державного житлового фонду, недостатня кількість коштів виділяється і на фінансування утримання житла. З’явилися приватні будинки, що відповідають міжнародним стандартам, наявний різноманітний набір варіантів квартир.
Спираючись на аналіз чинного законодавства класифікацію різного роду об’єднань можна проводити за різними підставами, але ключовим фактором, за яким об’єднання співвласників житлового фонду можна виділити серед інших видів юридичних осіб, є підстава створення, мета організації і їх діяльність. Згідно з Цивільним кодексом України об’єднання співвласників житла можна віднести до юридичних осіб непідприємницьких товариств приватного права. В той самий час, у ст.385 ЦК України законодавець визначає, що об’єднання співвласників є юридичною особою, не визнаючи його місця серед інших юридичних осіб у гл.7 цього Кодексу. Оскільки об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку відповідно до закону не мають мети отримання прибутку, тому, на нашу думку, об’єднання співвласників житла можна віднести до непідприємницьких товариств, що поділяються на споживчі кооперативи та об’єднання власників житла.
В юридичній літературі стверджується думка, що товариства співвласників житла належать до споживчих кооперативів. Ця думка ґрунтується на тому, що законодавець висуває багато спільних вимог. У 20-х роках минулого сторіччя товариства розділялися на два типи: товариства, що ставлять за мету отримання прибутку, і кооперативні товариства. В.П. Крашенинников зазначає, що відмінність товариства від кооперативу полягає у тому, що у першого не виникає пайових відносин, і товариства співвласників не є суб’єктами права власності. Дійсно, як юридичні особи вони належать до иекомерційиих організацій. Разом із тим, слід вказати на те, що об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку є самостійною організаційно-правовою формою юридичної особи.
Відмінності об’єднань співвласників житла від житлових кооперативів полягає в тому, що в об’єднаннях співвласників житла підставами виникнення права власності на житло є право власності його членів, а в житлово-будівельиих кооперативах будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним кооперативом, є його власністю (ст.384 ЦК України). Житлово-будівельний кооператив виступає як власник жилих приміщень і місць загального користування. А об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку як юридична особа не є власником багатоквартирного будинку.
Закон «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає правові засади створення, функціонування об’єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку.
Управління багатоквартирним будинком має забезпечувати сприятливі та безпечні умови проживання громадян, належне утримання майна в багатоквартирному буднику, вирішення питань користування цим майном, надання комунальних послуг.
Метою створення та діяльності об’єднань товариства власників є організація власників для реалізації ними спільних інтересів, забезпечення належного утримання будинків, прибудинкової території, жилих і нежилих приміщень і порядку реалізації ними своїх прав щодо володіння, користування об’єктами, що перебувають у спільній власності. Проте цієї мети практично неможливо досягти без спільного утримання комунікацій, що перебувають у власності адміністративно-територіальних одиниць, тому може йтися тільки про спільне утримання приватного житлового фонду.
Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, як і кооперативу, створюється власниками не для здійснення підприємницької діяльності, а для сприяння використанню майна власників квартир у багатоквартирному жилому будинку та управління, утримання і використання житлового фонду. Об’єднання, як і кооператив, є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами об’єднання.
Створення об’єднання співвласників пов’язане із набуттям статусу юридичної особи, після чого об’єднання може прийняти житловий комплекс на власний баланс для управління житловим комплексом, залишити весь комплекс чи його частину на балансі попереднього власника чи укласти договір з будь-якою юридичною особою, про передачу їй на баланс житлового комплексу. При цьому прийняття на баланс майна, яке входить до складу житлового комплексу, не тягне за собою виникнення права власності на нього.
Сумісна власність на багатоквартирні будинки у багатьох країнах світу регулюється відповідними законодавчими актами з використанням терміна «кондомініум» (від лат. «кон» – загальний і «домініум» – майно). Термін походить із римського права і означає сумісне володіння й користування майном кількома власниками. Така форма власності знайшла значне поширення в європейських країнах і в США. Кондомініум – товариство, що об’єднує мешканців жилого будинку, має статус юридичної особи. Відповідно до законодавчого акта кондомініуму штату Нью-Йорк (США), прийнятого 2 березня 1964р.. «Кондомініум – це форма власності, яка визначається в особистому володінні конкретним обсягом простору в будинку (квартирі (або) нежилому примішеній) разом із часткою земельної ділянки,. допоміжними будівлями і спорудами спільно з усіма іншими співвласниками об’єкта нерухомості». В Україні під «кондомініумами» розуміють товариства (об’єднання) власників (співвласників) жилих приміщень у багатоквартирних будинках, де встановлені умови сумісного володіння та користування допоміжними приміщеннями будинку (ліфтами, сміттєпроводами, тамбурами, сходовими площадками, вестибюлями, холами, горищами, спорудами та елементами благоустрою прибулипкової території та іншими місцями загального користування). Метою цих товариств є збереження будівель і управління місцями загального користування (спільними частинами).
Ініціатива власників приватизованих квартир заохочується державою, яка надає зазначеним товариствам статус юридичної особи з дня його державної реєстрації. Але не всі країни йдуть шляхом визнання юридичною особою товариств співвласників жилих приміщень. Наприклад, у ст.216 Цивільного кодексу Грузії чітко закріплено, що товариство співвласників жилих приміщень не є юридичною особою.
Окремі об’єднання розпадаються, а деякі працюють успішно і навіть об’єднують кілька будинків. Велике значення має допомога місцевої влади у створенні об’єднань.
Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» регламентує створення і функціонування об’єднань співвласників жилих будинків та інші питання, пов’язані з утриманням житла, організацією та діяльністю цих об’єднань.
В Україні створення товариства власників можливе на різних засадах із створенням юридичної особи (відповідно до закону) і без створення юридичної особи (на підставі договору про сумісну діяльність), що краще відповідатиме задоволенню житлових потреб громадян щодо утримання та користування житлом.
Створення товариств співвласників квартир здійснюється на добровільних засадах. В цивільному та житловому законодавстві, і це є позитивним, передбачено функціонування житлово-будівельних, житлових кооперативів, молодіжних житлових комплексів, товариств співвласників багатоквартирного жилого будинку тощо. Хоча за ними залишається право реорганізовуватися в об’єднання (товариства) співвласників багатоквартирних будинків, зворотний шлях перетворення товариств співвласників багатоквартирного будинку в тому ж Цивільному кодексі не передбачений.
Стаття 385 Цивільного кодексу України визначає, що власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного жилого будинку, користування квартирами та спільним майном жилого будинку можуть створювати об’єднання власників квартир (житла). Таке об’єднання може бути створене також індивідуальними власниками приватних житлих будинків. За Цивільним кодексом об’єднання власників може бути створене у будь-якому багатоквартирному будинку, який належить на праві спільної власності двом і більше співвласникам.
Членом об’єднання може бути фізична чи юридична особа, яка є власником квартири (квартир) або приміщення (приміщень) у багатоквартирному будинку. Членство в об’єднанні є добровільним і може набуватися одночасно зі створенням об’єднання при проведенні установчих зборів, а також індивідуально, на основі письмової заяви, в будь-який момент його існування.
Членство в об’єднанні розпочинається на підставі поданої письмової заяви власника за згодою об’єднання. Порядок прийняття до об’єднання визначається статутом.
Власники приміщень, розташованих у межах одного житлового комплексу, які не є членами об’єднання, можуть укладати з об’єднанням угоди про співпрацю та дії у спільних інтересах.
Квартири, частини квартир і нежилі приміщення будинку можуть перебувати у державній, комунальній і приватній, спільній власності. Як зазначає П.І. Седугін, «кондомініумом може бути визнаний не тільки окремий будинок, а й частина будинку (будови), що має не менше одного під’їзду. Як кондомініум може виступати також комплекс із кількох будов, що включає під’їзні шляхи, зелені насадження, двір або частину двору, водоймища».
Діяльність об’єднання регулюється Законом України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», Цивільним, Житловим кодексами України, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.385 Цивільного кодексу України об’єднання власників квартир, жилих будинків створюється та діє відповідно до статуту та вищезгаданого Закону України.
Відповідно до п.4 ст.30 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001р., наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 27 серпня 2003р. №141 затверджено Типовий статут об’єднання співвласників багатоквартирного будинку та Типовий договір відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя.
На практиці виникає питання: яку силу має типовий договір? Слід погодитися з позицією І.М.Кучеренко, яка зазначає, що «статут об’єднання повинен мати рекомендаційний, а не обов’язковий характер. Приєднуючись до висловленої думки вважаємо, що такий документ має рекомендаційний характер, що дозволяє учасникам приватноправових відносин узгоджувати всі умови договору відповідно до загальних засад, визначених Цивільним кодексом України. Це випливає зі змісту права власності, оскільки жилі будинки (квартири), побудовані або придбані громадянами на основі цивільно-правових угод, є їхньою власністю, вони можуть вільно здійснювати право власності без будь-яких обмежень. Положення статуту, інших документів не повинні обмежувати права власника у порівнянні з приватно-правовими засадами, визначеними цивільним законодавством України.
Інститут спільної власності, закріплений в Цивільному кодексі України, визначає правовий режим майна, що перебуває у спільній власності юридичних, фізичних осіб, у тому числі й держави, при цьому співвласникам забезпечуються однакові умови для здійснення своїх прав. Виходячи з цього будинок або його частина є об’єктом права спільної власності учасників цивільних правовідносин, які однаково вільно володіють, користуються та розпоряджаються цим майном, якщо це не порушує прав та інтересів як окремих громадян, так і суспільства в цілому, Як зазначають В.П. Кукса, Г.І. Онищук, М.В. Руль, Г.М. Семчук, В.П. Чернявський, «є чотири методи визначення відсотка спільної власності:
– у рівних частках кожного співвласника будинку;
– у частках пропорційно площі приміщень, які перебувають у власності кожного власника, віднесеної до площі всіх приміщень будинку;
– у частках пропорційно вартості приміщень, які перебувають у власності кожного власника;
– у частках, визначених з урахуванням особливостей їх використання, переваг у розміщенні та інших факторів». Відповідно до ст.9 Федерального Закону Російської Федерації «Про товариства співвласників житла» доля кожного володільця у праві спільної власності на спільне майно в кондомініумі за згодою володільців може бути встановлена різною для різних володільців залежно від виду належних їм приміщень.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку?» частка в загальному обсязі обов’язкових платежів на утримання і ремонт неподільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Частка в загальному обсязі обов’язкових платежів на утримання і ремонт загального майна та в інших спільних витратах у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень, що перебувають у користуванні фізичних або юридичних осіб. Частка учасгі співвласника квартири, власника кімнати (кімнат) у квартирі, де проживають два і більше власників жилих приміщень, співвласника нежилого приміщення на утримання і ремонт визначається відповідно до його частки як співвласника приміщення.
Спори щодо визначення частки в обов’язкових платежах на утримання і ремонт неподільного та загального майна, в інших спільних витратах вирішуються в судовому порядку.
Розвитку системи утримання будинків та квартир приватного житлового фонду має слугувати чітке визначення статусу товариства співвласників як самоврядної організації. Для цього слід законодавчо закріпити права та обов’язки товариства співвласників будинків, визначити відмінності та переваги в їх діяльності порівняно з давно вже існуючими кооперативними будинками, молодіжними жилими комплексами.
Наявна законодавча база визначає загальні засади створення та діяльності нових організаційно-правових форм в житловій сфері, які не повинні бути перешкодою для створення інших організаційно-правових форм утримання житла.
Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку може функціонувати без обов’язкового створення юридичної особи, а на підставі цивільно-правових угод, укладених власниками нежилих приміщень спільного користування у багатоквартирних жилих будинках, що перебувають у спільній власності. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, як і житлово-будівельні кооперативи звільняються від оподаткування як неприбуткові організації відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Спільне володіння будинком, що знаходиться у власності кількох осіб, в Японії регулюється законом про власність у колективному домоволодінні, згідно з яким спільне володіння має дві частини: монопольну частину (сукупність власності окремих власників) і частину спільного користування. У першій частині власники виступають як незалежні уповноважені особи, які знаходяться у відносинах сусідської власності один з одним, що стосується частини спільного користування. Окремі власники наділені правами і обов’язками як члени однієї спільноти, що відповідає і досвіду України.
Так, власникам квартири у одно- або багатоквартирному жилому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир та власників нежилих приміщень, які розташовані у жилому будинку.
Власники приватизованих квартир для набуття права спільної власності на допоміжні приміщення мають здійснити з цією метою ще й додаткові дії – створити товариство чи об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступити до нього, прийняти будинок на свій баланс, укласти договір з постачальниками комунальних послуг, сплатити збір за користування цими послугами, зареєструвати допоміжні приміщення в бюро технічної інвентаризації.
Право власності на квартиру породжує й право спільної власності на допоміжні приміщення багатоквартирного буднику, технічне обладнання тощо, які призначені для обслуговування житлового комплексу. В процесі приватизації державного житлового фонду одночасно відчужуються на користь громадян не тільки квартири, а й допоміжні приміщення. Тому момент виникнення права власності на квартиру є й моментом виникнення права спільної власності на допоміжні приміщення.
Орган місцевого самоврядування не має права без згоди співвласників багатоквартирного будинку – власників приватизованих квартир – продавати, здавати в оренду або вирішувати питання перебудови, надбудови, добудови до нього споруд, забудови сходових площадок та в’їзно-виїзних брам, облаштування на фасадах будинків спеціального технічного обладнання промислового призначення тощо, за винятком проведення ремонтних робіт згідно із законодавством.
Відповідно до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» об’єднання створюється як організація для забезпечення житлових прав його членів та дотримання їх обов’язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна
Для створення об’єднання необхідно дотримання; ініціативної, установчої, реєстраційної стадії,
З ініціативою про створення, об’єднання може виступати власник будинку або власники квартир, жилих приміщень, а також власники нежилих приміщень будинку, яких повинно бути не менше трьох.
Рішення на установчих зборах приймається шляхом поіменного голосування. В Законі закріплено, що установчі збори є чинними, якщо на них присутні більше половини власників. Виходячи з принципів цивільного права, існуюча правова практика має виходити з добровільного членства при створенні будь-якої юридичної особи. Тому установчі збори є чинними тільки для тих, хто на них особисто присутній.
В іншому випадку положення про голосування не можна визнати демократичним, оскільки в результаті може бути, що рішення прийняті на шкоду інтересам значної кількості власників.
На установчих зборах кожний власник має один голос незалежно від кількості та розміру належних йому квартир, жилих і нежилих приміщень. Отже, особи, які мають на праві власності квартири меншої площі, можуть вирішити питання про створення товариства, затвердження статуту без осіб, які мають на праві власності більшу жилу площу і, напевне, більше зацікавлені в належному утриманні будинку. У зв’язку з цим виникає питання, чи будуть правомірними положення про те, що прийняті рішення є обов’язковими для всіх власників будинку, квартир, інших жилих приміщень, у тому числі й для тих, хто незалежно від будь-яких причин не був присутній на установчих зборах або не брав участі в голосуванні. Створення об’єднання шляхом голосування на установчих зборах без врахування прав окремих власників квартир багатоквартирного будинку може призвести до примусового створення об’єднання та обмеження прав інших власників, які не виявили волі до участі у об’єднанні.
Визначена процедура скликання установчих зборів і прийняття рішень, з одного боку, спрощує процес створення товариства, з іншого – призводить до ігнорування інтересів меншості оскільки головним має бути волевиявлення всіх осіб, які можуть створити товариство, не обмежуючи прав всіх мешканців будинку.
Державна реєстрація об’єднань співвласників багатоквартирного будинку проводиться безоплатно в порядку, передбаченому Законом України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку».
Статут об’єднання власників повинен відповідати Типовому статуту й містити, зокрема, такі відомості: порядок оплати спільних витрат; порядок здійснення права доступу до квартир, жилих і нежилих приміщень; порядок та умови, згідно з якими об’єднання може придбавати квартири, жилі та інші приміщення у володіння, користування і розпорядження ними; порядок прийняття у члени об’єднання та виключення з нього.
Із вимог до статуту вбачається, що ним можуть бути обмежені права власника, визначені Цивільним кодексом України, а саме – вимагається, що кожний співвласник повинен дотримуватися порядку на право доступу до його квартири, жилих і нежилих приміщень, висуваються додаткові вимоги щодо придбання квартири, порядок та умови укладення угод і договорів між об’єднанням власників та кожним власником квартири, вимоги щодо розпорядження власним майном, а також зобов’язання нового власника вступати до товариства й виконувати вимоги статуту товариства. Отже, членство у товаристві є обов’язковим, і з купівлею квартири особа повинна стати членом товариства або відмовитись від покупки. Власник квартири, у свою чергу, повинен обрати покупця, який зобов’язується вступити до товариства.
Власність членів об’єднання співвласників. Право спільної власності на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку виникає з моменту приватизації квартири або в силу факту придбання громадянами у власність конкретних жилих приміщень. Але до моменту створення об’єднання співвласників жилі будинки перебувають у комунальній власності, у віданні органів виконавчої влади (відомчий житловий фонд) або у власності громадських організацій, їх об’єднань (громадський житловий фонд). Відповідно до ст.11 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» після набуття статусу юридичної особи об’єднання може вирішити питання про прийняття на власний баланс усього жилого комплексу.
Допоміжні приміщення відповідно до п.2 ст.10 Закону стають об’єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом – свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такни спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.
У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі й з питань улаштування мансард, надбудови поверхів тощо.
Таким чином, питання щодо згоди власників квартир – співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку – на надбудову поверхів, улаштування мансард тощо з використанням при ньому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до закону про власність та інших законів України, передусім Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.19 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності й не підлягає відчуженню, загальне майно – у спільній частковій власності. Відповідно до цього співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством. Власники квартир, частин квартир і нежилих приміщень будинку є співвласниками на праві спільної часткової власності, допоміжних приміщень будинку, його конструктивних елементів і технічного обладнання. До примірного переліку частин та елементів будинку, що перебувають у спільній частковій власності членів об’єднання, повинні полежати: допоміжні приміщення будинку, технічне обладнання будинку, приналежні будинку будівлі, споруди та елементи благоустрою прибудинкової території; інші частини та елементи будинку, які призначені для користування всіма його мешканцями.
Майно багатоквартирного будинку як єдиний комплекс нерухомості, а також прав на нерухоме майно у спільному майні багатоквартирного будинку підлягають державній реєстрації.
Відповідно до вищезгаданого Закону частка власності кожного власника квартири (квартир) чи нежилого приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежилих, приміщень, які перебувають у його власності, до загальної площі всіх квартир і нежилих приміщень будинку. Проте Закон не враховує, що вона може визначатися у частках пропорційно вартості приміщень, з урахуванням особливостей їх розміщення, використання. Відповідно, кожний об’єкт житлових прав повинен містити інформацію про фізичний стан будинку і окремої квартири, що вплине на розподіл загальних витрат за користування власниками загальними елементами будинку.
Як зазначає П.В. Крашенинников, у США власник житла має долю у праві загальної спільної власності на спільне майно пропорційно вартості його квартири.
Власністю членів об’єднання є внутрішні несучі перегородки, елементи оздоблення огороджувальних і несучих конструкцій приміщень, прилади технічного обладнання, що розташовані в приміщеннях, віконні та дверні заповнення тощо.
Власники квартир мають право на свій розсуд розпоряджатися тільки власним нерухомим майном.
Об’єкти, що перебувають у спільній сумісній власності членів об’єднання, є непорушними і член об’єднання не в праві відчужувати свою частку в спільній сумісній власності, відмовлятися від неї, у тому числі на користь інших членів об’єднання, а також вчиняти інші дії, що можуть призвести до втрати ним частки у спільній власності окремо від належної йому на праві власності квартири.
Так, згідно з п.2 ст.290 ГК РФ власник квартири не в праві відчужувати свою долю в праві власності на спільне майно, а також здійснювати інші дії, що тягнуть передачу цієї долі окремо від права власності на квартиру.
Загальні збори членів об’єднання можуть прийняти рішення щодо передачі в оренду окремих об’єктів, що перебувають у спільній частковій власності членів об’єднання, одному або кільком своїм членам.
Жилі приміщення квартир повинні використовуватися відповідно до їх призначення, а нежилі можуть використовуватися за своїм функціональним призначенням, яке може бути змінене.
Цивільне законодавство виходить із рівності прав фізичних і юридичних осіб, тому членами об’єднання можуть буги фізичні та юридичні особи. Фізичними особами (власниками) жилих або нежилих приміщень у жилому будинку, можуть бути неповнолітні, недієздатні та обмежено дієздатні особи, інтереси яких представляють їхні батьки, опікуни або піклувальники.
Членство в об’єднанні припиняється з моменту припинення права власності на квартиру. Частка кожного члена об’єднання у спільній частковій власності невід’ємно пов’язана з правом власності члена об’єднання на жилі приміщення. За відсутності жилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку припиняється право на спільну сумісну власність.
Для управління спільною власністю у багатоквартирному Жилому будинку може призначатися уповноважена особа, яка представлятиме інтереси співвласників.
Виникає питання, чи повинна особа при набутті права власності на квартиру чи її частину або нежиле приміщення прийняти рішення щодовідносно вступу до об’єднання співвласників, передати свої права по управлінню уповноваженій особі. У цьому випадку слід виходити з того, що особа, яка не бажає стати членом об’єднання, зобов’язана укласти договір із ним щодо участі в утриманні та обслуговуванні спільного сумісного майна будинку та прибудинкової території. При цьому якщо власник має намір продати, здати в оренду свою квартиру, товариство співвласників має першочергове право купити, взяти в оренду, на тих самих підставах, на яких це можуть зробити будь-які треті особи. Здача особою, що має квартиру, будь якій іншій особі в комерційний найм, як правило, дозволяється.
У разі відмови власника приміщення укладати договір або сплачувати обов’язкові платежі на утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна об’єднання має право звернутися до суду для стягнення нарахованих платежів у судовому порядку.
Кожна фізична особа (співвласник), яка проживає у багатоквартирному жилому будинку, має цивільні права, що випливають із права власності: а) може користуватись об’єктами спільної власності; б) безпосередньо провадити зміни в належних йому на праві власності квартирах, якщо вони не порушують структурної цілісності жилого будинку, технічного обладнання будинку, а також не завдають шкоди майну інших мешканців будинку; в) вимагати від інших осіб дотримання правил добросусідства, додержання чистоти в місцях загального користування та тиші в нічний час тощо. В той самий час, кожна особа як і член об’єднання зобов’язана: а) утримувати квартиру, що перебуває в її власності, в належному технічному стані; б) використовувати об’єкти, що перебувають у спільній власності, тільки за їх призначенням, не порушуючи при цьому прав та інтересів інших осіб; в) додержуватися правил утримання жилого будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм тощо.
На відміну від житлових кооперативін об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку як юридична особа не має права власності на будинок. Тому об’єднання як представницький орган власників жилих приміщень за спільною згодою має право:
– визначати порядок обслуговування і ремонту будинку та утримання прибудинкової території;
– здійснювати діяльність, пов’язану з утриманням жилого будинку і прибудинкової території;
– організовувати проведення ремонту жилого будинку;
– укладати договори на управління та експлуатацію, обслуговування і ремонт майна будь-якою фізичною чи юридичною особою;
– вимагати відшкодування збитків, заподіяних неподільному та загальному майну об’єднання з вини власника або інших осіб, які користуються його власністю;
– забезпечувати належний санітарний, протипожежний і технічний стан неподільного та загального майна, що належить членам об’єднання, та санітарний стан прибудинкової території;
– здійснювати контроль за виконанням договірних зобов’язань особами, які здійснюють утримання буднику, інших будівель і споруд об’єднання, прибуднкової території та надають комунальні й інші послуги;
– забезпечувати дотримання інтересів членів об’єднання, асоціації при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між членами об’єднання витрат на експлуатацію та ремонт неподільного та загального майна.
З іншого боку, об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку має статус юридичної особи, йому належить право: а) придбавати у спільну часткову власність членів об’єднання квартири або нежилі приміщення будинку, іншу нерухомість, основні засоби, обладнання та інвентар; б) одержувати кредити в установах банків, брати на баланс майно об’єднання; в) здавати в оренду фізичним або юридичним особам окремі об’єкти, що перебувають у спільній власності членів об’єднання, за рішенням загальних зборів об’єднання; г) виключати зі свого складу членів об’єднання, які не виконують споїх обов’язків; ґ) розпоряджатися коштами об’єднання відповідно до кошторису, затвердженого загальними зборами членів об’єднання тощо.
Об’єднання як юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями коштами і майном об’єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов’язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Об’єднання не несе відповідальності за зобов’язання його членів, як і члени не несуть відповідальності за зобов’язаннями об’єднання. Чинне законодавство України щодо статусу об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку визначає його повноваження як поєднання юридичної особи із властивими йому повноваженнями, як об’єднання зусиль власників для досягнення єдиної мети – безтурботне проживання в межах багатоквартирного комплексу.
Законом «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено обов’язковість створення органів управління об’єднання, якими є загальні збори членів об’єднання, правління об’єднання і ревізійна комісія.
Вищим органом управління об’єднанням є загальні збори членів об’єднання. Кожний член об’єднання на загальних зборах має кількість голосів, пропорційну розміру загальної площі квартир, жилих і иежилих приміщень, що перебувають у його власності. Керівництво поточною діяльністю об’єднання здійснює його правління, яке є виконавчим органом об’єднання і підзвітне загальним зборам. І саме на загальних зборах має прийматися рішення вибору способу управління майном багатоквартирного жилого будинку.
Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю правління об’єднання на загальних зборах із числа членів об’єднання обирається ревізійна комісія (ревізор) або приймається рішення про залучення аудитора.
Вищезгаданий Закон передбачає, що об’єднання може бути ліквідоване тільки в одному з таких випадків: знищення або руйнування будинку, що робить неможливим його відновлення або ремонт; придбання однією або двома фізичними чи юридичними особами всіх частин будинку (квартир, жилих і нежилих приміщень); відчуження житлового комплексу за рішенням судових органів у випадках, передбачених чинним законодавством у разі реорганізації.
У разі ліквідації об’єднання кошти, що залишилися після задоволення вимог кредиторів, розподіляються між усіма власниками приміщень пропорційно сукупному розміру їх внесків та обов’язкових платежів на утримання і ремонт неподільного майна, відповідної частки загального майна, а також на інші спільні витрати у багатоквартирному будинку.
При цьому здійснюється залік заборгованості кожного власника перед об’єднанням відповідно до статуту цього об’єднання. Якщо власник приміщення в об’єднанні, незалежно від членства в ньому, має борг перед цим об’єднанням, сума якого перевищує суму його частки в майні, і відмовляється сплатити цей борг, спір вирішується у судовому порядку.
При цьому залишається невизначеним, коли вся сукупність прав і обов’язків при реорганізації об’єднання переходить до йото правонаступників.
У США передбачено тільки одну форму управління будинком – «Асоціація власників». Така організація створюється переважно як некомерційна організація, хоча законодавством таким товариствам не заборонено брати участь у комерційній діяльності.
Що стосується організаційно-правової форми створення об’єднання, то право вибору для досягнення тієї чи іншої мети діяльності об’єднання належить співвласникам (квартир і будинків). У США з метою виконання окремими власниками прийнятих на себе фінансових зобов’язань передбачається умовний заклад квартир, які належать кожному власнику, що дає змогу «Асоціації власників» у судовому порядку здійснити примусове відчуження квартири за несплату внесків на утримання будинку. Об’єднання може створюватися у формі товариства власників квартир, господарського товариства, статутних об’єднань, що, безумовно, потребує від засновників для створення товариства укласти установчий договір і затвердити статут товариства.
Як зазначає П.В. Крашенинников, «Асоціація» здійснює володіння, користування і розпорядження усіма належними їй квартирами. В інтересах всіх власників рада директорів або уповноважені нею особи власників управі оперувати голосами». Забороняючи розпорядження житлом до розрахунку з об’єднанням статути асоціацій захищають свої фінансові інтереси.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» власник приміщення у багатоквартирному будинку, в якому створене об’єднання, може здати його в оренду для проживання фізичній особі або для здійснення господарської, підприємницької та іншої не забороненої законом діяльності фізичній або юридичній особі, якщо така діяльність не суперечить встановленим нормам використання приміщень у жилих будинках та не завдає шкоди інтересам власників (користувачів) і навколишньому середовищу.
За необхідності може бути здійснене переведення приміщення у нежиле на термін дії договору оренди або постійно у порядку, встановленому законодавством.
У порядку, передбаченому статутом, правління об’єднання за дорученням загальних зборів може укласти договір оренди з фізичною або юридичною особою щодо приміщень, які перебувають у спільній власності членів об’єднання. За домовленістю сторін може бути укладений договір про передачу в оренду квартири (приміщення) та приміщень або їх частини, що перебувають у спільній частковій власності членів об’єднання. В цьому випадку договором визначається частка кожної сторони в отриманні доходів та сплаті податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом чи статутом.
Предметом договору оренди жилих та нежилих приміщень для ведення господарської, підприємницької або іншої не забороненої законом діяльності може бути квартира чи нежиле приміщення, що розміщені в багатоквартирних будниках, з дотриманням орендарем державних будівельних, протипожежних, санітарно-гігієнічних та інших норм, встановлених законодавством.
У договорі оренди таких приміщень обов’язково зазначаються предмет договору, мета використання приміщень, номер і дата видачі документа, що посвідчує державну реєстрацію орендаря як суб’єкта підприємницької діяльності, термін, на який укладається договір, обов’язки та права орендаря і орендодавця, відповідальність за заподіяні збитки. У договорі можуть бути визначені також інші умови.
Орендар має бути ознайомлений зі статутом об’єднання, правами та обов’язками членів об’єднання. Не допускається передача в оренду жилого чи нежилого приміщення для ведення господарської, підприємницької та іншої діяльності, якщо це буде суперечити інтересам або обмежувати права інших власників (користувачів) приміщень.
Основна мета Закону «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» – не обмежити, а надати власникам квартир право вільного вибору способів організації експлуатації жилого будинку, а також встановити їхню особисту відповідальність за утримання жилого будинку.
Не всі власники квартир, нежилих приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення ефективного використання і спільного користування жилим будинком можуть ефективно захистити належні їм цивільні права і нести цивільні обов’язки. Тому об’єднання створюється саме для захисту прав і законних інтересів всіх своїх членів.
Для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов’язків об’єднання має право: робити членам об’єднання попередження про порушення ними статутних або інших законних вимог і вимагати їх дотримання; вимагати відшкодування збитків, заподіяних неподільному та загальному майну об’єднання з вини власника або інших осіб, які користуються його власністю; вимагати своєчасної у повному обсязі сплати всіх установлених цим Законом та статутом об’єднання платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного і ремонтною фондів; звергатися до суду з позовом про звернення стягнення на майно власників приміщень, які відмовляються відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об’єднання платежі, збори і внески, а також відрахування до резервного і ремонтного фондів; виступати засновником (учасником) товариств з обмеженою відповідальністю.
За Законом в одному будинку може бути створено одне об’єднання, що включає в себе бажаючих вступити до певної організаційно-правової форми утримання будинку. Особи, які не виявили бажання організовуватися у певні організаційні форми, визначені законодавством, здійснюють утримання будинку та прибудинкової території на підставі цивільно-правових договорів або багатостороннього договору про сумісну діяльність чи двостороннього – про утримання будинку і прибудинкової території.
У процесі виникнення різних форм власності повинні обов’язково створюватися різні форми об’єднання зусиль власників. Будь-яке об’єднання може створюватися тільки за згодою всіх власників, пов’язаних єдиною спільною метою забезпечення житлових прав і інтересів кожного. Створення та діяльність об’єднань власників має підповідати інтересам окремих власників, для яких повинні бути створені законодавчо передбачені умови у кожній конкретній ситуації свідомо робити правильний вибір.
Зрозуміло, в цьому разі питання спільного користування можуть вирішуватися і без створення юридичної особи – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, якщо в цьому немає заінтересованості власників. Розвитку системи утримання Приватного житлового фонду має слугувати чітке встановлення статусу об’єднань співвласників житла.
Нині поява нових власників у будинку не змінює умови та порядку користування місцями загального призначення. Коли приватизується квартира, то в загальному користуванні залишаються місця загального призначення: коридори, маршеві сходи, прилегла територія тощо. У будинках державного житлового фонду, в яких тільки частина квартир приватизована, співвласниками залишаються громадяни й уповноважені державні органи, які на договірних засадах повинні вирішувати питання спільного володіння і користування будинком.
Користування будинками (квартирами) державного та громадського житлового фонду, фонду ЖБК, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов’язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992р. №572; Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку».
З підвищенням квартирної плати та плати за комунальні послуги як квартиронаймачі, так і власники квартир вимагають поліпшення якості житлово-комунальних послуг, утримання й обслуговування будинку. Адже власники зацікавлені у збереженні вартості квартир, що знаходяться у багатоповерхових будинках.
Приватне утримання житла не ставить перед собою за мету відміну житлово-експлуатаційних організацій як виробничих підприємств. Вони обслуговують житловий фонд і прибудинкові території.
Слід погодитися з позицією І.М. Кучеренко про те, що «держава повинна мати обов’язок щодо організації експлуатації та утримання житлового фонду незалежно від того, хто є власником багатоквартирних будинків, бо приватизація житлово-експлуатаційних органів без створення їм альтернативи та достатнього рівня організованості власників квартир може призвести до того, що товариства власників квартир не створюватимуться, житлово-експлуатаційні організації приватизуються і змінять профіль своєї діяльності, а будинки поступово руйнуватимуться».
Держбудом розроблено і введено в дію Типове положення про порядок конкурсного відбору підприємств для утримання житлових будинків і прибудинкових територій та Типовий договір на утримання житлових будинків і прибудинкових територій, затверджені наказом Держбуду України від 7 вересня 1998р. №194.
З часу прийняття Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» державний житловий фонд, за винятком відомчого, передається у комунальну власність органам місцевого самоврядування, які забезпечують його утримання.
Слід зазначити, що провести комплексний капітальний ремонт за теперішньої економічної ситуації в країні ні асоціації, ні окремому об’єднанню буде не під силу. В даний момент ремонти жилих будинків провадяться за рахунок держави незалежно під кількості приватизовуваних квартир.
Якщо в будинку приватизовані всі квартири, колишній його власник фінансує проведення тільки першого після приватизації ремонту відповідно до ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Місцеві ради не можуть усуватися від відповідальності за збереження житлового фонду, і це завдання будуть виконував ЖЕО. Як зазначає А.А. Лукьянченко, наш досвід свідчить, що ЖЕО можуть на певних умовах конкурувати на ринку послуг і утримання буднику із новоствореними недержавними підприємствами.
Якщо приватне підприємство комунальних послуг гідною оплатою праці може залучити до робіт кваліфікованих спеціалістів, це саме може зробити і підприємство комунальної власності.
Тривалий час експлуатація державного житлового фонду залишалася гострою проблемою як для держави, так і для громадян, що в ньому мешкали. Фінансування витрат на експлуатацію, поточний і капітальний ремонт житлового фонду місцевих рад здійснювалося за рахунок коштів житлово-експлуатаційних організацій, а в разі їх нестачі – за рахунок державного бюджету.
Витрати на відомчий житловий фонд здійснювалися за рахунок коштів житлово-ексшуагаційних організацій, підпорядкованих підприємствам, установам, організаціям, а коли їх не вистачало – за рахунок коштів цих підприємств, установ чи організацій.
Недостатність коштів у власника, монополізм створених ним структур призводили до руйнування будівель, зниження комфортності житла.
Ситуація, що склалася у сфері житлового господарства з обслуговуванням житлового фонду, надзвичайно складна. Постійно зменшується обсяг дотацій на його утримання, проведення ремонтних робіт. І це в той час, коли невпинно зростає кількість будинків і квартир, що потребують капітального ремонту або перебувають в аварійному стані.
Відповідно до ст.24 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» колишній власник в особі органів місцевого самоврядування, на балансі якого перебував багатоквартирний будинок до передачі на баланс об’єднанню, бере участь в організації та фінансуванні першого після передачі на баланс капітального ремонту будинку відповідно до законодавства. Участь колишнього власника у фінансуванні поточних ремонтів майна, що перебуває у спільній власності об’єднання, здійснюється за договором або за рішенням суду. У разі, якщо колишніх власників було кілька, їх участь у фінансуванні визначається пропорційно часу утримання будинку на балансі, починаючи з часу будівництва або останнього капітального ремонту.
Власники приміщень, які передали їх в оренду фізичним чи юридичним особам, беруть пайову участь у витратах на утримання та ремонт неподільного і загального майна у порядку, встановленому статутом об’єднання та цим Законом.
Невикористання власниками приміщень, що їм належать, або відмова від користування неподільним та загальним майном не є підставою для звільнення власника від участі в спільних витратах на обслуговування і ремонт неподільного та загального майна в житловому комплексі.
У ст.24 Житлового кодексу УPCP 1983р. зазначено, що для експлуатації державного і громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку. Вони зобов’язані забезпечувати охорону житлового фонду і належне його використання, а також високий рівень обслуговування громадян.
Жилі будинки, побудовані або придбані громадянами на основі цивільно-правових угод, є їхньою власністю. Громадяни зобов’язані здійснювати своєчасне проведення ремонту своїх будинків, забезпечувати їх охорону, утримувати в порядку територію навколо будинку.
Управління об’єктами спільної власності та їх утримання відповідно до п.3 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» можуть здійснювати безпосередньо власники квартир, об’єднання індивідуальних власників квартир і будинків, житловий та житлово-будівельний кооператив, об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку, які представлятимуть інтереси мешканців жилого будинку в силу спеціальних повноважень. Але носієм прав і обов’язків, як і раніше, залишається кожний власник квартири у багатоквартирному жилому будинку. Як спосіб самоорганізації різного роду об’єднання, спрямовані на утримання житлового фонду, можуть створюватися тільки за ініціативою власників житла, що надасть можливості вибору найкращих рішень для розв’язання постійно виникаючих локальних побутових проблем.
У Законі України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» введено нове поняття «управитель» – той, що здійснює управління неподільним та загальним майном житлового комплексу за дорученням власників майна, забезпечує його належну експлуатацію тощо. Власник може уповноважити юридичну чи фізичку особу, яка мешкає в цьому будинку, або запросити зі сторони для роботи за трудовою угодою. Звичайно, при цьому буде мати велике значення кваліфікація та професійні здібності фізичних осіб, які здійснюватимуть функції управителя чи представлятимуть інтереси мешканців жилого будинку в силу спеціальних повноважень.
На розвиток ст.30 вищезгаданого Закону України наказом Держжитлокомунгоспу України 27.08.2003р. №141 затверджено Типовий договір відносин власників жилих і нежилих приміщень та управителя. Згідно з ним управитель безпосередньо або а дозволу власників забезпечує належну експлуатацію будинку, якісне та своєчасне надання житлово-комунальних послуг, відповідні умови користування неподільним та загальним майном власників згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005р. №560 про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (якою затверджений повний склад витрат підприємств житлового господарства, пов’язаний з утриманням будинків і прибудинкових територій).
У ст.1135 ЦК України виділяються три форми ведення спільних справ учасників: 1) від імені учасників має право діяти кожний; 2) справи ведуться спеціально призначеними учасниками; 3) справи ведуться спільно усіма учасниками.
В. Посполітак, Р. Ханик-Посполітак виділяють головні класифікаційні ознаки зобов’язань, що виникають із договорів про спільну діяльність, зокрема: здійснюється спільна діяльність двох і більше осіб для досягнення загальної мети; діяльність здійснюється без створення юридичної особи, хоча метою діяльності може бути створення юридичної особи; взаємні права і обов’язки учасників опосередковані необхідністю досягнення загальної мети; майно часто об’єднується у спільну власність; наявність у сторін спільного інтересу; чітка організація учасників, тому зобов’язання мають чіткий організаційний характер (укладення договору, надання довіреності тощо), вона потребує від сторін вступати у відносини з третіми особами; зобов’язання часто тривалі, із зазначенням чи без зазначення строку; зобов’язання мають особистий характер.
Виходячи із вищезазначеного власники приміщень у багатоквартирному жилому будинку зобов’язані обрати один із способів управління будинком:
1) безпосереднє управління власниками приміщень багатоквартирного будинку;
2) управління об’єднанням співвласників багатоквартирного жилого будинку або житловим кооперативом, або споживчнм кооперативом;
3) управління управителем: фізичною чи спеціалізованою юридичною особою.
Рішення про вибір способу управління багатоквартирним будинком, зазначає М.Ю. Тихомиров, у праві прийняти тільки загальні збори власників приміщень у цьому будинку. Поняття «вибір способу управління» включає в себе не тільки можливість визначити цей спосіб, а й змінити його в подальшому, обравши певний спосіб управління.
Спосіб управління обирається мешканцями на загальних зборах і може бути змінений. Власники жилих приміщень у багатоквартирному будинку зобов’язані укласти договір управління у письмовій формі, який підписується сторонами. Умови договору управління однакові для всіх власників жилих приміщень у багатоквартирному будинку. Управління багатоквартирним будинком, що знаходиться у комунальній власності, але частина квартир в якому приватизована, також має здійснюватися з урахуванням вищезазначених вимог, шляхом укладання договору управління будинком. При безпосередньому управлінні багатоквартирним будинком договори про укладашія послуг з утримання або використання робіт ремонту спільного майна в цьому будинку укладається з особами, що здійснюють такі види діяльності на підставі рішення загальних зборів. при цьому всі або більшість власників виступають у таких договорах як одна сторона. Інтереси власників жилих приміщень може представляти один із власників жилих приміщень або інша особа згідно з наданими їй повноваженнями власниками жилих приміщень.
Факт створення об’єднання власників квартир багатоквартирного будинку не може бути підставою для збільшення або зменшення обсягу їхніх прав щодо володіння, користування та розпорядження власним майном. Об’єднання створюється на добровільних засадах із метою сприяння управлінню, утриманню, а також ефективному використанню квартир та іншого нерухомого майна, приймає рішення про вибір способів управління багатоквартирним будинком.
Запитання і завдання для самоконтролю
1. Які права мають співвласники приватизованого будинку?
2. Які права і обов’язки з утримання жилого приміщення мають члени житлово-будівельного кооперативу?
3. Чи може житлово-будівельний кооператив реорганізуватися в об’єднання співвласників багатоквартирного будинку і яким чином це зробити?
4. Що таке об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, чим воно відрізняється від інших форм приватного утримання житла?
5. Порівняйте правове становище житлово-будівельного кооперативу, об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку.
6. Які вимоги висуваються для створення об’єднання співвласників?
7. Як зареєструвати об’єднання співвласників багатоквартирного будинку і які необхідні для цього документи?
8. Які права і обов’язки товариства співвласників багатоквартирного жилого будинку і його членів?
9. Які органи управління мають створюватися для управління багатоквартирним жилим будинком?